- •Тема Соціальне партнерство
- •4.1. Сутність, мета та завдання соціального партнерства
- •4.2. Держава в системі соціально-трудових відносин.
- •4.3. Наймані працівники та їхні представницькі органи у системі соціального партнерства.
- •4.4. Роботодавці та їх об’єднання як суб’єкти соціального партнерства.
- •4.5. Колективно-договірне регулювання відносин у сфері праці
4.4. Роботодавці та їх об’єднання як суб’єкти соціального партнерства.
Роль роботодавців у системі СТВ полягає у наступному:
– створюють робочі місця;
– визначають обсяги і структуру попиту на робочу силу та залучають її до суспільного виробництва через механізм ринку праці;
– укладають з найманими працівниками індивідуальні трудові договори;
– ведуть переговори з представницькими органами найманих працівників щодо укладення колективного договору та впливають на його структуру та зміст;
– визначають виходячи зі своїх полвноважень зміст СТВ і реалізують заходи щодо їх удосконалення.
У відносинах з найманими працівниками та їхніми об’єднаннями роботодавці діють як безпосередньо, так і через уповноважені ними органами. Практика свідчить, що роботодавці останнім часом делегують дедалі більшу частину своїх повноважень організаціям, до яких вони вступають чи які утворюють.
Наявні асоціації роботодавців створюються з різною метою і, відповідно, виконують різні функції. Умовно такі асоціації можна поділити на три основні групи:
1) асоціації, завдання яких – репрезентувати інтереси підприємців на товарних ринках;
2) асоціації, які спеціалізуються суто на репрезентуванні інтересів роботодавців на ринку праці, формування взаємовідносин із суб’єктами СТВ;
3) асоціації змішаного типу, які репрезетують інтереси бізнесу як на товарному ринках, так і на ринку праці.
Інтереси бізнесу в соціально-трудовій сфері на міжнародному рівні репрезентує Міжнародна організація роботодавців, яка створена 1920 р. і об’єднує 142 національні організації із 136 країн світу. Місія МОР – захист інтересів роботодавців на міжнародному рівні, у т. ч. в МОП.
Розглядаючи стан та проблеми розвитку організацій і об’єднань роботодавців в Україні варто зазначити, що першою організацією роботодавців, що виникла в Україні ще за часів СРСР, був Союз підприємців Криму. Який створено в 1989 р. У 1990-1991 рр. на всій території країни формується велика кількість спілок, асоціацій роботодавців за регіональною, галузевою та фаховою ознаками.
Наступним етапом у розвитку організацій роботодавців в Україні стало створення загальнонаціональних об’єднань. Уже в першій половині 1990-х років більшість створених асоціацій роботодавців об’єдналися і стали членами таких організацій як Український союз промисловців і підприємців, Спілка орендарів і підприємців України, Спілка малих, середніх і приватизованих підприємств України тощо.
Важливою подією у консолідації національних роботодавців стало створення 5 листопада 1998 р. за рішенням Установчого з’їзду об’єднань роботодавців Конфедерації роботодавців України.
Головними завданнями цієї організації є такі:
– сприяння розвитку та активна участь у здійсненні соціального партнерства;
– координація дій членів Конфедерації у посиленні їх впливу на проведення політики зайнятості, заробітної плати, соціального страхування, охорони праці тощо;
– сприяння розвитку вітчизняного виробництва, реформуванню економіки, удосконаленню правового поля підприємництва;
– надання організаційно-методичної допомоги членам Конфедерації та сприяння роботі об’єднань роботодавців.
Важливе значення для розвитку організацій роботодавців та їх об’єднань має реалізація положень Закону України “Про організації роботодавців”, прийнятого у травні 2001 р. У цьому Законі чітко визначено правові засади створення та діяльності організацій роботодавців та їх об’єднань. Принципово важливим є законодавче закріплення повноважень організацій роботодавців, їх взаємовідносин з органами державної влади та організаціями найманих працівників.
Існує досить розгалужена структура організацій роботодавців та їх об’єднань, що діють за територіальною або галузевою ознакою. Але разом з цим, можна констатувати, що рівень сформованості інститутів представництва інтересів роботодавців не лише недостатній для ефективного соціального партнерства, але й нижчий порівняно з організаціями найманих працівників.
Основні завдання організацій роботодавців та їх об’єднань в Україні:
– співробітництво з органами державної влади та місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об’єднаннями та іншими організаціями найманих працівників;
– забезпечення представництва та захист законних ітересів і прав роботодавців у відносинах органами державної влади та місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об’єднаннями та іншими організаціями найманих працівників;
– участь у формуванні та реалізації соціально-економічної політики держави;
– участь у проведенні колективних переговорів та укладанні генеральної, регіональних та галузевих угод та забезпечення виконання своїх зобов’язань за укладеними угодами;
– координація діяльності роботодавців у виконанні зобов’язань за генеральною, регіональними та галузевими угодами;
– контроль за виконанням іншими сторонами соціального партнерства зобов’язань за генеральною, регіональними та галузевими угодами;
– сприяння максимальному дотриманню інтересів роботодавців при вирішенні колективних трудових конфліктів;
– збалансування попиту і пропозиції робочої сили, запобігання масовому безробіттю шляхом сприяння створенню нових робочих місць, забезпечення раціональної структури зайнятості населення;
– вдосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, пощирення професійних знань та досвіду;
– розвиток співробітництва з іноземними та міжнародними організаціями роботодавців та їх об’єднаннями.