8. Діалектика базису і надбудови в соціологічній концепції к. Маркса.

Центральне місце в методології дослідження К.Маркса займає його концепція базису і надбудови, про яку він заявив ще 1859 році у творі „До критики політичної економії”. Основна ідея цього твору була сформульована так: „У суспільному виробництві свого життя люди вступають у визначені, необхідні та від їх бажання незалежні відносини – виробничі відносини, які відповідають визначеному ступеню розвитку їх материальних виробничих сил. Сукупність цих виробничих відносин складає економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому здіймається юридична і політична надбудова і якому відповідають визнічені форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх супільне буття визначає їх свідомість”.

Уявлення Маркса про взаємовідносини базиса і надбудови можна сформулювати наступним чином: вони взаємно визначають одне одного, хоча вирішальна роль належить базису.

За Марксом базис складають: природні умови, тобто природньо дані ресурси; виробничі сили (складаєтьс яз робочої сили, якій притаманні певні навички та знання; засоби виробництва); виробничі відносини, тобто певні організаційні форми, в яких відбувається виробництво, насамперед форми власності.

За Марксом виробничі сили спочатку розвиваються в межах певних виробничих відносин, однак надалі виробничі відносини починають гальмувати певний розвиток виробничих сил. Після цього відбувається революція, внасілок якої поновлюється рівновага між виробничими силами та виробничими відносинами.

9. Розуміюча соціологія м. Вебера: категорія розуміння, віднесення до цінностей та ідеальні типи.

Отже відрядним для розуміючої соціології є розрізняння факту та цінності.

Факт – це те, що існує нібито насправді. Факт – це коли людина народжується, вона кричить, тому що реагує на певні подразники, але згодом вона розуміє, що певну інфо можна не сприймати і навпаки. Соціальне життя є певним хаосом подій. Однак у нашому житті ми не сприймаємо останнє як хаотичне. Це можливо завдяки тому, що людина користується цінностями, саме через них до нашої свідомості потрапляють лише певні події, які наповнюються цілком конкретним змістом.

Цінністю є те, що люди структурують цей хаос таким чином, аби значимими для них ставали лише окремі події. Звідси цінність – це напрямок епохи або властивий епосі напрямок інтересу, що не має сили за її межами.

Отже, соціальне життя не є чимось таким, що відокремлене від людини, це те, що і як людина переживає, надаючи цьому певного сенсу не зважаючи на це. Для вивчення суспільства необхідно застосовувати розуміння: суб’єктивного сенсу, що мають для людини її дії та того, що стоїть за її діями. Тому він назвав свою соціологію розуміючою, підкреслюючи, що вона вивчає такі дії, що відповідають наступній умові: соціальна дія суб’єктивно орієнтована на знання для поведінки інших.

Звідси вивчення суспільства вимагає так званого віднесення до цінностей. Суть полягає в тому:

1. необхідно виявити найбільш поширені цінності

2. виявити, яким чином вони роблять значимими одні події та неважливими інші

3. встановити життя яких соціальних груп ці цінності виправдовували.

Внаслідок цього ми отримаємо можливість вивчати матеріальне підґрунтя суспільства у його зв’язку з ідеями, що виправдовують існуючий стан речей.

Висновок. Здебільшого ми можемо вивчати сутність явищ, однак не їхнє розмаїття. Тобто за таких умов вивчення суспільства можливе лише на підставі використання так званих ідеальних типів. Звідси випливає, що змістовно ця конструкція має характер певної утопії, що виникає за розумового зусилля при відокремлені певних елементів діяльності.

М.Вебер розрізняв 2 види ідеальних (чистих) типів: історичний і соціальний.