10 Глоболізація ринков і транснаціональні

КОРПОРАЦІЇ

10.1 Суть та основні риси транснаціоналізаії

80—90-ті роки XX ст. характеризуються значним по­силенням процесу транснаціоналізації світової економіки. ТНК стали головним суб'єктом економічної діяльності у світовому економічному просторі, що модернізується. Відзначаючи цю тен­денцію, багато дослідників пишуть про «настання ери транс­національної економіки», чи нової «цивілізації транснаціональ­ного бізнесу».

ТНК є, з одного боку, наслідком, а з іншого — причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а отже і роз­гортання процесу інтернаціоналізації. Будучи на сучасному стані однією з найефективніших організаційних форм інтернаціоналізації господарського життя, вони перебувають у центрі істо­ричного процесу глобалізації світової економіки.

Транснаціоналізація являє собою процес посилення світової інтег­рації в результаті глобальних операцій ТНК. Цей об'єктивний про­цес, зумовлений міжнародним одиничним поділом праці, по­роджує транснаціональні форми кооперації. Деякі вчені вважають, що транснаціоналізація — якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створенням транс ­національного капіталу. Інші трактують транснаціоналізацію як більш вузьку категорію —лише одну, хоча й найважливішу, форму загального процесу інтернаціоналізації господарського життя.

Транснаціоналізація веде до небувало високого рівня взаємо­залежності між країнами. Як центри координації й рушії світового виробництва та обміну ТНК формують усередині своїх комплексів і між собою мережу відносин, які виходять за межі національних держав. Розпиваючись з водногалузевих елементів національних господарських систем, сучасні ТНК перетворилися на міжгалузеві внутрішньо диверсифіковані комплекси з інтернаціональним мас­штабом операцій, діалектично заперечуючи, таким чином, свою первинну основу.

В науковій літературі нині утверджується висновок, що до сучасних ТНК навряд чи можливо застосувати категорію кон­кретної національної належності. В рамках стратегії глобалізації країна початкового базування дедалі частіше розглядається ними лише як один із районів з певними перевагами розміщення. ТНК беруть участь у міжнародному поділі праці на двох рівнях — внутрішньофірмовому і міжфірмовому. Внутрішньокорпораційний поділ праці, який визначає характер і способи взаємодії окремих структурних ланок у процесі міжнародного усуспільнен­ня виробництва, складається під впливом стратегії ТНК. На між­фірмовому рівні такий поділ праці починає дедалі більше складатися не між країнами, а між діючими в них ТНК.

Глобальна конкуренція між фірмами змушує їх розглядати світ як величезний цілісний ринок. Незважаючи на олігополістичний характер структури багатьох сегментів цього ринку, тут відбу­вається постійна зміна співвідношення сил між агентами еко­номічної діяльності внаслідок передусім змін у перевагах влас­ності, а також еволюції переваг інтерналізації й розміщення. В цій боротьбі за контроль над ринком перетворення національних фірм у транснаціональні або підвищення ступеня «міжнародності» ос­танніх часто стає однією з найважливіших умов зростання фірм. ТНК — найдинамічніший структурний елемент світової еконо­міки. За мобільністю, здатністю до трансформації зв'язків та орга­нізаційних структур, швидкістю реакції на імпульси НТР вони набагато перевершують національні або регіональні форми госпо­дарських утворень. На відміну від них ТНК не прив'язані до тієї чи іншої території, а отже здатні з'єднати фактори виробництва різної державної належності і брати участь в освоєнні ринків у будь-якій частині світу.

Організаційна й управлінська здатність ТНК інтегрувати фак­тори й умови виробництва у всесвітньому масштабі і реалізувати перевага власності, інтерналізації та розміщення роблять їх висо­коефективним агентом економічної діяльності. З погляду ефек­тивності поєднання факторів виробництва сучасні ТНК, очевид­но, не мають альтернативи у світовій економіці. Така ефективність досягається транснаціональними корпораціями в ході боротьби за одержання стабільних прибутків. Саме стратегія максимізації загальнокорпораційного прибутку є основою оптимізації ТНК форм і напрямів їх господарської діяльності, внутрішньофірмових і міжфірмових взаємозв'язків.

Діяльність ТНК суттєвою мірою визначає не тільки конку­рентоспроможність окремих галузей або країн, але й загальні обриси сучасної і майбутньої світової економіки. Інтернаціона­лізація веде до посилення взаємозв'язків усіх складових частин світового господарства, до глобалізації економічного розвитку. ТНК виступають основною рушійною силою цього процесу. До початку 90-х років практично не залишилось жодної країни у світі, не охопленої їхніми виробничо-інвестиційними операціями. Фор­муючи тісні коопераційні взаємозв'язки між підконтрольними підприємствами на базі одиничного поділу праці, ТНК закладають міцний фундамент цілісності і взаємозалежності глобальної економіки [37 с. 96-98].

10.2 Масштаби діяльності транснаціональних корпорацій. Глобальні інвестиційні цикли

Сучасні ТНК відрізняються від своїх попередників 50—60-х років масштабами, формами та структурою організації діяльності, стратегією трансграничних операцій. У зв'язку з цим розглянемо детальніше особливості транснаціональних фірм 90-х років.

Характерною рисою сучасного етапу транснаціоналізації є ве­личезний масштаб операцій ТНК.

Насамперед це виявляється в значному зростанні кількості материнських компаній ТНК та їхніх зарубіжних філій.

Якщо на початку 80-х років у світі налічувалося близько 11 тис. ТНК і 104 тис. зарубіжних філій, то наприкінці 90-х — близько 53 тис. і 450 тис. відповідно. Глобальний нагро­маджений обсяг інвестицій ТНК (материнських компаній та філій) досяг у 1997 р. 3,5 трлн дол., а загальний обсяг продажу їхніх закордонних філій — 9,5 трлн дол.

Протягом останніх двох десятиліть кумулятивний обсяг пря­мих іноземних інвестицій за темпами зростання більш ніж удвоє випереджав показник світових валових інвестицій в основний капітал. Зазначені дані свідчать про те, що міжнародне вироб­ництво стає дедалі важливішим елементом світової економіки. Інші показники теж підтверджують цю тенденцію.

Міжнародна виробнича мережа філій ТНК зростає швидкими темпами: їхні загальні активи досягай наприкінці 90-х років 13 трлн дол., а загальна додана вартість, створена ними, — 2 трлн дол. Приб­лизно 70 % світових платежів за технологію є результатом внут­рішньофірмових трансакцій ТНК.

Про зростання масштабів транснаціоналізації світової еконо­міки свідчить те, що сума внутрішнього та зовнішнього нагрома­джених обсягів прямих іноземних інвестицій досягла 1/5 світового ВВП, експорт закордонних філій ТНК — 1/3 світового експорту; ВВП, вироблений за рахунок закордонних філій, становить 7 % світового ВВП.

90 % кількості транснаціональних фірм базується в розвинутих країнах з ринковою економікою.

Однак за останні роки в процес транснаціоналізації дедалі більше залучаються фірми країн, що розвиваються, а також країн Східної та Центральної Європи.

П'ять країн — Німеччина, Японія, СІЛА, Велика Британія, Фран­ція є районами базування для половини материнських транс­національних корпорацій промислово розвинутих країн. На ці країни припадає також 2/3 сукупного вивозу прямих іноземних швестицш.

У промислово розвинутих країнах розміщено близько 46 % усіх філій ТНК, у той час як у країнах, що розвиваються, — 42 %.За останнє десятиріччя підвищився ступінь «міжнародності» операцій ТНК більшості країн.

Ступінь міжнародності (транс-національності) характеризується питомою вагою зарубіжних ак­тивів, продажів, зайнятих у загальнокорпораційних показниках. На­приклад, питома вага активів зарубіжних філій ТНК ФРН у за­гальному обсязі активів небанківських компаній країни збіль­шилася за останні роки майже вдвоє. На початку 90-х років у найбільших ТНК СІЛА, ФРН, Японії за кордоном було зосере­джено 1/3 —1/4 активів. Статистика свідчить про зв'язок ступеня міжнародності операцій з розмірами фірми. У найбільших у світі ТНК частка зарубіжних активів і продажів була особливо високою.

Зазначена тенденція є лише одним із проявів розгортання транс­націоналізації. Співвідношення обсягу вивозу капіталу і макрокономічних показників окремих країн теж переконливо свідчить про наростання цього процесу. Питома вага обсягу іноземних інвестицій у ВНП промислово розвинутих країн (крім СІНА) подвоїлася в останнє десятиріччя.

Характерною рисою сучасного етапу транснаціоналізації сві­тового господарства стало різке збільшення трансграничного злиття і поглинання . Трансграничні злиття і поглинання напри­кінці 90-х досягли 3/5 світового припливу іноземних інвестицій і поширилися в банківській сфері, страхуванні, хімічній та фарма­цевтичній промисловості, в секторі телекомунікацій та автомо­білебудування.

Глобальні інвестиційні цикли

Особливістю операцій ТНК у другій половині 80-х років став глобальний інвестиційний бум —ріже збільшення вивозу прямих інвестицій.

Протягом останніх двадцяти років спостерігалися три цикли інвестиційного буму: 1978—1981 рр., 1986—1990 рр., 1993— 1999 рр. Кожен из циклів характеризувався дедалі значнішим зрос­танням прямих іноземних інвестицій.

Якщо в 1980—1985 рр. середні темпи зростання вивозу прямих капіталовкладень становили 2 %, то в 1986—1990 рр. — 26 %.

Пік другого циклу інвестиційного буму припав на 1990 р., після чого щорічний обсяг вивозу прямих інвестицій дещо знизився і почав зростати з 1992 р. (див. рис. 6.1. і рис. 6.2). Зазначений п'ятиріч­ний цикл швидкого зростання зарубіжних інвестицій набагато перевищив аналогічні показники попереднього циклу (1978— 1981 рр.).

Третій інвестиційний бум став не тільки більш тривалим (його не зупинила навіть азійська фінансова криза 1997 р.) і масш­табним (загальні кумулятивні інвестиції в іноземні філії досягли 1,6 трлн дол.), а й мав свої особливості. У 1979—1981 рр. головну роль відігравали інвестиції ТНК до нафтодобувного сектора, в 1986—1990 рр. провідною сферою інвестицій були промислово розвинуті країни.

Останній (третій) інвестиційний бум характери­зувався значною участю у ньому країн, що розвиваються (1/3 усього припливу прямих іноземних інвестицій).

Показники другого циклу інвестиційного буму були значно перевищені в середині 90-х років.

Приплив прямих іноземних інвестицій постійно зростав і досягнув у 1997 р. рекордного рівня — 424 млрд дол. Небувале зростання вивозу іноземних прямих ін­вестицій було викликане низкою причин. Серед них треба ви­ділити насамперед циклічні фактори. Як показують емпіричні до­слідження, коливання економічної активності, пов'язані з еконо­мічним циклом у країнах, що вивозять капітал, і в країнах, які приймають іноземні інвестиції, суттєво впливають на інвестиційну стратегію ТНК.

Зростаюча взаємозалежність світової економіки породжує тенденцію до дедалі більшої уніфікації умов еконо­мічного зростання як у країнах базування ТНК, так і за кордоном (ідеться саме про тенденцію, оскільки ці умови можуть дуже різнитися). Циклічні коливання у країні базування впливають на інвестиційні плани ТНК, на їх здатність мобілізувати необхідний капітал для здійснення зарубіжних інвестицій.

Економічний спад, наприклад, призводить до зменшення прибутку материнських ком­паній, скорочення «домашнього», а іноді й зарубіжного вироб­ництва, відстрочки нових інвестицій. Водночас стабільні темпи зростання (як у країнах базування, так і в країнах, що приймають) спонукають фірми до розширення інвестиційних планів, стиму­люють зростання зарубіжних інвестицій.

Досить високі й стабільні темпи зростання у розвинутих краї­нах з ринковою економікою в другій половиш 80-х років і ви­значили передусім, на наш погляд, значне збільшення відтоку прямих інвестицій у цей період. Але уповільнення економічного зростання цих країн у 1990 р. та економічний спад у США, Великій Британії, Канаді перервали період дуже високих темпів збільшення зарубіжних капіталовкладень.

Ще однією причиною інвестиційного буму стали фактори еко­номічної політики різних країн. У багатьох країнах світу з середини 80-х років розпочалася значна лібералізація зовнішньоекономіч­ного курсу, були переглянуті закони, які стосуються іноземних інвестицій, значно поліпшений інвестиційний клімат для ТНК.

Відіграли свою роль і загальна зміна світової ситуації, посилення міжнародного й регіонального співробітництва між країнами. В ряді випадків зарубіжна діяльність ТНК значно активізувалась у зв'язку зміною валютних курсів. Наприклад, швидке зростання японських зарубіжних інвестицій у 1987—1990 рр. пояснюється здебільшого саме цим фактором.

І нарешті, тенденції вивозу капіталу в другій половині 80-х років не можна зрозуміти без урахування структурних факторів світової економіки. Кумулятивний обсяг інвестицій ТНК досягнув на той час такої величини, що кількість перейшла в нову якість — зародилися глобальні виробничі мережі ТНК, що об'єднують десятки тисяч материнських компаній і сотні тисяч зарубіжних філій підконтрольних (прямо чи опосередковано) підприємств у єдину інтегровану систему виробництва. На початку 90-х років світовий обсяг прямих інвестицій досягнув 1,9 трлн дол., а обсяг продажів у межах глобальних виробничих мереж ТНК — 5,5 трлн дол., що значно перевищує обсяг світового експорту.

Поняття інтегрованої системи міжнародного виробництва пе­редбачає насамперед взаємозв'язок усередині комплексу трансна­ціональної корпорації.

Разом з тим дедалі більше з'являється ознак того, що цей взаємозв'язок виходить за межі ТНК у між-фірмовий простір. Це пов'язано не тільки зі швидко зростаючим процесом міжфірмової кооперації, а й з тим, що все більша кількість материнських компаній, які зареєстровані в країні базу­вання і мають зарубіжні виробничі філії, у свою чергу самі є філіями іноземних ТНК.

Стратегія ТНК, спрямована на формування інтегрованої між­народної системи виробництва, вимагала залучення додаткових ресурсів капіталу, що також викликало посилення потоків їх ви­возу за кордон. Цілком можливо, що цей фактор у наступні роки буде найбільшою мірою визначати інтенсивність і напрями за­рубіжного інвестування ТНК.

10.3 Прямі іноземні інвестиції та транснаціональні корпорації. Категорії корпорації. Транснаціональні альянси

Теоретичні основи іноземного інвестування визначають мотиви, особли­вості та економічний механізм процесу інвестування й експансії транснаціо­нальних корпорацій.

Транснаціональні корпорації (ТНК) використовують переваги міжнарод­ного поділу праці, міжнародного руху капіталу, міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва і т.д. Вони здійснюють транснаціоналізацію вироб­ництва, обігу та технологій в рамках трансграничної інтегрованої структури.

Залежно від того, які фактори беруться до уваги, можна навести такі ви­значення.

Транснаціональна корпорація — об'єднання, в якому головна компанія належить переважно капіталу однієї країни, а філії розміщені у багатьох країнах світу. .

Багатонаціональна корпорація — об'єднання, в якому головна компа­нія належить капіталу двох або більше країн, а філії розміщені у багатьох країнах світу.

На долю ТНК припадає основна частина міжнародних прямих інвестицій та міжнародної торгівлі (на 100 найбільших ТНК припадало 1/3 ПП, внутрішньофірмові поставки ТНК становили приблизно 1/3 міжнародної торгівлі). Вони відіграють вирішальну роль у структурі міжнародного виробництва, слугують чинником інтеграційних та глобалізаційних процесів, здійснюють глобальний трансфер нових технологій, прискорюють міжнародний рух капі­талу, приводять до мобільності факторів виробництва та багато іншого.

Транснаціоналізація виробництва та обігу здійснюється на основі закордон­ної інвестиційної діяльності. Ось чому майже всі теорії ПП розглядають транс­національні корпорації як основні суб'єкти прямого іноземного інвестування.

У 1999 р. 100 найбільших нефінансових ТНК усього світу володіли закор­донними активами на суму 1,8 трлн дол. США, обсяг їхнього закордонного продажу становив 2,1 трлн дол. США, на їхніх іноземних філіях було зайня­то близько 6 млн осіб. Майже 90 % із 100 найбільших ТНК припадає на країни "тріади" (ЄС, США, Японія). Найбільші компанії зосереджені в таких галузях, як автомобільна промисловість, електроніка, виробництво електрооб­ладнання, нафтова промисловість, хімічна та фармацевтична промисловість. У 1999 р. загальний обсяг закордонних активів 50 найбільших нефінансових ТНК, розташованих у країнах, що розвиваються, становив 105 млрд дол. США. Ці компанії в основному розміщенні у невеликій групі країн та територій, включаючи Гонконг, Корею, Китай, Венесуелу, Мексику і Бразилію. Вони зо­середжені в таких галузях, як виробництво харчових продуктів та напоїв, нафтова промисловість, будівництво і диверсифіковані операції.

Найбільші ТНК визначаються за обсягом активів, які вони контролюють за кордоном. Контроль активів, як правило, досягається при відповідній частці в акціонерному капіталі чи власності, які визначають ШІ.

Економічний механізм діяльності ТНК визначається економічним та ре­гулятивним середовищем у країнах базування та країнах здійснення діяль­ності ТНК, режимом торговельних, митних та фінансових взаємовідносин між країнами діяльності ТНК, можливостями використання переваг транснаціона­лізації діяльності для підвищення кінцевої ефективності функціонування ТНК.

Ключове значення у цьому контексті мають такі взаємопов'язані умови:

- податкові умови діяльності ТНК, які визначають стимули трансграничного розширення виробництва та збуту;

- міжнародне позиціювання активів ТНК з метою зниження фінансових ризиків та податкових зобов'язань;

- можливості використання трансфертних цін, за якими здійснюються трансакції між філіями ТНК в різних країнах.

Податкові умови діяльності ТНК є виключно складною проблемою, оскіль­ки вони передбачають можливості використання диференціації умов оподат­кування в різних країнах, де здійснює операції ТНК, та їх впливу на гло­бальні операції ТНК.

Ефект оподаткування справляє вирішальний вплив на ключові аспекти діяльності ТНК — іноземне інвестування, фінансову структуру, структуру та вартість залучення капіталу, управління валютними ризиками, фінансовий контроль.

Вирішальне значення для цього має порівняльний аналіз таких аспектів оподаткування:

- порівняльний рівень оподаткування основних операцій та результатів діяльності;

- застосування національних чи глобальних підходів до оподаткування прибутків у різних країнах;

- різниця в режимах та умовах уникнення подвійного оподаткування міжрізними країнами при проведенні трансграничних операцій;

- наявність чи відсутність податкових пільг, кредитів та заліків стосовно операцій ТНК.

Важливе значення має застосовуваний в тій чи іншій країні підхід до опо­даткування прибутків корпорацій. Розрізняються два основних підходи:

а) національний, резидентський або світовий підхід базується на тому, що оподатковуються всі прибутки корпорації, зареєстрованої в певній країні, тобто прибутки, отримані в країні реєстрації, а також прибутки, отримані від діяльності філій корпорації у всіх інших країнах світу;

б) територіальний підхід передбачає оподаткування прибутків, отриманих місцевими та іноземними компаніями на території даної країни.

Так, якщо ТНК зареєстрована в країні зі світовим підходом до оподатку­вання, то прибуток від діяльності філій корпорації в інших країнах може оподатковуватися двічі — в іноземній країні, де розташована філія, а також у країні реєстрації ТНК.

Така ситуація означає можливість виникнення подвійного оподаткування одного й того самого прибутку.

Для зменшення таких негативних наслідків між країнами укладаються двосторонні угоди про уникнення подвійного оподаткування. Такі угоди пе­редбачають декларування прибутків, отриманих філіями зарубіжних корпо­рацій у іншій країні, а також прибутку, сплаченого інвестором у цій країні.

Основними економічними методами оптимізації оподаткування інозем­них інвестицій є:

- застосування трансфертних цін у розрахунках між філіями та дочірніми компаніями ТНК у різних країнах;

- концентрація дивідендів та інших доходів у країнах з пільговим опо­даткуванням фінансових операцій, пільговим режимом уникнення подвійного оподаткування або офшорних зонах;

- використання різних форм внутрішньо корпоративного кредитування або кредитування філій під гарантії ТНК;

- здійснення інвестицій за рахунок власних нагромаджених доходів або залучених ресурсів через власну інвестиційну компанію у структурі ТНК.

Певні країни застосовують обмеження на трансфер дивідендів або приму­сове їх реінвестування в країні, додаткове оподаткування переказу дивідендів від іноземних інвестицій.

Такі обмеження стимулюють перетік прибутку в інших формах, як, на­приклад, формі роялті, різних агентських та комісійних, плати за послуги, надані штаб-квартирою ТНК тощо.

Таким чином досягається подвійний ефект —зниження оподаткованих міжнародних трансферів фінансових засобів між філіями ТНК та заміщення політично "чутливих" трансферів, таких як виплата дивідендів, трансфером фінансових ресурсів у вигляді "м'яких" витрат, таких як роялті, оплата по­слуг та інших.

Подібні "квазівитрати" дають змогу ТНК також використовувати внутрішньокорпоративні активи у випадку так званих блокованих фондів, а також для оптимізації економічної структури, фінансових та інвестиційних програм ТНК.

"Блоковані фонди" — це корпоративні активи ТНК, які інвестовані або застосовуються в країнах з неконвертованою чи обмежено конвертованою валютою, іншими значними валютними обмеженнями, що не дає змоги перера­ховувати дивіденди з філій до штаб-квартири ТНК, або значними обмеження­ми на трансфер дивідендів, контролем та обмеженням сплати роялті та по­слуг до штаб-квартири ТНК.

Для зменшення фінансових та валютних ризиків при здійсненні інозем­них інвестицій застосовуються різні методи, основним з яких є пов'язане фінансування, що є формою кредитування материнською ТНК своєї філії не прямо, а через великий міжнародний банк. "Фронтовані" кредити — це креди­ти, які великі міжнародні банки надають філіям ТНК чи спільним підприєм­ствам під фінансове забезпечення компанії-інвестора, розміщене на банків­ському рахунку в одному із основних фінансових центрів світу. Така струк­тура фінансування збільшує гарантії повернення кредитів, оскільки у випад­ку політичних змін у країні розміщення інвестицій самі іноземні інвестори є менш захищені політично, ніж великий міжнародний банк. Останній за ра­хунок своєї фінансової та політичної ваги може забезпечити повернення кредитів у разі політичних змін.

Взаємопов'язаний експорт — це застосування філіями ТНК чи спільними підприємствами своїх надходжень у місцевій валюті для придбання місцевої продукції та її подальшого експорту. Таким чином, непов'язаний експорт є методом подолання неконвертованості або обмеженої конвертованості місце­вої валюти з метою забезпечення валютної окупності інвестицій.

В деяких приймаючих країнах законодавчо передбачено примусове реін­вестування прибутків, отриманих іноземними інвесторами у цій же країні. Це призводить до збільшення ризику та розриву окупності інвестицій. У такому випадку ТНК проводять стратегію реінвестування у власне вироб­ництво або придбання певних місцевих активів (акції, цінні папери, неру­хомість тощо), які можуть у майбутньому збільшити свою вартість та стати більш ліквідними. Фактично, відстрочка повернення інвестицій стає додатко­вою платою за вхід на ринок з огляду на очікувані вигоди від його можливої лібералізації в майбутньому та зростання вартості місцевих активів.

Трансфертні ціни відіграють важливу роль в економічному механізмі ТНК та глобальній економіці в цілому. Це зумовлено перш за все тим фактом, що значну (до половини) частку глобального експорту становить внутрішній оборот ТНК між філіями в різних країнах. Тому ціни на експорт товарів, що є внутрішнім оборотом ТНК, та ціни, які називаються трансфертними, мають різні функції.

Механізм трансфертних цій базується на можливості їх відхилення від ринкових. Відносне зниження трансфертних цін на імпортовані філією ком­плектуючі та сировину від інших філій ТНК фактично означає її додаткове фінансування та збільшення прибутку. Відносне збільшення трансфертних цін на імпортовані від корпоративної структури ТНК товари приводить до фактичного трансферу фінансових ресурсів до материнської компанії.

Таким чином, основними рисами трансфертних цін є такі:

а) вони є не вільно ринковими, а внутрішніми регульованими цінами ТНК;

б) вони враховують рівень витрат на виробництво або індикатори ринкових цін, але водночас встановлюються на такому рівні, який відповідає певним потребам ТНК — мінімізації податків та митних витрат, трансферу фінан­сових ресурсів від однієї філії ТНК до іншої, акумуляції активів ТНК у певній країні та ін. Відхилення трансфертних цін від ринкових визначає обсяг пере­ розподілу фінансів всередині ТНК;

в) трансфертні ціни слугують формуванню внутрішньої норми прибутку ТНК за рахунок перерозподілу фінансових ресурсів та мінімізації податкових та інших зобов'язань у глобальній корпоративній структурі;

г) трансфертні ціни впливають на основні макроекономічні показники — рівень експорту, валового внутрішнього продукту, національного доходу, державного бюджету приймаючих країн.

Податкові органи розвинених країн контролюють рівень трансфертних цін ТНК з огляду на їхню важливу роль, в інших країнах такого контролю фактично немає. Податковий контроль трансфертних цін спрямований на встановлення заниження податкових зобов'язань ТНК шляхом встановлен­ня "несправедливих" цін. Всі інші наслідки застосування трансфертних цін при цьому не враховуються.

Управління внутрішніми фінансовими потоками ТНК по суті є міжнарод­ним фінансовим менеджментом компанії, або управлінням її фінансовими потоками у глобальному масштабі. Для цього використовуються певні спе­цифічні моделі та структури, які обираються з огляду на досягнення опти­мального розміщення та управління фінансовими ресурсами у глобальному масштабі.

Найменш поширеним є децентралізований міжнародний фінансовий ме­неджмент. У цьому випадку кожна філія ТНК самостійно приймає рішення і веде управління всіми фінансовими трансакціями. Система централізованого депозитарію відрізняється тим, що кожна філія підтримує мінімальний фінан­совий баланс тільки на невідкладні виробничі потреби. Всі інші грошові засоби централізуються та управляються на рівні ТНК (або регіональної управля­ючої компанії). Це дає змогу мінімізувати валютні ризики та зменшити витра­ти на зовнішні залучення, отримати додатковий прибуток шляхом розміщен­ня надлишкової ліквідності на депозитних рахунках чи шляхом коротко- та середньострокового інвестування на міжнародних фінансових ринках.

Значна кількість ТНК, які здійснюють трансграничне виробництво з ве­ликим обсягом постачання спеціалізованої продукції, використовують кор­поративний багатосторонній кліринг. При цьому розрахунки за постачання продукції між філіями ведуться централізовано, шляхом багатостороннього взаємного обліку платіжних зобов'язань.

Логічним розвитком такої системи є застосування так званого внутрішньокорпоративного банку. В його ролі виступає або корпоративна фінансова компанія, або фінансовий департамент ТНК, який веде спеціальні корпора­тивні клірингові та фінансові рахунки в банку, або корпоративний банк, в якому ТНК є контролюючим акціонером.

Транснаціональні альянси.

У сучасних умовах процес транснаціоналізації відбувається у різних на­прямках та формах. Це зумовлено рядом факторів, включаючи такі:

- у глобальній економіці відбувається зміна структури і джерел економічного зростання: високі технології, інновації, послуги та інформація стають його визначальними чинниками;

- відповідно до цього змінюються пріоритети інвестування — зі сфер природних ресурсів та промисловості до сфер технології, послуг, інформації та телекомунікацій;

- у глобальній економіці, особливо за умов інтенсивного технологічного та інформаційного прогресу, відбувається наростаюча диверсифікація та комбінування форм і способів транснаціоналізації різних видів діяльності та бізнесу;

- паралельно до традиційних прямих та портфельних інвестицій, зростає різноманітність активів (цінностей) та способів діяльності, які виступають економічними передумовами та джерелами транснаціоналізації;

- глобальна конкуренція ставить все більш жорсткі вимоги щодо вибору найбільш ефективних, найменш затратних форм транснаціоналізації.

Відповідно до вимог активного використання конкурентних переваг мож­на визначити основні напрямки транснаціоналізації, якими є:

а) інвестиційні, засновані на використанні прямих та портфельних інвестицій;

б) не інвестиційні, засновані на трансграничній спільній діяльності, деле­гуванні функцій та партнерстві, розподілі та комбінації діяльності, трансграничному спільному використанні нематеріальних та матеріальних активів і отриманні спільних трансграничних результатів та їх розподілу між члена­ми альянсу;

в) комбіновані, що є поєднанням інвестиційних та не інвестиційних форм транснаціоналізації.

Таким чином, в сучасних умовах глобальний рух капіталу здійснюється шляхом раціонального вибору (комбінації) інвестиційних та не інвестиційних форм транснаціоналізації. Це зумовлює бурхливий розвиток транснаціо­нальних альянсів у глобальній економіці.

Транснаціональні альянси — це міжнародні міжкорпоративні форми здійснення спільної або пайової діяльності на основі багатосторонніх кон­трактів (угод) компаній різних країн шляхом проведення спільної марке­тингової, фінансової, інноваційної, інвестиційної та операційної діяльності.

Транснаціональні, або глобальні, альянси — це відносно нове утворення у глобальній економіці. Одним із перших транснаціональних альянсів є аль­янс Форд Мотор Компанія (СІЛА) та Мазда Моторе (Японія), який було сформо­вано в кінці 80-х років XX ст. Пізніше цей альянс відіграв вирішальну роль у створенні та розвитку автомобільної компанії Кіа Моторе (Корея). Далі транснаціональні альянси розвивалися практично у всіх основних сферах глобальної конкуренції — телекомунікаціях, інформатиці, авіаперевезеннях, сфері послуг та інших.

Транснаціональні альянси стали інтенсивно розвиватися з початку 90-х років XX ст. Спочатку альянси були спрямовані на досягнення відносно простих цілей, таких як координація збуту у регіональному чи глобальному масштабі або поширення інновацій та нових патентованих технологій у споріднених галузях ТНК. Економічна мотивація полягала у зниженні витрат на здійснення глобального маркетингу чи поширення технологій, а також збільшенні про­дажу за рахунок стабільних партнерських чи коопераційних зв'язків.

З середини 90-х років транснаціональні альянси набувають більш довго­тривалого та комплексного характеру, вони формуються для реалізації страте­гічних цілей — створення та розповсюдження нових технологій і продуктів, кооперації виробництва, спільного надання послуг тощо.

Альянси виникли в результаті посилення глобальної конкуренції, водночас вони створюють можливості для трансграничного використання та взаємовпли­ву конкурентних переваг, а також формування нових конкурентних переваг.

Крім конкурентних переваг, альянси базуються на спільних довгостроко­вих стратегічних планах партнерів та спільних основних цілях їхньої діяль­ності. Такими цілями є, наприклад, приріст вартості (ефективності), збільшення інновацій, зростання гнучкості та масштабу діяльності, збереження та поси­лення конкурентних переваг.

Таким чином, стратегічний характер глобальних альянсів визначає те, що їх членами зараз стають прямі або непрямі глобальні конкуренти або партне­ри у споріднених сферах діяльності.

Альянси за ступенем регіоналізації можна поділити на:

а) національні, створені компаніями однієї країни;

б) транснаціональні, які створені компаніями двох або більше країн і діють на трансграничній основі;

в) глобальні, що створені компаніями декількох країн і діють у глобально­му масштабі.

З економічного погляду створення альянсів виходить з відокремлення функцій (права) власності на активи (матеріальні і, особливо, нематеріальні) та їх ефективного використання на трансграничній основі, а також відповід­ної комбінації різних функцій розпорядження, використання та управління спільною діяльністю.

Основним економічним мотивом створення транснаціональних альянсів є відносне скорочення прямих інвестицій та досягнення економічного ефекту за рахунок трансграничного використання нематеріальних активів, пайової участі, трансферу технологій та інновацій, партнерства або розподілу та ком­бінації функцій.

Таким чином, для ТНК та інших компаній, які ведуть міжнародний бізнес, стратегічне управління передбачає вибір (раціональну комбінацію) інвести­ційних та не інвестиційних форм розвитку та транснаціоналізації.

При цьому системно враховуються фактори, які впливають на вибір інвести­ційних та не інвестиційних форм транснаціоналізації і створення альянсів, — юридичні, економічні, конкуренція, ринкові, управлінські, ризики тощо.

Іншим важливим аспектом є здійснення контролю за витратами спільної діяльності, прибутками та їх розподілом. Це включає також проведення по­годженої цінової і тарифної політики, урахування диференціації податкових та митних умов діяльності різних учасників альянсу.

Основними функціональними формами транснаціональних альянсів є:

- ліцензування;

- франчайзинг;

- контракт під ключ;

- контракт на управління;

- транснаціональні консорціуми.

Основною функціональною формою транснаціональних альянсів є міжна­родне ліцензування.

Ліцензування в глобальній економіці — це трансгранична угода, в ме­жах якої власник ліцензії, який називається ліцензіар, передає користувачеві в іншій країні, ліцензіату, права на використання певних нематеріальних активів на певних умовах, включаючи сплату фіксованого платежу за корис­тування ліцензією, який називається роялті. Розмір фіксованого платежу визначається в межах розрахунку ціни ліцензії.

Основними компонентами ліцензування та укладання ліцензійної угоди є:

- визначення нематеріальних активів, які перебувають у виключній влас­ності ліцензіара;

- погодження основних умов ліцензійної угоди;

- визначення ціни ліцензії, або вартості ліцензійної угоди. Об'єктами ліцензування є різні види нематеріальних активів та прав інтелектуальної власності.