![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •3.Початок людського суспільства та його еволюція на території України.
- •4.Трипільська культура.
- •5.Кочові народи на півдні України.
- •7. Проблема етногенезу східних слов’ян
- •8.Перші державні утворення на території України
- •10.Перші київські князі. Їх внутрішня та зовнішня політика
- •11.Християнізація Русі та її значення.
- •12.Реформаторська діяльність Ярослава Мудрого.
- •13.Еволюція політичного устрою Київської Русі. Причини політичної децентралізації Русі.
- •14.Історичне значення та проблема спадщини Київської Русі.
- •15.Етапи політичної історії Галицько-Волинської держави.
- •16.Внутрішня і зовнішня політика Данила Галицького.
- •18.Українські землі у складі Великого князівства Литовського.
- •19.Наступ Польщі на українські землі. Утворення Речі Посполитої.
- •21.Політика гетьмана п.Конашевича- Сагайдачного.
- •23.Брестська церковна унія 1596 р. Та її історичне значення.
- •24.Причини, характер та періодизація національно-визвольної війни 1648-1676 рр.
- •25.Формування української державності в ході національно-визвольної війни 1648-1676 рр.
- •26.Березневі статті: умови і правове значення.
- •27.Постать б.Хмельницького в українській історії. Оцінки діяльності.
- •28.Україна після смерті б.Хмельницького. Гетьмани і.Виговський та ю.Хмельницький.
- •29 Андрусівське перемир’я 1667 р., “Вічний мир” та їх значення для України..
- •30.Гетьманування Петра Дорошенка.
- •31.Причини поразки української національної революції 1648-1676 рр. Та її історичне значення.
- •33.Гетьман і.Мазепа: оцінки діяльності.
- •34.Конституція п.Орлика та її історичне значення
- •35.Українська політика Петра і. Наступ Росії на українську автономію.
- •39.Сутність українського національного відродження XIX століття, його передумови та етапи.
- •40.Декабристський рух в Україні.
- •41.Кирило-Мефодіївське братство. Т.Г.Шевченко.
- •42.Національно-визвольний рух у Наддніпрянській Україні в другій половині хіх століття
- •43.Національно-визвольний рух у Західній Україні в першій половині XIX столітті.
- •44.Національно-визвольний рух в Західній Україні в другій половині XIX століття.
- •45.Утворення перших політичних партій в Україні, їх програми
- •46.Соціально-економічна модернізація України в другій половині хіх століття.
- •47.Активізація революційно-визвольної боротьби в Україні на початку хх століття.
- •48.Аграрна політика п.А.Столипіна в Україні, її наслідки.
- •49.Україна в першій світовій війні.
- •50. Заснування Української Центральної Ради,її соціальна база і програма
- •52.Ііі Універсал Центральної Ради. Проголошення унр
- •53.Проголошення радянської унр. Війна більшовиків проти Центральної Ради.
- •54.IV Універсал. Брестський мир і Україна.
- •55.Українська держава гетьмана п.Скоропадського.
- •56.Директорія унр, її склад, внутрішня та зовнішня політика.
- •58.Перемога більшовиків в Україні. “Воєнний комунізм”.
- •59.Причини поразки, уроки і наслідки української національно-демократичної революції 1917-1920 років.
- •60.Союзний договір віл 30 грудня 1922 року, його сучасна політична оцінка.
- •61. Українське національно-культурне відродження 1920-х років.
- •62.Соціально-економічні перетворення в Україні на основі неПу.
- •63.Сталінська політика індустріалізації.
- •64.Колективізація українського села. Голодомор 1932/1933 років.
- •65.Тоталітаризм як явище світового порядку, його суть і особливості в Радянському Союзі.Масові репресії 30-х років в Україні, їх наслідки.
- •II. Соціально-економічне гноблення
- •68.Радянсько-німецькі договори 1939 року і західноукраїнські землі.
- •69.Напад Німеччини на срср. Початковий період війни.
- •70.Німецький окупаційний режим і антинацистський опір в Україні.
- •71.Визволення України від німецьких загарбників. Закінчення другої світової війни. Вклад України в розгром гітлерівської Німеччини і її сателітів.
- •72.Україна в системі міжнародних відносин після другої світової війни. Возз'єднання українських земель.
- •73.Труднощі відбудовчого періоду в Україні. Голод 1946-1947 рр.
- •75.Суспільно-політичне життя в Україні наприкінці 1940-х - початку 1950-х років. Сталінські репресії.
- •76.Проблеми розвитку народного господарства України в середині 50-х- першій половині 60-х років XX ст.
- •77.Спроби лібералізації суспільно-політичного життя України у другій половині 1950-х - першій половині 1960-х років. Шестидесятники.
- •78.Посилення кризових явищ в соціально-економічному житті України протягом 60-80-х років XX ст.
- •79.Дисидентський рух в Україні.
- •1968-1976 Р.Р. - піднесення дисидентського руху і тимчасовий вихід його із підпілля.
- •80.Перебудовчі процеси в срср. Зростання суспільно-політичної активності населення України наприкінці 80-х - початку 90-х років.
- •81.Акт проголошення незалежності України. Всеукраїнський референдум та вибори Президента України 1 грудня 1991 року.
- •82.Розпад срср та створення снд. Україна в системі снд.
- •83.Розбудова незалежної української держави. Вибори до Верховної Ради України в 2006 р. Вибори Президента України в листопаді 2004 р., їх результати.
- •84.Україна на міжнародній арені. Основні напрямки зовнішньої політики в сучасних умовах.
- •85.Суспільно-політичні рухи та політичні партії в Україні в сучасних умовах.
- •86.Національно-культурне відродження в Україні на сучасному етапі. Найбільші релігійні конфесії в Україні.
- •87.Конституційний процес. Основні положення Конституції України.
II. Соціально-економічне гноблення
Польський уряд розділив країну на дві території - Польщу "А" і Польщу "Б". До першої входили корінні польські землі, до другої - переважно західноукраїнські і західнобілоруські. Сприяючи розвитку промисловості в Польщі-"А", уряд у той же час свідомо гальмував промислове будівництво в Польщі-"Б". 85% підприємств Сх. Галичини були дрібними, на кожному з них працювало менше 20 чоловік. Господарство краю розвивалося відповідно до інтересів польської економіки. Переважали ті галузі, які забезпечували високі доходи без значних капіталовкладень, а саме: нафтодобувна, деревообробна, харчова, промисловість по переробці мінеральної сировини.
Буковина була відсталою окраїною Румунії. Буковинська економіка залишалася напівкустарною, найбільшу питому вагу в економіці складала харчова промисловість.
В Закарпатті у 1926 р. нараховувалося лише 92 підприємства і 6,7 тис. робітників. За двадцять років тут не було збудовано жодного значного підприємства.
Визначальну роль в економіці західноукраїнських земель відігравав аграрний сектор. Проте розвиток сільського господарства гальмувався колонізаторською політикою іноземних урядів. Аграрні реформи, які були проведені в 1919 р. Польщею, Чехословаччиною і Румунією, не ліквідували малоземелля українського селянства. Головною метою реформ була передача землі не корінному населенню, а польським, румунським і чеським колоністам (в колонізаційний фонд у Сх.Галичині, Волині, Поліссі було виділено 445 тис. га землі, в Закарпатті - 19 тис. га, в Буковині - 5 тис. га).
Отже, внаслідок колонізаторської політики, економіка України перебувала в застої.
Тяжким було і соціальне положення населення: низький життєвий рівень, жорстока експлуатація, високий рівень безробіття, захворюваності, смертності.
Складне соціально-економічне положення обумовило еміграцію із західноукраїнських земель (переважно із Галичини). За 1919-1939 роки еміграція склала 190 тис. чоловік.
Захищаючи себе від соціально-економічного гноблення, місцеве населення, долаючи великі труднощі, створювало десятки кооперативних підприємств: споживчо-закупівельних, торгових, фінансово-кредитних та ін. Кооперація організовувала основні ділянки економічного життя і стала важливим його чинником.
На відміну від співвітчизників у Радянській Україні, західні українці все ж таки не зазнали таких драматичних соціально-економічних змін.
67.Створення ОУН. Інтегральний націоналізм.
У центрі політичного життя західноукраїнських земель стояли такі головні питання:
Визначення шляхів національного визволення.
Побудова суверенної української держави.
Утвердження в ній справедливого соціально-економічного ладу.
Національно-визвольний рух очолювали різні політичні сили, погляди яких на майбутнє України не співпадали, а іноді були протилежними:
Наймасовішою партією було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО) - партія центристської спрямованості, яка орієнтувалася на здобуття Україною незалежності та її демократичний розвиток. Партія об'єднувала інтелектуальну еліту краю, використовувала легальні методи боротьби, по відношенню до польської влади вела погоджувальну політику.
Другою за впливом була Радикальна партія, яка прагнула поєднати принципи демократичного соціалізму з національним відродженням України і її незалежним існуванням. Відображала інтереси переважно селян, сільської інтелігенції та сільськогосподарських робітників.
Боротьбу за соціальне і національне визволення українського народу вела також Компартія Західної України (КПЗУ). Вона відображала інтереси тієї частини населення, яка схилялася до возз'єднання з Радянською Україною в межах СРСР. КПЗУ виступила проти антиукраїнських акцій сталінського керівництва. За вказівкою ВКП(б) Комінтерн прийняв рішення про розпуск КПЗУ.
Найбільш активною була діяльність Організації українських націоналістів (ОУН). Вона утворилася у 1929 р. на базі Української військової організації. Організатором і керівником ОУН протягом 1929-1938 років був Є.Коновалець.
Ідеологією ОУН став "інтегральний націоналізм" (крайня форма націоналізму), розроблений Дмитром Донцовим та іншими теоретиками: проголошувалася перевага національних інтересів над індивідуальними, стверджувалося, що вищою метою боротьби є досягнення державної незалежності будь-яким способом.
Мета ОУН - утворення соборної української незалежної держави з багатоукладною економікою. Політична система майбутньої держави мала грунтуватися на владі однієї націоналістичної партії. На чолі руху і держави мав стояти лідер, наділений необмеженою владою. Будівництво незалежної України мало завершитися вигнанням з українських земель усіх окупантів. Методи боротьби - пропагандистські, агітаційні, організаційні, диверсійні і терористичні. Терору зазнавали не тільки представники окупаційної влади, а й українці, які не поділяли ідеології і методів боротьби ОУН. На поч. 30-х років члени ОУН організували понад 60 замахів на польських і українських діячів.
Утворення ОУН з її безкомпромісними, крайніми методами боротьби стало результатом втрати українцями віри в можливість досягнення самостійності мирним шляхом, у підтримку західних країн.
ОУН спиралася переважно на молодь, схильну до рішучих дій, здатну до самопожертви в ім'я національного визволення. Членами організації стали талановиті поети О.Ольжич, О.Теліга, Є.Маланюк та інші.
Напередодні другої світової війни ОУН нараховувала до 20-тис. свідомих членів і багато співчуваючих.
Після вбивства Є.Коновальця (1938 р.) серед членів ОУН посилилися суперечності щодо тактики боротьби, внаслідок чого стався розкол. Виникли два напрямки: революційне крило очолив С.Бандера (ОУН-Б), помірковане крило очолив А.Мельник (ОУН-М).
Значний вплив на активність українського населення мала греко-католицька церква. Її глава, митрополит А.Шептицький, який користувався великим авторитетом серед західних українців, виступав проти приєднання українських земель до Польщі, всіляко сприяв процесам національного відродження. У 1923 р. А.Шептицького було заарештовано.
Тут склалися менш сприятливі умови для діяльності українських політичних партій і громадських об'єднань. Вони діяли підпільно і напівпідпільно. Коли у 1938 р. до влади в Румунії прийшли військові, а діяльність політичних партій була повністю заборонена, свої організації зберегли лише добре законспіровані радикальні націоналістичні групи.
Політичне життя в Закарпатті мало свої особливості. Суто українських партій, які діяли б самостійно, тут не було. Політичні групи Закарпаття існували під "дахом" близьких їм політичних партій Чехословаччини. В діяльності українських політичних груп існувало три основні течії:
москвофільство (вважали, що карпатоукраїнці - це частина російського населення, денаціоналізованого під впливом певних історичних умов);
русинство (вважали жителів краю окремим слов'янським народом);
українофільство (було найбільш впливовим, оскільки відображало настрої і традиції більшості українців Закарпаття).
У 1938 р. в результаті мюнхенського зговору західних держав з Гітлером, до Німеччини відійшла заселена німцями частина Чехословаччини, почалося розчленування держави. В цих умовах чеський уряд 11 жовтня 1938 р. дав згоду на утворення карпато-української автономії. Уряд автономії очолив лідер українофілів Августин Волошин. У лютому 1939 р. було обрано Сейм Карпатської України і сформовано Карпатську Січ - військову організацію, що налічувала 5 тис. бійців.
Але 14 березня 1939 р. при підтримці Німеччини почалася окупація Закарпаття Угорщиною. 15 березня 1939 р. Сейм проголосив незалежність Карпатської України, проте вона опинилася в міжнародній ізоляції, а Карпатська Січ не змогла зупинити окупантів. І вже через декілька годин після проголошення незалежності, Закарпаття було повністю окуповане угорськими військами, уряд А.Волошина змушений був емігрувати.
Проголошення незалежної Карпатської України мало велике історичне значення: воно сприяло перетворенню населення краю в національно свідомих українців, продемонструвало прагнення українського народу до утворення власної держави.