- •Опорний конспект з курсу “Теорія держави і права”.
- •§ 1. Теорія права і держави в системі юридичних наук.
- •§ 2. Громадська організація і основи нормативного регулювання в первісному суспільстві.
- •§ 3. Виникнення (походження) держави.
- •§ 4. Поняття держави, основні ознаки.
- •§5. Механізм держави і його структура.
- •§6. Характеристика органів законодавчої, виконавчої і судової влади.
- •§7. Форми держави і її структурні частини.
- •§8. Форми правління: поняття, види.
- •§9. Форми державного устрою: поняття, види.
- •§ 10. Поняття і класифікація політичних режимів.
- •§11. Форма держави Україна.
- •§12. Поняття історичного типу держави.
- •§ 13. Порівняльна характеристика форми держави й історичного типу держави.
- •§ 14. Поняття та види функцій держави.
- •§ 15. Порівняльна характеристика внутрішніх і зовнішніх функцій держави.
- •§ 16. Форми і методи здійснення функцій держави.
- •§ 17. Держава й економіка.
- •§ 18. Економічна, соціальна і моральна основи правової держави.
- •§ 19. Поняття та основні принципи правової держави.
- •§ 20. Держава і суспільство.
- •§ 21. Виникнення і поняття права.
- •Нормативний підхід до розуміння права
- •Соціологічний підхід до розуміння права
- •§ 22. Поняття і види нормативного регулювання в суспільстві.
- •§ 23. Співвідношення норми права і моралі.
- •§ 24. Поняття й ознаки правової норми.
- •§ 25. Структура правових норм.
- •§ 26. Види правових норм.
- •§ 27. Поняття джерел права.
- •§ 28. Правотворчість: поняття, види.
- •§ 29. Стадії правотворчого процесу.
- •§ 30. Поняття і види систематизації нормативних актів.
- •§ 31. Система права і система законодавства. Поняття системи права і її галузеве ділення.
- •§ 32. Правова система України.
- •§ 33. Поняття і види тлумачення норм права. Суб'єкти і значення тлумачення норм права.
- •§ 34. Поняття реалізації норм права, її форми і види.
- •§ 35. Правозастосування як особливий вид реалізації норм права.
- •§ 36. Акти застосування норм права.
- •§ 37. Поняття, ознаки, склад правовідносин.
- •§ 38. Суб'єкти правовідносин.
- •§ 39. Юридичний зміст правовідносин.
- •§ 40. Об'єкти правовідносин.
- •§ 41. Юридичні факти.
- •§ 42. Дія нормативних актів.
- •§ 43. Поняття і види правопорушень, його ознаки.
- •§ 44. Юридична відповідальність та її види.
- •§ 45. Юридичний процес: поняття, етапи, види.
- •§ 46. Поняття законності і її значення.
- •§ 47. Основні принципи і гарантії законності.
- •Можуть існувати й інші юридичні гарантії законності, зокрема міжнародно-правові.
- •§ 48. Правопорядок і суспільний порядок.
- •§ 49. Основні шляхи посилення законності і правопорядку в Україні.
- •§ 50. Конституційні права і свободи громадян України і їх класифікація.
- •§ 51. Обов'язки людини і громадянина.
- •§ 52. Правовий статус людини і громадянина.
- •§ 53. Поняття правової системи.
- •§ 54. Романо-германська правова система.
- •§ 55. Англо-саксонська правова система.
- •§ 56. Мусульманська правова система.
- •§ 57. Соціалістична правова родина.
- •§ 58. Правова культура, її види і функції.
- •§ 59. Поняття, структура, види правосвідомості. Функції правосвідомості.
- •§ 60. Правове виховання (пв): поняття, способи, методи, ефективнiсть.
- •§ 61. Матеріалістична правова школа.
- •§ 62. Нормативистська концепція права.
- •§ 63. Історична школа права.
§ 35. Правозастосування як особливий вид реалізації норм права.
Правозастосування — це рішення конкретної справи, життєвого випадку, визначеної правової ситуації. Це “додаток” закону, загальних правових норм до конкретних осіб, конкретним обставинам. Дії правозастосовця чи особи відповідного органу спрямовані на те, щоб розвиток відносин між людьми і їхніми формуваннями йшло в руслі закону. Застосуванням правових норм займаються компетентні органи і посадові особи, і тільки в рамках наданих їм повноважень. Як виключення з волі держави повноваженнями застосовувати окремі закони можуть бути наділені суспільні органи. Так, наприклад, профспілки застосовують деякі норми трудового законодавства.
Застосування закону має місце там, де адресати правових норм не можуть реалізувати своїх передбачених законом прав і обов'язків без свого роду посередництва компетентних державних органів. Не можна одержати пенсію, чергове військове звання, відсидіти на гауптвахті, реалізувати своє право на відпочинок (одержати чергова відпустка) і т.д. без дозволу компетентного органа, хоча б на той час були в дійсності в наявності всі умови, передбачені законом для виникнення прав і обов'язків. Іншими словами, частина правових норм реалізується через правозастосування, правозастосовча діяльність, правозастосовчі акти.
Застосування права — це владна організуюча діяльність компетентних органів і осіб, що мають своєю метою забезпечити адресатам правових норм реалізацію приналежних їм прав і обов'язків, а також гарантувати контроль за даним процесом.
Визначена послідовність здійснення комплексів дії в ході правозастосування дає підставу говорити про три стадії правозастосовчій діяльності. Це: установлення фактичних обставин справи; установлення юридичної основи справи; рішення справи.
Єдиною споконвічною підставою початку процесу застосування правових норм є настання передбачених ними фактичних обставин. Тому перша стадія правозастосування складається у встановленні юридичних факторів і юридичних складів (сукупностей різних факторів). Це можуть бути “головні фактори” і факти, що підтверджують головні, але обов'язково ті й у тім обсязі, як того вимагає нормальний дозвіл юридичної справи. У ряді випадків коло обставин, що підлягають установленню, позначений у законі.
Часто збір доказів і попереднє установлення фактів є справою одних осіб, а винесення рішення в справі — інших. Однак правозастосовчій орган у цьому випадку зобов'язаний переконатися в достатності фактів і їхньої обґрунтованості.
Ні прокурор, що затверджує обвинувальний висновок, ні суддя, що розглядає кримінальну справу, ні директор чи підприємства начальник УВС, що видає наказ про заохочення працівника, не можуть поставитися до своїх обов'язків формально, покладаючись на представлені матеріали.
Метою першої стадії правозастосовчого процесу є досягнення фактичної об'єктивної істини. Тому особлива увага законодавство приділяє доведенню. У ньому фіксується, які обставини мають потребу в доведенні, а які — немає (загальновідомі, презумпції, преюдиції), які факти доводяться визначеними засобами (наприклад, експертизою). Остаточна оцінка доказу є завжди справою правозастосовця.
Установлення юридичної основи справи включає: — перебування норми, що підлягає застосуванню; — перевірку правильності тексту акта, у якому міститься шукана норма; — перевірку дійсності норми і її дій у часі, у просторі і по колу осіб; — з'ясування змісту норми.
Усі зазначені дії служать однієї мети — правильної кваліфікації фактів, а виходить, зміцненню законності і правопорядку, тому можуть бути об'єднані в одну стадію. Звичайно, вони тісно стуляються і переплітаються в дійсності з діями, що складають зміст попередньої стадії.
Особливо варто сказати про ту стадію, коли правозастосовця не знаходить норми, що регулює установлені факти. З цього випливає щонайменше два висновки: чи законодавець не вважає за необхідне регулювати дані обставини і приймати по них які-небудь рішення юридичного характеру, чи в наявності пробіл у законі.