1.2. Поведінкова школа (біхевіоризм)

Засновник цього вчення, американський психолог Джон-Бродес Вотсон (1878—1958) вважав, що предме­том нової психології має бути не свідомість, а поведінка людини. У своїх поглядах він застосував вчення росій­ського фізіолога Івана Павлова (1849—1936) про умовні рефлекси, стверджуючи, що всю по­ведінку людини можна описати термінами «стимул» (зміна зовнішнього середовища) і «реакція» (відповідь організму на стимул).

Американський психолог Беррес-Фредерік Скіннер (1904—1990) значно розширив класичну теорію умов­них рефлексів, виділивши серед них оперантні (від «операція») реакції, що виробляються організмом ми­моволі. На його думку, конкретні реакції можна під­силити чи послабити, вдаючись до покарання чи заохо­чення.

Б.-Ф. Скіннер звертав увагу на асиметрію між пози­тивним і негативним підсиленням стимулів (особливо загрозою санкцій). За його твердженнями, негативне підсилення впливу часто викликає непередбачені, див­ні, небажані наслідки, а позитивне зумовлює здебільшо­го бажані зміни: формує поведінку, підвищує самооцін­ку індивіда. Для досяг­нення мети підсилення стимулів повинно відповідати таким вимогам:

• конкретність. Це означає необхідність спиратися на максимально можливий інформаційний зміст;

• невідкладність. Суть цієї вимоги полягає в тому, що будь-які дії, спрямовані на підсилення стимулів, слід здійснювати негайно (наприклад, керівник випи­сує чек безпосередньо біля верстата робітника);

• наявність механізмів зворотного зв'язку. Вони потрібні для врахування можливостей і певних здобут­ків працівників, винагородження і малих перемог;

• всебічна увага до стимулів вищого керівництва. Це підсилює значущість справи і впливовість стимулів;

• непередбаченість. Доведено, що несподівані зао­хочення спрацьовують краще, а малі винагороди часто є ефективнішими, ніж великі.

Ці положення, прийняті керівниками як засоби впливу на підлеглих, значно активніше застосовують в управлінні, ніж відкриття психоаналітичної теорії. Та­кі чинники, як зарплата, прагнення людини зберегти своє місце, статус тощо, керівник піддає контролю і мо­же їх регулювати.

Концепція позитивного і негативного підсилення впливу дає змогу пояснити більшість поведінкових реакцій, допо­могти керівнику в контактах із людьми, налагодити систему заохочень і покарань.

1.3. Гуманістична психологія

Згідно з цією теорією особистість є унікальною ціліс­ною системою, здатною до самоактуалізації, що прита­манне тільки людині. Це вчення базується на таких ос­новних положеннях:

• людину слід вивчати тільки в цілісності;

• кожна людина є унікальною, саме тому аналіз ок­ремих випадків не менш важливий, ніж статистичні узагальнення;

• головною психологічною реальністю є пережи­вання людиною світу і себе в ньому;

• людське життя слід розглядати як єдиний процес становлення і буття людини;

• людина є активною, творчою особистістю;

• людина має потенціал до безперервного розвитку і самореалізації;

• людина наділена певним ступенем свободи від зовнішньої детермінації завдяки сенсу і цінностям, якими вона керується у своєму виборі.

При створенні даної теорії американський психолог Карл-Ренсом Роджерс (1902—1987) брав до уваги здат­ність кожної людини до особистісного самовдоскона­лення. Важливим компонентом структури даної теорії є «Я-концепція», що формується у процесі взаємодії суб'єкта з навколишнім середовищем і є інтегральним механіз­мом саморегуляції поведінки людини.

Я-концепція — цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх супереч­ностей, образ власного «Я», який є внутрішнім переконанням людини стосовно себе.

Я-концепція може бути позитивною, негативною і амбівалентною (суперечливою). Задоволеність людини життям, відчуття нею життєвого щастя залежить від того, якою мірою її досвід, «реальне Я» та «ідеальне Я» спів­відносяться між собою. Найважливіша характеристика психологічно зрілої особистості — її відкритість для досвіду, гнучкість, вдосконалення людського «Я».