Римське право ранньої республіки. Закони XII таблиць

Класична завершеність римського права пояснюється, по-перше, високим рівнем товарних відносин; по-друге, всесвітнім характером самої імперії, що викликало необхідність примирення на певному рівні різноманітних правових систем (грецька демократія, східна деспотія тощо); по-третє, можливістю використання правового досвіду найбільш культурних іншонаціональних частин імперії (наприклад, Афін), а також діяльністю римських юристів, які користувалися могутньою підтримкою держави і авторитетом у населення.

Першою правовою пам’яткою Риму вважаються Закони XII таблиць (V ст. до н. е.), прийняття яких стало наслідком вагомої перемоги, здобутої плебеями у боротьбі з патриціями. Характерною ознакою древнього квірітського права був формалізм. Недотримання обряду набуття т. зв. гез тапсірі (5-7 свідків, накладання руки на покупку, покладення суми на вагу), навіть якщо йшлося про несуттєві дрібниці, вело до визнання угоди недійсною, незалежно від сплати суми. До гез тапсірі належали земельні наділи, раби, робоча худоба, будівлі і сільські сервітути. Усі інші товари складали т. зв. гез пес тапсірі, їх набуття не вимагало специфічного обряду «накладання руки» в присутності свідків.

Земля була колективною власністю - а§ег риЬІісиз. У приватну власність сім’ям було роздано, за легендою ще Ромулом, лише по 2 югери (0,5 га), у користування отримували поле 20 югерів (5 га). Після завоювань земля підлягала зрівняльному перерозподілу. Герої отримували додаткові наділи. Держава слідкувала, щоб недопускався небажаний перерозподіл землі, наприклад, від патриціїв до плебеїв.

Існувало боргове рабство (до 326 р. до н. е.), однак у разі виплати боргу такий раб повертав собі волю. Боргове рабство у Римі було скасовано аж через 268 років після реформи Солона в Афінах.

Майно вважалося колективною власністю сім’ї, але розпоряджатися ним мав право лише раіег ґатіїіаз (батько сім’ї), після його смерті майно ділилося між агнатами -кровними чи прийомними членами родини. Дочка переходила у сім’ю чоловіка без прав на спадок, це ж стосувалося її нащадків, онуків раїег ішпіііаз. Залежності від живого батька син міг позбутися лише після трикратного символічного продажу у рабство, без збереження права на успадкування майна.

Шлюб укладався у різних формах - купівлі «накладанням руки» або зіпе тапи (майно у роздільній власності подружжя, шлюб щороку поновлюється після 3-денного відлучення - інакше за терміном давності (1 рік 1 день) дружина стає «власністю» чоловіка).

Закони XII таблиць найважчими злочинами, що каралися смертною карою, вважали зраду держави, потраву чужого врожаю, підпал будинку чи поля, злісні наклепи та злісне кривосвідчення. За нічну крадіжку злодія можна було вбити на місці, за денну - він потрапляв у рабство до потерпілого.

Вищі магістрати самі вирішували, що є злочином чи таким не виступає. Тілесні покарання (крім смертної кари) не застосовувалися. Вільний за злочин міг відкупитися, раб відповідав життям. Крім того, для страти вільного громадянина вимагалося рішення центуріатних коміцій. За засудженими вільними зберігалося право апеляції до народних зборів.

Основною формою захисту порушених прав за законами XII таблиць була безпосередня розправа потерпілого з порушником. Спійманого на місці злочину потерпілий міг скалічити чи убити на місці. Пізніше ці функції перебере на себе держава.

Оригінали XII таблиць не збереглися (знищені у 387 р. до н. е. під час нападу галлів). Уявлення про них маємо з фрагментарних уривків із творів більш пізніх авторів. Закони XII таблиць були виставлені на головній площі міста. Отримання громадянських прав у 18-річному віці супроводжувалося перевіркою знання молодим римлянином цих законів.