4 Холдингова організація об'єднань підприємств

4.1 Мета створення й типи холдингових компаній

У законодавстві й практиці традиційно виділяють два типи холдингової компанії: чисті й змішані холдинги. Такий розподіл залежить від того, чи є основні товариства холдингових компаній винятково тільки власниками акцій дочірніх (залежних) товариств або ж поряд із цим займаються самостійною виробничою, торговельною, банківською або іншою комерційною діяльністю. У чистому холдингу основне (переважне) товариство володіє контрольними пакетами акцій і виконує тільки контрольно-управлінські функції по керівництву дочірніми (залежними) товариствами. У змішаному холдингу поряд з контролем за діяльністю дочірніх (залежних) товариств основне (переважне) товариство здійснює також самостійну підприємницьку діяльність.

Тимчасове положення про холдингові компанії виділяє поряд із двома зазначеними типами також фінансову холдингову компанію.

Фінансовими холдингами відповідно до зазначеного Положення визнаються холдингові компанії, більше 50% капіталу яких становлять цінні папери інших емітентів або фінансові активи. Фінансові холдингові компанії можуть вести винятково інвестиційну діяльність, інші види діяльності для них не допускаються. Фінансова холдингова компанія не має права втручатися у виробничу й комерційну діяльність дочірніх підприємств. Включення представників фінансової холдингової компанії до складу рад директорів і інших органів керування дочірнім підприємством не допускається. Фінансова холдингова компанія вправі продавати приналежні їй акції тільки на організованому ринку цінних паперів на фондовій біржі.

При наявності всіх перерахованих особливостей фінансової холдингової компанії різновид фінансового холдингу ми б не ставили в одному ряді із чистим і змішаним холдингом, оскільки перша класифікація заснована на змістовному критерії: винятковості або не винятковості контрольно-управлінської діяльності, а виділення фінансових холдингів відбувається по галузевому принципу. При такому підході цілком можливо було б розглядати, наприклад, банківський та інші різновиди холдингових компаній. Варто також помітити, що більшість із наведених вище положень, що стосуються специфіки фінансових холдингових компаній, створюваних у процесі приватизації підприємств, втратили значення й практично не застосовується.

З якою ж метою створюються холдингові компанії?

Цільове положення при створенні холдингів прямо залежить від часу, місця, способу й завдань, реалізованих при утворенні холдингових компаній. Не можна, наприклад, зрівняти мету видання холдингів при приватизації й акціонуванні державних підприємств і мету організації холдингових компаній у ринкових умовах шляхом консолідації пакетів акцій (часток участі) або в результаті реорганізації господарчих товариств або установи нових дочірніх товариств. Особливості різних варіантів виникнення холдингових компаній, що супроводжуються специфічними для цих варіантів цілями, будуть розглянуті в рамках окремих параграфів.

Переваги холдингових компаній складаються, зокрема: у підвищенні стабільності бізнесу, керуванні ризиками, забезпеченні безпеки основних майнових активів об'єднання. Ризиковані операції можуть бути перенесені в дочірні товариства, оскільки, будучи самостійними юридичними особами, вони несуть відповідальність за свої обов'язки тільки приналежним їм майном (за винятком випадків залучення до відповідальності основного товариства, про які мова йтиме нижче). Стратегія обмеження ризиків передбачає розміщення основних ліквідних резервів холдингової компанії в спеціально створені для цих цілей структурах; у можливості централізації цілого ряду функцій і тим самим економії управлінських витрат. Як правило, функціональний розподіл обов'язків між основним і дочірніми (залежними) товариствами відбувається таким чином, що в сфері уваги основного товариства виявляються такі повноваження, як планування, організація фінансових потоків, централізований бухгалтерський облік, правове забезпечення, кадрова політика, інформаційне забезпечення, статистика, можливо маркетинг і організація збуту; у забезпеченні єдиного усередині холдингової компанії податкового й фінансового планування. Корпоративні схеми податкового планування, спрямовані на зниження податкових втрат, можуть бути засновані, зокрема, на «трансферному» ціноутворенні; у забезпеченні конфіденційності контролю. У холдинговій системі організації підприємницької діяльності на верхівці «холдингової піраміди» може бути суспільство, створене окремими особами, чий реальний контроль через органи керування основного суспільства практично схований і може бути виявлений тільки через систему афілійованих осіб.

4.2 Принципи формування холдингових компаній

Холдингова компанія – компанія або організація (корпорація), що володіє контрольним пакетом акцій з метою здійснення контролю й керування ними.

З'явилися перші холдинги наприкінці минулого століття в США. Це були чисті холдинги, але в міру розвитку й концентрації виробництва, створення транснаціональних корпорацій, поглинання великими компаніями дрібних фірм привели до того, що в цей час будь-якій великій компанії властиві функції холдингу.

Холдингові компанії можуть мати як галузевий, так і міжгалузевий принцип формування, організуються в певному регіоні, державі й мають транснаціональний характер. Перші холдингові компанії України створюються на базі міністерств і відомств за галузевою ознакою. Але поступово конкурентне середовище, розширення ринків збуту змусять холдинги піти по шляху диверсифікованостей, розширення видів продукції, що випускається, проникнення в інші галузі виробництва. У цей час функції державних холдингів мало чим відрізняються від функції колишніх міністерств, відомств, великих головкомів. Вони захищають інтереси галузі, субсидіюють збиткові підприємства, прагнуть до монополізму на ринку. Слід зазначити, що багато підприємств України виявилися збитковими, але не зі своєї вини, а через неплатежі за продукцію споживачами, часто закордонними. Надалі варто дати більше самостійності підприємствам, що утворять холдинг, дозволити їм приватизацію, комерційну діяльність. Можливість широкого кооперування з іншими партнерами поза холдингом, у т.ч. із закордонними.

На таких принципах у травні 1995 року найбільша в Україні корпорація «Киевгорстрой» перетворена в державну комунальну холдингову компанію. Засновниками й акціонерами компанії стали 31 відкрите акціонерне товариство, столичний міськвиконком, Київське регіональне відділення Фонду держмайна України.

Разом з тим, деякі будівельні трести й заводи не ввійшли в холдинги й зберегли свою самостійність.

Порядок створення холдингів наступний. Головне підприємство (засновник) направляє в Міністерство економіки, фонд держмайна, Антимонопольний комітет документи, що обґрунтовують доцільність утворення холдингу. При позитивному рішенні, фонд держмайна приймає особливий план приватизації підприємств, які мають намір створити холдинг. У планах приватизації дочірніх підприємств передбачається виділення контрольних пакетів акцій і передача їх в статутний фонд холдингової компанії. Головне підприємство здійснює емісію акцій як під власне майно, так і з обліком переданих йому контрольних пакетів дочірніх підприємств. Підприємства, що об'єдналися в холдинг, виробничі об'єднання зберігають при цьому оперативну, виробничу і юридичну самостійність.

Стратегія холдингу щодо науково-технічної політики, координації виробництва, фінансового забезпечення інвестицій, зовнішньоекономічної діяльності й т.д. виробляється спільно.

Разом з тим, дочірні підприємства повинні мати право виходу з холдингу, вступу в інші, більш вигідні для них об'єднання.

4.3 Порядок та етапи створення холдингової компанії

Водночас холдинги, як і інвестиційні фонди, можуть акумулювати приватизаційні кошти громадян і внески покупців в обмін на акції власного випуску. Це дозволяє сконцентрувати капітал для здійснен­ня конкретних значних проектів, знайти гнучкіші форми його використання. Встановлення зв'язку панування-підкорення (залежно від величини при­дбаного пакету акцій - від 25 до 51% чи більше) не змінює статусу підприємств, що ввійшли до скла­ду холдингу, - вони зберігають статус юридичної особи.

Законодавчою базою створення й функціонування холдингових компаній передбачено порядок отри­мання згоди Антимонопольного комітету на засну­вання холдингу в процесі корпоратизації та прива­тизації підприємств або внаслідок поглинання од­ного суб'єкта господарювання іншим. Передбачено обґрунтування доцільності створення холдингової компанії, викладення цілі та завдань її діяльності, проект статуту, в якому обов'язкового значення набувають орієнтовний розмір статутного фонду, дже­рела його формування, склад засновників, дані про основні види діяльності підприємства та його част­ки на ринку тощо.

Існують різні варіанти створення холдингу. З-поміж них вирізняють:

1) формування холдингової компанії на основі існуючого підприємства чи його структурного під­розділу. Мета такого об'єднання - зміцнення коо­пераційних і технологічних зв'язків між підприєм­ствами;

2) створення холдингу на базі колишньої управ­лінської структури. За такого утворення холдинг не здійснює безпосереднього контролю за виробни­чою діяльністю, а обмежується лише інвестиційною діяльністю;

3) створення нового холдингу без використання існуючих структур. До холдингової групи залуча­ються підприємства різних галузей, що мають міцні технологічні зв'язки.

Згідно з українським законодавством створен­ня холдингу відбувається у визначеному порядку (див. рис. 4.1).

Кожен з етапів має свій деталізований зміст робіт. Наприклад, на останньому етапі необхідно підготу­вати такі документи:

1) обґрунтування доцільності створення холдингу;

2) перелік підприємств і/або їхніх структурних підрозділів, що їх передбачається перетворити в хол­дингову компанію та дочірні підприємства;

3) характеристики вертикальних і горизонтальних зв'язків між підприємствами та їхніми струк­турними підрозділами, що їх передбачається пере­творити в дочірні підприємства з відображенням рівнів кооперації між ними;

4) інформація про основні види діяльності підприємства на ринку, заповнена згідно з формою для кожної структурної одиниці холдингу;

5) проект статуту холдингової компанії;

6) проекти статутів дочірніх підприємств;

7) попередні акти оцінки вартості структурних одиниць холдингової компанії;

8) попередній акт оцінки вартості холдингової компанії;

9) проекти планів розміщення акцій дочірніх підприємств з визначенням частки, що передається до статутного фонду холдингової компанії;

10) проект плану розміщення акцій холдингової компанії.

№ етапу	Зміст робіт
1	Вибір схеми створення холдингової компанії
2	Визначення складу учасників
3	Визначення видів діяльності
4	Узгодження в часі процесів корпоратизації та приватизації підприємств
5	Визначення складу засновників
6	Підготовка установчих документів

Рисунок 4.1 - Порядок та етапи створення холдингової компанії

Пакет засновчих документів створення холдингу аналізується в Антимонопольному комітеті, що ви­кликано природою цієї інституції. Адже створення холдингу як результат злиття чи поглинання одно­го підприємства іншим суперечить принципам вільної конкуренції між ними і має антиконкурентний ефект. Головною вимогою при цьому виступає, по-перше, сукупна частка підприємств холдингової групи на певному ринку (вона не може перевищу­вати 35%) і, по-друге, аналізуються особливості кон­кретного ринку, наявність потенційних конкурентів, здатність підприємств, що входять до складу хол­дингу, збільшувати ринкову владу, наявний тип інтеграції - вертикальний, горизонтальний чи кон­гломератний.

Залежно від вибраного варіанту холдингу фор­мується механізм управління. Організаційно він реалізується через володіння контрольним пакетом акцій, тобто завдяки участі у зборах акціонерів до­чірнього підприємства, забезпеченню ухвалення на них відповідних рішень, призначенню своїх людей до правління, ради директорів та інших органів управління дочірніх підприємств. Високий ступінь централізації управління виправданий у виробни­чих холдингових компаніях, що викликано необхід­ністю узгодженого функціонування технологічного циклу. У холдингах чистого типу ступінь концент­рації управління має бути нижчою. Звісно, можливі різні відхилення від цієї залежності. Зокрема, по­трібен жорсткий контроль за діяльністю наукових і дослідних одиниць, оскільки проведення скоорди­нованих досліджень і нових розробок, їх швидке впровадження виступає важливою перевагою хол­дингу. У деяких ситуаціях доцільно зберігати ав­тономність дочірнього підприємства з метою гнуч­кішого проведення ринкових операцій.

Утворення холдингу дає тимчасовий ефект у ви­гляді інвестицій за рахунок емісії цінних паперів та їх реалізації, що дозволяє виграти час для мобілі­зації власних ресурсів. У подальшому розвиток холдингу залежить від характеру змін організаційного й техніко-економічного характеру, діяльності створених центрів фінансової відповідальності -витрат, доходів, інвестицій і прибутку.

Центри фінансової відповідальності здійснюють оцінку господарської діяльності компаній та її структурних-підрозділів, визначаючи внесок кож­ного підрозділу в кінцеві результати діяльності хол­дингу. Базою внутрішніх (трансфертних) цін мо­жуть бути оптові ринкові ціни, ціни фактичної реа­лізації, договірні або ціни витрат виробництва. За­стосування того чи того виду трансфертних цін у цілому для холдингу є недоцільним, оскільки може дати необ'єктивну оцінку вигідності товару. Бажа­но вести розрахунки за різними базами, виходячи зі специфіки функціонування структурних підроз­ділів і видів товарів. Зокрема, трансфертні ціни, побу­довані на цінах фактичної реалізації, договірних цінах або цінах, що визначаються за фактичними витратами виробництва, вимагають розрахунків у їхньому складі частки прибутку. На практиці засто­совується декілька способів розрахунку: на підставі галузевої норми прибутку, внутрішніх або зовнішніх витрат, на основі обсягу виробництва кінцевого продукту.

Кожен із цих способів розрахунку прибутку може бути здійснений у такий спосіб:

- прибуток включається в ціни на окремі деталі за єдиним для всіх процентом, розрахованим як рівень рентабельності для виробів, що мають най­нижчу рентабельність;

- прибуток розподіляється пропорційно до вели­чини виробничих фондів, структурних підрозділів або центрів фінансової відповідальності;

- розраховується прибуток за індивідуальними показниками рентабельності.

Отже, ефективність діяльності холдингової компанії залежить від розгортання сукупності органі­заційно-економічних і фінансових заходів, що охоп­люють діяльність зі скорочення збитків підприємств, зниження до мінімуму дебіторської та кредитор­ської заборгованості, побудови взаємовідносин на до­говірній основі, вирішення питань застосування трансфертного ціноутворення. Для підприємниць­ких структур, що вирішили увійти до складу хол­дингової компанії за економічної кризи, це надійний засіб підвищення власної конкурентоспроможності, можливість уникнути банкрутства.

Визначаючи загальноекономічну сутність таких інституцій спільного інвестування, як інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, необхідно виходи­ти з того, що об'єднання коштів окремих фізичних та юридичних осіб для подальших інвестицій у конкретні проекти, програми, перспективні, динамі­чно зростаючі підприємства має на меті отримання вкладниками стабільного прибутку. Причому цей прибуток виникає не лише завдяки акумулюванню значних коштів, а насамперед, за рахунок високопрофесійної діяльності активних учасників інвести­ційного процесу.

У спрощеному вигляді схема діяльності інвести­ційних фондів та інвестиційних компаній має та­кий вигляд. Для консолідації коштів громадян, уста­нов, підприємств ці посередники випускають акції. Особи, які придбали акції, стають співвласниками інвестиційного фонду чи компанії з усіма наступ­ними правами та обов'язками: можуть брати участь в управлінні, на установчих зборах обирати раду директорів, яка веде справи з інвестиційної діяль­ності. Фонди та компанії вкладають кошти в акції найбільш інвестиційне привабливих підприємств, в інші цінні папери та нерухомість.

4.4 Організаційно-правові форми підприємств

Ряд особливостей у порівнянні між господарськими об'єднаннями, передбаченими Законом України «Про підприємства в Україні», мають системні господарські утворення: холдингові компанії й промислово-фінансові групи, які в цілісній сукупності не є юридичними особами.

Між холдинговою компанією і її дочірніми підприємствами встановлюються відносини економічної залежності й на цій основі - відносини контролю-підпорядкування, які регламентуються законодавчо.

Не будучи «об'єднанням» дочірніх підприємств у тлумаченні Закону України «Про підприємства в Україні», об'єднанням інших суб'єктів господарювання, залежних від холдингової компанії або утворюючих ПФГ, останні залишають «учасникам» юридичну самостійність, але зв'язують їхніми відносинами організаційно-економічної залежності. Це дає підстави говорити про наявність господарської системи й асоційованих господарських організацій. Згідно зі ст.126 проекту Господарського кодексу асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб'єктів господарювання - юридичних осіб, зв'язаних між собою відносинами економічної й (або) організаційної залежності у формі участі в статутному фонді й (або) керуванні. Залежність між асоційованими організаціями може бути простою і вирішальною. Проста залежність виникає у випадку, якщо один з них має можливість блокувати прийняття рішень іншою (залежною) особою, які повинні прийматися відповідно до закону й (або) установчими документами цієї особи кваліфікованою більшістю голосів. Вирішальна залежність виникає у випадках, коли між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючої організації в статутному фонді й (або) загальних зборах або інших органах керування іншого (дочірнього) суб'єкта господарювання, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть установлюватися за умови згоди з боку Антимонопольного комітету України. Наявність простої і вирішальної залежності повинна бути визначена у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства й опублікована в засобах масової інформації.

Проектом кодексу передбачається майнова відповідальність осіб, зв'язаних по вертикалі відносин. Якщо під впливом контролюючого суб'єкта господарювання дочірньою організацією були укладені невигідні для неї угоди або операції, то контролюючий суб'єкт повинен компенсувати заподіяні дочірньому підприємству збитки. Якщо дочірня організація з вини контролюючої виявиться в положенні неплатоспроможності й буде визнана банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірньої організації несе контролююча організація.

Створення холдингових компаній в Україні в процесі корпоратизації й приватизації підприємств, виробничих і науково-виробничих об'єднань передбачено Указом Президента України «Про холдингові компанії, які створюються в процесі корпорації й приватизації» від 11 травня 1994 року.

Положення визначає порядок створення холдингових компаній, а також обмеження по їхньому створенню й діяльності. В обох випадках холдингові компанії утворюються у формі відкритого акціонерного товариства шляхом об'єднання в статутному капіталі контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств і інших активів.

Ці компанії можуть створюватися в результаті установи їхніми органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками, або шляхом поглинання одного суб'єкта господарювання іншим (придбання контрольного пакету акцій) у процесі приватизації. В останньому випадку поглинаючий суб'єкт визнається холдинговою компанією, а поглинений - дочірнім підприємством.

Не допускається створення холдингових компаній у процесі корпорації й приватизації суб'єктів господарювання в сфері торгівлі народного споживання й виробничо-технічного призначення; виробництва й переробки сільськогосподарської продукції; громадського харчування й побутового обслуговування населення; транспорту (крім підприємств, що виконують переважно міжнародні перевезення).

При організації холдингів необхідно враховувати обмеження й вимоги антимонопольного законодавства, а також законодавства, що регулює ринок цінних паперів, щодо створення компаній, придбання певних часток у майні інших господарюючих суб'єктів. Зокрема, поглинання суб'єктів господарювання в процесі приватизації здійснюється за згодою Антимонопольного комітету України. Законодавством установлені випадки, коли поглинання одного суб'єкта господарювання іншим взагалі не допускається.