11 А. Де Токвіль про громадську думку, її роль та політичні функції.

В своїй праці «Демократія в Америці» Токвіль зазначав що ні добрі закони, ні інші чинники не врятували Америку від стану, який він, слідом за Дж.Адамсом та іншими, назвав "тиранією більшості". Він називав "нечестивим і мерзенним" таке правило, коли у справі управління більшість може чинити все, що завгодно. На його думку, існує вищий закон - "справедливість", яким встановлено "межі права кожного народу" і водночас право кожного індивіда апелювати "від верховної влади народу до верховної влади всього людства". Однак, на відміну від своїх попередників, які користувалися поняттям "тиранія більшості" для критики демократичних законів, Токвіль вбачав "тиранічний" прояв американської демократії найперше у пануванні громадської думки. Ця думка у звязку з прагненням кожного здобути підтримку інших громадян в умовах демократії неминуче стає думкою мас і тому володіє колосальною примусовою силою, яку неможливо порівняти ні з якими законами. Вчений підкреслював: "Масі нема потреби вдаватися до законів, щоб покарати тих, хто думає інакше; їй достатньо висловити своє несхвалення, і почуття гнітючої самотності і безсилля доведе їх до відчаю". І далі: "Коли люди рівні за своїм становищем, то завжди громадська думка величезною силою тисне на розум кожного індивіда; вона керує ним, охоплює і пригнічує його; це залежить не стільки від політичних законів, скільки від складу самого суспільства". Тому як би не були врівноважені та розподілені влади в демократичному суспільстві та як би юридично не гарантувалися основні громадянські права і свободи, висловлювати думки, які суперечать думці маси, стає надзвичайно важко. Отже, звільнившись від тиранії держави, американці створили у суспільстві свою власну тиранію - тиранію одноманітного мислення і поведінки людей, що не терпить інакодумства.

Цитата з книжки «Демократія в Америці» «У демократичних народів громадську думку, зрозуміло, не виявляється єдиним критерієм перевірки індивідуальної здатності судження, але його вплив стає незмірно більш могутнім, ніж де б то не було ще. За часів рівності люди не схильні довіряти один одному через свого подібності, але те ж саме подібність обумовлює їх готовність проявляти майже безмежна довіра до думки громадськості, бо їм не здається неймовірним висновок про те, що, оскільки всі мають рівні пізнавальними здібностями, істина завжди повинна бути на стороні більшості.

Коли людина, що живе в демократичній країні, порівнює себе з оточуючими його людьми, він з гордістю відчуває свою рівність з кожним з них, але, коли він починає розмірковувати про всю сукупність собі подібних і співвідносить себе з їх величезною масою, він одразу ж відчуває себе пригніченою , відчуває всю свою незначність і слабкість.

Те ж саме рівність, звільнило його від залежності перед будь-яким окремо взятим громадянином, залишає його самотнім і беззахисним перед обличчям реальної більшості.

Громадська думка у демократичних народів, отже, має досить дивним могутністю, про природу якого народи, що живуть в умовах аристократичного правління, не можуть скласти собі ні найменшого поняття. Громадська думка не вселяє своїх поглядів, воно накладається на свідомість людей, проникаючи в глибини їхніх душ за допомогою свого роду потужного тиску, що чиниться колективним розумом на інтелект кожної окремої особистості».

«Я знаю, що американські політичні закони надають більшості суверенні права на управління суспільством, і це значною мірою посилює природне вплив, який більшість і без того надає тут на розуми людей, бо немає нічого більш звичного, властивого людині, ніж визнання інтелектуальної переваги над собою свого гнобителя.

Це політичне всемогутність більшості у Сполучених Штатах справді збільшує ту владу, яку громадську думку і без нього отримало б над умами всіх співгромадян. Політична могутність не є основою цієї влади. Її джерела слід шукати в самому рівність, а не в тих більш-менш популярних інститутах, які люди егалітарного суспільства зуміли створити для себе. Можна припустити, що інтелектуальна влада чисельного більшості буде не настільки абсолютної у демократичного народу, підлеглого королю, ніж у надрах чисто демократичних суспільств, а проте в століття рівності вона завжди буде майже необмеженою, і незалежно від власне політичних законів, керуючих людьми, цілком можна стверджувати, що довіра до громадської думки стане свого роду релігією, чиїм пророком буде чисельну більшість».

12 Публіка як суб'єкт громадської думкі. Крнцепція Ю.Хабермаса Нині на Заході популярні три найвпливовіші концепції громадської думки. Дві з них, загалом, успадковані від минулого, а одна бачиться як оригінальна. Нам хочеться зупинитися на першій із двох згаданих, яка запропонована німецьким філософом Ю. Габермасом, — так званій моралізувально-нормативній. У своїх працях Габермас твердить, що його погляди є розвитком тих положень, які були сформульовані ще у XVIII столітті. Вони ґрунтуються на понятті «суспільна гласність», «відкритість», за допомогою яких пропонується подолати ізольованість абсолютної монархії, зробити її ідеологію зрозумілою масам. Габермас прямо говорить: його концепція розрахована на те, щоб зберегти панівний приватновласницький господарський механізм. Публіка, за Габермасом, — це не народ, не більшість населення, не «всі»: вона складається з тих, хто може резонерствувати на зборах, у кафе й за пивом, у салонах і на сторінках газет, а саме: із освічених верств населення, яке володіє власністю. Вони вважають себе носіями істини, і вона повинна бути визнана всіма. Головне завдання їхнього резонерства полягає в тому, щоб «законним шляхом» усунути суперечності в інтересах держави і буржуазного суспільства. Габермас зазначає: нині не віднайти політичного обгрунтування буржуазній громадськості і гласності, які слід залишити в структурі громадської думки. Ось чому поняття «громадська думка» і є таким популярним — у ньому бачать можливість збереження того, що не вдасться здійснити політичними засобами. Немає нічого дивного в тому, що поняття «громадська думка», за Габермасом, має прямий стосунок до поняття «право» і «політика». Справді, якщо громадська думка є свідомим міркуванням освіченої публіки, то вона має, головним чином зміцнювати панування буржуазії, виправдовувати практику застосування права і політики буржуазії. Цей вплив громадської думки обґрунтовується тим, що судді та адміністративні чиновники добираються з «освічених верств». Маючи опертям чинні закони, ці чиновники водночас «освячують» права і політику буржуазії громадською думкою. Сам Габермас так потрактовану громадську думку називає «ліберально-буржуазною». Його суб'єктом, нагадуємо, є група приватних осіб, які мають можливість відкритого обговорення і об'єднуються в «публіку» завдяки тому, що володіють власністю і освічені. Між публікою й громадською думкою перебувають мораль і право. Вони утверджуються розумом. Це дозволяє апелювати до нього, перетворюючи справжній об'єкт на анонімний. Апеляція згори розцінюється як свобода преси, а знизу — як загальна доступність, що насправді обмежена бар'єрами приватного володіння. Мораль, яка проголошується в такий спосіб, відрізняється від загальнолюдської моралі. Хто не погоджується з публікою-резонером, того громадська думка оголошує не просто відступником від норми, але дуже недоброю людиною чи навіть ворогом. Політична сутність концепції Габермаса зрозуміла. Громадську думка він розглядає як інструмент у руках панівних класів. Власне, він і не приховує цього, коли надає визначення «публіка» буржуазії, за якою зберігає право оцінювати й пояснювати те, що відбувається в суспільстві. За Габермасом, громадська думка є завжди офіційною, тобто такою, що подається в пресі, решті офіційних джерел інформації.

13 Kонцепція громадської думкі Н.Лумана Друга концепція громадської думки належить Н. Луману. Відправна точка його висновків — заперечення будь-якого суб'єкта громадської думки. Луман не раз твердив у своїх працях, що громадська доступність і гласність передбачають одразу кілька тем, які можуть бути в центрі уваги процесу комунікації. Але одночасно комунікувати з кількома темами неможливо, треба вибрати якусь одну. Потрібна увага, яка визначала б, здійснювала цей вибір і уможливлювала обговорення теми з незнайомою людиною в пивниці чи на вулиці. Саме ця тема і визначає зміст громадської думки. Одначе Луман визнає: замало тільки уваги для формування громадської думки. Він долає цю перешкоду твердженням, що теми живуть у суспільстві своїм життям, їхнє поширення підпорядковане власним, особливим закономірностям. Відтак громадська думка, за Лу-маном, прив'язується не до окремих індивідів, не до заможних верств, як у Габермаса, а до тем. На думку Л у мана, такий підхід має низку переваг. Він дозволяє говорити про всіх людей однаково, ніби між ними немає певної різниці. Громадська думка, за Луманом, охоплює всіх, і перед нею всі рівні. Відтак Луман демократично пов'язує розходження в громадській думці з розходженням між темами. Одна річ, говорить він, міркувати про інфляцію загалом, інша — про інфляцію, яка шкодить пенсіонерам. Погляди можуть бути протилежними, але громадська думка впорядковує їх, не даючи оцінки, що і є, за Луманом, виявом ліберальності. Чи має громадська думка юридичну вагу, залежить від прийняття рішення, що ґрунтується на увазі індивіда до теми. Коли щось не привертає уваги людей, то й громадської думки на відповідну тему не слід побоюватися. А коли з'являється посилена увага до чогось, то це означає неузгодженість системи права. Середній рівень уваги — ось що є найважливішим для дослідника. Коли тема й думка про неї не збігаються, тоді, за Луманом, виникає так зване маніпулювальне моралізування. Наприклад, теми «розрядка» і «заборона на професію» не знайшли однозначного вияву і не всіма сприймаються однозначно. Прихильники однієї думки різняться від прихильників іншої. Між ними виникає конфлікт і може відбуватися боротьба, внаслідок чого висловлені думки одних породжуватимуть неприхильну реакцію з боку інших, які будуть тиснути на своїх супротивників. Тому не існує ніякої нейтральної думки, вона, так чи інакше, пов'язана з оцінками. Думки мають безпосередній стосунок до права, а отже, і до поведінки людей. Думки, які тримаються протягом тривалого часу, породжують відповідно підлаштовані довготривалі форми поведінки людей, освячені правом. У концепції Лумана наголошується на змістові громадської думки — цим вона відрізняється від концепції Габермаса та інших дослідників. Одначе «тема» Лумана відривається від суб'єкта, її творця, внаслідок чого його концепція абстрактна. Громадську думку він пояснює індивідуалістично — через увагу, тим самим принижуючи її соціальну сутність. Сказане стосується і трактування Луманом інших аспектів громадської думки.

14. Режим взаємодії громадської думки та влади. Концепції Д. Гавра.Громадська думка є невід’ємним атрибутом розвиненого демократичного суспільства. Від того, як і наскільки повно громадська думка бере участь у процесах політичного управління, можна судити про рівень розвитку демократії в країні. Нині розвиток демократії в Україні відбувається повільнішими темпами, ніж очікувалося. Навіть після емоційного вибуху “помаранчевих подій” процес демократизації навряд чи пришвидшився. Опитування громадської думки, проведені після парламентських виборів 2006 р., засвідчують повернення установок і настроїв населення щодо демократичних принципів на вихідні позиції 2004 р.Це зумовлює потребу нових теоретичних розробок пошуку шляхів прискорення розвитку демократії в Україні.Вважається, що одним із загальновизнаних елементів демократичного суспільства є існування і функціонування суверенної громадської думки. Чим активніше влада звертається до громадської думки та залучає її до процесів управління і прийняття політичних рішень, тим демократичнішою є ця влада. Система відносин владних структур, органів державного управління і громадської думки є одним із найважливіших показників суспільного розвитку і демократії. Відомо, що чим активніше і повніше влада дозволяє масам брати участь у суспільно-політичних процесах, тим вона більш демократична і ефективніша. Цікавою є типологія взаємовідносин влади і громадської думки російського дослідника Д.П. Гаври. Вчений стверджує, що виокремлення тільки двох типів відносин громадської думки і влади вже не достатньо для адекватного опису соціальних реалій, що складаються в сучасному світі. Тому для визначення певного типу взаємодії громадської думки і влади автор використовує термін “режим взаємодії влади і громадської думки”. Під режимом взаємодії влади і громадської думки розуміється “узагальнена характеристика міри її реального включення в прийняття політичних рішень, управління державою і суспільством та можливостей її функціонування, бути представленою у владних інститутах” . Вчений пропонує низку критеріїв: 1) демократичність системи виборів та виборчих законів на різних рівнях; 2) характер законодавчого (у тому числі конституційного) закріплення ролі та прерогативи громадської думки; 3) наявність каналів вільного висловлення думок і свободи їх вираження; 4) характер дискусій між громадською думкою та владою; 5) кількісний, предметний та об’єктивний ареал звернень влади до громадської думки; 6) предметний і соціальний ареал включення реакцій і оцінок громадської думки у владні рішення; 7) наявність вільних багатьох каналів вивчення та аналізу громадської думки. На основі зазначених критеріїв Д.П. Гавра виокремлює такі види режимів: 1) режим пригнічення громадської думки; 2) режим ігнорування громадської думки; 3) режим патерналізму влади щодо громадської думки; 4) режим співпраці влади і громадської думки; 5) режим тиску громадської думки на владу; 6) режим диктатури громадської думки