5. Соціологізм е.Дюркгайма: вчення про суспільство. Теорії суспільного розподілу праці, соціальної аномії та солідарності.

Основні принципи теорії і методології соціології Дюркгайма виражає узагальнююче поняття «соціологізм». Основні постулати соціологізму Дюркгайма:

1. соціальна реальність включена до загального універсального природного порядку і розвивається згідно певних законів.

2. суспільство – реальність особливого роду. Соціальна реальність автономна по відношенню до індивідуальної реальності. Людина – подвійна реальність, в якій співіснують 2 сутності: соціальна та індивідуальна.

Пріоритет соц. реальності над індивідуальною отримав назву «соціальний реалізм», який протистав «соц. номінаізму» – простій сумі індивідів.

Оскільки суспільство – частина природи, то соціологія подібна до природничих наук. Її метою є дослідження стійких причинно-наслідкових зв’язків і закономірностей при застосуванні методів природничих наук. Він вважав соціологічний спосіб пізнання єдино вірним, тобто соціологія виступає не лише як специфічна наука про соціальні факти, але і як наука наук. Основний принцип методології Дюркгайма: «соціальні факти треба розглядати як речі».

Предметом соціології за Дюркгаймом є соціальні факти, які існують поза інивідом і здійснюють на нього примусовий вплив.

Ділить соціологію на 3 сфери:

1. соціальна морфологія – вивчає географічну основу життя народів, народонаселення, об’єм, розподіл по території.

2. Соціальна фізіологія – містить окремі науки: соціологія релігії, моралі; юридична, економічна, лінгвістична, естетична соціологія тощо.

3. Загальна соціологія – здійснює теоретичний синтез і встановлює найзагальніші закони.

Серед найбільш вдалих положень соціологізму Дюркгайма можна назвати наступні:

• визнання суспільства самостійною об’єктивною реальністю по відношенню до індивідів;

• розляд впливу соціального середовища на індивідуальну поведінку;

• обгрунтування соціальної природи моралі, релігії, пізнання.

Центральною соціологічною ідеєю, яка проходить через всю творчість Дюркгайма, є ідея суспільної солідарності.

Дюркгайм виділив 2 типи соціальної солідарності:

1. механічну солідарність – типову для традиційного суспільства і засновану на нерозвиненості схожості людей. Індивід в такому суспільстві не належить собі, а колективна свідомість повністю накриває індивідуальні особливості, тобто відсутнє власне «Я». Передбачає поглинання індивіда колективом;

2. органічну солідарність – породжену поділом праці і зумовлену відмінністю індивідів. Передбачає розвиток особистості.

Саме через розподіл праці індивід усвідомлює свою залежність від суспільства, яка раніше підтримувалась репресивними мірами. Дюркгайм вважав розподіл праці важливим джерелом соціальної$ солідарності і тому саме розподіл праці $він вважав основою морального порядку. Перехід від механічної солідарності до органічної він вважав головним показником прогресу.

Вирішальну роль в соціальній інтеграції відводив ідеалам і віруванням, вбачаючи в них головні компоненти моралі і релігії.

Джерелом і регулятором суспільного життя і розвитку Дюркгайм вважає «колективну свідомість», яка забезпечує солідарність соціальних групи. Так, з точки зору колективних уявлень він розглядає релігію, яка має глибокі соціальні корені.

Активно займався аналізом змін у суспільстві, особливо розподілом праці у процесі індустріалізації. Вважав, що розподіл праці значно послаблює роль релігії, як основи соціального зв’язку. З посиленням розподілу праці люди набувають більшої взаємозалежності, бо їх потреби задовольняються внаслідок праці багатьох людей. Процеси і зміни в світи настільки швидкоплинні та інтенсивні, що не всі здатні включатись до них. Внаслідок швидкого оновлення соціального життя розвивається традиційний порядок і моральні устої, підтримувані релігією. У суспільстві стає все більше людей, які живуть без усвідомлення мети, сенсу і відчувають свою непотрібність. З цим процесом Дюркгайм пов’язував виникнення і існування явища «аномія» – такого стану суспільства, за якого значна частина громадян, знаючи про існування обов’язкових для них норм, ставиться до них негативно або байдуже. Відчуття невдоволення людини своїм життям, усвідомлення безцільності свого існування породжується певними соціальними умовами. Велику увагу Дюркгайм приділяв проблемам самогубства, розлядаючи його як дію людини, спровоковану невдоволенням життям, як соціальний факт, породжений соціальним середовищем. Самогубство за Дюркгаймом – своєрідна аномія.