3.1 Дінамична світова модель Форрестера як метод імітаційного моделювання

Американський дослідник Джей Форрестер одним з перших зробив спробу створення динамічної світової моделі, в якій були взаємопов'язано населення, капіталовкладення, географічний простір, природні ресурси, забруднення і виробництво продуктів харчування. В ході дослідження були використані так звані «імітаційні системи» – машинні моделі соціальних систем, розроблені за допомогою комп'ютерів. Їх переваги Форрестер бачить в здатності комп'ютерної техніки відстежувати взаємодії будь-якої специфічної системи взаємозв'язків без яких-небудь сумнівів і помилок. «тільки людський розум здатний в даний час формувати структури, в яких можуть бути синтезовані окремі ізольовані шматки інформації, – пише він. – Але коли ці шматки взаємозв'язані, розум стає вже недостатнім для цілей передбачення, для вивчення динаміки поведінки, яка властива системі».

Системна динаміка, як метод імітаційного моделювання, включає структуризацію об'єкту; побудову системної діаграми об'єкту, де указуються зв'язки між елементами; визначення змінних для кожного елемента і темпів їх зростання; ухвалення гіпотез і залежність кожного темпу зростання від змінних, формальний опис цих гіпотез; процес оцінки введених параметрів за допомогою наявної статистики. Для побудови і дослідження моделей за допомогою методу системної динаміки була розроблена спеціальна мова програмування DYNAMO [5]. Проте багато прогнозів і висновків Американського ученого не виправдали очікувань, головним чином, внаслідок того, що їм не була розглянута вся сукупність умов, що роблять взаємний вплив. Зокрема, Форрестер виказує серйозні сумніви щодо ефективності програми контролю над народжуваністю як засобу регулювання чисельності населення. Зменшення народжуваності насправді збільшує об'єм капіталовкладень на душу населення і здібність до накопичення капіталу. Отже, вторинним результатом проведення програми контролю над народжуваністю буде збільшення народжуваності і зменшення ролі тих явищ, які викликають необхідність введення обмеження зростання населення». Проте, при такій постановці питання не береться до уваги та важлива обставина, що накопичення капіталу приводить до підвищення рівня життя, яке в багатьох західних країнах супроводжується зменшенням народжуваності. Через ці і інші обставини деякі інші припущення Форрестера теж виявилися помилковими. Згідно запропонованої їм моделі, населення планети повинне досягти свого максимуму в 2020 р., після чого воно стане убувати у зв'язку з виснаженням природних ресурсів. Причому, за його оцінками, запаси ресурсів повинні були катастрофічно зменшуватися, починаючи з 2000 р.

Одним з методологічних недоліків моделей Американського ученого академік Н. Моісеєв відзначає те, що в них не беруться до уваги закони збереження матеріальних потоків, роль яких в економіці грають балансові співвідношення. В результаті може виявитися, що інвестиції перевершують сумарний продукт і т.д. [6]

«Оцінюючи результати аналізу світового розвитку за допомогою моделей системної динаміки, дослідники обережні у висновках, – пише С.В. Дубовській. – Високий рівень агрегації моделей без розділення на країни і регіони не дозволяє врахувати структурні особливості системи. Не були представлені в явному вигляді можливості науково-технічного і соціального прогресу, заміни виснажених ресурсів новими ресурсами, управління розвитком за допомогою адміністративних і ринкових механізмів. Моделі будуються за допомогою важкоперевіряємих гіпотез; частина гіпотез не злагоджена із загальноприйнятою теорією економічного зростання і науково-технічного прогресу. Тому отримані результати мають тільки попередній, повчальний характер» [5]. Проте, головне наукове досягнення Форрестера полягало «в його спробі використовувати методи досліджень, зібраних в природних і інженерних науках, для вивчення процесів еволюції, тобто зміни в часі характеристик явищ соціальної природи» [6].