Духовне здоров'я як гармонізуючий фактор буття

Люди хворіють від потворного.

а виліковуються прекрасним

(Абрахам Масло)

Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, її вміння бачити, сприймати та впроваджувати у власне життя систему цінностей усіх складових елементів духовної культури людства — освіти, науки мистецтва, релігії, моралі, етики [15]. Духовне здоров'я містить у собі такі складники: рівень свідомості, особливості світогляду, життєво само ідентифікації, ставлення до життя, оцінку власних здібностей можливостей їх реалізації відповідно до усвідомлених ідеалів, особливості життєвих цілей, загалом ментальність людини.

Духовність людини пов'язана з загальнолюдськими істинами добрі любові і краси. Поняття краси відображає уявлення про міру симетрії та гармонії, має суб'єктивний характер з позицій людини, яка сприймати світову гармонію і водночас є об'єктивною, бо і є тією гармонією [14. І23|. Красу і гармонію подарувала нам природа, краса існує у людських взаєминах, внутрішню (духовну) та зовнішню красу людини, споконвіку оспівували поети, зображували художники, скульптори. Ніщо так не возвеличує людину, як спілкування з прекрасним, сприйняття прекрасного і творення істинної краси. Залучення до прекрасної дітей та молоді не повинно обмежуватися лише його спогляданням, воно потребує співучасті та співтворчості з природою і людьми. Життєдіяльність людини, її поведінка, ставлення до навколишньої дійсності буду гармонійними і красивими, якщо будуватимуться на твердому підґрунті моральних законів та етичних норм, вироблених людством.

Чому духовність, мораль набули особливої актуальності в наш ча Техногенний тип культури, що сформувався, призвів до прагматичності й духовного зубожіння людей, нівелювання загальнолюдських цінностей.

Технократична парадигма, суть якої полягає у приматі засобів над метою, мети над загальнолюдськими цінностями, підвела людство до глобальної екологічної кризи, панування бездуховності та жорстокості. Прикметами сьогодення стали великі культурні зміни, науково-технічні й соціальні революції, національні конфлікти, війни, терористична чума. Такий стан у суспільстві потребує від людства глибокого осмислення і нового бачення навколишнього світу і людини в ньому.

Кризовий стан людського духу і моральності визначається як універсальна хвороба всієї світової цивілізації в період історичних змін, в результаті якої вперше в історії виникає проблематичність існування людської спільноти. Ставлення до діяльності людини «як вінця творіння, уособлення розуму, моральності й довершеності», призвело до того, що людство опинилося на хибному шляху [119, 69]. Рушійними силами розвитку людства мають стати рівень людської культури, глибина духовного надбання та мудрості кожної людини зокрема і людської спільноти в цілому.

У широкому розумінні культура уособлює в собі сукупність матеріальних та духовних надбань суспільства. У вузькому розумінні культура є сферою духовного життя суспільства, що охоплює систему виховання, освіти та духовної творчості; крім цього, культура виявляється у рівні вихованості та освіченості індивіда. Засвоєння загальнокультурних цінностей людства, в тому числі суспільно-значимої цінності феномена здоров'я і впровадження їх у практику, забезпечує повноту та активність людського життя.

Духовне здоров'я залежить від рівня оволодіння духовними цінностями й обумовлюється психічним здоров'ям особистості — її врівноваженістю, психологічною стійкістю, самодостатністю та спрямованістю її мотиваційної сфери. Водночас фізично здорова особистість володіє високим рівнем працездатності, стійкістю організму до негативних природних та соціальних чинників, крім цього, оп­тимальний рівень фізичного здоров'я впливає на інтереси особисто­сті, спосіб мислення, обумовлює її оптимізм, впевненість у власних можливостях, пробуджує інтерес до духовних цінностей і стає важливою передумовою духовного розвитку.

Збагачувати духовність молодого покоління необхідно від самого народження, використовуючи різноманітні духовні чинники існування людської цивілізації. Найкращими помічниками в пізнанні істинних цінностей людства, гармонії і краси є мистецтво, освіта, виховання, мораль та етика.

Дитину доцільно залучати до духовного світу, починаючи з пренатального періоду (періоду вагітності). Для цього у пригоді батькам і стануть музичні твори, мистецтво (живопис, театр), краса природи тощо. Вчені зазначають, якщо вагітна мама думає про ті якості, які б вона хотіла бачити в майбутній дитині (доброта, чесність, чуйність, працелюбність, краса), то плід на клітинному рівні записує цю інформацію на все життя, таким чином, мама здатна власною духовністю вибудовувати духовний світ майбутньої дитини.

Уже в ранньому віці дитина емоційно реагує на літературні та музичні твори, ляльковий театр, фольклор, гармонію природи тощо. Ранній та дошкільний вік особливо відзначається наслідуванням дитиною способу життя, поведінки, інтересів та захоплень батьків, тому чим більше уваги Сім'я надає духовній сфері життя, тим вірогідніша мотивація духовного зростання у дитини.

У молодшому шкільному, підлітковому та юнацькому віці вже явно помітні особистісні уподобання дитини. Врахування її інтересів та залучення до духовного багатства має поєднуватися у виховній сімейній практиці. У підлітковому віці, коли вплив батьків зменшується у порівнянні з друзями, іншими людьми та засобами масової інформації, досить важко уберегти дитину від засилля телевізійних реклам, низькопробних відеоматеріалів, які наповнені західними штампами, культивують насильство, розпусту, бездуховність. Лише толерантне ставлення до інтересів дитини, демократичне залучення її до істинних духовних цінностей створюватиме передумови для мотивації та стимулювання потреб у духовному вдосконаленні. Юнацький вік характеризується сформованістю світоглядних позицій та духовних спрямувань. Особливої уваги потребує організація та проведення дозвілля юнаків. Відвідування сім'єю театрів, виставок, музеїв, концертів, туристичні походи, екскурсії в природу чи історичними місцями села, міста, країни — ось той шлях, який допоможе зменшити кількість часу для відвідування дискотек — улюбленого дозвілля молоді.

Моральне здоров'я є складником духовного здоров'я людини. Оволодіння загальнолюдськими моральними нормами, етикою спілкування та дотримання цих норм у житті забезпечить культурний розвиток особистості, збагачення її духовного світу, освіченості, вихованості та подальшу комфортну життєдіяльності. Формування морального здоров'я безпосередньо пов'язане і соціальними умовами, В яких дитина живе.

Особливості оволодіння індивідуумом моральним досвідом

• У ранньому віці моральні уявлення дитини формуються у процесі її життєдіяльності і повністю залежать від дорослого. Вже на першому році життя дитина орієнтується в оцінці власної поведінки за мімікою, тоном голосу дорослого. Другий і третій рік життя відзначається усвідомленням дитиною певних правил поведінки, розрізненням «хороших» та «поганих» вчинків, проте мотиви, що спонукають дитину до дій, часто переважають над усвідомлення того, що так поводитися не можна. Вольові зусилля дитини короткотривалі, тому вона часто порушує заборони дорослих. Основним регулятором поведінки є дорослий, який має виявляти терпимість і розуміння.

• Дошкільний вік відзначається розвитком смислових орієнтацій, формуванням моральних уявлень та оцінки, формуються первинні етичні норми поведінки. Проте немає самоконтролю, саморегуляції, і тому імпульсивність поведінки переважає, поступово згасаючи до кінця дошкільного віку. Вразливі діти виявляють гуманістичну спрямованість, бувають чуйними, співчувають іншим. Діти, у яких виражено почуття власного «Я», обстоюють свою точку зору, виявляють активність і нетерпимі до авторитарного тону, принижень, покарань.

Дорослим слід пам'ятати, що якщо дитина вдається до брехні — то це результат страху перед покаранням.

Адекватне сприйняття ваших зауважень відбудеться, якщо навіть під час корекції поведінки дитини відчувається повага дорослого до неї, віра у її позитивний потенціал, а тривалі моралізування та покарання створюють лише дискомфорт у житті малюка.

• У молодшому шкільному віці розвивається моральна саморегуляція. Найбільше позитивних емоцій дитина отримує, якщо її відзначають за результатами поведінки, вчинків. Гордість за свої вчинки є стимулятором доброзичливих взаємин, виявлення чесності та гуманності. Дитина стає дуже чутливою до невідповідності між вимогами і реальними діями дорослого (батьків, учителів), у неї може розвинутися нещирість, пристосувальна поведінка.

• У підлітка мораль слухняності перетворюється на мораль рівності, тому виявлення негативізму викликано бажанням бути самостійним, відчувати власну значимість. Моральні переконання нестійкі і є мотивом поведінки, власне ставлення до ціннісних оцінок часто змінюється. У цьому віці набуває значимості матеріальний аспект життя, бажання показати свою індивідуальність (частіше у зовнішніх проявах: одязі, зачісці тощо). Батьки мають виявляти терпимість, розуміння, переконання у справжніх цінностях.

• Юнацький вік є унікальним періодом входження у світ культури, з'являються еталони для наслідування, втому числі і в моральній сфері. Відновлюються взаємини з батьками, які стають основними друзями та порадниками.

Дитина потребує розумної вимогливості, довіри, поваги, похвали, розуміння, співчуття, підтримки та любові. Атмосфера доброзичливості створює моральний комфорт, стимулює духовне зростання. Дуже важливо щоденно розмовляти з дитиною про повсякденні події, давати їм власну оцінку, пояснювати власне ставлення, оптимістично переконувати у перемозі добра над злом, формувати відповідальність за власні вчинки — таке спілкування створюватиме передумови для того, щоб ваша дитина зростала здоровою, витривалою, духовно багатою і психологічно стійкою. А духовно збагачена дитина, у якої сформована Відповідальність за свої дії та вчинки, здатна протистояти злу, агресії, шкідливим звичкам, адже насиченість та повноцінність її життя, активна життєва позиція є противагою ілюзорним миттєвостям задоволення. Поведено, той факт, що у п'яниць, наркоманів занижене відчуття відповідальності, основою якого є стійкий і усвідомлений вольовий акт. Здорова особистість характеризується духовною орієнтацією, самоконтролем, дисципліною розуму, емоцій і вчинків, адекватністю реакцій на різні ситуації, події. Добрі, шляхетні, пристойні, вдумливі слова породжують такі ж думки, а думки породжують відповідні вчинки.

Ще одна важлива проблема — ставлення до релігії. Звичайно, в умовах глобальної цивілізаційної кризи ознайомлення дітей та молоді і релігійними основами, які ґрунтуються на нормах етики, є досить вагомим чинником збагачення духовного потенціалу людства. Проте особливу увагу батьки повинні надавати запобіганню втягування дітей у релігійні секти реакційного спрямування, такі як «Біле Братство», де відбуваються маніпуляції свідомістю дітей, руйнується соціальна активність особистості та механізм її здорової адаптації до дорослого життя.

Поради батькам щодо забезпечення духовного здоров'я дитини

Перед тим як стати батьками, необхідно замислитися: а що я можу пе­редати своїй дитині? Я передам їй свої тривоги, і її життя буде схоже на моє?

Чи я дозволяю дитині бути самою собою, при цьому віддавши їй свою любов?

Важливо усвідомити: материнство - це велике мистецтво і великі досягнення. Багато чого у житті дитини залежить від матері. Якщо жінка психологічно і духовно готова стати матір'ю, буде щасливою і вона, і її дитина. Дорослі мають розуміти, що світ, придатний для життя дитини, повинен бути комфортним, безпечним, досконалим не тільки щодо матеріального забезпечення, а й щодо моральності та духовності. І батьки спроможні відкрити дитині такий світ за умови постійного саморозвитку й самовдосконалення.

Очікуючи народження дитини, треба уникати негативу, гніву, заздрощів, жадібності, агресивності. Варто впустити у своє життя радість, танець, пісню, приємну музику. Рекомендовано насолоджуватися природою, рухатися не поквапливо, а розмірено, відпочивати. Усі ці прості рекомендації допоможуть дитині розвиватися у безпечному світі. Майбутній батько всіляко допомагає дружині, оберігає, розважає і виявляє свою любов.

Сучасні погляди на сексуальні взаємини подружжя під час очікування дитини різні, і можна знайти безліч рекомендацій, які, на жаль, часто суперечливі. Проте, на нашу думку, в цей період кращим буде переважання любові над сексом. Утримання від сексу, напевне, буде дитині тільки на користь.

Важливим етапом у розвитку особистості є процес народження дитини. І тут багато що у духовному здоров'ї дитини залежить від батьків, особливо від матері. Поява дитини з лона матері — сильний стрес. Тому сьогодні пропонують нові умови народження. Не повинно бути яскравого світла, адже дитина знаходилася в темряві достатньо довго, її чутливі очі ніколи не бачили яскравого світла. Лікарі мають надати дитині можливість адаптуватися до нових умов реальності: її кладуть на живіт матері, пуповину перерізають, коли дитина починає самостійно дихати. За ці дві-три хвилини малюк без насильства (перерізання пульсуючої пуповини, гумові рукавички лікаря, постукування по спині) адаптується до навколишніх умов, але під захистом мами, відчуваючи її тепло, дихання, вібрації. В таких умовах дитина не переживає шоку, відчуває прихильність нового для себе світу і повну захищеність у ньому. У сучасному суспільстві дискутується питання присутності батька при народженні дитини. Незважаючи на такі дискусії, аналізується практика спільних пологів, яка набуває поширення. Нам видається, що така практика пологів можлива лише за умови повної довіри, взаєморозуміння між подружжям і є логічним продовженням того важливого періоду до пологового виховання, яке здійснювалося і мамою, і татом. Якщо ж присутність тата у цей відповідальний момент буде спонтанним рішенням, про духовне єднання марно говорити, скоріше треба буде дбати про самопочуття чоловіка.

Годувати дитину необхідно материнським молоком. Є дуже багато порад і питань організації цього процесу: через які проміжки часу годувати, яке має бути положення дитини підчас годування, поза матері, вчинками продуктами їй бажано харчуватися. Але найголовніше, про що повинна пам'ятати мама: підчас годування, коли вона обіймає дитинку, зміцнюється незримий зв'язок між ними, любов і тепло переходить від мінері до дитини і від дитини до матері. Тому в материнстві жінка стає най прекраснішою. Для дитини мати стає джерелом любові, і найсильніше ця любов відчувається, коли вона годує немовля.

Психологи твердять: коли мама любить маля, то її груди мають сильні і и вібрації, їй подобається годувати дитину, вона спокійна, радісна. Дитина це дуже тонко відчуває. Але коли мати годує дитину з необхідності, то в ній немає тепла. Вона поспішає, їй не хочеться годувати. Вона не справжня мати, бо дає дитині відчути її небажаність. І така дитина не відчуває гармонії взаємодії з матір'ю. Коли ця дитина подорослішає, їй важко буде знайти порозуміння з батьками.

Цим пояснюється те, що очікувана дитина завжди здорова і врівноважена, а небажана перебуває в стані тривожності, страху.

Молода мама повинна з найбільшою користю для себе і дитини проводити години годування. У цей час відбувається не тільки тісний фізичний контакт, а й реалізується значно вищий — духовний зв'язок: дитина отримує інформацію про світ — привітний, спокійний, щасливий і вільний, високодуховний, якщо мама справді любить її. Дитина відчуває свою потрібність, любов до себе тоді, коли мамі подобається її годувати. Мама для дитини — це Всесвіт, який пізнається через матір. Як дитина сприймає матір, так вона сприймає й світ. З цією інформацією дитина буде рости, розвиватися і примножувати позитивні якості. Знання таких тонких механізмів духовного зв'язку матері і дитини, на нашу думку, дадуть змогу молодій жінці усвідомити всю відповідальність за майбутнє власної дитини.

Американські психологи вивели таку закономірність: у тих країнах, де матері швидко припиняють грудне вигодовування, автоматично збільшується число курців. Тому на Заході курять більше, ніж на Сході. Курять навіть діти, а мати не здогадується, що причина у відсутності грудного вигодовування [243].

У сучасній системі освіти Японії при зарахуванні дитини у перший клас у батьків запитують, чи отримувала дитина материнське молоко. Природне вигодовування і необхідною умовою розвитку малюка — від повноцінного харчування до повноцінного спілкування і позитивного світосприйняття.

Вислів «з молоком матері» є кодом вічності, безсмертя і неминучості духовно-культурних цінностей кожної нації, збереження її традицій, гарантом постійного розвитку і розквіту.

Засобами збереження духовного здоров'я немовляти є материнська мова, колискова пісня, любов батьків одне до одного та відповідальність за благополуччя дитини.

Але не варто ототожнювати відповідальність за виховання дітей з повною регламентацією їхнього життя та завуальованим насиллям над н йми: батьки обирають для дитини години харчування, дослухаються до усереднених рекомендацій, а не до потреб своєї дитини, до нав'язаних рекламою стереотипів та штампів. Такі псевдо батьки навряд чи сприятимуть духовному здоров'ю свого малюка.

На наше глибоке переконання, кожна дитина народжується з величезними можливостями і потенціалом. Якщо не заважати, а допомагати дітям розвивати їхню індивідуальність, ми матимемо абсолютно інший світ, в якому кожен зможе бути впевненим у собі, буде любити і поважати себе, а не відчувати провину. Тож завдання батьків — дозволити дитині пізнавати невідоме, надати їй свободу, можливості. Це нелегко, навіть страшно — хто знає, що може з нею статися? Як правило, на запитання-прохання малюка мама відповідає відмовою, навіть не дослухавши, що він хоче. «Ні!» — це авторитаризм. Дитина хоче побігати під дощем по калюжах: «Ні! Не можна, ти захворієш». Але разом з такою сумнівною турботою вона отримує заборону пізнавати природу, насолоджуватися її довершеністю, розуміти її велич і знаходити взаєморозуміння з нею. Чим більше дитина чує заборон, тим безпораднішою і залежнішою вона стає. Батьки мають зрозуміти своє найперше завдання — навчитися говорити «Так» у спілкуванні з дитиною, бути терплячими до дітей, ставитися до них з повагою і любов'ю, допомогти дитині розвинути найкращі риси і якості. Проте пам'ятайте про почуття міри!

Але, на жаль, це виявляється надскладним завданням для дорослих людей. Переважно ми виховуємо своїх дітей так, як виховували нас наші батьки. Тому буває так важко наважитися змінити усталений стереотип.

Першим кроком до виховання дитини можуть стати позитивні думки й добрі слова. Якомога частіше намагайтеся хвалити дитину, адже це зміцнює її віру в те, що вона сильна і талановита. Сильна дитина створює для батьків певні труднощі, але саме ці труднощі допомагають батькам у їх становленні. Така дитина до всього цікава, непосидюча, безпосередня, неслухняна і незручна з погляду дорослого. І тому дорослий намагається «підігнати» дитину під себе, не дуже замислюючись над тим, и хто він є насправді, чого досяг у сфері духа, як розпоряджається своїм часом, якого завжди не вистачає на співпрацю з дитиною.

У результаті узагальнення інформації, яка з'явилася у просвітницько-педагогічній літературі про «різноколірних» дітей — дітей-індиго, зокрема, — та роздумуючи про швидкісний темп сучасного життя, ми дійшли невтішного висновку про невміння і небажання батьків спілкуватися з власними дітьми. І звідси виникають усе нові й нові теорії про особливих дітей, про їхні дивні риси. На наше переконання, причина в Тому, що батьки не вміють використовувати час, адже кожна мить нашого буття дорогоцінна і неповторна. Те, що мама чи тато у спілкуванні з дітьми переносять «на потім», «на завтра», може ніколи вже не трапитися, а тепер, зараз, вони втратили нагоду виплекати квітку любові, тепла і взаємного розкриття в дружному сімейному колі. У процесі спілкування, а також у різних видах спільної діяльності батьки разом з дитиною пізнають і відкривають духовні цінності любові й добра до ближнього, творчості, авторитету, поваги.

У сфері духовного благополуччя виділяють пізнавальну, естетичну і моральну діяльність. Релігійне виховання розглядається як складова духовності, але ні в якому разі не заступає її.

Розглядаючи питання формування духовності дитини, батькам варто самим визначитися у власному духовному світі. Без любові й доброти неможливо говорити про виховання у дітей співчуття, чуйності, поваги до батьків, до оточення, бережне ставлення до природи та довкілля. Щоб розвинути духовні начала дитини, треба скористатися різними методами, застосовуючи їх відповідно до віку дитини, статі, ситуації.

Для виховання дітей раннього віку доцільно брати за приклад поведінку дорослих — батьків, родичів, друзів батьків, старших дітей. Дитина раннього віку надзвичайно спостережлива і буквально наслідує усі дії дорослих. Діти дуже прислухаються до «дорослих» розмов, а потім послуговуються дорослою лексикою у своїх іграх та під час спілкування. Не будемо повторюватися, однак усе, що наші діти побачили, почули від батьків, буде впливати на їхнє доросле життя, а отже і на життя батьків також.

В результатів останніх нейролінгвістичних досліджень відомо, що на духовне здоров'я людини значно впливають ті слова, якими вона формулює свої думки. Брутальність, і тим більше лайка, у спілкуванні з дитиною просто неприпустимі. На жаль, нині лайливі слова стали майже пор мою у молодіжному середовищі, їх вживають і молоді чоловіки, і молоді жінки, навіть коли поруч діти.

Діти в ранньому віці чутливі до слів дорослих, до їх стилю взаємин між собою, з іншими людьми. Тому батьки мають бути уважними до своєї мови, власної щоденної поведінки, пам'ятати, що на них завжди дивляться діти, які «фотографують» кожну мить, кожен рух, кожне слово для майбутнього наслідування. Пам'ятайте, що немає дрібниць у вашій поведінці, нехай ваша мова буде наповнена добрими, ніжними, красивими і величними словами, а дії будуть розумними, гуманними і щиросердними.

Варто звернутися до кришталевого джерела українського фольклору, щоб пригадати чудові забавлянки, які позначені евфонічною культурою, сприяють живому спілкуванню, формують почуття прекрасного. Спілкуючись з дитиною за допомогою забавлянок, мама чи інший близький дорослий викликає в неї почуття емоційного й фізичного комфорту, радість, активізує сприйняття різноманітних зовнішніх впливів.

Бажано, щоб мама знала і використовувала забавлянки, пристосовані до зняття емоційної напруги (особливо під час купання та умивання), адже традиційно мати-українка понад усе оберігає душевний спокій та рівновагу дитини. Попередити дитячі сльози, перетворити неприємну для дитини процедуру у гру допоможуть забавлянки на кшталт:

Купалися ластів'ята

Та в чару-водиці,

Щоб були ми білотілі

Та ще й білолиці.

Або:

У любистку купали,

Живу воду наливали,

Щоб здоров'я тіло мало,

Лиха-горенька не знало.

Не поринаючи глибоко в лінгвістичний аналіз (мова йде про міфологему «живої» води, яка відома всім індоєвропейським народам: амрита — санскрит, амброзія, або нектар — грецька), зауважимо, що таке сприйняття води, яка зцілює рани, наділяє силою, повертає до життя, - це вербальна частина давнього лікувально-магічного ритуалу. Мамі до снаги виконувати його щоденно, і дитина буде спокійною і врівноваженою.

Значна частина забавлянок (чукикалок) малює перед дитиною ідеальний образ слухняного хлопчика або чемної дівчинки-господині. Вони не тільки тішать маля, а й стимулюють бажання самовдосконалюватися, бути взірцем для інших, творити добрі справи, шануватися:

Гоп-чук, чук-чук-чук,

Кращий хлопчик, дівчур:

І волики напасе,

І водички принесе.

А про дівчинку:

Чуки-рики, півники, гайда,

Була собі дівчина-найда.

І хліб пекла, і часник товкла,

І сорочку латала,

І на хлопців моргала.

Ось така вона була.

Забавлянки дуже стисло, надзвичайно яскраво й образно знайомлять дитину з динамічними картинами життя: тут і сорока варить кашу, і дід ловить щук, і котик воду носить, і чобіток кується, і баба їде на котові, і танцює петрушка з пастернаком. За всім цим відчувається невимовне щастя буття на білому світі.

Досвід народної педагогіки свідчить, що могутня сила народної поезії пестування допомагає сприймати світ у всій його різноманітності і красі.

У дошкільному віці важливо розширювати засоби формування духовного здоров'я дитини. Важлива роль належить стимулюючому та розвивальному середовищу, яке батьки створюють для дитини, закладаючи своєрідну програму добра. Так, у сім'ї встановлюються певні норми, традиції, звичаї життя. Це може бути звичайне побажання «На добраніч!», без якого не завершується жоден день, з яким звертаються один до одного члени родини; або «мамин вихідний», коли всі справи виконують тато і діти: готують обід, прибирають, перуть тощо; недільні відвідини бабусі і т. д. Такі спільні справи — запорука доброзичливого й теплого родинного тривалого зв'язку.

Дошкільний вік — вік усвідомлення себе (дитини) активною, ініціативною особистістю. Завдяки дорослим дитина побачить, що вона живе не тільки в інтелектуальному, а й усе духовному світі, й усе, що її оточує, є матеріальним виявом її віри. Кожен закон фізики мас епос відображення у світі інтелектуальному й у світі духовному. Навчаючись діяти відповідно до духовних законів так, як і фізичних, діти здобувають спокій, упевненість і радість — ті важливі якості, які допоможуть їм у майбутньому. Дитина не знає, що таке добре і що таке погано. Ми вчимо її за своїми мірками. Варто ввести за правило перед сном пригадувати ті щасливі епізоди подій, які від­булися впродовж дня. Це можуть бути спогади про цікаву гру; про красиву квітку, яка розквітла на клумбі; про те, як похвалила бабуся і т. д. Привчіть свого сина, свою доньку дякувати за щасливий день, і тоді магнетична сила цієї подяки буде притягувати до нас найкращі якості оточення. Нехай слова подяки звучать не тільки з вуст дитини, а й від мами чи тата — дитині. «Дякую тобі, мій маленький», — говорить мама, пригортаючи малюка, коли той у будь-який спосіб намагається допомогти. Новий день починайте з ласкавої посмішки, теплих слів привітання та складання молитви новому дню, який треба прожити за духовними законами.

Формування духовного здоров'я дитини дошкільного віку має найменше бути схожим на релігійні настанови. Адже відомо, що дитина повністю залежить від батьків і питання залучення її до віри — це вибір дорослих людей, це культивування певної релігійної ідеології. А у світі на сьогоднішній день триста релігій і не менше трьох тисяч сект цих релігій. І в цьому питанні дитина не може самостійно вирішити свою долю, бо її позбавили права вибору, не дають діяти самостійно, примушують поводити себе механічно і бездумно.

У творах відомого філософа Ошо Раджніша наведено цікаві приклади спостереження за поведінкою та діями дітей, що свідчать про чистоту і безпосередність сприйняття ними світу. Наведемо декілька з тією метою, щоб батьки уважно слухали, що і як говорять їхні діти, і могли доповнити.

Хлопчик повільно іде в школу і молиться: «Господи, молю, допоможи мені прийти в школу без запізнення, молю, допоможи прийти в школу вчасно». Послизнувшись на банановій шкірці, він летить по асфальту кілька метрів. Вставши і обтрусившись, сердито дивиться на небо: «Ну, добре, добре, не штовхайся».

У вітальні після обіду батько ділиться спогадами із синами: «Мій прадід брав участь у війні Троянд, мій дядько воював проти кайзера, мій дідусь вою­вав в Іспанії проти республіканців, а батько —у Другій світовій війні — з німцями». «Чорт забирай, — озвався наймолодший син, — що відбувається з цією родиною ?Вони ні з ким не можуть знайти спільної мови!»

Торговець із Нової Англії переїздить до Каліфорнії. Ця подія вже тиждень обговорюється в родині. За день до від їзду його п'ятирічна донька почала молитися Богу: «А зараз, Господи, я повинна попрощатися назавжди, тому що завтра ми від’їжджаємо до Каліфорнії».

Так, без урахування релігійних традицій важко говорити про досягнення найкращого результату у вихованні повноцінної гармонійної людини, але варто пам'ятати про рівноцінне поєднання загальнонаціональних, регіональних та родинних традицій, що передаються як духовний спадок від батьків дітям.

Засобом ціннісного бачення світу, становлення національного характеру, світогляду є яскраве, образне, педагогічно влучне рідне слово. «Одберіть у дитини рідну мову, і ви зробите її духовною калікою, духовно глухою і сліпою» — слова Я. Чепіги, видатного педагога минулого, повинні вивчити напам'ять ті батьки, які ладні ігнорувати материнську мову у вихованні дитини.

Фольклор посідає чимало місця у житті дитини-дошкільника. Дітям доступні для розуміння приказки, прислів'я, казки, легенди, мирилки, дражнилки. Якщо прозивалки (дражнилки) — це відповідь дитини на образу, недоброзичливе ставлення, недооцінку чеснот, бажання встановити справедливість через дошкульне слово, покарати кривдника, то мирилки використовуються з метою відновлення товариських взаємин. Наведемо приклади прозивалок і мирилок, які за своєю суттю мають надзвичайно високий виховний потенціал і можуть бути широко використані як дітьми, так і дорослими.

Малесенький Вовчик

Виліз на стовпчик.

На дудочці грає

І пісню співає.

Настя-хвастя по саду ходила,

ротом мух ловила,

сопельки губила.

Стьопка-зальопка

Зальопав сорочку,

Повісив на кілочку;

Прийшла мати

Стала питати.

Мазаний, мазаний,

До колеса прив'язаний.

А колесо крутиться,

А Василько лупиться.

Іван-барабан під річкою ріс,

там яєць наніс, на базар поніс.

На базарі не купили,

лиш Івана одлупили.

Мир-миром,

Пироги з сиром,

Перепілка в житі,

Будем дружити.

Поцілуймося.

Розучування різних мирилок, використання їх у спілкуванні з дитиною допомагає формувати чистоту взаємин, людяність. Дітей навчають протистояти тим Програмам масової комунікації, що суперечать нормам і етиці національного виховання.

Не втрачають свого виховного потенціалу для формування духовного здоров'я дошкільників українські народні казки. У свій час фундаторка дошкільної освіти в Україні Софія Русова наголошувала, що у казці, як і в думці дитини, немає нічого надзвичайного, але все надзвичайне, нема обмеженого часу, ані простору. Зате все живе, все має почуття, знає ласку, знає правду, усе сповнене якогось чарівного життя... Казка має рішучий вплив на думки дитячі й навчає дитину з книжки вибирати радість, вона розвиває естетичний смак, який і надалі одверне дитину від погані лубочної. Справді ж бо варто прислухатися батькам до цих слів і ще раз переглянути, які книжки є в дитячій кімнаті і які мультфільми дивляться діти.

Бажано, щоб у процесі формування духовного здоров'я дошкільників безпосередню участь брали хрещені батьки. Адже, за християнськими канонами, саме вони несуть відповідальність за прилучення дитини до вищих моральних цінностей, ідеалів людського буття, високих почуттів. Велику роль відіграє залучення дітей до реальних вчинків і дій. Так, набуває поширення участь дітей у сезонних обрядових дійствах, що привчає їх до пошанування найстарших у родині, вміння плекати надію на добро, долю, добробут. Нині відроджуються дитячі колядки, і в містах, і в селах діти залучаються до різдвяних привітань. Особливо важливо, коли готуються до віншування рідних та близьких усі члени сім'ї. Таким чином, дитина природно входить у світ духовної культури нашого народу. При цьому слід застерегти від розважального підходу до цього питання, адже ці знання втілюють багатовікову мудрість народу, яку необхідно осягнути власним розумом.

Отже, саме через родинно-побутову культуру відбувається вивчення рідної мови, родоводу, історії народу, залучення до народного мистецтва, життя за нормами народної моралі, етикету. Особливого значення у цьому контексті набуває раннє виховання любові до Вітчизни. Духовно здорова дитина у будь-якій сім'ї (українській, російській, єврейській, іншій чи змішаній) має бути патріотом України, що шанує закони і традиції народу, на землі якого вона живе.

Задля духовного зростання батьки просто зобов'язані проводити експертизу всіх дитячих товарів на безпечність для духовного здоров'я дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Найперше ця вимога стосується добору іграшок, серед яких сьогодні надзвичайно багато мілітаристських; не характерних для дитячого сприйняття, таких, які культивують насилля, жорстокість, агресію. Дитяча уява живиться образами термінаторів, кіборгів, ніндзів, мутантів, зоряних прибульців і ще багатьма образами хворобливої уяви дорослих, які, ігноруючи моральні норми, дбають лише про збагачення. Батьки можуть протиставити цьому засиллю імпортованого непотребу навіть власноруч виготовлену ляльку чи іншу іграшку.

Залучення дитини до джерел духовності починається з уміння бачити красу у довкіллі: це і перша квітка, і ніжний весняний листочок, і різнобарвні дерева восени, синє небо, і білосніжне покривало зими. Діти не в змозі самостійно побачити та оцінити всю красу і велич природного багатства. Кожна прогулянка разом з батьками має супроводжуватися спільним милуванням природою, цікавими розповідями, художнім словом. Пам'ятайте, що виховання патріота починається з виховання любові до рідного краю. У пригоді стануть розповіді про історію свого міста чи краю, екскурсії до історичних пам'яток. З дошкільного віку доцільно залучати дітей до відвідин театру.

Діти молодшого шкільного віку, як зазначає І. Бех, особливо першо і другокласники, орієнтуються на норми поведінки та цінності вчителя більше, ніж на думки ровесників. Тож учитель повною мірою причетний, як і батьки, до зміцнення духовного здоров'я дитини-школяра. Учитель має створити атмосферу розкутості, поваги до кожної особистості, якою б неординарною вона не була, пошуку і творчості, має сприяти тому, щоб дитина почувалася впевненою, не боялася помилитися, не тремтіла від вірогідного осуду.

У родині, де є молодший школяр, контакти складаються загалом легко. Необхідно, щоб батьки розуміли дитину, її проблеми, переживання, хвилювання. При цьому батьки повинні знати, що у віці 6-8 років дитина може переживати кризу, яка відома у психології як «криза семи років». У деяких дітей вона буває бурхлива: вони стають неслухняними, вередливими, відмовляються ходити до школи. Настрій такої дитини дуже мінливий, і тому батькам треба зробити все, щоб гармонізувати середовище, в якому перебуває дитина, і взаємини з нею. Спільні прогулянки, неквапні розмови, цікаві спостереження, слухання музики, малювання - шляхи, які батьки шукають разом з дитиною, щоб вийти із такого стану. Зважати треба ще й на те, що молодший школяр вступає у другий семирічний цикл (фазу) розвитку. Відповідно до теорії про те, що життя проминає семирічними циклами подібно тому, як Земля обертається навколо своєї осі за 24 години, перші сім років надзвичайно важливі, бо закладається фундамент життя. У віці від семи до чотирнадцяти років діти набувають досвіду спілкування з протилежною статтю, зустрічаються, знайомляться. Цей період ще називають репетицією статевозрілих стосунків. Важливо, щоб дитина мала перед собою приклад тієї родини, в якій вона виховується, як повноцінну модель між статевих взаємин між матір'ю і батьком, повсякчас спостерігала їхню духовну спорідненість, бачила турботу одне про одного та про неї — дитину. Крім цього, вона повинна мати змогу обговорювати з батьками всі питання, які її цікавлять у сфері взаємин між людьми різної статі. Якщо дитина цікавиться якимись питаннями, батьки мають правдиво відповідати. Якщо ж ні, то у цьому немає потреби, їй ще нецікаво.

Саме в родинному колі дитина має отримати духовне наповнення понять: любов, кохання, секс. Згадаймо слова Марії Монтессорі про те, що дитина повинна просуватися до більш високого рівня організації духу за допомогою конкретних речей. Тому, говорячи дітям про високі істини, варто поєднати слова з практичними діями. Батькам слід ознайомитися з рекомендаціями щодо пояснення дітям молодшого шкільного віку складних духовних законів. Ці пояснення мають бути красивими і простими. Наприклад, розмірковуючи з дитиною над суттю закону бумеранга, варто пригадати приказку «Що посієш, те й пожнеш». Якщо ми допомагатимемо іншим, будемо добрими, то нас обов'язково оточуватимуть люди, які будуть з нами доброзичливими.

Дуже уважно треба ставитися до перегляду дітьми телепередач, а з дорослішанням дитини до її прагнення спілкуватися в Інтернеті. При недогляді батьків дитина може міцно заплутатися в тенетах цієї павутини, і її буває важко вирвати з ізольованого від дійсності світу героїв комп'ютерних ігор.

Цей вік дає змогу залучати дитину до таких джерел духовності, як музеї. Проте батьки мають знати, що це поступовий процес. Спочатку під час прогулянки покажіть дитині будинок музею і розкажіть, для чого він існує і що у цьому музеї знаходиться. Наступного разу — відвідайте один із залів музею, в якому оберіть один цікавий для дитини об'єкт і побудуйте про нього цікаву розповідь. Під час наступного відвідування музею коло об'єктів може бути розширене до трьох. Будьте уважні до власної дитини, якщо помітили, що їй стало нецікаво, — полишите музей. І лише через декілька короткотривалих відвідувань пройдіться з дитиною всіма залами музею. Тепер дозвольте їй самій обрати цікавий об'єкт для ознайомлення, вислухайте її запитання, спробуйте відповісти, а можливо, зверніться за допомогою до екскурсовода.

У підлітковому віці яскраво виявляється почуття дорослості, в якому нерідко примхливо поєднуються такі протилежні тенденції: діти можуть бути вразливими та чуйними і водночас безжалісними та жорстокими. Одна і причин розвитку жорстокості у підлітків відсутність у сім'ї взірця чоловічої поведінки. За даними психологів, у хлопчиків з виткою самооцінкою батьки дбайливі, діти їм довіряють і вони є для своїх дітей авторитетом. Підлітки, які позбавлені позитивних прикладів ставлення чоловіка до людей, батькової любові до себе, не розрізняють чоловічої та псевдо чоловічої поведінки. Бажання утвердитися за рахунок слабшого, принизити залежного — це маскування жорстокістю своєї неспроможності.

У підлітковому віці діти починають орієнтуватися на думку однолітків, шукають взірці поведінки серед товаришів. Батьки мають переорієнтувати свій стиль взаємин з дитиною і відмовитися від владних інтонацій і в категоричних вказівок. Підлітки, які не знаходять розуміння в родині, прагнуть підліткової компанії, одержуючи у цих групах те, чого не отримали у сім'ї та школі. В такій групі задовольняються потреби підлітка у особистісній та груповій ідентичності. Він переймає цінності групи, живе за її нормами, тут пізнає міцність товариських зв'язків (подеколи й несправжніх), зразки «чоловічої» поведінки. Вилучити підлітка з такої компанії буває дуже важко. У пригоді батькам стануть сильні стимули, переорієнтація дитини на нові сфери інтересів, які своєю яскравістю, значущістю та силою здатні переважити неконструктивні.

І зарубіжні, і вітчизняні психологи погоджуються, що найкращими методами виховання підлітка є проникнення у його внутрішній світ, почуття поваги, надання самостійності вибору, сприйняття його критичних зауважень щодо дій дорослих, щирість і відвертість. Тому дорослий мусить бути товаришем підлітка, поступово, щоденно вводити його в світ краси через мистецтво, навколишнього оточення, гармонії взаємин та вчинків.

Рання юність і юність — це середина третього семирічного циклу життєдіяльності людини (з 14-ти до 21 року).

Батьки мають виховувати дитину на засадах загальнолюдських цінностей, не стояти осторонь протистоянь добра і зла, гуманізму і жорстокості. Всі події, що відбуваються в родині і навколо неї, мають отримати толерантну оцінку з боку дорослих із залученням до її обговорення й дитини. В. Сухомлинський наголошував, що слід остерігатися юнацької байдужості у тих випадках, коли зло, що зустрічається у житті, начебто не має свого прямого винуватця, воно — як фатальна неминучість, з якою нічого не можна вдіяти. Байдужість, виявлена один раз, може стати звичкою, тому пробуджуйте в серці юних бажання діяти, не проходити мимо чужого горя і виявляти піклування там, де його не очікують, але воно необхідне [196].

Слід пам'ятати, що формування ціннісного ставлення до навколишньої дійсності рівнозначне переживанню подій. Не можна любити музику, літературу, живопис, театр, не пережинаючи сильних емоцій, почуттів при єднанні з ними. Цілком закономірним ствердження І. Беха про те, що «кожна особисто вироблена ціннісні поза процесом переживання взагалі неможлива» 116, І99|. Можливо, мудрість природи і полягає у тому, що найбільша сила почуттів надана людині саме в юнацькому віці, характерною особливістю якого є самовизначення та вибір життєвого ідеалу. Батьки спроможні надати безцінну допомогу юнакові у його духовному зростанні, враховуючи потреби, інтереси та ідеали, тонко корегуючи їх. Ви можете вважати себе мудрими батьками, якщо в цей період, незважаючи навіть на матеріальну скруту і зайнятість, відвідаєте з дітьми театр, концерт, виставку, обговорите цікаву книжку, вирушите у подорож — і переживете всі почуття прекрасного спільно. Будьте особливо уважними до душевного стану дитини. Пам'ятайте, що одне необережне слово може зруйнувати гармонію сприйняття навколишнього світу, краси і добра, людських взаємин.

Сім'я, родина повинні намагатися сьогодні забезпечити духовну єдність поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного краю. Ваші взаємини і поведінкові навички мають бути для дитини щоденним взірцем. Тому спочатку погляньте на себе збоку, можливо, пора щось змінити? Розкажіть дитині про свої проблеми, зверніться до неї за порадою, висловіть вдячність за допомогу. Це допоможе відвернути її від власного «Его» і надасть змогу пережити відчуття значущості у житті родини. Для цього віку характерним є усвідомлення не лише особистих, але й суспільних мотивів поведінки. Юнак чи юнка здатні отримати моральне задоволення від переваги високих суспільних мотивів над менш значимими та особистими. Серйозність та важливість справи пробуджують у них духовні сили [169]. Пам'ятайте, що шлях сходження кожної молодої особи до духовності різний за часом, ритмом, способами опанування духовними цінностями. Виявляйте терпимість до духовних пошуків власної дитини, допомагайте, а не руйнуйте ті надбання, які дитина напо­легливо здобуває в притаманному для неї стилі.

У філософському трактуванні духовність слід розглядати не як одну із сторін буття, а як вищу форму особистісного існування, для якої характерне звільнення від буденності, спокуси і пристрастей власної самості, а також визнання пріоритетів духовних цінностей над іншими [ 100]. Важко подолати вседозволеність і практицизм, які панують у сьогоднішньому світі, навіть дорослим людям. Однак батькам заради духовного здоров'я і ментального добробуту дитини треба здійснювати батьківський контроль, бо його нічим не можна замінити: для обговорювання не може бути закритих тем. Але в цій царині необхідно Зважати на правило: «Триматися доброго» — і спрямовувати дитину до добра. У такому контексті батьки не споглядають за природним розвитком дитячих сил, а утверджують у дитині добро.

В. О. Сухомлинський [196] зазначав, що якщо старші розуміють душевний стан дитини, то вона стає м'якою та чутливою до добра. Якщо ж старші байдужі до душевних порухів дитини, то вона, як правило, стає жорстокою, оздоблюється, може навмисне творити зло. Зловмисність, на його думку, є дитям байдужості.

Тому актуальною є проблема педагогічної грамотності батьків і їхня готовність, виховуючи дитину, розвиватися самим. Адже ми вчимо того, чого повинні навчитися самі.

На наше глибоке переконання, беззаперечною істиною є те, що саме духовні цінності спроможні забезпечити консолідацію та розвиток українського суспільства, нації в цілому. Народні традиції, рідна мова, почуття патріотизму, краса і гармонія природи, взаємин — є серцевиною системи формування здорової особистості (у всіх аспектах здоров'я). Ці цінності можуть об'єднати інтереси всіх батьків, незалежно від типу сім'ї, її матеріального достатку, соціального статусу, інтересів та спрямувань. Формування здорової особистості в цілому є не лише метою окремо взятої родини, а підвалинами світоглядної позиції майбутнього покоління, від якого залежить майбутнє нації, держави та людства в цілому. А відповідальність за це покладається на родину, освітні заклади та політико-соціальну позицію уряду.