- •§4.1. Магнітне поле і його характеристики. Дія магнітного поля на контур зі струмом. Принцип суперпозиції. Класифікація магнетиків
- •§4.2. Закон Біо-Савара-Лапласа. Магнітне поле прямолінійного та колового струмів
- •§4.3. Циркуляція вектора напруженості магнітного поля. Вихровий характер магнітного поля. Поле довгого соленоїда
- •§4.4. Дія магнітного поля на струм; сила Ампера. Магнітна взаємодія струмів
- •§4.5. Сила Лоренца. Рух електричних зарядів у магнітному полі
- •§4.6. Магнітний потік. Теорема Гауса для магнітного поля
- •§4.7. Робота переміщення провідника та контура зі струмом в магнітному полі
- •§4.8. Явище електромагнітної індукції. Закон Фарадея. Правило Ленца
- •§4.9. Індуктивність контура. Явище самоіндукції. Енергія магнітного поля
- •§4.10. Магнітне поле в речовині
- •§4.11. Вихрове електричне поле
- •§4.12. Струми зміщення. Теорема про циркуляцію вектора напруженості магнітного поля (закон повного струму)
- •§4.13. Система рівнянь Максвелла. Електромагнітне поле
- •§5.1. Гармонічні коливання. Диференціальне рівняння гармонічних коливань та його розв’язок. Амплітуда, фаза, частота, період коливань
- •§5.2. Математичний маятник
- •§5.3.Фізичний маятник
- •§5.4. Енергія гармонічних коливань
- •§5.5. Додавання однаково направлених гармонічних коливань однакової частоти
- •§5.6. Додавання взаємно перпендикулярних коливань
- •§5.7. Згасаючі коливання
- •§5.8. Вимушені коливання
- •§5.9. Поняття хвилі, рівняння хвилі. Поздовжні і поперечні хвилі. Фронт хвилі і хвильові поверхні. Довжина хвилі, хвильове число, фазова швидкість
- •§5.10. Хвильове рівняння
- •§5.11. Енергія пружної хвилі
- •§5.12. Групова швидкість і дисперсія хвиль
- •§5.13. Стоячі хвилі
- •§5.14. Електромагнітні коливання
- •§5.15. Вимушені електромагнітні коливання
- •§5.16. Електромагнітні хвилі. Шкала електромагнітних хвиль
- •§5.17. Енергія електромагнітних хвиль. Вектор Умова-Пойнтінга
- •Розділ 6. Оптика
- •§6.1. Елементи геометричної оптики: закони відбивання і заломлення світла; тонкі лінзи
- •§6.2. Монохроматичні світлові хвилі
- •§6.3. Інтерференція світла
- •§6.4. Інтерференція світла на тонких плівках
- •§6.5. Дифракція світла. Принцип Гюйгенса - Френеля. Метод зон Френеля
- •§6.6. Дифракція Фраунгофера
- •§6.7. Дифракція рентгенівських променів
- •§6.8. Поляризація світла. Типи і способи поляризації
- •§6.10. Дисперсія світла
- •§6.11. Квантова природа випромінювання. Теплове випромінювання
- •§6.12. Фотоефект
- •§6.13. Тиск світла
- •§6.14. Ефект Комптона
- •§6.15. Гальмівне рентгенівське випромінювання
- •§7.1. Ядерна модель атома. Борівський воднеподібний атом. Спектральні серії
- •§7.2. Корпускулярно-хвильовий дуалізм матерії; гіпотеза де Бройля. Співвідношення невизначеностей Гайзенберга
- •§7.3. Хвильова функція та її зміст. Рівняння Шрьодінгера
- •§7.4. Частинка в одновимірній прямокутній потенціальній ямі. Проходження частинки через потенціальний бар’єр
- •§7.5. Квантовий лінійний гармонічний осцилятор
- •§7.6. Воднеподібні атоми в квантовій механіці. Квантові числа
- •§7.7. Магнітний момент атомів. Досліди Штерна і Герлаха. Власний момент електрона (спін). Ферміони і бозони
- •§7.8. Принцип Паулі. Стани електронів в складних атомах
- •§7.9. Характеристичне рентгенівське випромінювання
- •§7.10. Енергія молекул. Молекулярні спектри
- •§7.11. Люмінесценція
- •§7.12. Поглинання, спонтанне і вимушене випромінювання. Квантові генератори
- •§7.13. Теплові коливання кристалічної решітки і теплоємність твердих тіл
- •§7.14. Елементи зонної теорії твердих тіл
- •§7.14.2. Розподіл частинок з напівцілим спіном (ферміонів), в т.Ч. І електронів, за енергіями описується квантовою функцією розподілу Фермі-Дірака
- •§7.15. Електропровідність металів і напівпровідників
- •§7.16. Напівпровідникові структури
- •§8.1. Склад і характеристики ядра
- •§8.2. Дефект маси та енергія зв’язку ядра. Ядерні сили
- •§8.3. Радіоактивність
- •§8.4. Ядерні реакції
- •§8.5. Елементарні частинки та фундаментальні взаємодії
§6.2. Монохроматичні світлові хвилі
У відповідності з електромагнітною теорією (розділ 5) плоска світлова хвиля, що поширюється вздовж напрямку , описується системою рівнянь для електричної та магнітної складових хвилі:
, (6.11)
де – відповідні амплітуди, – циклічна частота хвилі, – хвильове число ( – довжина хвилі), – початкова фаза.
В більшості оптичних явищ дія світла на речовину визначається електричним вектором електромагнітного поля. Світлове випромінювання (Гц) не призводить до намагнічування середовища. Тому, саме вектор називають світловим вектором, а перше рівняння системи (6.11) називають рівнянням плоскої світлової хвилі.
Світлова хвиля називається монохроматичною, якщо амплітуда , частота , а початок і кінець хвилі жодним чином не обмежені, тобто . Однак, оскільки тривалість процесу випромінювання електромагнітних хвиль окремими атомами є скінченною , то світло є сукупністю просторово обмежених хвиль (цугів). В подальшому, як правило, будемо оперувати поняттям монохроматичних світлових хвиль.
Якщо дві монохроматичні хвилі однакової частоти накладаються в певній точці простору, то їх різниця фаз
за рахунок випадковості і непередбачуваності початкових фаз не буде залишатись постійною в часі. Якщо ж обидві хвилі мають спільне походження , то . Хвилі однакової частоти, що мають постійну в часі різницю фаз, називають когерентними. Якщо врахувати, що хвильове число
,
де n – показник заломлення середовища, в якому поширюється хвиля, а – довжина світлової хвилі у вакуумі, то
.
Тут – оптична різниця ходу когерентних світлових хвиль (променів), оскільки добуток називається оптичним шляхом променя. Зрозуміло, що для когерентних світлових хвиль оптична різниця ходу не залежить від часу.
§6.3. Інтерференція світла
І
Рис.
6.5
У випадку максимуму інтенсивності інтерференційної картини в оптичній різниці ходу двох когерентних хвиль вкладається ціле число довжин хвиль (у вакуумі) , тобто
. (6.12)
Мінімум інтерференції спостерігається, коли в оптичній різниці ходу вкладається непарне число півхвиль, тобто
. (6.13)
Когерентні хвилі отримують двома способами: поділом фронту хвилі та поділом амплітуди хвилі. До поділу фронту хвилі можна віднести такі схеми утворення когерентних хвиль: дослід Юнга, дзеркала Френеля, біпризма Френеля.
У
Рис.
6.6
У методі дзеркал Френеля використовують два плоскі дзеркала і (рис. 6.6), кут між якими дуже малий. Світло від точкового джерела S, внаслідок відбивання від обох дзеркал утворює два уявних зображення і , які діють як когерентні джерела. Хвилі від цих джерел накладаються і дають на екрані Е інтерференційну картину.
В
Рис.
6.7
Розглянемо дві когерентні світлові хвилі, що йдуть від джерел i ; d – відстань між джерелами (рис. 6.8). На екрані Е внаслідок інтерференції спостерігається інтерференційна картина у вигляді світлих і темних смуг. Обчислимо ширину цих смуг припускаючи, що пряма паралельна до площини екрану. Позначимо координати інтерференційного максимуму чи мінімуму як . З трикутника S2PD2 маємо
Рис.
6.8
а з трикутника S1PD1 –
.
Звідси і тому . З умов і випливає, що Отже, координата пов’язана з оптичною різницею ходу співвідношенням
. (6.14)
З врахуванням умов (6.12, 6.13), отримаємо координати максимумів
(6.15)
та мінімумів інтенсивності світла
(6.16)
Відстань між двома сусідніми мінімумами інтенсивності визначає ширину інтерференційної смуги. Згідно з (6.15) і (6.16),
(6.17)
Очевидно, що відстань між інтерференційними максимумами (відстань між смугами) буде така ж сама. З (6.17) видно, що відстань зростає при зменшенні відстані d між джерелами S1 i S2. Інтерференційна картина буде чіткою при умові Вимірюючи і , можна експериментально визначити довжину світлової хвилі.