2. Стан, проблеми росту та перспективи соціально-економічного розвитку незалежної України

За роки незалежності економіка держави зазнала небувалих потрясінь та криз (в їх класичному розумінні) і революційних перетворень. Перехід від соціалістичної планової економіки з монопольною державною і колективною (колгоспною) формами власності на засоби виробництва до ринкової, побудованої переважно на приватній власності, – ось транспортна магістраль, по якій рухалася в ці роки економіка, а роздержавлення і приватизація стали головними механізмами і засобами її перебудови.

Домінантою цих трансформацій було створення ефективної економіки держави, на основі якої базувалася б реальна політична незалежність. Стратегічно завдання було вкрай важливе, адже без його вирішення важко уявити суверенність країни. До того ж створення принципово нової незалежної економіки (наскільки в умовах сучасного світу це можливо, бо стовідсотково таких нині практично немає, хоча б з точки зору, наприклад, постачання енергоносіїв чи зерна) на принципово новому фундаменті ринкових відносин потрібне було для насичення ринку достатньою кількістю товарів і ліквідації їх дефіциту. Такі кроки мали б, за задумом реформаторів, зняти економічне напруження в державі. Щоправда, згодом виявилося, що це ще не гарантує економічної стабільності в державі, більше того, не оберігає країну від економічних світових криз і не дає соціального та політичного миру.

Економічні трансформації в Україні в 90-х роках ХХ ст. проходили в дуже складних умовах. Таку ситуацію спричинила низка факторів. Найважливішими серед них були такі: економіка України в роки радянської влади була складовою економіки усього СРСР, вона була тісно інтегрована в неї і багато в чому залежною від останньої, а відтак такою, що 80% усього її виробництва залежали від поставок комплектувальних і сировини із–за меж України, а до того ж ще й не мали завершеного циклу. Лише 20% продукції української промисловості були кінцевим продуктом (товаром). Розрив зв’язків між колишніми союзними республіками негативно позначився на економіці України і викликав різке падіння виробництва в промисловості. Окрім того, вона була (та ще й досі залишається) дуже енергомісткою, особливо у видобувних і переробних галузях, а технологічно – відсталою і, як для ринкових відносин, вкрай неконкурентоспроможною. Не останню роль відіграв і той факт, що українське промислове виробництво, в основному, працювало на військово–оборонний комплекс, і лише 28% його підприємств виробляли товари для народу. Потужно впливав і російський чинник: особливо в перші роки незалежності Росія активно використовувала майже повну залежність України від поставок російської нафти. Усе це серйозно позначилося на господарстві республіки. “Економічна криза” – ось найточніше визначення стану усієї сфери виробництва в Україні в 90–ті роки ХХ ст. Найбільш яскраво її характеризують такі приклади: з 1990 по 1994 рр. валовий національний продукт в Україні зменшився на 44%, а національний доход ще більше – на 54%. Для порівняння: у СРСР в роки війни 1941–1945 рр. промислове виробництво впало на 30%, а в Україні за 1991–1994 рр. - на 41%. Рівень же інфляції в 1993 р. в Україні був одним з найвищих на той час у світі: у 1993 р. гроші знецінилися у 103 рази. Купоно–карбованці отримували мільйонами, але ж і ціна товарів вимірювалася теж мільйонами…

Економіка країни стояла на межі повного колапсу (розвалу), а незалежність держави – під знаком запитання. Проте тотального розвалу її вдалося запобігти, а в кінці 90–х навіть стабілізувати.

Яким шляхом пішла Україна і вирвалася з економічної прірви та зупинила кризове падіння економіки, а відтак зберегла свою незалежність?

Перш за все, шляхом проведення ринкових реформ та збільшення податків на прибутки (у деяких випадках до 90%, що згодом призвело до тінізації економіки); одночасно було налагоджено економічні зв’язки з новоутвореними країнами СНД і, перш за все, з Росією; здійснено лібералізацію цін та малу приватизацію; введено жорстку систему економії бюджетних коштів, активізовано зовнішньоекономічну торгівлю тощо. Щоправда, експортувала Україна головно сировину та металопродукцію тощо.

У 1996 р. з введенням у дію національної грошової одиниці – гривні - було практично створено каркас власне української економіки. До цього в нього вже було вмонтовано фінансово–платіжні, податкові, банківські, митні, інвестиційні, кредитні та інші структури. Разом із цим утвердилася багатоукладна економіка, що зрештою і призвело до утвердження в Україні ринкових відносин та відповідної інфраструктури.

І хоча будівництво такої економіки в кінці 90–х ще не було завершене, все–таки завдяки активним і цілеспрямованим зусиллям усіх гілок влади в 1999р. вперше за роки незалежності з’явилися перші ознаки стабілізації в економіці держави. Це певною мірою позначилося на соціальному становищі населення: воно поступово знову почало стабільно отримувати заробітну платню, купівельна спроможність його стала зростати, було підвищено мінімальну заробітну плату та пенсії, розширено пільги окремим категоріям населення тощо.

Особливе місце в українській економіці займає сільськогосподарський сектор. Споконвічно він посідав тут провідну роль. Україна була житницею Росії і Європи – у XVII ст. – XIX ст. та СРСР – у ХХ ст. Проте в 80–90–ті роки минулого століття колгоспно–радгоспна система не задовольняла потреби суспільства у сільськогосподарській продукції. І це при тому, що землезабезпеченність в Україні є найвищою в Європі: тут на кожного її громадянина припадає 0,65 га орної землі!

Вихід з кризи бачився у зміні форм господарювання та власності на землю. Відповідно до прийнятих Верховною Радою законів, починаючи з 1991 р., почалося перетворення колгоспів та радгоспів в асоціації або колективні господарські товариства (КСП), а колгоспникам надавалося право на вихід з колгоспів та створення приватних господарств або входження до КСП. Так, в Україні почалося створення фермерських господарств, асоціацій або господарських товариств (у тому числі й акціонерних). У 1995 р. вже 94% усіх колгоспів України провели паювання землі (тобто наділення колгоспників землею), або акціонування, і, отже, змінили свій статус. На їх базі виникло близько 7 тис. КСП з правом власності їх членів на пай (частку майна), понад 1 тис. селянських спілок, кооперативів і акціонерних товариств. Але ці реформи не зачіпали головного – землі, як основного засобу виробництва та права приватної власності на неї. Потрібний був Закон про приватизацію землі та створення її ринку. Його відсутність значно гальмувала реорганізацію і реформування сільського господарства.

У 1996 р. було завершено 1–й етап реформи: землю “роздержавили” і передали у власність юридичних осіб. З 1997 р. розпочався 2–й етап: землю почали передавати селянам у приватну власність. Це створило нові умови господарювання на селі. У цілому, завдяки їм сільськогосподарський сектор економіки в кінці ХХ ст. - на початку XXI ст. поступово став виходити з кризи. Принаймні, одне з головних завдань він виконав: український ринок продуктів харчування вдосталь заповнився високоякісною сільськогосподарською продукцією, вирощеною на власних ланах. Імпорт харчів в Україну порівняно з 80–ми роками ХХ ст. знизився в декілька разів.

Отже, економічні перетворювання на селі в кінці ХХ - на початку XXI ст. свідчать про спроби створення і розбудову нового аграрного сектора – докорінно відмінного від радянських часів, головною ознакою якого є приватна власність на землю та інше майно й орієнтація його на ринкову економіку.

Попри певні позитивні зрушення в процесі розбудови і зміцнення економіки суверенної України, все ж їх (ці процеси) супроводжувала й ціла низка ускладнюючих елементів, найтиповішими серед яких були такі:

- в українській економіці за роки незалежності склався потужний “тіньовий” сектор, який не сплачує податки, або сплачує лише їх невеличку частку, приховуючи реальні доходи, а зарплата робітникам офіційно занижується, більша її частка виплачується “налом” (тобто – готівкою) у конвертах, а отож – не оподатковується;

- безробіття: за різними оцінками, офіційно статус безробітних в Україні мали станом на кінець 2008 р. 10–12% працездатних громадян, за неофіційними – значно більше – до 40%, бо в державі існує ще й так зване “приховане” безробіття та виїзд на заробітки за межі держави; (у 2004-2008 рр. від 2 до 7 млн українців працювали за кордоном; в Україні знову, як і на межі XIX і ХХ ст., намітилася негативна тенденція – трудова еміграція та заробітчанство за кордоном, а це – ознака зубожіння населення і показник стану економіки держави);

- дуже тривожною в Україні залишається і проблема працевлаштування молоді, у тому числі і молодих фахівців; за даними центрів зайнятості, основну масу безробітних складають люди віком від 25 до 40 років і більшість з них – з вищою освітою;

- приватизація не принесла очікуваних результатів; вона практично не позначилася на соціально–економічному становищі переважної більшості населення; формально власниками через “ваучери” стала більшість українців, але насправді – плодами приватизації скористалася меншість: переважно можновладці та спритні ділки; отже, приватизація відбулася не в інтересах більшості, а з користю для “обраних”; у більшості своїй приватизація в Україні поки що не стала засобом розвитку економіки та її зростання, а скоріше перетворилася на засіб збагачення невеликої частини населення. Наголошуємо: головне завдання приватизації – зміна форм власності, оздоровлення підприємств, їх “переозброєння” та впровадження нових, сучасних технологій, ринкових та ефективних методів господарювання і, як наслідок, покращення матеріального стану найманих робітників; але в Україні вона (приватизація) практично не виконала цього завдання;

- економіка держави - і особливо її промисловий сектор - залишається виразно затратною і перш за все - енергозатратною; як наслідок, з однієї умовної тонни енергоресурсів Україна має не більше 500 доларів США, у той час як європейські країни – майже 3000 доларів;

- низька конкурентоспроможність української економіки та неефективна податкова політика, яка не стимулює виробництво й особливо інноваційні та інвестиційні процеси; звідси – дуже незначні інвестиції в українську економіку зарубіжних партнерів;

- високий рівень криміналізації та корумпованості усього суспільно–політичного й економічного сектора України; постійні “кланові розборки” навколо власності, “рейдерство” (захоплення підприємств), наявність мафіозних структур, які в останні роки стали ставити перед собою не лише економічні, але й політичні цілі;

- зневіра певної частини людей у позитивні зрушення, а то й у спроможність України розбудувати дійсно суверенну процвітаючу державу.

Усі ці негативні чинники були і є реальністю, що потужно впливає на поступ України та політику її владних структур. І йдеться тут не лише про економіку України, але й про усі сфери її життя.

Підбиваючи підсумки розвитку української економіки за роки незалежності, покажемо лише те, що суттєво змінило її сутність. Перш за все, за ці роки відбулася революційна і кардинальна трансформація: економіка України з планової, соціалістичного типу, перетворилася на ринкову. По-друге, ці процеси потужно вплинули на стабільність і темпи розвитку економіки; ВВП України різко впав і лише починаючи з 2000 р. почалося поступове його зростання, але, як виявилося, нетривале; з кінця 2008 р. Україна потрапила в лещата світової економічної кризи; на жаль, тут вона (криза) проявила себе в найбільш жорстоких формах: ціна національної валюти гривні впала майже удвічі, інфляція сягнула за 20%, стрімко впала вся виробнича сфера економіки, почалося масове звільнення найманих робітників, ріст лав безробітних, катастрофічне зменшення фінансування усієї бюджетної сфери держави. По-третє, стан в економіці позначився на рівні життя населення, соціальній сфері, розшаруванні суспільства і появі нових прошарків суспільства (від не баченої ще у 80–ті роки верстви безробітних до нуворишів), зниженні рівня життя більшої частини населення тощо. І нарешті, останнє: попри всі негаразди, в Україні в кінці ХХ - на початку ХХІ ст. все-таки було створено власну економіку незалежної держави з усіма належними атрибутами: власною валютою, податками, банківською інфраструктурою, промисловим і сільськогосподарським комплексом та іншими складовими, які працюють у ринкових умовах.