16. Методи дослідження громадської думки

Кількісні соціологічні дослідження при вивченні громадської думки застосовуються при визначенні відношення людей до певної проблеми, з’ясування поширеності тих чи інших ідей, поглядів упереджень, уявлень і навіть міфів. Найбільш поширеним видом подібних досліджень в Україні є дослідження рейтингів політичних партій чи політиків. Слід враховувати, що рейтингові дослідження з точки зору

методології є найпростішими, тому порівнюючи результати декількох паралельно проведених досліджень (звісно, якщо воно проводилися визнаними фахівцями, а не ситуативно створеним центром «під вибори», що зникне одразу після них) можна з високою долею вірогідності з’ясувати політичні вподобання громадян. Найчастіше при проведенні компаній громадського лобіювання варто ви-

користовувати такий кількісний метод як анкетування (анкетна опитування). При його проведенні слід звернути увагу, що як і будь-який науковий метод, він характеризується певною послідовністю дій, про які слід пам’ятати як при проведенні досліджень власними силами так і при залученні фахівців чи замовленні польового етапу спеціалізованим фірмам.

Вибірки якісних досліджень не є репрезентативними. Респонденти відбираються методом цільового відбору і мають представляти всі соціальні типи, що належать до груп стейкхолдерів, визначених згідно з програмою дослідження.

Відповідно, перш ніж проводити відбір респондентів, дослідник має визначити, хто саме відноситься до цільових груп.

В соціологічній практиці під якісними даними розуміють такі дані, які виражені нечисловим способом. Їх носіями можуть бути малюнки, фотографії, відеоматеріали, документи тощо. Однак найчастіше вони представлені у вигляді консолідованої або неконсолідованої вербальної інформації – тексту та розмови. Від кількісних даних якісні відрізняються тим, що їх зміст характеризує безпосередньо самого носія даних на відміну від кількісних даних, що визначають масштаб, обсяг, інтенсивність явища, яке вивчається. Якісні дані дозволяють розкрити значення соціального явища, кількісні вказують на частоту та інтенсивність явища в соціальній реальності.Кількісні методи надають можливість відокремити мотиваційну складову сприйняття особами об’єктів соціологічного дослідження, підвищуючи таким

чином інформативність висновків.Якісні методи спрямовані на вивчення максимально широкого спектра суджень та думок. Розкриття найбільш повної картини ситуації (проблеми) є однією з умов, що дозволяють проводити аналіз внутрішньої структури та взаємозв’язків

явища, що вивчається і, відповідно, моделювати поведінкову стратегію впливу.Якісні методи найбільш прийнятні для вирішення практичних завдань щодо аналізу громадської думки. Вони дозволяють дослідити глибинні механізми процесу впливу масових комунікацій на індивідуальну свідомість та наочно побачити закономірності сприйняття соціальної інформації. Змінюючи набір методик можна задати рівень отримуваної інформації: від соціально обумовлених реакцій до рівня їх підсвідомої мотивації. Відповідно, виділяється декілька рівнів аналізу:

• усвідомлені фактори, доступні для структурованих гайдів;

• особисті відчуття та особливості сприйняття, що визначаються гли-

бинними інтерв’ю;

• інтуїтивні асоціації, для визначення яких використовуються невер-

бальні методи (малюнки, відеоматеріали) або ігри, що розкривають

внутрішній світ респондента;

• підсвідомі, спонтанні реакції, що піддаються проективним методам.

Якісні методи використовуються не тільки для уточнення внутрішньої структури та динаміки змін суспільної думки. Вони потрібні при підготовці кількісних досліджень на всіх етапах – від формулювання робочої гіпотези (з’ясування специфічних закономірностей, сприйняття досліджуваного феномена чи уточнення напрямків дослідження) до формування анкети (отримання спектра відповідей для напіввідкритих запитань, їх попередня кластерізація тощо).Фахово проведене якісне дослідження дозволяє чітко сформулювати зрозумілий та близький громадянину (виборцю) імідж організації, товару, політика та обрати найбільш ефективні технології впливу на суспільну думку.

Серед методів якісних соціологічних досліджень найбільш поширеними є глибинні інтерв’ю, напівструктуроване інтерв’ю, метод фокус-груп.

17. Натовп як суб’єкт громадської думки. Концепція натовпу Лебона Натовп. Це велике тимчасове об'єднання людей є прикладом стихійної масової спільноти, одностайні дії учасників якої зумовлені певним зовнішнім стимулом та спільним емоційним станом.

   Натовп — відносно короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які перебувають у стані підвищеного емоційного збудження і об'єднані безпосередньою просторовою близькістю та загальним об'єктом уваги.

   Не маючи спільної для всіх усвідомлюваної мети, натовп здійснює сильний психологічний тиск на індивідів. Перші дослідники цього феномену (Г. Лебон, Г. Тард, 3. Фрейд та ін.) вважали його ірраціональною, сліпою і руйнівною силою, якою владарюють неусвідомлені імпульси, зараження, наслідування та навіювання. Психологічні ознаки цього утворення вони вбачали у “колективній душі”, “соціальному розумі”, “колективній волі”. Особливість натовпу, на думку дослідників, полягає в тому, що, вбираючи в себе різнорідні та випадкові елементи, він завжди діє як психічна цілісність. Тому не кожне скупчення людей є натовпом. Для цього потрібна єдина спрямованість їхніх думок і емоцій, сформована під впливом конкретного збуджувального мотиву. Ці висновки спиралися на дослідження поведінки натовпу часів Великої французької революції та Паризької комуни, але чимало їх не втратили своєї актуальності дотепер.    Нині феномени “масовості” виявляють себе у різних сферах соціального буття (розвиток засобів масової інформації, урбанізація, інтенсифікація міграції населення і контактів між людьми різних країн, зростання чисельності різних формальних і неформальних об'єднань). З поширенням масових явищ та угруповань розгортається пошук засобів управління ними. Таке завдання ставили перед собою і перші дослідники натовпу, вважаючи можливим перетворення його на організовану спільноту шляхом впровадження порядку. Заперечення чи відмова від порядку в його психологічному сенсі, на їх погляд, є передумовою виникнення натовпу. Непіддатні його впливу лідери, вожді, еліта (індивідуальності). Тому вони здатні, хоча б частково обмежити натиск цієї сили, привнести в її поведінку організованість і порядок.    Досить цікаві спостереження й оцінки з цього приводу зробив Г. Лебон, який вважав, що несвідома діяльність натовпу замінила собою свідому діяльність індивіда. З цим пов'язане твердження вченого про маси як соціальний феномен, про здатність індивідів розчинятися у масі під впливом навіювання. Відповідно моделлю поведінки вождя мас є гіпноз (гіпнотичне навіювання). На цих засадах ґрунтуються міркування дослідника щодо природи натовпу: — натовп — не скупчення людей на одному просторі, а специфічна їх сукупність, що має психічну подібність; — індивід діє свідомо, а маса, натовп — несвідомо, оскільки свідомість є індивідуальна, а несвідоме — колективне; — натовп — консервативний феномен. Результатом його революційних домагань є реставрація того, що він спочатку намагався зруйнувати. Адже для тих, хто перебуває у гіпнотичному стані, минуле значущіше, ніж сучасність; — масам необхідна підтримка вождя, який їх полонить своїм гіпнотичним авторитетом, а не аргументи розуму чи сила; — пропаганда (або комунікація) має ірраціональну основу.    У звичайних умовах люди діють внаслідок своїх переконань. Наявність критичного розуму, непереконаність використання гіпнотичного пропагандистського навіювання можуть зупинити або не допустити ці дії. Тому адресована масам пропаганда повинна базуватися на принципах навіювання (використовувати енергійну, образну мову, алегорії, прості та владні формулювання); — для ефективного управління масами, натовпами політика повинна спиратися на вищу ідею, яку вселяють у свідомість людей. Результатом такого навіювання є перетворення ідей на колективні образи, які й спрямовуватимуть колективні дії.    Ці ідеї базувалися на уявленнях про приховані від свідомості якості індивідів, які відкриваються та починають домінувати, коли вони збираються разом. Йдеться про те, що кожен окремий індивід є розумною і свідомою істотою, проте, перебуваючи у масі, стає здатним на будь-які невластиві людині вчинки. Саме тому, вважав Г. Лебон, натовп можна розглядати як соціальну тварину, що зірвалася з ланцюга, як сліпу силу, здатну зруйнувати творіння століть.    Прихильники теорії “психологія мас” вважають, що в натовпі зникають усі розбіжності між індивідами, і вони мають змогу виявляти свої прагнення та пристрасті.    Г. Лебон виокремлював такі найголовніші характеристики натовпу:    а) зрівняння всіх (зведення людей до одного рівня психічних проявів та поведінки). Наслідком цього є однорідність натовпу, що пояснюється ідеєю колективного несвідомого: у натовпі люди керуються лише несвідомими уявленнями, однаковими для всіх, а уявлення на рівні свідомості, що визначають індивідуальні розбіжності між людьми, пригнічуються та зникають;    б) за інтелектом натовп значно нижчий, ніж індивіди, що його утворюють. Він схильний до швидких переключень уваги, легко та некритично сприймає будь-які чутки, піддається впливу гасел, закликів лідерів;    в) у натовпі людина здатна на акти насильства, жорстокості, вандалізму, до яких за інших умов не вдалася б;    г) висока емоційність та імпульсивність натовпу. Вони зумовлені дією таких механізмів: — анонімність натовпу. Участь у скупченні багатьох людей створює в індивіда почуття сили, могутності, непереможності. Водночас анонімність (знеосібність) натовпу породжує анонімність індивіда, наслідком чого є почуття особистісної безвідповідальності, оскільки кожен вважає, що будь-які дії будуть віднесені до натовпу, а не до кожного окремо; — зараження. Зумовлює розповсюдження єдиного психічного стану серед індивідів, що опинилися в натовпі; — навіювання. Спрямовує поведінку натовпу, проявляється у некритичному сприйнятті індивідом стимулів та закликів до дій, здатності до вчинків, які суперечать його свідомості, характеру, звичкам. Люди у натовпі однаково здатні проявляти як агресію, так і захоплення.    Психологія натовпу ґрунтується на протиставленні окремого індивіда та індивіда як елемента натовпу. Ця ідея Г. Лебона (мислення окремого індивіда є цілком свідомим, а мислення натовпу — цілком несвідомим, тому все колективне — несвідоме, все несвідоме — колективне) була підтримана багатьма вченими. Але окремі науковці вважають протиставлення індивіда та натовпу за критерієм несвідомого невиправданим.    У наш час поняття “натовп” трактується досить широко. Влада схильна вважати ним будь-які масові вияви протесту. Часто поведінка натовпу характеризується поняттями “колективні безчинства”, “бунти”, “повстання”, “рухи за реформи”, “революційні виступи”. Таке змішування політико-оцінних моментів і специфічних властивостей натовпу ускладнює психологічне його пізнання.    У деяких дослідженнях головними ознаками натовпу фігурують просторова близькість індивідів і її вплив на їх поведінку. Іноді натовпом вважають не тільки стихійні неорганізовані утворення, а й достатньо структуровані, внутрішньо відлагоджені. А французький соціолог Г. Тард доводив, що натовпом можуть бути як природні, анархічні, аморфні, так і штучні, організовані, дисципліновані (політичні партії, профспілки, церква, армія та ін.) об'єднання. Цілком правомірно такий підхід викликає серйозні сумніви. Звичайно, і мітинг, і аудиторія можуть за певних умов перетворитися на натовп, але тоді вони набуватимуть зовсім інших якостей. Наприклад, якщо під час спектаклю спалахне пожежа, то навіть найінтелігентнішу публіку охопить паніка і вона перетвориться на натовп людей.    Отже, з психологічного погляду натовп є неорганізованим (або таким, що втратило організованість) скупченням ' позбавлених спільної усвідомленої мети людей, які перебувають у стані емоційного збудження. Нерідко під час дій натовпу з'являються сили, котрі намагаються організувати його і використати як інструмент для досягнення певної мети. Дії цих сил за своїм змістом не мають майже нічого спільного з явищем натовпу як такого.    Натовп має такі соціально-психологічні ознаки та особливості: — висока контактність. Індивіди перебувають на близькій відстані, внаслідок чого вторгаються в персональні просторові зони; — підвищена групова навіюваність, знижена ефективність дії механізмів контрнавіюваності (опору впливу навіювання); — емоційна збудливість, підвищене хвилювання людей та емоційне сприймання дійсності; — пригнічене відчуття відповідальності за власні вчинки і дії; — виникнення відчуття сили та усвідомлення анонімності.    Основним механізмом розвитку натовпу є масове спілкування, яке психологічно впливає на поведінку і вчинки людей. Цю властивість свідомо використовують організатори політичних акцій, масових гулянь, видовищ. За надзвичайних ситуацій (стихійні лиха, епідемії та ін.) масове спілкування розгортається стихійно, мимовільно. Типовими психологічними способами впливу у натовпі є навіювання, зараження, наслідування.    За ступенем активності натовп поділяють на пасивний, активний, агресивний.    Пасивний натовп. Характерна його ознака — відсутність (прихованість) емоційного збудження. За таких умов люди слабко пов'язані між собою інформацією, а отже не можуть спільно діяти. Вони спокійно очікують на щось або хаотично і відносно незалежно один від одного пересуваються (натовп людей на вокзалі тощо).    Активний натовп. Таким є натовп, що перебуває у стані емоційного збудження, яке породжує психологічну готовність людей діяти спільно. У них формуються подібні соціальні установки на певні форми поведінки. В активному натовпі міцнішають зв'язки між людьми, інтенсивнішає обмін інформацією та ін. У стані внутрішньої активності натовп психологічно готовий до спільної дії, але ще не діє; реально діючий — виявляє активність внутрішньо і зовнішньо.    Агресивний натовп. Його характеризує високий рівень емоційного збудження, внутрішньої і зовнішньої активності. З часом у цьому натовпі з'являється новий стан, пов'язаний з накопиченням психічного напруження людей, відчуттями відчаю, гніву тощо. Головною особливістю агресивного натовпу є деструктивна, руйнівна поведінка щодо предметів і людей (наприклад, спортивні вболівальники-фанати).    За характером поведінки виокремлюють випадковий, діючий, конвенційний, експресивний різновиди натовпу.    Випадковий натовп. Його виникнення пов'язане з інтересом до певної події (наприклад, дорожня аварія).    Діючий натовп. Він може бути агресивним, панічним, корисливим, несамовитим. Його дії часто спричинені ненавистю до когось, необхідністю рятуватися від небезпеки, прагненням оволодіти якимись цінностями або станом екстазу (під час релігійних ритуалів, концертів, карнавалів).    Конвенційний натовп. Основою його формування поведінки є визнання реальних чи уявних правил і норм. Дії такого натовпу легше прогнозувати, коригувати.    Експресивний натовп. У такому натовпі людей об'єднують спільні почуття (радість, протест, горе та ін.).    Усі види натовпу об'єднані високою динамічністю, мінливістю. Вони можуть легко переходити від одного стану до іншого, внаслідок чого ними легко і водночас важко керувати.    Одна і та сама особа у натовпі і поза натовпом поводиться по-різному. Психологічні особливості поведінки індивіда в натовпі характеризують: — посилення залежності поведінки від натовпу, зниження самоконтролю. Індивід неусвідомлено підкоряється зовнішньому впливу великої групи людей, тобто зростає екстернальність (зовнішній вияв) і знижується інтернальність (внутрішня регуляція) його поведінки; — деіндивідуалізація поведінки. Вона виявляється в уподібненні психологічних проявів, унаслідок чого поведінка різних людей втрачає самобутність; — зниження інтелектуальних якостей. У натовпі люди не спроможні тривалий час утримувати увагу на одному і тому самому об'єкті. У них посилюється некритичність мислення. Все це зумовлює відповідні особливості перероблення інформації: в натовпі людина легко сприймає, швидко переробляє і транслює будь-яку інформацію, мимовільно перекручуючи її; — підвищена навіюваність. У натовпі індивід може легко повірити у незвичну інформацію, піддаватися абсурдним закликам та ін.; — підвищена фізична, психофізична і психічна активність. Індивід у натовпі мобілізує всі свої ресурси, внаслідок чого виявляє незнані до того можливості (підняти важкий предмет, високо стрибнути та ін.); — прояви незвичної поведінки. Свідченням цього є нетипові, непередбачувані форми поведінки.    Різноманітні поведінкові прояви індивідів у натовпі і натовпу загалом часто бувають надзвичайно небезпечними як для оточення, так і для тих, хто є його частиною.