5.4. Реформи Шан Яна
Шан Ян (390—338 р. до Р. X.) був головним радником цінського правителя Сяо Гуну. У 359-348 рр. до Р. X. він здійснив низку реформ, які відіграли значну роль у подоланні роздробленості та посиленні центральної влади. Унаслідок цих реформ уперше в історії Китаю узаконювалося право приватної власності на землю, офіційно дозволялася купівля-продаж земельних ділянок, стимулювалося землеробство (ті, хто виробляв багато зерна, звільнялися від виконання державної трудової повинності), обмежувалося вільне ремісництво й торгівля, частина ремісників і дрібних торговців була перетворена на державних рабів, аристократів було позбавлено права спадкування адміністративних посад, запроваджувалася кругова порука з метою дотримання громадського порядку, заборонялася кровна помста, запроваджувалося правило доносів за злочини - за це нагорода, а хто не донесе чи переховає злочинця — зазнає смертної кари, земля була переділена залежно від кількості членів сім'ї, запроваджувались єдині міри та ін.
Після об'єднання Китаю з царством Цінь в 221 р. до Р. X. багато перетворень Шан Яна було поширено на всю країну. Перетворення Шан .Яна спричинили незадоволеність спадкової аристократії, за наполяганням якої його було страчено.
5.5. Судова система Стародавнього Китаю
Суд не був відокремлений від адміністрації. Верховним суддею був ван. Він міг особисто розглядати будь-яку справу, а також скарги на рішення інших судів. Значними судовими повноваженнями був наділений сян. До складу центрального апарату також належав спеціальний чиновник - сикоу, котрий відав питаннями суду та покарань. Надалі функції цього чиновника перейшли до тінвея та двох його помічників. Спеціальна посадова особа відповідала за розшук злочинців. Нижчою ланкою судової системи були повітові адміністрації, що розглядали тільки цивільні справи. Існували також жрецькі та храмові суди, що судили самих жерців і залежне населення, яке проживало на храмових землях.
Судовий процес мав обвинувально-змагальний характер і розпочинався за ініціативою потерпілого. Сторони зобов'язані були
37
5.6. Основні риси права Стародавнього Китаю
У шанський період провідну роль відігравали етичні норми. Правові норми в цей час ще не відокремилися від релігійно-етичних. Тогочасні норми регулювали переважно внутрішньосімейні відносини та ставлення суспільства до правителя. Що ж стосується законів, то вважається, що перші з них з'являються в VII ст. до Р. X. Відомий бронзовий триножник— Огляд законів (536 р. до Р. X.), який містить перелік покарань за протиправні дії. УIV ст. до Р. X. сановник царства Вей, котрого звали Лі Куй, підготував "Книгу законів царства Вей" - Фацзін, що складалася з таких глав: законів про крадіїв, розбійників, ув'язнення, піймання злочинця, знаряддя тортур. До джерел права того періоду належать також конкретні розпорядження правителів і судові прецеденти.
Право Стародавнього Китаю знало інститут власності, що об'єднував сукупність норм, які регулювали право володіння, користування та розпоряджання землею, рабами й іншим майном. Власність могла бути державною, общинною та приватною. Остання спочатку виникає на рухоме майно, згодом на рабів і лише в VI ст. до Р. X. на землю.
Зобов'язальне право передбачало різні види договорів (купівлі-продажу, дарування, міни, позики, оренди та ін.), виконання яких гарантувалося різними засобами. Приміром, боржники за отриману позику змушені були віддавати в заставу своїх синів. Таких заручників можна було використовувати на будь-яких роботах. Якщо протягом певного часу (зазвичай, трьох років) вони не були викуплені, то ставали рабами. Кредитор мав також право всиновити такого боргового раба чи оженити на своїй доньці.
У шлюбно-сімейному праві домінувала моногамія, але практикувалося й багатоженство, при якому головною дружиною вважалася перша дружина. Саме її старший син вважався першим спадкоємцем. Коли синів не було, право спадкування переходило до інших родичів померлого, і тільки за їх відсутності спадкоємницею ставала дружина. Заборонявся шлюб між: близькими родичами та вільних з рабами. Шлюбна угода укладалася між нареченим і нареченою чи між їхніми сім'ями.
Злочин у Китаї називався "низькість", злочинець - "низька людина", а злочинна дія — "проявом злочинної волі". Правові норми містили перелік дій, що вважалися злочинними, поняття організатора та співучасника злочину, обставин, які обтяжують вину, рецидиву.
38
»• цивільне населення поділялося на чотири класи. За основу тяго земельний ценз, тобто прибуток, одержуваний
цтаксіамедімни — особи, що одержували від землі не имів (один медам - 52,5 літра) сільськогосподарської І повинні були служити у важко озброєній піхоті, одержували не менше за 300 медимів
МСІННОТІ.
^ержували не менше від 200 медимів
гаі.
^ до 200 медимів і служили в легко-
|лише особи, належні до перших ]ого. Члени четвертого класу 'ЕІЧісадових осіб. 8. о^^ди, в роботі яких брали
оля обговорення [І і пня країною. Іріох юисін ЗОрокік. Іжмих)
давНЬОГО СХОДУ, Де идрим виг
земельна община, в Греції формування держави відбувалося на основі полісної системи. Таких полісів, або міст-держав, було надзвичайно багато. До складу поліса як адміністративного, політичного та релігійного центру належали місто та прилегла до нього територія (хора). Для поліса були характерними такі ознаки: 1) антична форма власності на землю (верховним власником землі була община, а користувачами - тільки громадяни певного полісу); 2) наявність трьох прошарків населення - громадян, іноземців і рабів; 3) політична рівноправність громадян', 4) значна залежність громадянина від сімейних і суспільних структур, які обмежували особисту свободу; 5) поєднання безпосередньої та представницької демократії.
У полісах державний лад був різноманітним. В одних переважала форма, що нагадувала східну деспотію, в інших - демократія, ще в інших—аристократичне правління. Спільним для всіх цих дрібних
39
особисто з'являтися в суд. Доказами в суді були: показання свідків, письмові документи, ордалії, особисте зізнання. Згодом з'являються елементи розшукового процесу. З цією метою використовувалися спеціальні агенти.