Поверхневий обробіток ґрунту

Як би не досконало і високоякісно не була проведена оранка чи безполицевий обробіток на глибину, не меншу ніж на 18-20 см, усіх завдань, які стоять перед обробітком ґрунту взагалі, вони не в змозі вирішити. За значного ущільнення ґрунту, забур'яненості поля, необхідності загорнути добрива у верхній шар або зруйнувати ґрунтову кірку, а інколи ущільнити ґрунт, доводиться застосувати заходи поверхневого обробітку. Таких заходів багато, але найбільш поширеними є лущення, культивація, боронування, шлейфування, коткування, підгортання, малування.

Лущення (дискування) - поверхневий обробіток ґрунту на глибину від 6-8 до 12 см, яким здійснюється розпушування, кришіння і часткове перевертання, перемішування ґрунту та підрізання бур'янів. Цим заходом вирішуються дуже важливі завдання: боротьба з бур'янами, шкідниками і збудниками хвороб культурних рослин; збереження і нагромадження ґрунтової вологи, активізація мікробіологічних процесів; загортання у верхню частину ґрунту післяжнивних решток і добрив; високоякісне виконання наступного заходу основного обробітку.

У сучасних системах обробітку ґрунту лущення часто відіграє роль заходу основного обробітку, тобто замінює, наприклад, оранку, що має місце при підготовці ґрунту під озимі культури.

Лущення проводять лемішними або дисковими лущильниками та дисковими боронами. Робочими органами дискових лущильників і борін є плоскосферичні або плоскі диски із загостреною різальною кромкою. Під час роботи диск розміщується під кутом до напрямку руху агрегату. Завдяки зчепленню з ґрунтом він обертається і вирізує з ґрунту скибу перерізом у вигляді сегмента, яка розпушується, кришиться та частково перевертається і переміщується. Залежно від величини кута атаки глибина лущення дисковими лущильниками досягає 10 см, важкими дисковими боронами - до 12-14 см. Диски борін встановлені під меншим кутом атаки, ніж у лущильників, а тому й менш інтенсивно розпушують ґрунт.

Робочим органом лемішних лущильників є корпус, подібний до корпуса лемішного плуга. Найбільш поширені плуги-лущильники ППЛ-10-25 забезпечують лущення стерні на глибину до 16 см.

Дискові лущильники менше перевертають ґрунт, слабше підрізують бур'яни порівняно з лемішними, але добре розрізують горизонтально розміщені кореневища і паростки коріння. Здебільшого вони працюють на глибині 6-8 см, а з додатковим навантаженням - до 10-12 см.

Останнім часом для лущення широко використовують культиватори-плоскорізи, які розпушують ґрунт і підрізують бур'яни, залишаючи на поверхні поля післяжнивні рештки.

Культивація - це захід поверхневого обробітку, який забезпечує підрізування бур'янів, кришіння, розпушування, вирівнювання і часткове перемішування ґрунту без перевертання оброблюваного шару. Виконують її культиваторами.

За призначенням розрізняють культиватори парові (для суцільного обробітку ґрунту), просапні (для міжрядного обробітку просапних) та універсальні (для суцільного обробітку ґрунту і міжрядного обробітку просапних культур). Культиватори обладнують різноманітними робочими органами:

- однобічні плоскорізальні лапи призначені для перших міжрядних обробітків з метою підрізування бур'янів і розпушування ґрунту на глибину до 6 см;

- стрілчасті плоскорізальні лапи - для обробітку ґрунту на глибину до 6 см, які підрізують бур'яни і частково розпушують ґрунт;

- стрілчасті лапи-плоскорізи - для обробітку ґрунтів, які піддаються ерозії, на глибину до 16 см;

11.Фізико-механічні властивості грунту

рунти характеризуються певними водними властивостями, такими як водопроникність, водопіднімальна, випаровувальна та водоутримуюча здатності.

Водопроникністю називають здатність ґрунту пропускати за одиницю часу певну кількість води з верхніх у нижні горизонти. Процес водопроникності ділять на вбирання та фільтрацію. Вбирання проявляється за неповного насичення ґрунту вологою, тобто тоді, коли пори неповністю заповнені водою, а також включаються сорбційні та капілярні сили. Фільтрація виникає за максимального насичення ґрунту вологою. Вимірюють водопроникність висотою стовпа води, яка просочилась у ґрунт за певний час, і називається ця величина коефіцієнтом фільтрації.

Водопроникність ґрунту залежить від механічного складу і структури ґрунту. Піщані та структурні ґрунти швидше пропускають воду, ніж глинисті і безструктурні. На водопроникність впливає також кількість органічної речовини та колоїдів, які затримують велику кількість вологи.

Водопіднімальна здатність - здатність ґрунту піднімати воду капілярами з нижніх горизонтів у верхні. Швидкість і висота піднімання води залежить від діаметра пор, а значить, від механічного складу і структури ґрунту.

Вода у ґрунті піднімається тим вище, чим тонші капіляри, але швидкість руху води зменшується. Так, у глинистих ґрунтах вода в капілярах піднімається повільно, але на більшу висоту, в піщаних - швидше, але на меншу висоту.

У безструктурних ґрунтах, порівняно із структурними, вода швидше рухається капілярами і непродуктивно витрачається випаровуючись в атмосферу.

Випаровувальна здатність - це властивість ґрунту випаровувати воду. Власне випаровування - це перехід води в стан водяної пари, що зумовлює безпосередні втрати її з ґрунту. Цей процес залежить від таких факторів, як наявність енергії (тепла) для переходу води з рідкого стану в газоподібний, здатність повітря переносити водяну пару від випаровуючої поверхні, наявність води на випаровуючій поверхні.

Водоутримуюча здатність - це властивість ґрунту утримувати в собі воду. За умови високого вмісту води водоутримуюча здатність низька, а під час зменшення кількості води - швидко зростає.

Кількість та доступність рослинам ґрунтової води характеризується вологоємністю ґрунту, яка визначається, як вміст води в ґрунті, виражений у відсотках від його маси або об'єму.

О.А. Роде виділив п'ять показників вмісту води в ґрунті: максимальну адсорбційну вологоємність, максимальну гігроскопічність, вологість стійкого в'янення рослин, найменшу, або польову, вологоємність і повну вологоємність.

Максимальна адсорбційна вологоємність - це максимальна кількість води, яку може утримати ґрунт за рахунок сил адсорбції. Ця вода недоступна для рослин.

Максимальна гігроскопічність характеризується максимальною здатністю ґрунту вбирати газоподібну вологу із повітря, відносна вологість якого не нижче 94%. Ця волога недоступна для рослин.

Вологість стійкого в'янення рослин - запас вологи, за якого спостерігається постійне в'янення рослин, яке не зникає і у вологій атмосфері. Відповідно, в ґрунті залишається тільки недоступна для рослин вода. Цю кількість води в ґрунті також називають коефіцієнтом в'янення.

Найменша, або польова, вологоємність (НВ) - відповідає такій кількості води, яка складається із всіх форм ґрунтової вологи, крім підґрунтової, гравітаційної та капілярно-підпертої. Це верхня межа доступної рослинам ґрунтової вологи після стікання гравітаційної води.

Повна вологоємність (ПВ) - найбільша кількість вологи, яку здатний утримувати ґрунт, коли всі пори (капілярні і некапілярні) заповнені водою і поглинальна здатність ґрунту повністю реалізована.

Таким чином, інтервал доступної рослинам вологи обмежується двома величинами - повною вологоємністю і вологістю стійкого в'янення. Оптимальною для більшості сільськогосподарських рослин є вологість ґрунту - 60% ПВ або 80% НВ.

Сукупність фізичних та фізико-хімічних явищ, що зумовлюють зміну кількості вологи в ґрунті та швидкості її пересування, називають водним режимом ґрунту. До водного режиму ґрунту належить надходження, вбирання та затримання ним води, її переміщення та витрачання, зміна її фізичного стану тощо.

Залежно від цих процесів виділяють різні типи водного режиму (за Г.Н. Висоцьким): промивний, періодично промивний, непромивний, випітний, а також (за О.А. Роде) іригаційний і мерзлотний.

Промивний. Опадів випадає більше, ніж втрачає ґрунт, і вода, просочуючись донизу, промиває його горизонти. Цей тип водного режиму характерний для Поліської і Північно-Західної Лісостепової зон України.

Періодично промивний характерний для реґіонів, де чергуються періоди повного промивання ґрунту із обмеженим промоканням. Характерний майже для всього Лісостепу України.

Непромивний тип поширений у районах, де випадає мало опадів, і між верхнім вологим шаром ґрунту та підґрунтовими водами знаходиться незволожений горизонт. Зустрічається на чорноземних і каштанових ґрунтах Південного Степу України.

Випітний тип водного режиму зустрічається в районах, де кількість вологи, яку втрачає ґрунт, значно перевищує кількість опадів. Такий водний режим характерний для пустель та Південного сухого степу України.

Іригаційний водний режим - це водний режим поливних земель.

12.Прогресивна технологія вирощування сої в умовах степової зони

--> Місце в сівозміні Соя, як і всі зернобобові, є ціною культурою в сівозміні. Вона само сумісна, проте монокультура виключається. Повертати сою на попереднє місце рекомендується не раніше, ніж через два роки. В якості попередника для сої придатні зернові, кукурудза, цукрові буряки, картопля, багаторічні злакові трави. Непридатними попередниками є інші зернобобові культури і багаторічні бобові трави (господарі тих самих збудників кореневих гнилей ) і культури - господарі збудників склеротінії, такі як соняшник або хрестоцвіті культури. Частка культур сприйнятливих до склеротініозу (соя, соняшник, ріпак) в сівозміні не повинна перевищувати 33%. Важливо. Щоб попередники лишили чисті від збудників поля. В районах з достатнім волого забезпеченням в 7-10- пільних польових сівозмінах під сою займають одне поле. Соя – цінний попередник для інших культур. Проте пізнє збирання культури не в усіх регіонах дозволяє вирощувати після неї озимі культури. Обробіток ґрунту Мета обробітку ґрунту під сою, а також вимоги до основного та передпосівного обробітку ґрунту такі ж як у інших зернобобових культур. Вибір конкретних заходів залежить від грунтово-кліматичних умов місця вирощування, а також від загального рівня культури землеробства, наприклад, ступеня забур'янення полів. Так у рамках основного обробітку ґрунту при засміченні полів однорічними бур'янами проводять покращену зяблеву оранку (два-три дискування і осіння оранка) або напівпаровий обробіток ґрунту ( літня оранка і одна-дві культивації для знищення сходів бур'янів). При наявності на полях коренепаросткових бур'янів застосовують пошаровий обробіток ґрунту, який включає лущення дисковими та лемішними знаряддями і наступну глибоку оранку на 30-32 см при появі масових сходів бур'янів. При короткому післязбиральному періоді, проводять лущення стерні і наступну оранку з вирівнюванням поверхні поля. Соя порівняно з ранніми ярими культурами більш вимоглива до передпосівного обробітку ґрунту. Ранній весняний обробіток ґрунту під сою починається з боронування важкими, середніми або легкими боронами, а також шлейфами, рай боронами, шлейф-боронами при настанні фізичної стиглості ґрунту. Боронують упоперек або під кутом до направлення оранки в 1-2 сліди. На чистих, вирівняних з осені полях після ранньовесняного боронування до сівби ґрунт не обробляють. На не вирівняних з осені, засмічених зимуючими бур'янами або падалицею полях і при тривалій холодній весні необхідно проводити культивацію на глибину 6-8 см з наступним прикочуванням. Прикочування підвищує температуру посівного шару на 1,5-3,0 0 С і стимулює проростання бур'янів, які будуть знищені наступною передпосівною культивацією.

Передпосівну культивацію проводять паровими або буряковими культиваторами з плоскоріжучими лапами на глибину 4-5 см в агрегаті з боронами або шлейфборонами або комбінованими агрегатами типу „компактора”. Культивацію проводять упоперек або під кутом до напрямку попередніх обробітків. Оптимальна структура ґрунту для доброї аерації і нормального розвитку кореневої системи сої створюється при об'ємній масі 1,10-1,25 г/см 3 . Потрібно, щоб поверхня поля була вирівняна і без каміння, так як низьке розміщення бобів вимагає при збирання низького зрізу. Висота гребенів і глибина борід не повинна перевищувати 4 см. Удобрення Соя нерівномірно споживає елементи живлення впродовж вегетації. Соя виносить (усереднені дані) з урожаєм 5,00-7,30 кг N/ц, 1,40-1,90 Р 2 О 5 , 2,86-2,90 К 2 О, 0,86-1,00 MgO, 2,10 СаО, 0,4 S кг/ц. Від сходів до цвітіння соя засвоює 5,9-6,8% азоту, 4,6-4,7% фосфору і 7.6-9,4 калію від загального споживання за вегетацію. Найбільше споживання елементів живлення відбувається під час цвітіння, формування бобів, початку наливу насіння. В цей період вона споживає відповідно 57,9-59,7%, 59,4-64,7% і 66,0-70,0%; від початку наливу зерна до кінця дозрівання – 33,7-36,3%, 30,6-36,0% і 18,9-26,4% відповідно. В азотному живлені критичний період для сої – 2-3тижні після цвітіння; в фосфорному – перший місяць її життя

13.Морфологічні ознаки грунтів

При взаємодії складних біологічних та фізико-хімічних процесів ґрунтоутворення формується ґрунтовий профіль. Залежно від умов і процесів ґрунтоутворення формуються відповідні генетичні горизонти. їх відрізняють один від одного за морфологічними ознаками. До основних морфологічних ознак, які беруть до уваги при польовому дослідженні ґрунтів, є такі: будова профілю, товщина ґрунту та окремих його горизонтів, забарвлення, гранулометричний склад та структура, складення, новоутворення, включення та характер переходу одного горизонту до іншого. Для ознайомлення з будовою ґрунту та морфологічними ознаками окремих його генетичних горизонтів викопують яму завглибшки 1,5-2 м так, щоб одна стінка була вертикальною. Розподіл ґрунтової товщі на окремі горизонти називається будовою ґрунтового профілю. Формування ґрунтових горизонтів пов'язане з пересуванням різних продуктів ґрунтоутворення по Ґрунтовій товщі. Залежно від клімату і напряму пересування ґрунтових розчинів вони можуть пересуватись в ґрунтовому профілі вниз або вгору. У верхньому горизонті завжди утворюються і нагромаджуються органічні речовини. Тому верхній горизонт Фунту називається перегнійно-акумулятивним (від лат. ассити- Іаtiо — акумуляція, нагромадження), або гумусовим. Разом з акумуляцією гумусових речовин у верхніх горизонтах ґрунту при них умовах полярних або пустельних областей, слаборозвинутий ґрунт на продуктах звітрення твердих пород) до 200-250 см (ґрунти Полісся, Лісостепу і північного Степу) низхідному русі вологи відбувається розчинення та винос у нижні горизонти мінеральних та органічних сполук. Такий верхній горизонт ґрунту називається гумусово-елювіальним (від лат. еіио — вимивати). Отже, в цьому горизонті ґрунту одночасно з нагромадженням гумусу відбувається і його вимивання. Горизонт ґрунту, в якому винос речовин переважає над нагромадженням і який, як правило, формується безпосередньо під гумусово-елювіальним горизонтом, називається елювіальним. Горизонт ґрунтового профілю, що знаходиться нижче елювіального горизонту і в якому осідають вимиті зверху речовини, називається ілювіальним (від лат. іііио — вмивати). Потім ілювіальний горизонт переходить у ґрунтотворну породу.

14.Меліорація земель,Зрошувані меліорації,Осушеня земель.

Меліора́ція (лат. melioratio поліпшення, від лат. melior кращий) — корінне поліпшення природніх умов ґрунтів для підвищення їхньої родючості. До меліорації належать осушення й зрошення земель, регулювання річок і поверхневого стоку вод, закріплення пісків і ярів тощо. Меліорація — комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.

Меліорація складається з двох етапів — будівельного і етапу експлуатації. Будівельний етап полягає в проектуванні і будівництві меліоративної мережі з використанням спеціалізованих меліоративних машин. На етапі експлуатації проводиться постійна оцінка стану меліоративних споруд і їхньої відповідності умовам експлуатації, що постійно змінюються, а також підтримка меліоративних систем в працездатному стані, їхня адаптації до умов, що змінюються.

Перевод: русский > украинский

Меліорація (лат. melioratio) - комплекс організаційно-господарських та технічних заходів щодо поліпшення гідрологічних, грунтових і агрокліматичних умов з метою підвищення ефективності використання земельних і водних ресурсів для отримання високих і стійких урожаїв сільськогосподарських культур. Меліорація відрізняється від звичайних агротехнічних прийомів тривалим і більш інтенсивним впливом на об'єкти меліорації.

Типи і види меліорації 1. гідромеліорація:

зрошувальна, осушувальна, протипаводкова, протиселєва, протиерозійна, протиповзнева 2. агролісомеліорація;

протиерозійна - захист земель від ерозії шляхом створення лісових насаджень на ярах, балках, пісках, берегах річок та інших територіях; полезахисна - захист земель від впливу несприятливих явищ природного, антропогенного і техногенного походження шляхом створення захисних лісових насаджень по межах земель сільськогосподарського призначення; пастбіщезащітная - запобігання деградації земель пасовищ шляхом створення захисних лісових насаджень 3. культуртехнічна меліорація;

розчищення меліорованих земель від деревної та трав'янистої рослинності, купин, пнів і моху; розчищення меліорованих земель від каменів та інших предметів; меліоративна обробка солонців; розпушування, пескование, глінованіе, землевание, плантаж і первинна обробка грунту; проведення інших культуртехнічних робіт. 4. хімічна меліорація.

ОСУШЕННЯ ЗЕМЕЛЬ

— відведення зайвої води з грунту, створення в ньому сприятливого для рослин водно-повітряного режиму; один із видів меліорації, яка дає можливість освоювати нові землі (болота, заболочені луки й пасовиська, надмірно зволожені землі) і підвищувати їх екон. продуктивність. Залежно від природних умов перезволоження і намічуваного госп. використання освоюваних угідь вибирають відповідні методи ?. з., певний комплекс гідротехніч., агротехпіч. і госп. заходів. На Україні найчастіше застосовують такі методи О. з.: прискорення поверхневого стоку дощових і снігових вод (прокладають видолинки з пологими схилами та окремі відкриті канали); прискорення стоку по орному горизонту (відведення води через орний шар по поверхні водонепроникного підорного шару за допомогою дренажу); зниження рівня ґрунтових вод (застосуванням дренажу або осушувальних каналів) та ін. З метою О. з. будують осушувальні системи, осушувальна мережа яких забезпечує відведення зайвої води з грунту до необхідної осушувальної норми. В СРСР за роки, що минули після Травневого пленуму ЦК КПРС 1966, який прийняв розраховану на тривалий період програму широкої меліорації земель, проведена велика робота по О. з. Зокрема на Україні, де площі, що потребують О. з., займають 4,9 млн. га, споруджено ряд сучасних осушувальних і осушувально-зволожувальних систем з осушувальною мережею на площі понад 2,5 млн. га. Ці землі дають тепер високі врожаї кормових, зернових та тех. культур.

вапнування, Фосфоритування, гіпсування. Вибір виду меліорації залежить від природно-господарських умов території; як правило, застосовують комплекс меліоративних заходів.

15.Прогресивна технологія вирощування соняшнику в умовах степової зони України