1.2. Західна (латинська) донікейська патристика. Тертулліан

Тертулліан (бл. 115 – 225 рр.) для латинської патристики має таке ж значення, як Оріген для грецької. Народився Тертулліан у місті Карфаген в язичницькій родині. В юності він отримав чудову риторську освіту і поїхав до Риму, де став відомим адвокатом.

Близько 193 р. Тертулліан прийняв християнство і зайнявся основними богословськими питаннями, важливішим серед яких було питання про Трійцю, про відношення один до одного трьох Божественних іпостасей (ликів) – Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого.

Тертулліан заперечує можливість філософського осмислення християнства, намагаючись акцентувати увагу на ірраціоналізмі віри. Він був впевнений, що адекватний переклад положень віри на мову логіки і раціонального філософствування неможливий. Він переконаний, що віра і розум не є тотожними поняттями, і, навіть співпадаючи в чомусь, вони достатньо самостійні і не вичерпують одне одного, бо належать різним станам свідомості.

Тертулліан впевнений, що розум має зупинитись там, де починається віра. На його думку, не слід шукати логіку в тому, що здається нам абсурдним. Тим більше не треба шукати приховані смисли в тому, що повинно розумітись буквально. Для того і дана людині віра, щоб сприймати буквально те, що вище людського розуміння. А тому, чим абсурдніше те, про що йдеться у Святому Писанні, чим воно незрозуміліше і неможливіше, тим більше у нас підстав для віри у його божественне походження. Саме так і сформулював Тертулліан свій відомий принцип: «Вірю, тому що абсурдно».

Заперечуючи античну філософію, сприйняту ним багато в чому через вчення скептиків, які говорили про неможливість пізнання як такого, Тертулліан вважав, що існує єдиний можливий шлях пізнання – пізнання вірою. І першою щаблиною пізнання, на думку філософа є душа, яка близька за природою до Бога. Тому душа інтуїтивно містить у собі всю премудрість, яка потім частково може бути розгорнута розумом.

Тертулліан у теоретичних положеннях не завжди послідовний. Зокрема, ця непослідовність проявляється у розумінні Тертулліаном Трійці, або тринітарної проблеми. Його беззаперечним пріоритетом є введення терміна «trinitas» (що означає «троє в одному») для характеристики іпостасних розмежувань єдиного Бога. Проте, тут простежуються ідеї субординації. У Тертулліана Бог-Отець – абсолютна досконалість. Щодо Сина, то попри всі проголошення його досконалості, друга іпостась, або лік Божества – Син – є досконалістю нижчого ґатунку у порівнянні з Отцем. Бо у Сина, згідно з Тертулліаном, зовсім інша сутність. Він походить з сутності Отця, але сам вже не є цією сутністю. Однак, він є втіленням вищого морального ідеалу. Нарешті, душа також є прозорим тілом, що випромінює світло і зароджується матеріально, а не вселяється у тіло.

Таким чином, з усього вищесказаного можна зробити висновок про велику теоретичну залежність Тертулліана від античної філософської спадщини. З іншого боку, Тертулліан – це постать, яка мала великий вплив не тільки на сучасників, але і на духовних нащадків наступних віків.