Українська музика 17-18 століття

В епоху бароко, на зміну одноголосному знаменному співу приходить багатоголосний партесний спів, що сприяв розвитку мажорно-мінорної системи, і на основі якого розвинувся духовний концерт. Серед видатних музичних діячів цього часу - Микола Дилецький, автор «Мусікійської граматики» (1675) - першої музикознавчої праці, яка пояснила суть лінійної, нотної системи, партесного співу і партесних композиції.  Важливою подією цього часу стало відкриття у 1632 році Києво-Могилянської академії, де викладалися також і музичні предмети. Її вихованці популяризували вертеп. Серед випускників Академії багато українських митців, зокрема Григорій Сковорода та Артемій Ведель.  Світська професійна вокальна та інструментальна музика, що існувала в поміщицьких маєтках, військових частинах, з 17 століття розвивається в містах. Створюються музичні цехи, при магістратах - оркестри, капели. На основі народно-пісенних традицій у 18 столітті початку 19 століття розповсюджується пісня-романс на вірші різних поетів. Один з перших її авторів - Г. С. Сковорода ввів у пісенний жанр цивільну, філософську та ліричну тематику. Величезне значення в українській музичній культурі XVIII століття мало створення з ініціативи гетьмана Данила Апостола в 1730 р. Глухівської співочої школи, вихованцями якої стали Дмитро Бортнянський, Максим Березовський та Артемій Ведель. Після закінчення Глухівської школи Бортнянський і Березовський продовжували своє навчання в італійських музичних школах, які були центрами тодішньої європейської музики.  Поєднання традицій партесного співу і сучасних технік європейського листа зумовило унікальність творчості цих композиторів. Ставши придворним капельмейстером в Петербурзі, а з 1796 року - керівником придворної капели, складеної майже виключно з вихованців Глухівської співочої школи, Бортнянський значно вплинув і на розвиток російської музичної культури. Він був також першим композитором у Російській імперії, музичні твори якого почали виходити в світ.

Українська музика 19 –початок 20 століття

XIX століття в історії музики визначається виходом на світову арену багатьох національних шкіл, що пов'язано із зростанням національної свідомості європейських народів, що перебували під владою імперій. Слідом за польською та російською з'являється і українська національна композиторська школа.  Слідом за українськими письменниками та поетами, професійні музиканти XIX ст. почали звертатися до народної тематики, обробляти народні пісні, які виконувалися талановитими аматорами у супроводі народних інструментів - кобзи, бандури, цимбали, скрипки, ліри та ін. На початку 19 століття в українській музиці з'являються перші симфонічні твори і камерно-інструментальні твори, серед їхніх авторів - І.М. Вітковський, А.І. Галенковський, Ілля та Олександр Лизогуб.  Діяльність аматорських і відкриття перших професійних театрів (Київ - 1803, Одеса - 1810), в яких ставилися музично-сценічні твори на національні сюжети, зіграли важливу роль у становленні української опери, першою з яких вважається «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського (1863 ). На Західній Україні в різних жанрах хорової та інструментальної (у тому числі симфонічної) музики працювали композитори М.М. Вербицький, І.І. Воробкевич, В.Г. Матюк (хори та ін).  Основоположної для розвитку національної професійної музики стала різнобічна діяльність Н.В. Лисенко, який створив класичні зразки творів у різних жанрах (у тому числі 9 опер, фортепіанна та інструментальна музика, хорова та вокальна музика, переважно на слова українських поетів, у тому числі Т.Г. Шевченка). Він же став організатором музичної школи в Києві (1904, з 1918 - Музикально-драматичний інститут ім. Лисенко). Послідовниками творчих принципів Лисенко стали М.М. Аркас, Б.В. Підгорецький, М.М. Колачевська, В.І. Сокальський, П.І. Синиця, І.І. Рачинський, К.Г. Стеценко, М.Д. Леонтович, Д.В. Січинський, Я.А. Лопатинський, С.Ф. Людкевич, А.І. Нижанківський та інші композитори.  Широке поширення отримує хоровий рух, виникають хорові товариства «Торбан» (1870) і «Боян» (1891). Відкриваються вищі оперні театри в Києві (1867) та Львові (1900), Вищий музичний інститут у Львові, музичні школи при Російському музичному товаристві в Києві (1868), Харкові (1883), Одесі (1897) та інших містах.  Інтерес до української тематики і фольклору виявили ті композитори, які працювали за межами України. Особливо слід відзначити творчість Петра Чайковського, що походив із відомого українського козацького роду «Чайка». Українські мелодії використані композитором у ряді творів, зокрема у «Другій симфонії» і «Концерті для фортепіано з оркестром № 1», ряді творів написаних на українські сюжети, зокрема опери «Мазепа» і «Черевички».  Українська тематика присутня також у творчості Ференца Ліста, що здійснює подорож по Україні в кінці 1840-х - це п'єси для фортепіано «Українська балада» і «Думка», а також симфонічна поема «Мазепа».  На початку XX століття всесвітню славу здобула плеяда українських виконавців. Це - співачка Соломія Крушельницька, О. Петрусенко, З. Гайдай, М. Литвиненко-Вольгемут, співаки М.Є. Менцинський, О.П. Мишуга, І. Паторжинський, Б. Гмиря піаніст Володимир Горовиць, хоровий диригент А.А. Кошиць, за межами України стали відомі хорові обробки М.Д. Леонтовича.