1. Представницькими органами (установчі збори або парламент).

Установчі збори поділяються за способом формування:

• Установчі збори, які обираються безпосередньо населенням.

• Установчі збори, які частково обираються населенням, а частково призначаються главою держави або уряду.

За компетенцією:

• Суверенні установчі збори – остаточне рішення щодо прийняття конституції належить установчим зборам.

• Несуверенні установчі збори – установчі збори, які приймають конституцію, однак текст конституції потребує затвердження іншими органами або референдумом.

Установчі збори також поділяється на:

• Установчі збори з обмеженою компетенцією – мають право лише на прийняття конституції і саме цією функцією їхня діяльність і обмежується.

• Установчі збори з необмеженою компетенцією – установчі збори, які мають право крім прийняття конституції вирішувати також і інші питання (в Італії після ІІ Світової війни, референдум – яка форма державного правління має бути в державі: республіка чи монархія? Голоси розділилися майже порівну, але з перевагою республіки, після цього були скликані установчі збори).

Прийняття конституції парламентом

• У випадку прийняття конституції парламентом, він може формально наділятися повноваженнями установчої влади. В окремих випадках парламент формально не наділяється установчою владою, приймаючи конституцію в межах здійснення своїх повноважень.

2. Прийняття конституції на референдумі.

У випадку затвердження конституції шляхом референдуму, розроблення конституції здійснюється або парламентом (установчими зборами) або спеціально створеними органами, які формує виконавча влада (Франція, Росія, Казахстан).

Внесення змін до тексту конституції

• Субєкти ініціативи внесення змін до конституції

Право на ініціювання процедури внесення змін до тексту конституції за загальним правилом належить лише окремим суб’єктам законодавчої ініціативи.

• За народною ініціативою. При цьому встановлюється, як правило, певна чисельність (в Італії – 500 тис, в Австрії, Швейцарії – 100 тис)

• За ініціативою законодавчого корпусу – суб’єктом ініціативи є кваліфікована кількість парламентарів (США – право ініціативи має будь-який з парламентарів).

• За ініціативою президента або глави виконавчої гілки влади. В багатьох випадках після внесенні змін вони можуть вимагати обов’язкового затвердження на референдумі. В окремих випадках з питання внесення змін до конституції референдум може бути призначений за ініціативою відповідних суб’єктів.

Особливість внесення змін до конституцій федеративних держав полягає в необхідності в багатьох випадках затвердження відповідних змін суб’єктами федерації.

Існує також поняття відміни конституції (Швейцарія – але для цього має бути прийняте рішення на референдумі).

Лекція 6. Правова охорона конституцій зарубіжних країн

Поняття та способи правової охорони конституцій зарубіжних країн

Правова охорона конституції може розглядатися в широкому і вузькому розумінні.

В широкому розумінні правова охорона являє собою діяльність всіх органів державної влади, яка спрямована на забезпечення основ державного і суспільного ладу, передбаченого конституцією.

У вузькому розумінні правова охорона являє собою діяльність спеціально уповноважених органів конституційного контролю.

• Президент як гарант конституції (знайти відповідні положення Основного закону ФРН і Конституції РФ);

• Парламент, який здійснює правову охорону конституції самостійно, а також за допомогою спеціально створених парламентських органів.

Парламентська охорона здійснюється за допомогою делегованого законодавства або за допомогою спеціально створених органів.

Способи здійснення правової охорони можуть бути як правові, так і неправові:

• Право на опір (не правовий спосіб правової охорони конституції).

Правова охорона здійснюється за допомогою конституційного контролю та нагляду. При конституційному контролі акт, виданий всупереч конституції, скасовується спеціально уповноваженим органом, в той час як при конституційному нагляді орган конституційного нагляду має право лише звернути увагу на невідповідність прийнятого акту нормам конституції, а в окремих випадках призупинити дію цього акту. Крім того, при конституційному контролі правова охорона здійснюється вибірково, в той час як при конституційному нагляді правова охорона має постійний характер.

Конституційний контроль – таємна рада, В.Бр.

Сучасна модель – США.

Ознаки американської моделі конституційного контролю:

1. Конституційний контроль має абсолютний характер, це означає, що конституційному контролю підлягає будь-який закон чи інший нормативно-правовий акт, який суперечить конституції.

2. Право здійснення конституційного контролю відповідно до американської моделі конституційного контролю належить всім судам (будь-який суд може не застосовувати положення закону, якщо воно суперечить конституції - США. В окремих країнах, які сприйняли американську модель конституційного контролю право здійснювати конституційний контроль належить не всім судам, а виключно вищим судовим інстанціям – Індія, Австралія).

3. Конституційний контроль має інцендентний характер, що означає, що конституційний контроль здійснюється у звязку з розглядом конкретної справи, а правом ініціативи здійснення такого конституційного контролю наділяються виключно учасники судового процесу.

4. Казуальний характер конституційного контролю.

В США будь-який акт не визнається не чинним, він просто не застосовується, формально зберігаючи свою чинність (через наявність жорсткої моделі принципу розподілу влад, стримувань і противаг; у випадку скасування акту судом, він по суті виступає право творцем, чого відповідно до принципу поділу влад бути не може à проблема «мертвого законодавства»).

В межах американської моделі конституційного контролю суди не вправі скасовувати (визнавати не чинними) нормативно-правові акти. Наслідком прийняття судового рішення є не формальне скасування нормативно-правового акту, а його невикористання у майбутньому.

Європейська (континентальна) модель конституційного контролю. Головна відмінність континентальної моделі полягає в тому, що такий контроль здійснюється не судами загальної юрисдикції, а спеціально створеним органом конституційного контролю. Теоретичне обґрунтування цієї моделі було здійснено Гансом Кельзеном, який вважав, що:

1. Конституційний контроль має здійснюватися спеціально створеним органом і не може здійснюватися органами, які створюють правові норми.

2. Такий орган повинен складатися з відомих фахівців у галузі права.

Європейську модель називають ще моделлю т.зв. «тотального конституційного контролю», що характерний для ФРН, однак відмінність класичної австрійської моделі від німецької модем конституційного контролю полягає в тому, що в Німеччині участь у здійсненні конституційного контролю приймають також і суди загальної юрисдикції. В Німеччині Федеральний конституційний суд перевіряє закони на предмет їх формальної і змістовної (матеріальної) відповідності Основному закону ФРН, вирішує спори між субєктами федерації та загально федеральними органами, здійснює тлумачення положень Основного закону, які стосуються повноважень вищих органів влади.

Конституційний контроль в Німеччині може бути як абстрактний (на запит федерального уряду, земельного уряду або третини Бундестагу з питань відповідності законів земель Основному закону або про сумісність земельного права з загальнофедеративним), так і конкретний (здійснюється за запитом суддів формально правова держава).

Французька модель конституційного контролю. У Франції конституційний контроль є попереднім, це означає, що такий контроль здійснюється після прийняття але до набуття чинності відповідного нормативно-правового акту. Конституційний контроль здійснюється двома органами – Конституційною Радою і Державною Радою. Конституційна Рада розглядає питання відповідності законів конституції, а Державна Рада розглядає питання відповідності актів органів виконавчої влади нормам конституції. Обовязковий конституційний контроль у Франції передбачений за органічними законами та и регламентами палат парламенту, факультативний – за звичайними законами.

Правом факультативного конституційного контролю наділяються Президент, уряд, Голова Сенату, Голова Національний зборів, а також 60 депутатів нижньої палати парламенту.

В межах європейського континенту своєрідністю визначається швейцарська модель конституційного контролю. Ця своєрідність проявляється в тому, що предметом конституційного контролю не можуть бути союзні, або загально федеративні закони, а лише закони кантонів.

Для швейцарської моделі характерний інститут публічно-правового позову. Даний інститут використовується також в країнах Латинської Америки де він отримав назву процедура ампаро (вперше була передбачена в Мексиці). Для цієї процедури характерні наступні ознаки:

1. Скарга про перевірку законів чи інших правових актів може бути подана будь-якою фізичною або юридичною особою.

2. Аргумент скарги – порушення права, що гарантоване конституцією.

3. Мета скарги – звільнення особи від застосування до неї цього акту.

4. Перевірка конституційності нормативно-правового акту провадиться шляхом проведення відкритого судового розгляду, сторонами в якому виступають особа і орган державної влади, який видав відповідний нормативно-правовий акт.

Принциповою ознакою, яка відрізняє інститут ампаро в країнах Латинської Америки від американської моделі є те, що рішення, яке виноситься судом в межах процедури ампаро має виключно індивідуальний характер, а отже поширюється лише на суб’єктів відповідних правовідносин.

Конституція Австрії – питання конституційного контролю.

Види і форми конституційного контролю

За часом здійснення:

• Попередній – здійснюється після прийняття відповідного акту, але до набрання ним чинності.

• Наступний - здійснюється після набуття нормативно-правовим актом чинності.

За формами здійснення наступний конституційний контроль поділяється на:

• Абстрактний – здійснюється безвідносно до юридичних фактів.

• Конкретний – здійснюється лише за необхідності прийняття рішення, що пов’язане з розглядом конкретної справи.

За ознакою обов’язковості:

• Обовязковий

• Факультативний

За змістом:

• Формальний – перевіряється дотримання процедурних правил

• Матеріальний – перевіряється відповідність нормативно-правового акту положенням конституції.

Франція, Німеччина, Італія, РФ, Іспанії.