Розділ 2 здоров'я – гуманітарний потенціал нації здоров'я — найвища цінність

Як тільки ми знищуємо цінності,

ми знищуємо виховання.

Лео Ворд

Характер життєдіяльності людини багато в чому залежить від реальних суспільно-економічних умов, в яких вона живе, від духовного багатства, накопиченого людством, ціннісних ідеалів, притаманних даному витку розвитку цивілізації, та домінуючих наукових парадигм. Світоглядним підґрунтям кожної цивілізації є певні стрижневі ідеї або ідеали, сутнісну основу яких відображає комплекс системо утворюючих цінностей та норм, що становлять парадигму певної цивілізації.

Філософський аналіз тенденцій розвитку суспільства, здійснений В. Андрущенком, В. Кременем, С. Кримським, В. Лутаєм, засвідчує, що кардинальні зрушення на межі двох останніх тисячоліть характеризуються становленням високотехнологічного суспільства з притаманними йому екологічними, моральними, демографічними й антропологічними кризами. Саме тому впродовж останніх років, крім докорінних реформаційних змін суспільно-демократичних підвалин у нашій країні, спостерігається інтенсивна реалізація ідеалів і цінностей гуманістичного спрямування у всіх сферах життя. Гуманістична спрямованість цивілізаційних зрушень базується на зміні парадигми сучасної цивілізації, яка, за твердженням вітчизняного філософії Л. Соханя, мас людський вимір. Тож цілком очевидно, що суспільна ідеологія, намагаючись практично реалізувати ідеали і цінності гуманізму, по-новому оцінює різноманітні суспільно-соціальні явища і події, з позицій загальнолюдських цінностей, визначаючи доцільні механізми їх впровадження в реалії життя [8; 9; 107; 100; 124; 144; 174].

Згідно з дослідженнями В. Кременя, нині правомірно наголосити на тому, що особистісно-гуманістична суспільна ідеологія має бути:

• гуманітарно адекватною, тобто відкритою багатомірній складності суб'єктивного світу людини;

• педагогічно адекватною, що осмислює нескінченний процес людського сутнісного становлення і вдосконалення;

• екологічно адекватною, тобто такою, що радикально самокритично відповідає на виклик глобальної екологічної загрози;

• аксіологічно адекватною, тобто має спрямовувати людину на здійснення свого універсального призначення у Всесвіті [144, 49].

Запропонована характеристика виокремлює ціннісне ставлення до особистості, врахування її суб'єктивних особливостей, індивідуальних закономірностей особистісного становлення та ціннісного ставлення до навколишнього світу.

У зв'язку з цим зростає методологічна роль філософії як особливого різновиду духовної культури людства, метою якої є формування в сфері суспільної свідомості світоглядних переконань, визначення концептуальних основ сутності і проблем буття, суспільної поведінки людства, системи життєвих цінностей та ідеалів [211, 670]. Філософія завжди щодо інших наук в тій чи іншій мірі виконує функції методології пізнання та здійснює світоглядну інтерпретацію результатів цього пізнання. Ця наука досліджує пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне та естетичне ставлення людини до світу. Тоді як суть філософії полягає в озброєнні різних наук методологією, завдяки чому філософія і займає ключову позицію в системі наук.

На філософському підґрунті базуються концептуальні підходи до визначення пріоритетних напрямків у сфері виховання, фундаментальних змін у підходах до впровадження в життя ціннісних орієнтацій. В умовах науково-технічної революції та гігантських соціальних зрушень людство опиняється перед низкою гострих соціальних питань, на які обґрунтовану відповідь може дати лише філософія, що, як методологічний базис, здійснює вплив на формування світоглядних позицій. Що ж таке світогляд?

СВІТОГЛЯД — це система поглядів на об'єктивний світ і місце в ньому людини, на ставлення людини до навколишнього світу і до самої себе, а також обумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їх переконання, ідеали. ціннісні орієнтації [211, 375].

Світогляд характеризується інтеграцією знань, наявністю інтелектуального та емоційно-ціннісного ставлення людини до навколишнього світу. Тобто, світоглядні позиції містять не лише відображення світу, а й ціннісне ставлення до нього. Крім цього, світогляд відіграє регулятивно-творчу роль як методологія побудови загальної картини світу. Жодна конкретна наука сама по собі не може бути цілісним відображенням світогляду, хоча кожна з них утримує в собі світоглядні позиції тих, хто її творить. Таким чином, виходячи з визначень філософії і світогляду та їх ролі у науковому пізнанні, з повною відповідальністю можна засвідчити, що саме філософсько-світоглядний напрямок є основою та базовим підґрунтям формування ціннісно-оздоровчого напрямку у виховному процесі.

В сучасних умовах основним об'єктом національних інтересів, основною продуктивною суспільною силою та основою зміцнення теперішнього та майбутнього провідних держав світу є Людина. Ера інтелектуалізації та соціалізації суспільного розвитку фіксує необхідність підвищення індексу розвитку людства як показника найвищого критерію результативності державного управління в світлі нової парадигми прогресу, зазначає Є. Марчук. Головний критерій ефективної діяльності усіх сфер суспільного життя — здоров'я кожної людини зокрема та населення в цілому, що є основним правом людини та неодмінною умовою її благополуччя і якості життя [124]. Підтвердження цінності і ролі здоров'я людини у суспільному житті ми знаходимо у Всесвітній декларації з охорони здоров'я 1988 року, де зазначається, що достатній рівень здоров'я створює міцний фундаменті стійкого економічного зростання, тому ступінь успішності державної, суспільної політики може визначатися ступенем її впливу на здоров'я населення [79].

Здоров'я є фундаментом максимальної соціально-ефективної діяльності особистості та основою якості цієї життєдіяльності, передумовою максимального розкриття можливостей кожної людини. Від] формування можливостей людини (поліпшення стану здоров'я, рівня набуття знань та професійних павичок), а також максимального їх використання для праці, відпочинку , культурної, суспільної та політичної діяльності, в першу чергу, і залежить ефективність розвитку людства. Тому вагомою складовою національного багатства кожної країни, безперечно, є стан здоров'я людської спільноти, а серед пріоритетних цінностей кожної людини провідне значення надається індивідуальному здоров'ю.

Проблема цінностей життя людини, ціннісних ідей та ідеалів завжди була предметом вивчення представників філософської науки, про це свідчать праці Г. Гегеля, Спінози, Г. Лейбніца, Р. Декарта, Платона, Арістотеля, Д. Дьюї, К. Льюіса, М. Вебера) [5; 14; 211; 212]. Сучасні дослідження О. Дробницького, А. Здравомислова, О. Кир'якової, С. Матвєєвої, К. Сельченка, В. Тугарінова засвідчують, що проблема цінностей розглядається як загальнонаукове поняття суспільної думки і використовується для визначення об'єктів і явищ, їх властивостей та абстрактних ідей, що містять у собі певні ідеали і є еталонами [68; 80; 88, 128; 180; 181; 204;206].

Теорії цінностей формувалися в процесі визначення їх об'єктивістської та суб'єктивістської природи. Більшість сучасних філософів та соціологів (О. Дробницький, А. Здравомислов, В. Тугарінов та інші) прагнуть поєднати позитивні елементи обох підходів, тобто пов'язати цінності і з об'єктивною природою речей (сфера ідеального), і з суб'єктивними якостями людей (сфера емпіричного). Під цінностями автори розуміють предмети, явища природи та їх властивості, корисність, значущість яких усвідомлює людина, виявляючи до них позитивне ставлення. Цінності є вищі, або духовні, що пов'язані з уявленням людини про сенс життя, свободу, та нижчі, або матеріальні (фактично ціннісні), що задовольняються на рівні потреб та інтересів. Перший критерій цінностей — здатність задовольнити потреби та інтереси людини, причому потреби та інтереси людини самі по собі не є цінностями, проте без них цінності не можуть формуватися. Другим критерієм цінностей є їх стимулююча роль — як норми, цілі та ідеали.

У філософському енциклопедичному словнику ми знаходимо і поділ цінностей на індивідуальні, колективні (партикулярні) та універсальні. До колективних або партикулярних цінностей належать цінності певного суспільства, нації, цивілізації, а до універсальних або загальнолюдських — ті цінності, що прийняті чи мають бути прийняті різними народами, культурами, цивілізаціями.

В. Тугарінов, здійснюючи аналіз наукових доробків стосовно класифікації цінностей, виокремлює дві великі групи цінностей: цінності життя, якими є цінність здоров'я, життя і радості життя, спілкування, природи, та цінності культури — тобто матеріальні, суспільно-політичні та духовні цінності. Складниками духовних цінностей є сфера освіти, науки та мистецтва. Визначаючи очевидну відмінність цих двох груп цінностей, адже «життя дається природою, а культура створюється людьми», дуже важливо, щоб цінність здоров'я, як життєва цінність, дарована нам природою, стала стрижневою цінністю освіти, науки та мистецтва [206, 276]. Звідси стає зрозумілою необхідність наукового обґрунтування теорії цінності та її реалізація в освітньо-виховному процесі, адже саме зміст освіти закономірно базується на системі цінностей, що передається наступним поколінням.

Основне призначення цінності полягає у сприянні прогресивному розвитку суспільства й удосконаленню людського життя. По суті, вся різноманітність результатів людської діяльності, суспільних відносин та природних явищ виступає як цінність, виділяючи значущість об'єкта, а не просто його існування чи його кількісні характеристики. З філософської точки зору, цінності відіграють методологічну роль у житті суспільства та людини і розглядаються в нерозривному зв'язку з сутністю людини. Адже людина формує власні цінності, надаючи їм роль інструментарію підтримання життєвого світу та об'єктивної реальності результатів власного самоствердження. Результати аналізу наукових досліджень свідчать, що цінності охоплюють усе життя людини і наповнюють його особливим смислом, займаючи певне місце у структурі особистості конкретного суб'єкта, тоді як вони є продуктом життєдіяльності суспільства і соціальних груп. Ці твердження обумовлюють доцільність однієї з класифікацій цінностей, що знаходимо у роботах 3. Плохій:

• особистісні цінності (цінності, що стосуються особистого життя);

• цінності сімейного життя (цінності, що регулюють родинне життя);

• громадянські цінності (цінності, на основі яких вибудовується сфера суспільно-громадських стосунків);

• національні цінності (цінності, що характеризують особливості життя певної національності та державного устрою);

• абсолютно вічні цінності (цінності, що акумулюють досвід усього людства і є еталоном його буття) [163, 4].

А. Здравомислов світ цінностей ототожнює в широкому понятті зі світом культури та зі сферою духовної діяльності людини, її морального усвідомлення та тих оцінок, у яких виявляється міра духовного багатства особистості. Психологи Б. Ананьєв, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн розглядають цінності як основу ціннісних орієнтацій, а ціннісні орієнтації, в свою чергу, як відображення у свідомості людини тих цінностей, що визнані нею як стратегічні життєві цілі. Тобто, ціннісні орієнтації, впливаючи на спрямованість особистості, знаходять своє реальне вираження в активній діяльності і на основі переконань стають стійкими мотивами цієї діяльності. Таким чином, розглядаючи цінності як соціальний феномен, можна відзначити, що вони виконують мотиваційну функцію, визначаючи поведінку індивіда, а як суспільний феномен виконують орієнтаційну функцію, включаючи індивіда у систему суспільної свідомості: ідеалів, ідей, поглядів, що є характерними для певної суспільної формації.

Відповідно до характеристики цінності, яку дав В. Тугарінов, стверджуючи, що «цінність це не лише те, що вже існує, а й те, що треба ще здійснити», можна відзначити і спонукальну функцію цінності у життєдіяльності людини та житті суспільства, коли цінність є нормами, цілями та ідеалами буття [204; 206]. Визначення важливої ролі цінностей у перетворенні реальності ми знаходимо й у дослідженнях В. Лісового, який стверджує, що кожній цінності притаманний спонукальний складник, адже вони виконують роль підстави для дії, спрямовуючи індивідуальний колективні дії та забезпечуючи стимулюючу основу для діяльності. Твердження, що цінності є «життєвою позицією» (Л. Божович) та «особистісним смислом» (О. Леонтьєв), обумовлюють взаємозв'язок між поведінкою людини і тією системою цінностей, що вироблена людством та доводить правомірність виконання спонукальної функції цінностей до конкретних вчинків та дій за умови, що та чи інша система цінностей стала особистісним надбанням. Спонукальну основу цінностей відзначає і С. Рубінштейн, який зауважує, що система цінностей є стійкою сукупністю переконань, а визнана цінність здатна бути орієнтиром поведінки, виконуючи важливу ціннісну функцію.

Тому формування системи цінностей у людини та залучення її до цієї системи з перших років життя має велике значення для її поведінки, звичок, стилю життя, наповнення його істинним смислом. Тим більше, що система цінностей людини, за твердженням В. Лісовського, є «фундаментом її ставлення до світу» [113, 40]. А ціннісне ставлення формується на основі усвідомлення індивідуумом системи цінностей, їх сприйняття та реалізації у власній життєдіяльності — за таких умов цінність виконує функцію регулятора індивідуальної поведінки. Узагальнено все вище сказане на рис. 2.1.

Отже ми бачимо, що цінностям притаманні орієнтаційну, мотиваційна, спонукальна функції та функція регулятора індивідуальної поведінки, що має досить велике значення для життя особистості, формування її ідеалів, поведінки, ставлення до власного здоров'я, взаємин з людьми, що її оточують, оволодіння культурним досвідом, накопиченим людством. Це ще раз підкреслює вагомість впровадження системи цінностей у виховний процес в умовах сімейного виховання та закладах освіти.

Рис. 2.1 Функції цінностей

Ціннісні орієнтації особистості, кожного учасника виховного процесу мають хвилювати педагогів та батьків. Побудова виховного процесу на системі цінностей, як певних еталонів та смислу утворюючих факторів, забезпечить регуляцію мотивованих дій кожного індивіда за умов ефек­тивного прийняття ним тих чи інших ціннісних орієнтацій. Як елемент структури особистості ціннісні орієнтації обумовлюють внутрішню готовність особистості до удосконалення певної діяльності і спрямовують її поведінку. Ті ціннісні орієнтації, які свідомо обирає людина, стають базисом її смислової поведінки і набувають статусу життєвих аксіом. Тому так важливо впроваджувати в ідеологію суспільства, систему освіти, життя кожної людини ту систему цінностей, яка продиктована самим життям і може стати життєво важливим капіталом у реаліях сучасності та в подальшому житті.

Відомий сучасник, науковець і практик, психолог І. Бех відзначає, що особистісні цілі і наміри залежать від системи індивідуальних цінностей, що становлять основу внутрішнього світу конкретної людини і виконують функцію організації її життєдіяльності. Ціннісна система є регулятором життєдіяльності людини і вона (людина) здатна стати смислоутворюючим ціннісним центром за умови повного оволодіння культурно-духовними надбаннями. Виходячи із цих тверджень, вчений дає характеристику найпоширенішої нині класифікації особистісних цінностей:

• термінальні цінності — це те, ЩО ( найбільш бажаним та емоційно привабливим для особистості, — ідеальний стан її буття. Термінальні цінності виконують функцію вибору як цілей, так і допустимих способів їх досягнення;

• інструментальні цінності — це модус (спосіб) поведінки або дій, не пов'язаних безпосередньо з метою. До інструментальних цінностей належать моральні цінності, цінності компетенції;

• оперативні цінності — виявляються в реальній поведінці;

• базові цінності — це цінності високого ступеня узагальнення й зрідка бувають безпосередньо пов'язаними з конкретною поведінкою. Вони є джерелом оперативних цінностей [16, 15].

Виходячи з тверджень Д. Леонтьєва, С. Маслова, І. Беха, необхідно зазначити, що задля трансформації цінності в особистісні надбання недостатньо лише того, що особистість їх усвідомлює і позитивно до них ставиться, важливо включати їх в її безпосередню діяльність, спрямовану на реалізацію відповідної цінності [16; 107; 108; 125]. Це дозволяє нам визначити, що організація самого процесу формування системи цінностей у індивідуума передбачає певну послідовність, а саме:

- отримання ним інформації,

- оволодіння знаннями про цінності,

- емоційно-позитивне прийняття цих цінностей,

- формування особистісних переконань та їх реалізація у процесі життєдіяльності.

Таким чином, здійснений аналіз результатів наукових здобутків із зазначеної проблеми дозволяє зробити узагальнюючий висновок, що сам процес впровадження системи цінностей у виховний процес передбачає послідовність дій учасників цього процесу: отримання інформації про цінності, її усвідомлення, сприйняття (особистісне прийняття) та переконання. На основі переконань формуються норми, цілі, ідеали та погляди індивіда, що слугують мотивом діяльності, стимулом та орієнтиром його поведінки. Особистісне сприйняття системи цінностей відображається в життєвій позиції кожної людини, особистісному смислі та формує внутрішню готовність до реалізації системи цінностей у власній життєдіяльності через конкретні вчинки та дії. Причому слід враховувати, що індивіду властива як свобода вибору власних вчинків і дій, так і відповідальність за наслідки особистої поведінки. Складові елементи процесу впровадження системи цінностей у життя індивіда відображені на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Складові елементи процесу впровадження системи цінностей

Саме цей механізм і необхідно враховувати в процесі прийняття індивідуумом цінності здоров'я. Цінність здоров'я особливо набула актуальності в наш час і цілком правомірно належить як до життєво важливих індивідуальних цінностей, так і до універсальних, загально­людських, вічних і абсолютних цінностей. Це та наскрізна цінність, актуальність якої є незаперечною у житті людської спільноти. Наголос на необхідності формування системи цінностей обумовлений стратегічними змінами на теренах просвітництва та виховання молодого покоління в умовах сьогодення. Система концептуальних ідей Національної доктрини розвитку освіти, що ґрунтуються на потребах особистості, суспільства та держави, передбачає:

• розвиток особистості та творчої самореалізації кожного громадянина України;

• формування у громадян України національних та загальнолюдських цінностей;

• стимулювання у молоді прагнення до здорового способу життя;

• забезпечення розвитку фізичного, психічного, соціального та духовного здоров'я кожного члена суспільства.

Тобто ми бачимо, що держава одним із пріоритетних завдань прогресивного розвитку суспільства визначає формування нової системи цінностей у суспільстві, якими є і цінність кожної людини, і реалізація її творчого потенціалу, і збереження її здоров’я. Цей пріоритет ґрунтується, в першу чергу, на цінності кожної особистості, а також на засвоєнні та збагаченні нею системи ціннісних орієнтацій. Всі визначені провідні ідеї спрямовані на примноження оздоровчого потенціалу нації, враховуючи багатогранність його складових аспектів.

На тлі науково-технічного прогресу з його не завжди втішними наслідками на порядку денному сучасності постає гуманітарна революція, основною стратегічною метою якої є формування гуманітарного потенціалу суспільства в цілому та нації зокрема.

Про гуманітарний потенціал нації, культуру та перспективи розвитку можна судити за тією системою цінностей, що визнані суспільством. Взаємозв'язок гуманітарного потенціалу нації та цінності здоров'я підтверджується у висловлюваннях Є. Марчука, який зазначає, що гуманітарний потенціал залежить від рівня фізичного і психічного здоров'я нації; її соціального благополуччя; моральності та духовності; інтелектуального розвитку (інтелектуального потенціалу); психологічної єдності та гуманітарної активності, тобто активності всіх названих ознак [124, 52]. Від психологічної єдності всіх членів суспільства та їх гуманітарної активності залежать якісні зміни всіх складових гуманітарного потенціалу нації. Отже, складовою гуманітарного потенціалу суспільства, нації є здоров'я кожного громадянина. Примноження складових здоров'я забезпечується лише тоді, коли в суспільстві створені передумови для психологічної єдності і гуманітарної активності як суспільства в цілому, так і кожного громадянина (див. рис. 2.3).

Рис. 2.3 Складові гуманітарного потенціалу

Реалії сьогодення висвітлюють значні протиріччя на просвітницькій ниві, адже ті виховні системи, що склалися у нашій країні, методи і засоби впливу на розвиток особистості і соціуму часто виявляються неспроможними розв'язувати сучасні завдання гуманітарною розвитку суспільства. У першу чергу потребує удосконалення система цілісного впливу на розвиток особистості, що має враховувати взаємозв'язок між фізичним і психічним здоров'ям, моральним і соціальним благополуччям особистості. Впровадження у життя принципу гуманізму обумовлює пріоритетність у суспільстві загальнолюдських цінностей, серед яких найвагомішою суспільно значущою цінністю є людина, яка будує власне життя відповідно до тих цінностей і смислів, що співзвучні її сутності, суспільству та всесвіту в цілому та є системо утворюючим компонентом людської спільноти.

На основі філософського аналізу закономірностей буття, здійсненого В. Андрущенком, В. Діденком, С. Кримським, Є. Марчуком та іншими, людина виступає в ролі основної продуктивної суспільної сили, творця і громадянина, саме людина є основою успішного втілення стратегічних програм розвитку суспільства [9; 67; 100; 124]. Людина розглядається як цілісна динамічна система, яка перебуває у постійному розвитку, для якого характерними є зміни, що комплексно взаємодіють і взаємно обумовлюють позитивні зрушення. Як жива система, людина являє собою єдність фізичного і духовного, природного і соціального, успадкованого і набутого в процесі життя. Одним із важливих факторів життєдіяльності людини є стан її здоров'я — показник динамічної рівноваги організму з навколишньою природою і соціальним середовищем. Відомо, що прояв біологічних закономірностей життя людини має соціально обумовлений характер. Тож цілком зрозуміло, що не лише від природного середовища, але й від тих соціальних умов, в яких живе людина, залежить стан її здоров'я. Здоров'я як категорія особистісних, родових, суспільних та загальнолюдських цінностей є тою точкою відліку, на якій базується духовність як «діалектична єдність усього унікального й універсального, природного і культурного в її внутріш­ньому світі» [124, 158].

Феномен здоров'я є предметом дослідження багатьох науковців і розглядається у декількох аспектах: філософському, медиком біологічному та соціально-педагогічному. Його сутність вивчали М. Амосов, Е. Вайнер, В. Войтенко, І. Муравов, Г. Никифоров, Ю. Лісицин; В. Петленко та інші [3; 41; 44; 50; 156; 173; 110-112]. Проведені дослідження засвідчують, що категорія «здоров'я» визначається дослідниками як інтегративна якість повноцінного, гармонійного людського буття у всіх його вимірах та аспектах. В останні десятиріччя особливо актуалізувалося прагнення людства до збереження власного здоров'я.

Наразі одна із нагальних проблем сучасності — проблема зміцнення та збереження здоров'я дітей та молоді, всього людства. Гака ситуація обумовлена тим, що нині ми спостерігаємо безвідповідальне, руйнівне ставлення до природного середовища, недоступність кваліфікованої медичної допомоги різним верствам населення, зростання статистичних показників захворюваності. Демографічна ситуація визначається як кризова, показниками якої є щорічне зменшення населення на 0,5 млн., різке зниження загального рівня здоров'я, середньої тривалості життя (у чоловіків на 5 років, у жінок — на 2,5), зростання кількості спадкових хвороб. Розрив між середньою тривалістю життя в Україні і розвинених країнах світу становив у 1999 році 11,7 р. у чоловіків та 7,6 р. —у жінок. За статистичними даними, до 80% дітей мають одне або декілька захворювань, лише 15% — 20% дітей народжуються здоровими, кожна третя дитина має відхилення у фізичному і психічному розвитку, смертність удвічі переважає народжуваність. У структурі захворюваності дітей дошкільного та шкільного віку слід виділити хвороби органів дихання, органів травлення, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, захворювання нервової системи тощо [64; 87; 96; 137; 178; 214]. Відповідно до даних оцінки 2001 року ООН, за станом смертності дітей віком до п'яти років Україна посідає 125 місце (із 193 визначених місць), а цей коефіцієнт вважається одним із найважливіших показників благополуччя дитини [64, 12—16].

Цілком закономірною стає теза, що світовою спільнотою виокремлено проблему здоров'я в широкому розумінні як одну із глобальних проблем, від розв'язання якої залежить факт існування людства як біологічного виду на планеті. Враховуючи актуальність проблеми здоров'я, найважливішими стратегічними завданнями національних програм «Освіта (Україна XXI століття)», «Діти України», Національної доктрини розвитку освіти та програми «Здоров'я нації» визначені завдання всебічного розвитку людини (в тому числі й дитини), становлення її духовного, психічного та фізичного здоров'я, наголошується на пріоритетності формування відповідального ставлення до здоров'я як найвищої індивідуальної та суспільної цінності. Вони знайшли відображення в Конституції України, Законі України «Про освіту», Концепції національної безпеки України, у зв'язку з чим перед батьками, педагогами та соціальними працівниками постає стратегічна ціль стосовно пошуку шляхів вдосконалення процесу збереження, зміцнення та формування здоров'я підростаючого покоління та їх ефективного впровадження в процес життєдіяльності кожної особистості.

Незаперечним і: той факт, що майбутнє кожної країни, її політичний, економічний та культурний рівень залежать від того, наскільки вона піклується про здоров'я підростаючого покоління, створює сприятливі умови для повноцінного розвитку, щасливого зростання. Необхідно змінити ставлення населення до власного здоров'я, впровадження в життя оздоровчої ідеології. Основою цих змін має слугувати філософська система поглядів на формування життєвих позицій людини щодо світу і самої себе, в тому числі щодо власного здоров'я, розробки стратегії виживання і створення нового світо упорядкування на основі формування у кожної людини, починаючи з її народження, оздоровчої свідомості.

Передовсім треба усвідомити, що без здоров'я людина не може бути щасливою, повноцінно жити і діяти, а від того, як вона вміє зберегти своє здоров'я, залежить її майбутнє. Тому і стає зрозумілою актуальність проблеми залучення дітей та молоді до здорового способу життя. Найвагоміша роль у формуванні в молодого покоління оздоровчої свідомості, здорового способу життя належить сім'ї, яка є важливим осередком для становлення особистості кожної дитини, тим основним середовищем, в якому вона зростає, в якому формуються її звички, уподобання, інтереси та потреби.

Підтвердження цьому ми знаходимо у дослідженнях А. Бурлакової, яка, визначаючи пріоритетність сім'ї у житті дитини, підкреслює той факт, що її значення не можна компенсувати нічим, саме в сім'ї формуються фундаментальні ціннісні орієнтації людини, що визначають стиль її життя, життєві прагнення та засоби їх досягнення [42].

На переконання більшості науковців, правильне розуміння здорового способу життя, існування та діяльності людини в гармонії з навколишнім світом можливе лише за умови забезпечення неперервності та комплексності освітньо-виховного впливу на особистість, починаючи з перших років її життя. Тому, крім найближчого оточення дитини — членів сім'ї, велика роль у формуванні ціннісного ставлення до власного здоров'я належить і освітнім закладам. Лише сформувавши у дітей уміння щоденно, власними силами зберігати і зміцнювати здоров'я, підтримувати високу працездатність, пом'якшувати стресові й екстремальні ситуації, дотримуватися безпечних умов життєдіяльності на тлі розв’язання екологічних проблем та поліпшення соціальних умов життя, можна виправити критичне становище стосовно погіршення стану здоров'я нації. У полі зору сучасних наукових досліджень в галузі філософії, психології та педагогіки знаходиться особистість. Змінюються концептуальні підходи до її становлення та умов повноцінної життєдіяльності, фундаментом якої є здоров'я як категорія особистісних, сімейних та суспільних цінностей. Формування та становлення особистості відбувається ще в ранньому та дошкільному віці, саме в цей період закладаються основи її здоров'я і благополуччя. Цілком правомірно в публікаціях вітчизняних вчених І. Беха, О. Кононко, 3. Плохій обґрунтовується необхідність і вагомість формування системи цінностей у дитини, починаючи з дошкільного віку і впродовж життя, наголошується на закономірностях цього процесу, адже система цінностей становить базову основу особистості. У зв'язку з цим виокремлюється важлива проблема забезпечення ефективності процесу перетворення суспільно значущих цінностей у особистісні ціннісні орієнтації кожної дитини. За твердженням російських дослідників Г. Решетневої та Л. Лубишевої, впродовж останніх років все чіткіше виявляється необхідність радикальних змін у стратегії збереження та поліпшення здоров'я людини, фундаментом якої є формування «Я - концепції» здорової особистості, її самопізнання, саморозвитку та самореалізації [177]. Процес формування здоров'я, що передбачає і потребу в здоровому способі життя, а отже й активність у процесі самовдосконалення, потребує залучення дитини до нього з самого народження. Це твердження корелюється з дослідженнями О. Кононко, яка наголошує, що в освітній роботі точкою відліку є дитина, активна діяльність якої обумовлює її розвиток. Тож цілком слушними є висновки науковців, що людина створює себе сама, активно включаючись у процес пізнання на власному рівні, що є для неї сприятливим, ось чому формування індивідуальної філософії здоров'я має відбуватися з раннього та дошкільного віку. А здорова людина (фізично, психічно, духовно, морально та соціально) буде бережно ставитися не лише до власного здоров'я, але й до здоров'я оточуючих її людей, навколишньої природи, що відображено у сучасній парадигмі: «Здоров'я людини — здоров'я суспільства — здоров'я природи» [177]. Впровадження оздоровчої парадигми у систему життєвих цінностей підкреслює очевидність зростання значущості гуманістичної спрямова­ності життя суспільства. Посилаючись на дослідження І. Беха, можна відзначити нову освітню та життєву філософію — це зміна виховної позиції педагогів та батьків, що полягає у пріоритетності розуміння дитини, визнанні її та сприйнятті. Досягнення оптимального ріння здоров'я та розвитку дітей і молоді є критерієм ефективності виховного впливу на особистість. Для того щоб лише зберегти той потенціал здоров'я, який закладений до народження дитини, а тим більше примножити його, необхідно, щоб у самих вихователів та батьків було свідоме ставлення до здоров'я дитини, розуміння освітньої парадигми: «Турбота про здоров'я — найважливіший обов'язок кожної людини».

Лише на основі прийняття та розуміння цінності і пріоритетності цього напрямку виховного впливу ми зможемо забезпечити доцільні передумови для залучення дитини до здоров'я творчого процесу впродовж усього життя. Здоров'я є найважливішою цінністю для особистості — переконує І. Д. Бех. І ця смислова позиція має утвердитися на світоглядному зрізі, причому бути основою світогляду як вихователя, так і вихованця [16—17].

Відповідно до розробленої Л. Г. Татарниковою валеологічної концепції, оздоровче спрямування виховного процесу має забезпечувати не лише формування всіх компонентів здоров'я дітей (фізичного, психічного, духовного та соціального), але й бути важливим компонентом філософсько-гуманістичної життєвої парадигми, що передбачає осмислення життя кожної людини в загальній системі Всесвіту [200]. Головним є завдання виховання у дітей ставлення до здоров'я як життєво важливої цінності, свідомого прагнення до ведення здорового способу життя та формування оздоровчої культури особистості. А оздоровча культура особистості, на нашу думку, це не лише оздоровча усвідомленість, але й динамічний стереотип поведінки, що формується на основі переконань і особистісних потреб, забезпечує бережне ставлення до власного здоров'я та здоров'я інших людей. Тому впровадження оздоровчої парадигми в життя кожної людини є провідним ціннісним досягненням будь-якого суспільства. Ми глибоко переконані, що прогресивним шляхом будуть іти держави, якщо природна і культурна еволюція людства ґрунтуватиметься на ядрі фундаментальних цінностей, серед яких найважливішими є життя та здоров'я, що становить гуманітарний потенціал як особистості, так і сім'ї, нації, суспільства.

Імперативом сьогодення, твердить професор О. Вишневський, є формування нового типу людини, яка є демократизованою, розкутою, здатною змінювати та удосконалювати власне життя [201]. Процес формування особистості, якій притаманні чіткість переконань, наполегливість у досягненні результатів, креативний підхід до розв'язання життєвих ситуацій, відбуватиметься ефективніше на основі впровадження у власне життя ціннісного ставлення до власного здоров'я та здоров'я оточуючих, враховуючи нею його багатогранність. Досить, яскраву ілюстрацію залежності якості та повноцінності життя людини від її класних вчинків, власної поведінки та ставлення до навколишньої дійсності ми знаходимо у публікаціях ДжонаТемплтона |54|. Він досить мудро процес життєдіяльності кожної людини порівнює з будівництвом власної домівки, для міцності якої важливі думки, почуття, слова та особисті вчинки. Причому, на думку автора, провідну роль у цьому процесі, закономірно, відіграють наші вчинки:

• думки і почуття є матеріалом для будівництва домівки життя, любові і розуміння;

• слова є інструментами, за допомогою яких можна укріпити ці матеріали;

• лише наші вчинки є тим дієвим будівельним матеріалом, за допомогою якого будуємо дім власного життя.

Саме тому кожній людині насамперед необхідно самій усвідомити, наскільки міцні і надійні матеріали, засоби й інструменти, які використовує вона для будівництва міцної, здорової, плідної будівлі власного життя, чи збігаються її думки, власні судження з щоденними вчинками, практичними діями, з яких і складається життя індивіда.

Відповідно до нового соціального замовлення і виокремлюються нові підходи до нового бачення освітньо-виховної мети. Досягнення цієї мети стане реальним, якщо формувати у дитини світоглядно-оздоровчу поведінку на основі реалізації принципів: пізнай себе, створи себе і допоможи собі сам. Адже здоров'я є тою вершиною, на яку кожна людина піднімається самостійно — слушно зауважує російський вчений Е. Козін. Гуманістичний підхід до дитини і полягає у врахуванні потенціалу здоров'я кожної особистості, забезпеченні оптимальних умов для його реалізації та збереженні особистісної самоцінності. Головним у цьому процесі є формування практичної готовності особистості до самореалізації власних властивостей здоров'я.

Отже, ми переконуємось у тому, що провідним завданням для педагогів та батьків є зміцнення стану здоров'я дітей як найважливішої цінності людського буття. Стратегічною метою такої системи виховання є розвиток життєлюбної особистості, готової до творчої діяльності та поведінки, що відповідає загальнолюдським нормам моралі та забезпечує формування гуманітарного потенціалу українського народу. У зв'язку з цим стає зрозумілою назріла необхідність впровадження гуманістичної парадигми у життя суспільства на основі формування у кожної людини чітких світоглядних позицій, переконань у пріоритетності цього напрямку роботи, будівництва міцного фундаменту життя на примноженні власного здоров'я та здоров'я оточуючих.