
- •Розділ 1 Загальна характеристика правочинів
- •Поняття та ознаки правочину
- •1.2. Форми правочинів.
- •1.3. Тлумачення змісту правочинів.
- •1.4. Відмова від правочину.
- •Розділ 2 Класифікація правочинів в цивільному праві
- •2.1. Односторонні, двосторонні та багатосторонні правочини
- •2.2. Платні та безоплатні правочини.
- •2.3. Консенсуальні та реальні правочини.
- •2.4. Каузальні та абстрактні правочини.
- •2.5. Умовні та безумовні правочини.
- •Строкові та безстрокові правочини.
- •Фідуціарні правочини та інші.
- •Розділ 3. Види недійсних правочинів
- •3.1. Нікчемні правочини.
- •3.2. Оспорювані правочини.
- •3.3. Правові наслідки визнання правочинів недійсними.
- •Висновки
- •Список використаних джерел
- •Додаток № 1 договір позики
1.4. Відмова від правочину.
За загальним правилом особа, яка вчинила правочин, має право відмовитися від нього (ст.214 ЦК України). Умови, порядок та наслідки такої відмови залежать від того, чи є цей правочин одностороннім чи це договір. При цьому оскільки правочин є однією з основних підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, положення, закріплені в ст.214 ЦК України, слід розглядати у комплексі з правилами, які містяться у главах, присвячених зобов'язанням взагалі і договірним зобов'язанням (ст.ст.615, 651, 653, 1149, 1153 ЦК України та інші). Наслідки відмови від правочину залежать від того, чи є він одностороннім правочином, чи договором.
Так, особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом.
Науковці зазначають, що Цивільний кодекс України 2003 р. порівняно з Цивільним кодексом Української РСР 1963 р. дещо змінив правове регулювання інституту односторонньої відмови від зобов’язання та односторонньої зміни його умов. Нагадаємо, що ст. 162 ЦК УРСР 1963 р. забороняла односторонню відмову від виконання зобов'язання і односторонню зміну умов договору, оскільки інше не передбачалося законом. Отже, до набрання чинності новим ЦК України, тобто до 1 січня 2004 р., будь-яка зі сторін зобов’язання не мала права в односторонньому порядку (тобто без згоди інших договірних сторін) відмовитися від його виконання або змінити його умови, якщо таке її право не було передбачене законом.
Інакше кажучи, з набранням чинності ЦК України суб’єкти цивільних правовідносин, укладаючи договір, можуть застерегти в ньому право всіх чи будь-якої зі сторін вчинити односторонню відмову від нього або вдатися до односторонньої зміни його умов. Слід зазначити, що чинний ЦК України містить низку норм, що фактично передбачають право особи, яка вчинила односторонній правочин або на користь якої його вчинено, відмовитися відповідно від такого правочину або від прав, що виникли внаслідок його вчинення. Таке право особи передбачено, зокрема, правилами стосовно довіреності (п. 3 ч. 1 ст. 248, ч. 1 ст. 249, ч. 1 ст. 250) та спадкування (абз. 2 ч. 1 ст. 757, ч. 2 ст. 1223, ч. 3 ст. 1243, ст. 1271, ст. 1273, ст. 1274).
Зі змісту ст. 525 ЦК України випливає, що одностороння відмова від зобов’язання та одностороння зміна його умов може бути правомірною і неправомірною. Про правомірну односторонню відмову від зобов’язання та односторонню зміну його умов йдеться тоді, коли така відмова або зміна вчинюються на підставі відповідної вказівки закону або договору. Натомість односторонню відмову від зобов’язання та односторонню зміну його умов слід вважати неправомірною в тому разі, коли її вчинено за відсутності законної чи договірної підстави, тобто коли закон чи договір не передбачає права сторони зобов’язання в односторонньому порядку відмовитися від нього або змінити його умови1.
Відповідно до ч.2 ст.214 ЦК України особи, які уклали договір (вчинили дво- або багатосторонній правочин), мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть у тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Крім того, згідно зі ст.651 ЦК України відмова від договору (розірвання договору) можлива й з інших підстав. Зокрема в самому договорі можуть бути передбачені підстави, за яких договір може бути припинений і в односторонньому порядку за ініціативою однієї з сторін. Наприклад, у договорі може бути передбачено право особи відмовитися від договору, якщо він не виконується відповідно до встановлених строків, боржник не виконує окремих умов договору тощо. У разі розбіжностей оцінки достатності підстав для односторонньої відмови від договору спір вирішується судом (див., коментар до ст.651 ЦК України). Слід звернути увагу на те, що свобода відмови від договору зберігається навіть у тому разі, якщо його умови повністю виконані.
Закон передбачає процедурні (процесуальні) та матеріальні гарантії для усіх учасників відносин, пов'язаних з відмовою від правочину.2
Процедурною гарантією інтересів учасників правовідносин, що виникають у зв'язку з правочином, є вимога вчинення відмови від правочину у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.
На матеріальні гарантії інтересів учасників цивільних правовідносин у випадках відмови від правочину вказує ч.4 ст.214 ЦК України, яка передбачає, що правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.
Отже, по-перше, сторони можуть самі визначити наслідки відмови від договору (це має місце зазвичай у випадках припинення договору за взаємною згодою).
По-друге, наслідки відмови від договору можуть визначатися безпосередньо у законі. Це насамперед має місце при відмові від одностороннього правочину, а також у випадках, якщо у договорі, що припиняється (розривається), немає вказівки на наслідки його припинення (ст.653 ЦК України).3