2. Конституційно-правовий статус громадських організацій в Україні

Громадська організація (ГО) - це об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Законодавством України передбачаються такі види ГО:

1) за територіальною ознакою: організації з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських належать організації, діяльність яких поширюється на територію України і які мають місцеві осередки у більшості її областей. До місцевих - діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. ГО є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

2) за віковою ознакою: дитячі, молодіжні і звичайні (дорослі). Дитячі – це організації осіб віком від 6 до 18 років. Молодіжні - віком від 14 до 28 років. Звичайні – з 14 років.

Членами ГО можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства з настанням відповідного віку (залежить від виду організації). Вступ осіб віком до 10 років до дитячих ГО здійснюється за письмовою згодою батьків, усиновителів, опікунів або піклувальників. Особи старшого віку можуть бути членами молодіжних та дитячих ГО за умови, якщо їх кількість у цих організаціях не перевищує 1/3 загальної кількості членів. ГО можуть не мати фіксованого індивідуального членства.

Засновниками ГО можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій - 15-річного віку.

ГО діють на основі статутів (положень). Рішення про заснування ГО приймається установчим з'їздом (конференцією) або загальними зборами.

Всі ГО повинні бути легалізовані (офіційно визнані). Така легалізація є обов'язковою і здійснюється шляхом реєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації ГО (свідоцтво про реєстрацію) набуває статусу юридичної особи. Міжнародні ГО підлягають обов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України. Реєстрація і письмове повідомлення про заснування всіх інших організацій здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, місцевими державними адміністраціями, виконавчими комітетами місцевих рад. Про легалізацію легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації. Легалізація через повідомлення про заснування здійснюється шляхом внесення до книги обліку ГО, що ведеться легалізуючим органом.

Діяльність ГО припиняється шляхом:

• реорганізації - відповідно до статуту;

• ліквідації: саморозпуску - на підставі статуту, примусового розпуску – за рішенням суду в разі порушення встановлених вимог щодо створення і і діяльності (ст. 37 КУ – такі ж, як до партій).

Крім цього, за порушення законодавства до ГО можуть бути застосовані такі стягнення:

1. попередження - у письмовій формі при вчиненні правопорушення, яке не тягне за собою обов'язкового застосування іншого виду стягнення, виноситься відповідним легалізуючим органом;

2. штраф - в судовому порядку в разі грубого або систематичного вчинення правопорушень, за поданням легалізуючого органу або прокурора;

3. тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності або всієї діяльності - може здійснюватись шляхом встановлення заборони на проведення масових заходів (зборів, мітингів, демонстрацій тощо), здійснення видавничої діяльності, проведення банківських операцій, операцій з матеріальними цінностями тощо. Застосовується судом з метою припинення незаконної діяльності громадської організації за поданням легалізуючого органу або прокурора на строк до 3–6 місяців. При усуненні причин, що стали підставою для тимчасової заборони, за клопотанням громадської організації її діяльність може бути відновлена судом в повному обсязі.

3. Конституційно-правове регулювання проходження військової і

альтернативної (невійськової) служби в Україні

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до ЗУ “Про військовий обов’язок і військову службу” в ред. від 04.04.2006 р.

Обов”язок щодо захисту Вітчизни реалізується шляхом закріплення загального військового обов”язку і військової служби, які мають на меті забезпечення комплектування Збройних Сил України, та інших військових формувань, а також підготовки населення до захисту України. Військова служба - це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній з захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам до стажу роботи.

Військовий обов”язок покладається на громадян чоловічої статі. Щодо жінок, то ті, які за фахом мають медичну підготовку або споріднену з військовою, і придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, беруться на військовий облік та в разі воєнного часу можуть бути призвані на військову службу за рішенням Президента України. У мирний час жінки можуть добровільно вступити на військову службу за контрактом.

Загальний військовий обов'язок включає:

1) підготовку громадян до військової служби - включає допризовну підготовку, фізичну підготовку, лікувально-оздоровчу роботу, підвищення рівня освітньої підготовки, вивчення державної мови, патріотичне виховання.

2) приписку до призовних дільниць - проводиться військоматами за місцем проживання щороку протягом січня - березня з метою взяття юнаків, яким у рік приписки виповнюється 17 років, на облік та визначення їх кількості, ступеня придатності до військової служби, встановлення освітнього рівня, здобутої спеціальності і рівня фізичної підготовки. Громадяни, приписані до призовних дільниць, є призовниками, їм видаються посвідчення про приписку, роз'яснюються права і обов'язки, правила військового обліку, порядок проходження підготовки з військово-технічних спеціальностей тощо.

3) прийняття та призов на військову службу - на строкову службу в мирний час призиваються придатні до неї за станом здоров'я і віком громадяни чоловічої статі, яким до дня відправки у військові частини виповнилося 18 років. Призов проводиться у встановлені строки на підставі Указу Президента України, який публікується у засобах масової інформації не пізніш як за місяць до початку призову. У разі неявки громадянина без поважних причин за викликом військомату на призовну комісію він несе юридичну відповідальність. Від призову в мирний час звільняються громадяни:

1. визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби в мирний час;

2. які до дня відправки на строкову військову службу досягли 25-річного віку;

3. батько (мати), рідний брат чи сестра яких під час проходження військової служби загинули чи померли або стали інвалідами;

4. які пройшли військову службу в інших державах.

5. які закінчили курс навчання у військових навчальних закладах та мають військові або спеціальні звання.

У мирний час призову не підлягають громадяни:

1. звільнені від призову;

2. щодо яких проводиться дізнання чи досудове слідство або стосовно яких кримінальна справа розглядається судом - до прийняття відповідного рішення;

3. які були засуджені до позбавлення волі.

Крім цього, ЗУ “Про військовий обов”язок і військову службу” передбачається можливість надання відстрочки на певний строк від призову різним категоріям громадян (н-д, які навчаються, мають дружину інваліда, двох і більше дітей на утриманні та ін.).

4) проходження за призовом або добровільної військової служби – строк служби за призовом – 12 місяців, а для осіб з вищою освітою (спеціаліст, магістр) – 9 місяців; щодо добровільної (контракт) – укладається на певний строк (2-10 років), що залежить від військового звання, і до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

5) виконання військового обов'язку в запасі - у мирний час полягає у дотриманні порядку і правил військового обліку, проходженні зборів, збереженні та вдосконаленні військовозобов'язаними знань, навичок і умінь, необхідних для виконання ними обов'язків військової служби у воєнний час. Громадяни, звільнені з військової служби, а також звільнені від призову (крім виключених з військового обліку), зараховуються в запас. Запас поділяється на першу і другу категорії. До запасу першої категорії належать військовозобов'язані, які проходили військову службу та одержали під час її проходження військово-облікову спеціальність. До запасу другої категорії належать військовозобов'язані, які не одержали військово-облікової спеціальності під час проходження військової служби або не призивалися на військову службу чи проходили її в інженерно-технічних частинах, а також військовозобов'язані-жінки. Військовозобов'язані, які досягли граничного віку перебування в запасі (залежить від звання), а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

6) дотримання правил військового обліку – встановлюються для військовозобов'язаних та призовників, які, у разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси, освіти, місця роботи і посади зобов'язані особисто в 7-денний строк повідомити про це орган, де вони перебувають на військовому обліку.

Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі.

До паспортів громадян України цих категорій вноситься відповідна відмітка.

Виконання військового обов’язку гарантується встановленнм кримінальної відповідальності (ст. 335-337 ККУ).

Альтернативна служба - це служба, яка має на меті виконання обов'язку перед суспільством і запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку направляються громадяни, які підлягають призову на військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження через суперечність їх релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та щодо яких прийнято відповідні рішення комісіями у справах альтернативної служби. Вона встановлюється ч.4 ст.35 КУ, а порядок її проходження визначається ЗУ “Про альтернативну (невійськову) службу” від 18.02.1999 р.

Альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній або комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов'язана із соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також в патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України (будинки-інтернати, психоневрологічні інтернати, паталого-анатомічні, судово-медичні бюро, підприємства сільськогосподарського будівництва, ботанічні сади, зоопарки і підприємства сільського господарства та житлово-комунальні).

Строк альтернативної служби у 1,5 рази перевищує військову (18 місяців, а для осіб з вищою освітою (спеціаліст, магістр) – 13,5 місяців).

Громадяни проходять альтернативну службу переважно в межах населеного пункту за місцем проживання або у місцевості, звідки вони мають можливість щоденно повертатися до місця проживання.