Наукова монографія

Монографія (дослівно: пишу про одне) спрямована на висвітлення результатів наукового дослідження. Вона являє собою наукове дослідження, яке присвячено викладу деякої проблеми або питання проблеми. За визначенням, монографія - це наукове книжкове видання, що складається з одного твору, що містить повне і всебічне дослідження однієї проблеми або теми, виконане одним або кількома авторами (виконавцями).

Монографія - це, як правило, найбільш повне і всебічне вивчення деякого об'єкта, бачення його в проблемному полі сучасної науки. Вона систематизує наявне знання і забезпечує пояснення тих питань, що не одержали вирішення. За своїм змістом монографія є фундаментальною науковою працею, в якій на основі всебічного аналізу ішироких узагальнень попередніх наукових праць і великих нових досліджень викладаються досягнення в розробці наукової проблеми.

В.М.Шейко і Н.М.Кушнаренко відзначають, що "між дисертацією та монографією є певні відмінності. По-перше, в дисертації передбачається виклад наукових результатів і висновків, отриманих особисто автором. Монографія - це виклад результатів, ідей, які належать як здобувачеві, так й іншим авторам. По-друге, дисертація містить нові наукові результати, висновки, факти, а монографія може викладати як нові результати, так і методичні, технологічні рішення, факти, які вже відомі. По-третє, дисертація має визначену структуру і правила оформлення, яких необхідно обов'язково дотримуватися. До монографії таких чітких вимог не ставлять.

Дисертація - це рукопис, який зберігається в обмеженій кількості примірників у певних бібліотечних установах. Монографія – це видання, яке пройшло відповідне редакційно-видавниче опрацювання, виготовлене друкарським або іншим способом, видане у фаховому видавництві України" [15, с. 274].

Матеріал у монографії розміщується в логічному порядку відповідно до такої структури: Зміст, який розташовується на початку монографії; Вступ, в якому даються обґрунтування актуальності монографічного дослідження, характеристика проблеми та рівень її дослідження; Висновки, у яких підбиваються підсумки дослідження. В кінці монографії розміщається Список використаної літератури.

Монографія звичайно претендує на оригінальну концепцію розуміння об'єкта, узагальнює великий обсяг теоретичних і прикладних досліджень. Звичайно її мінімальний обсяг становить понад 100 сторінок друкованого тексту.

Призначення монографії - ввести в систему наукових комунікацій фундаментальну підсумовуючу наукову інформацію у певній галузі і бути основою для вирішення нових проблем. Вона призначена головним чином для тих учених і фахівців, профіль наукової, педагогічної і, можливо, прикладної (наприклад у галузі розробки техніки) діяльності яких безпосередньо пов'язаний із досліджуваною проблемою.

Монографія може бути кваліфікаційною науковою працею, представляти або заміняти докторську дисертацію. Така монографія повинна відповідати певним вимогам:

• її обсяг має бути не меншим від 10 обліково-видавничих друкованих аркушів;

• вона повинна пройти рецензування не менш двох докторів наук з відповідної спеціальності;

• вона повинна бути рекомендована вченою радою науково-дослідної організації або вищого навчального закладу;

• тираж її має бути не меншим від 300 екземплярів;

• наявність міжнародного стандартного номера ISBN.

Особливість монографії полягає в тому, що вона є найбільш статусним, значущим видом наукової продукції. Це зумовлено тим, що в ній найбільш глибоко, всебічно і детально дається огляд літератури з теми дослідження. Як правило, монографії забезпечуються великими списками найбільш значущої літератури з проблеми, що досліджується. Ці списки, з одного боку, допомагають авторам аргументувати свої висновки і висловлення, а з другого - відкривають читачевішироке поле для продовження наукового дослідження в позначеному автором монографії напрямі [3, с. 34]. Другою позитивною характеристикою монографії є найбільш повне, послідовне й обґрунтоване дослідження проблеми, що робить роль монографії винятково важливою в науці.

Монографії властиві і специфічні недоліки, зумовлені особливостями монографічного жанру:

• недостатній зв'язок питань, що вирішуються, із загальним об'єктом дослідження, що перетворює монографію у збірник розширених статей за темами, які погано узгоджуються;

• відсутність концепції, описовість, мінімальність реального дослідження і його результатів, перетворення монографії в якийсь монографічний огляд літератури.

ГансСельє дає автораммонографії всього три поради: "1) автор з особистого досвіду має бути обізнаним з галуззю науки; 2) має існувати потреба в узагальненні знання в цій галузі знання; 3) повинні зберігатися загальні правила добротного наукового твору" [13, с. 339].