4.2. Держава в системі соціально-трудових відносин.

Найважливіша і визначальна роль у формуванні системи соціального партнерства й основних її суб’єктів належить державі.

Світовий досвід доводить, що жодна країна навіть з найрозвинутішою ринковою економікою не обходиться без активного втручання держави в процеси регулювання соціально-трудової сфери.

Держава в соціальному партнерстві виступає в ролі роботодавця, законодавця, ініціатора соціального діалогу, арбітра, посередника, примирювача, гаранта прав і свобод членів суспільства.

Держава насамперед здійснює законодавчу функцію:

– ухвалює закони, якими повинні керуватися суб’єкти соціального партнерства та легалізує їх правосуб’єктність;

– ратифікує конвенції Міжнародної організації праці, що передбачають покращення умов для працівників і роботодавців порівняно з чинним національним законодавством;

– гарантує дотримання законодавства у сфері соціально-трудових відносин, що врегульовуються Конституцією України, Кодексом законів України про працю, Законами України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, “Про колективні договори і угоди”, “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, “Про оплату праці”, “Про зайнятість населення”, “Про охорону праці” та іншими актами законодавства, що регулюють соціально-трудові відносини.

Держава забезпечує виконання законів за допомогою актів керування, контролю і нагляду у сфері праці та має судову систему, що включає органи юрисдикції, які беруть участь у розгляді трудових конфліктів.

Як арбітр держава уповноважує свої виконавчі органи організовувати взаємодію з профспілками та асоціаціями роботодавців, створювати сприятливі умови для ведення колективних переговорів, вирішення колективних трудових конфліктів тощо; надає свої представницькі функції органам виконавчої влади, яку представляють:

– на державному рівні – Кабінет Міністрів України;

– на галузевому рівні – міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

– на територіальному рівні – обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, виконавчі органи міських, сільських, селищних рад.

В Україні сформувалась і функціонує система державних органів, що регулюють трудові відносини, наприклад Міністерство соціальної політики, яке забезпечує впровадження в життя державної політики у сфері трудових відносин, Національна тристороння соціально-економічна рада, а також Національна служба посередництва і примирення.

Держава як соціальний партнер може розглядатися у двох аспектах: як роботодавець і як партнер у правовому механізмі соціального співробітництва, носій загальнодержавних інтересів.

Як роботодавець держава в особі адміністрації державних підприємств укладає колективні договори та забезпечує їх виконання, поряд з іншими роботодавцями бере участь у ринковій конкуренції.

Держава здійснює процедури, що забезпечують ефективні консультації, регулярні переговори між представниками сторін соціального партнерства з питань, які представляють предмет соціально-трудових відносин.

Функції держави як гаранта конституційних, законодавчих прав усіх сторін соціального партнерства, і як організатора, координатора, незалежного регулятора СТВ, реалізуються:

– через надання чинності законодавчим, нормативним актам;

– за допомогою ініціювання розвитку соціального партнерства;

– ухвалення державних програм удосконалення соціально-трудових відносин;

– участі у підготовці кадрів для соіального сектору;

– координації наукових досліджень в цій сфері.

Отже, держава повинна бути ініціатором розвитку системи соціального партнерства та сприяти укріпленню позицій представницьких органів роботодавців і найманих працівників.