- •Тема Соціальне партнерство
- •4.1. Сутність, мета та завдання соціального партнерства
- •4.2. Держава в системі соціально-трудових відносин.
- •4.3. Наймані працівники та їхні представницькі органи у системі соціального партнерства.
- •4.4. Роботодавці та їх об’єднання як суб’єкти соціального партнерства.
- •4.5. Колективно-договірне регулювання відносин у сфері праці
Тема Соціальне партнерство
4.1. Сутність, мета та завдання соціального партнерства
4.2. Держава в системі соціально-трудових відносин.
4.3. Наймані працівники та їхні представницькі органи у системі соціального партнерства.
4.4. Роботодавці та їх об’єднання як суб’єкти соціального партнерства.
4.5. Колективно-договірне регулювання відносин у сфері праці
4.1. Сутність, мета та завдання соціального партнерства
Світовий і український досвід переконливо свідчать, що численні проблеми економіки й суспільного життя, зокрема ефективного управління персоналом, можна розв’язати швидше й оптимальніше, якщо соціальні партнери орієнтуватимуться на творчу співпрацю.
У вітчизняну соціально-економічну літературу й господарську практику термін “соціальне партнерство” ввійшов порівняно недавно. З’ясуємо, що означає словосполучення “соціальне партнерство”. “Соціальне” – це суспільне, те, що стосується життя людей, їхніх взаємин у суспільстві. “Партнер” (від фр. partenaire) означає компаньойн, спільник, учасник спільної діяльності.. Під партнерством заведено розуміти процес погодження інтересів, створення єдиного соціокультурного простору, в якому співпрацюють різні суб’єкти, інтереси яких часто не збігаються, але які згодні, незважаючи на відмінності в інтересах, опрацьовувати й додержуватися партнерських норм.
Отже, стосовно соціально-трудової сфери термін “соціальне партнерство” означає спільну діяльність суб’єктів відносин у сфері праці, яка спрямована на погодження інтересів і розв’язання наявних проблем. Сутність цих проблем пов’язана передусім з існуванням ринку праці, на якому є продавці й покупці. Їм належить самим домовлятися про умови купівлі-продажу послуг робочої сили. Але цей “торг” має здійснюватися з додержанням певних правил, норм, які захищають інтереси обох сторін, тобто на базі партненських відносин.
Соціальне партнерство – це особливий тип відносин у соціально-трудовій сфері, який передбачає застосування різноманітних форм і методів узгодження інтересів найманих працівників, роботодавців і їхніх представницьких органів, прагнення до спільних домовленостей, договору, досягнення консенсусу, опрацювання і спільну реалізацію заходів з різноманітних напрямів соціальноекономічного розвитку.
Соціальне партнерство – це система взаємозв’язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками – з одного боку, роботодавцями та їх об’єднаннями – з другого, і державою та органами місцевого самоврядування – з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально-трудових відносин.
Мета соціального партнерства – досягнення соціального миру в суспільстві, забезпечення балансу соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців, сприяння взаєморозумінню між ними, запобігання конфліктам і залагодження суперечностей для створення необхідних умов економічного розвитку, підвищення життєвого рівня сторін.
Головними завданнями соціального партнерства є:
– забезпечення реалізації соціально орієнтованої економічної політики;
– створення ефективного механізму регулювання соціально-трудових і пов’язаних з ними економічних відносин;
– проведення колективних переговорів, взаємних консультацій, укладення колективних договорів та угод;
– запобігання колективним трудовим конфліктам і сприяння вирішенню соціально-трудових конфліктів;
– удосконалення чинного законодавства в сфері соціально-трудових і пов’язаних із ними економічних відносин.
Основні принципи соціального партнерства (на яких мають будуватися відносини між партнерами):
– рівноправність сторін;
– повага і врахування інтересів сторін;
зацікавленість сторін в участі у договірних відносинах;
сумлінність у відносинах сторін соціального партнерства, що передбачає щирість і конструктивність, виключення всякого невиправданого зволікання у вирішенні назрілих питань, прагнення прийти до згоди;
– сприяння держави у зміцненні та розвитку соціального партнерства на демократичній основі;
– дотримання сторонами та їх представниками трудового законодавства та інших нормативно-правових актів, що містять норми трудового права;
– повноважність представників сторін;
– добровільність ухвалення сторонами взятих на себе зобов’язань;
– обов’язковість виконання колективних договорів та угод;
– відповідальність сторін та їх представників за невиконання колективних договорів та угод;
– компромісу вирішенні розбіжностей, що виникають у ході переговорів;
– взаємне інформування сторін про зміну ситуації;
– систематичність контролю за виконанням прийнятих в рамках соціального партнерства угод, колективних договорів і рішень.
Становлення і розвиток соціального партнерства забезпечується створенням системи соціального партнерства, елементами якої є об’єкт, суб’єкти, рівні, органи управління, нормативно-правове забезпечення, форми функціонування (рис 4.1).
-
Система соціального партнерства
-
Р івні соціального партнерства
Суб’єкти соціального партнерства
Предмет соціального партнерства
Нормативно-правове забезпечення
Ф орми функціонування
Націольний (макроекономічний)
Представники уряду, організацій роботодавців то профспілок
Умови, принципи, норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин
Державні закони, нормативні акти уряду
- спільні консультаці;
- колективні договори;
- укладення договорів та угод;
- погодження на вищому рівні соціально-економічної політики;
- спільне розв’язання колективних трудових спорів, запобігання їм;
- організація примирних та арбітражних процедур;
- участь найманих працівників в управлінні виробництвом;
- участь найманих працівників у доходах підприємства;
- контроль за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях тощо
Галузевий і регіональний
Представники організацій роботодавців та профспілок, органів регіонального самоврядування
Галузеві (регіональні) тарифні умови оплати праці, зайнятості, норм праці та ін.
Міжгалузеві та галузеві (регіональні) нормативно-методичні матеріали
Виробничий (мікроекономічний)
Роботодавець, комітет профспілки, працівники
Кадрова політика підприємства загалом або її окремі елементи
Нормативні матеріали, норми, статути, положення, трудові угоди і договори
Механізм соціального партнерства
|
Рис. 4.1. Схема системи соціального партнерства
Об’єкт системи соціального партнерства – суспільні, в даному випадку соціально-трудові відносини.
Суб’єкти соціального партнерства в сфері соціально-трудових відносин – наймані працівники, трудові колективи, професійні спілки – з одного боку, роботодавці, та їх об’єднання – з другого, і держава та органи місцевого самоврядування – з третього, а також їхні представники та спільно створені органи з регулювання соціально-трудових відносин.
Соціальне партнерство між сторонами СТВ, їхніми суб’єктами та органами має здійснюватися у формах:
– спільних консультаціях;
– колективних переговорів та укладання договорів і угод;
– погодження на вищому (національному) рівні соціально-економічної політики;
– спільного розв’язання колективних трудових конфліктів, запобігання їм;
– організація примирних та арбітражних процедур;
– участі найманих працівників в управлінні виробництвом;
– участі найманих працівників у розподілі прибутку, доходів на умовах, що визначені колективним договором;
– участі представників сторін у роботі органів соціального партнерства;
– контролю за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях.
На практиці виділяють дві моделі соціального партнерства.
Трипартизм – це модель соціального партнерства, яка припускає трибічну співпрацю між працівниками, роботодавцями та державою на національному та територіальному (регіональному) рівнях.
Біпартизм – це двостороння модель соціального партнерства, що використовується переважно на галузевому рівні та на рівні підприємства.