86.Національно-культурне відродження в Україні на сучасному етапі. Найбільші релігійні конфесії в Україні.

У Радянському Союзі на момент його розпаду накопичилося багато негараздів в освіті, науці, літературно-художній творчості. Так, за даними ЮНЕСКО, у кінці 80-х років СРСР за рівнем освіти посідав 28 місце у світі, а за інтелектуально-моральним рівнем - 57 місце. На стані культури негативно позначилися залишковий принцип її фінансування, відсутність демократії, заідеологізованість, партійно-державний диктат. У глухому куті перебували національні культури.

З проголошенням незалежності України відродження національної культури стало державною справою. Для українців чи не вперше відкрилася перспектива вільного розвитку і набуття престижності своєї мови і культури.

У жовтні 1989 р. було прийнято "Закон про мови в Українській РСР", спрямований на захист національної мови, забезпечення її всебічного розвитку і функціонування у всіх сферах життя суспільства. Українську мову в республіці проголошено державною.

Конституція України затверджує за українською мовою статус державної мови, а також гарантує вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Для забезпечення духовного і соціально-економічного розвитку держави реформується система освіти.

Кардинальні зміни передбачає Закон України "Про освіту" (1991 р.) та програма "Освіта" ("Україна XXI століття"), затверджена в 1993 р. Програма передбачає істотну реорганізацію всієї системи освіти відповідно до світових стандартів.

Освітня система стає більш демократичною, гнучкою та різноманітною. З'явилася велика кількість ліцеїв, гімназій, коледжів, профільних академій, університетських комплексів і т.н.

Реорганізується вся структура вищої і середньої спеціальної освіти. Здійснюється перехід на чотириступеневу освіту: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Поряд з державними створюються навчальні заклади інших форм власності, за рахунок чого зростає їх кількість.

Нова модель освіти передбачає диференціацію, гуманізацію, індивідуалізацію навчально-виховного процесу, переорієнтацію всієї сфери освіти на пріоритетний розвиток особистості.

Проте загальний стан економіки обмежує фінансування освіти, що є серйозним гальмом у її розвитку. Відомо, що в Україні видатки на підготовку одного спеціаліста у вузах у 5-6 разів менші, ніж у розвинених країнах.

Недостатнє фінансування обумовило кризові явища в науці: відтік кваліфікованих вчених із наукової сфери в інші структури і за кордон, втрата провідних позицій з ряду фундаментальних досліджень, відставання від Заходу за рівнем наукових розробок. При цьому понад 90% нових технологічних розробок не впроваджується у виробництво.

Відродженню української науки покликані сприяти Українська наукова асоціація, Національна Академія наук, яка залишається провідним науковим центром країни.

Позитивні і негативні риси переплелися і у сфері художньої культури.

Утвердження демократії сприяє оновленню літератури і мистецтва, гарантує плюралізм, свободу творчості, вільний розвиток усіх художніх стилів і жанрів.

Поступово створюються умови, які заохочують громадян України до української мови і української культури: урізноманітнюються радіо- і телевізійні програми, проводяться фестивалі і конкурси естрадної української музики і пісні, діють виставки нових напрямків сучасного українського мистецтва, з'являються нові фільми, створені українськими митцями. (Виконуючи вправу № 35, назвіть відомих Вам діячів сучасної української літератури та мистецтва, відомі Вам витвори сучасної вітчизняної культури, фестивалі та конкурси). Створено цілий ряд державних програм: "Модернізація культурно-дозвільної мережі", "Комплексна програма естетичного виховання населення України", "Концептуальні основи розвитку української культури" та інші.

Однак, збереження залишкового принципу фінансування вкрай негативно позначається на культурних процесах, обумовлює руйнівні наслідки у сфері духовності. Художня культура опинилася в жорстоких лещатах фінансової залежності. Її комерціалізація призвела до того, що на нас ринув каламутний потік низькопробної масової культури.

Тільки здійснення широкої програми заходів, спрямованих на забезпечення відповідної матеріальної бази, посилення уваги всього суспільства зможуть забезпечити збереження і подальший розвиток національної культури.

Будівництво незалежної Української держави, стрімкі зміни в суспільстві, сприяли активізації релігійного життя.

У кінці 80-х років була легалізована заборонена комуністами в 1946 р. Українська греко-католицька церква (УГКЦ), визнаним лідером якої став Кардинал Любачівський.

Українська православна церква в процесі своєї перебудови виявилася розколотою на:

Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ).

Українську православну церкву – Київського патріархату (УПЦ-КП).

Українську православну церкву – Московського патріархату (УПЦ-МП).

Між цими церквами, особливо між УАПЦ і УПЦ-КП, з одного боку, та УПЦ-МП, з іншого боку, склалися напружені, ворожі стосунки. Яскравим проявом цієї ворожнечі стали сутички під час поховання у червні 1995 р. патріарха УПЦ-КП Володимира (Романюка). Разом з тим, серед віруючих і частини духовенства посилюється прагнення до створення єдиної православної церкви в Україні.

Серед населення України поширюється вплив протестантизму, іудаїзму, ісламу. Всього ж в Україні діє понад 67 різних конфесій, культів і т.д.

Свобода совісті стала важливим елементом життя незалежної України. Сотні тисяч людей повертаються до релігії, здобуваючи завдяки їй риси духовності і моралі.