Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці Психоаналіз, поведінкова школа та гуманістична психологія, як базові теорії системи управління

Проблема особистості є однією з найважливіших у психології. На сучасному етапі актуалізується вона у сфері управління. Пов'язано це із зростанням ролі та значення людського чинника, закономірностей люд­ської поведінки, а відповідно і мотивації управлін­ської діяльності.

У процесі осмислення психологічною наукою сут­ності особистості, особливостей її розвитку, самореалізації, взаємодії із зовнішнім середовищем сформували­ся теорії, які різняться між собою методологічними під­ходами, дослідницьким інструментарієм, а відповідно й висновками. Найвідомішими і найуживанішими у сфері управління є теорії головних психологічних шкіл: пси­хоаналіз (Зігмунд Фрейд, Карл-Густав Юнг, Альфред Адлер, Харрі Салліван, Еріх Фромм та ін.); поведінкова школа (американські психологи Джон-Бродес Вотсон, Беррес-Фредерік Скшнер та ін.); гуманістична психоло­гія (Абрахам Маслоу, Карл-Ренсом Роджерс та ін.).

1.1. Психоаналіз

Це одне з найповніших учень про людську індивіду­альність, засноване на обґрунтованих австрійським нев­ропатологом психіатром, психологом Зігмундом Фрей­дом (1856—1939) у доктрині психічного детермінізму і теорії несвідомого. Згідно з доктриною психічного де­термінізму в духовному житті немає нічого невмотивованого: кожна думка, спогад, почуття, дія мають свою причину. Якщо людина змогла побачити причини, ро­зібралася в них, то вона зрозуміла справжні мотиви вчинків. Згідно з теорією несвідомого, у формуванні мислення і поведінки несвідомі процеси відіграють значнішу роль, ніж свідомі, і взагалі, поведінка знач­ною мірою є несвідомою. Саме у несвідомій частині свідомості, на думку 3. Фрейда, приховані основні детер­мінанти особистості, які є джерелом психічної енергії, спонукання та інстинктів.

Структуру особистості, за 3.Фрейдом, становлять три інстанції:

1. «Воно» — це первісна, основна, центральна части­на структури особистості, яка містить усе успадковане при народженні, а її зміст майже цілком несвідомий.

2. «Его» («Я») — психічна інстанція, яка підкоря­ється принципу реальності, постійно перебуває у зв'яз­ку із зовнішнім середовищем і виробляє ефективні спо­соби спілкування з зовнішнім світом.

3. «Супер-Его» («Над-Я») — моральні принципи лю­дини, що визначають прийнятність чи неприйнятність для неї певного способу поведінки. Ця психічна інстан­ція розвивається не з «Воно», а з «Я», вона є суддею і цензором особистості. До функцій «Над-Я» належать совість, самоспостереження і формування ідеалів.

Незадоволеність собою, тривоги і турботи, які часто виникають у людини, є емоційним відтворенням у свідо­мості індивіда боротьби «Воно» і «Над-Я». Намагаючись позбутися цих неприємних емоційних станів, людина за допомогою «Я» виробляє в собі захисні механізми:

• заперечення. Проявляється тоді, коли людина на­магається не помічати, заперечувати неприємну для неї дійсність, що часто заважає їй продуктивно працювати. Поширеною формою такої поведінки є заперечення кри­тики на свою адресу як психологічний самозахист;

• придушення (стримування). На противагу запере­ченню воно проявляється у блокуванні внутрішніх ім­пульсів і погроз;

• раціоналізація. Вона постає як спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків, що суперечать мораль­ним нормам;

• формування реакції. Проявом є приховуван­ня людиною від себе мотиву власної поведінки, її при­душенням через особливо виражений і свідомо підтри­муваний мотив протилежного типу;

• проекція. Цей механізм проявляється в тому, що власні негативні якості людина несвідомо приписує ін­шій особі;

• інтелектуалізація. В основі є намагання уник­нути загрозливої ситуації шляхом її обговорення в абстрактних термінах;

• заміщення. Полягає в частковому задоволенні неприйнятного мотиву будь-яким морально допусти­мим способом.

Учень 3. Фрейда, засновник аналітичної психології швейцарський психіатр Карл-Густав Юнг (1875—1961) створив теорію про складну структуру особистості та за­пропонував типологію характерів відповідно до того, які функції у них переважають (мислення, почуття, інтуї­ція) і спрямованості особистості на зовнішній або внут­рішній світ. З цією метою він обґрунтував поняття «екс­траверсія» та «інтроверсія» (лат. extra — по за, intro — всередину, versio — обертати) для визначення двох про­тилежних типів особистості. Екстравертивний тип особистості характеризується її зверненістю до навко­лишнього світу, інтровертивному типу особистості властива фіксація інтересів на явищах власного внут­рішнього світу. За К.-Г. Юнгом, психіка люди­ни має три рівні: свідомість, особисте несвідоме і колек­тивне несвідоме. Саме колективне несвідоме відіграє визначальну роль у структурі особистості.

Теорія психоаналізу не пропонує керівникові кон­кретних методів розв'язання практичних проблем, однак допомагає зрозуміти мотиви поведінки людей. Некоректну поведінку підлеглого чи керівника або завзятий їх опір чому-небудь можна пояснити, нап­риклад, захистом від чогось, великим прагненням до визнання чи гординею. Поведінка персоналу організа­ції не завжди логічна і раціональна, а самі люди не завжди можуть пояснити свої імпульси і бажання, то­му керівник повинен уміти бачити та розпізнавати при­ховані мотиви.