Наукові підходи в психології управління

Інженерно-психологічний підхід - вивчає психологічні особливості процесів переробки та генерування інформації, структуру та елементи управлінської діяльності, організацію управлінської праці.

Соціально-психологічний підхід - вивчає соціально-психолічні особливості керівника, який взаємодіє із соціальним оточенням, здійснює пошук стійких рис керівників, що проявляються у способах взаємодії із підлеглими та визначає ефективність керівництва.

Суб’єкт – об’єктний підхід - у своїх дослідженнях опирається на:

а) дослідження психіки людини, психологічних характеристик управлінської діяльності керівника, аналізі якостей необхідних для його успішної діяльності.

б) дослідження психологічних закономірностей становлення, функціонування та розвитку системи «людина(група)-людина (група», де основними є управлінські зв’язки та управлінські відносини.

Організаційно-психологічний підхід: вивчає соціально-психологічні закономірності поведінки людей в організаціях, а також соціально-психологічні характеристики самих організації.

2. Індивід, індивідуальність, особистість в управлінні

Найпоширенішими у психологічній науці є поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особис­тість», глибоке пізнання яких допомагає керівнику глибше зрозуміти працівника, виявити комплекс умов, необхідних для забезпечення ефективного управління.

Людина — родове поняття, що вказує на причетність істоти до вищо­го ступеня розвитку живої природи — людського роду; специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального; система, в якій фізичне і психічне, природне та соціальне становлять нерозривну єдність.

Психологія вивчає в людині психіку, її розвиток, ін­дивідуально-психологічні особливості. Як істота біоло­гічна, людина підпорядкована біологічним і фізіологіч­ним законам, як істота соціальна — є частиною соціуму і продуктом суспільного розвитку.

Якщо поняття «людина» містить у собі всі людські якості незалежно від їх наявності у конкретної людини, то поняття «індивід» характеризує конкретну людину, включає притаманні їй психологічні та біологічні влас­тивості, а сукупність духовно-психологічних рис, - становлять його самобутність.

З метою цілісної характеристики окремої людини, її оригінальності, самобутності використовують поняття «індивідуальність».

Індивідуальність (лат. individuum — неподільне) — сукупність своєрідних психологічних особли­востей і властивостей людини, що характеризує її непов­торність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої.

Індивідуальність формує ті важливі характеристики людини, котрі забезпечують властивий лише їй стиль взаємозв'язків з навколишнім світом. Передумовою формування її є задатки. Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості.

Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначного та індивідуально не­повторного.

Особистість — найголовніше в людині, найважливі­ша її соціальна ознака. Вона представлена соціально зу­мовленими, психологічними характеристиками, які виявляються у суспільних зв'язках і відносинах, є стій­кими, визначають поведінку людини, що має суттєве значення як для самої особи, так і для її оточення. Як­що людина є носієм найрізноманітніших властивостей, то особистість — основна властивість, у якій виявляєть­ся суспільна сутність людини. Особистість виражає належ­ність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки тощо.

Людина — це складна система, у якій фізичне і пси­хічне, генетично зумовлене і набуте, природне і соціаль­не утворюють нерозривну єдність. Саме в громадському житті, в системі суспільних стосунків людина набуває соці­альних якостей для самостійної діяльності та активності, для самопізнання і самоствердження. Людина стає особистістю.

Об'єктивною умовою формування особистісних властивостей, якостей, рис характеру людини є система суспільних стосунків (економічних, політичних, мо­ральних та ін.), до якої вона належить. Становлення її неможливе поза суспільними відносинами, взаємодією, спілкуванням і діяльністю, активний суб'єкт яких — особистість. Конкретний розгляд особистості, її життє­вого шляху, руху в системі суспільних відносин дає змо­гу розкрити засади, на яких формуються особистісні властивості.

Психологічна наука послуговується такими загаль­новизнаними положеннями щодо особистості:

• особистість є продуктом історичного розвитку, тоб­то виникає на певному етапі еволюції людської істоти;

• особистість є суб'єктом соціальних відносин і сві­домої діяльності;

• особистість — це системна якість індивіда, що формується у спільній діяльності та спілкуванні;

• важливою складовою особистості є її етнопсихо­логічний аспект.

Дотепер поняття «особистість» на Сході і на Заході трактується по-різному. У європейській культурі, зас­нованій на християнстві, особистістю вважався святий, праведник, подвижник; у східній культурі про особис­тість ведуть мову з часів Конфуція, який вважав особис­тістю «шляхетну людину», яка бере активну участь в управлінні державою, турбується про її благо. У сучас­ній західній традиції особистість — це насамперед інди­відуальність, якій надають перевагу над суспільством. Східна традиція розглядає особистість як людину, яка добровільно віддає себе служінню суспільству.

Індивідуальний стиль діяльності — стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, при­йомів, навичок, методів, способів здійснення певної ді­яльності.

Люди з різними індивідуально-типологічними ха­рактеристиками нервової системи, різною структурою здібностей, темпераменту, характеру домагаються од­накової ефективності різними способами. Індивідуаль­ний стиль діяльності може бути оптимальним або неоп­тимальним з погляду ефективності роботи.

Зовнішнім проявом рис особистості та індивідуальності є імідж людини.

Імідж – це здатність впливати на людей через вміння переконувати та подобатися їм. Як правило, друга складова є ціннішою першої, але на жаль я нею володію гірше від першої. (Блез Паскаль).

Імідж – це своєрідне збільшувальне скло, яке дозволяє проявитися кращим особистісним та діловим якостям людини, привнести у повсякденне спілкування комфорт, створити оптимістичний настрій.

Імідж особи здійснює безпосередній вплив на її розвиток.

Створення навколо особи ореолу привабливості дозволяє людині стати соціально затребуваною, розкутою у прояві своїх кращих якостей. Як наслідок, маємо індивідуальний ріст особистості (функція індивідуального росту).

Людська привабливість об’єктивно привносить у стосунки симпатію і доброзичливість, і як наслідок моральну терпимість і тактовність (функція комфортизації міжособових стосунків).

Особистість завдяки усвідомленню власної унікальності та підвищеної комунікабельності, оволодіває стійким позитивним настроєм і впевненістю у власних силах, що забезпечує її внутрішню духовну цілісність, зміцнює внутрішню енергію (психотерапевтична функція).

Як наслідок вищесказаного, імідж є інструментом розвитку привабливості людини через:

• прояв соціальної затребуваності, розкутість у демонстрації своїх кращих якостей.

• прояв моральної терпимості і тактовності.

• оволодіння стійким позитивним настроєм і впевненістю у власних силах.

• вміння входити у конкретне соціальне середовище, привертати увагу до себе, оперативно встановлювати доброзичливі стосунки.

• візуальну демонстрацію саме тих рис, що викликають симпатію і доброзичливі стосунки із людьми оточення.

• відволікти увагу співрозмовника від недоліків, які присутні у людини.

• підсилення психологічного сприйняття співрозмовником того, що Ви йому говорите або демонструєте.

• демонстрацію комфортного стану у спілкуванні із людьми різного соціального та професійного статусу.