Класичне римське право (пізня республіка і принципат)

Поступово в римському праві відбуваються суттєві зміни. Проходить відмова від юридичного формалізму, утверджуються принципи «рівності сторін», «справедливості», «доброї совісті». Переворот в судочинстві відбувається приблизно в 150 р. до н. е. Суддя більше не вільний у своему рішенні, він мусить керуватися запискою (т. зв. формулою) претора, посадової особи, у чиї функції входив попередній розгляд справи. Обидва претори при вступі на свої посади видавали едикти, де встановлювалися правила, якими повинні були керуватися судді при розгляді справ. Преторський едикт з часом стає важливішим джерелом нового права, законотворчим актом. Кожний претор при вступі на посаду підтверджував перевірені на практиці едикти своїх попередників, додаючи щось своє. Крім того, перед пере-данням у суд кожної конкретної справи претор вислуховував обидві сторони і складав юридичну формулу позову. Судці інколи давалася вказівка зробити так, а не інакше, інколи ж - повна або часткова свобода.

Старе квірітське право замінюється преторським, тобто тими нормами, що були вироблені внаслідок право-творчої роботи вищих посадових осіб (преторів) з врахуванням, як правило, досягнень світової юридичної думки того часу.

Під час процесу позивач і відповідач були змушені користуватися послугами юристів. Найбільш знаменитими правознавцями тієї доби були: Прокул, Сабін, Гай, Папініан, Помпоній, Павел, Ульпіан. Перші два поклали початок двом напрямам римської юриспруденції: прокуліанському та сабініанському.

Відбувається поступове зближення трьох форм права: цивільного (Закони XII таблиць, постанови народних зборів, коментарі юристів), преторського (едикти преторів) та т. зв. права народів, тобто тих юридичних процесів, де обидві сторони були іноземцями. Судочинство в останньому випадку здійснював перегрінський претор (з 242 р. до н. е.), процес проходив у набагато простішій формі.

У період імперії діяв екстраординарний процес. Чиновник - суддя розглядав справу по суті відразу після виступу сторін і їх адвокатів. У суді почав вестися протокол, вводилося суддівське мито та стягнення судових затрат. Рішення суду звично спиралися на едикти імператора, влада якого вважалася джерелом правосуддя. Допускалася апеляція.

Зрушення в економіці загалом поширювалися на юриспруденцію. Римське цивільне право класичного періоду є предметом самостійного спецкурсу (40 годин), тому обмежимося лише найбільш загальними зауваженнями.

Саме римськими юристами було введено поділ на право приватне (інтереси окремих осіб, наприклад, власність, сім’я) і право публічне (норми, які за визначенням Ульпіана, «стосуються становища Римської держави як цілого»). В першому випадку винний присуджувався, як правило, лише до штрафу, чи відшкодування збитків потерпілому. При розгляді усіх справ суддя виясняв сам факт протизаконного діяння, наявність умислу, необережності чи непідсудності. римськими юристами розроблено поняття складу злочину.

Ці орієнтири права зберігалися і у середньовіччі - у тих державах, що запозичили римське класичне право, та у подальшому у праві буржуазних країн.

Рекомендована література

История Древнего Рима.- М.: Высшая школа, 1981.

Історія стародавнього світу.- К.: Вища школа, 1976.

Косарев А. И. Римское право.- М.: Юридическая литература, 1986.

Тишик Б. Й., Орач Є. М. Основи римського приватного права-Львів: Видави. ЛьвДУ, 1994.

Машкин Н. А. История Древнего Рима.- М.: Госполитиздат, 1956.

Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран.- М.: Юридическая литература, 1984.- С. 43-72.

Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія.- К.: Вентурі, 1995.- С. 30-61.