2. Розширення прав республіки у період «відлиги» (1956-1964 рр.)

5 березня 1953 року помер Й. Сталін. Перемігши заколот його поплічника Л. Берії, посаду Першого секретаря ЦК КПРС зайняв М. Хрущов (1953-1964 рр.). Період його правління в СРСР називають добою «відлиги». У цей час у радянському суспільстві відбулися епохальні зміни, пов’язані з десталінізацією режиму і системи влади: були реабілітовані мільйони незаконно репресованих громадян, країна «ковтнула» свіжого повітря і вийшла зі стану перманентного страху, відбулася лібералізація суспільно-політичного життя, віддзеркаленням якої став рух шістдесятників. За М. Хрущова була проведена широкомасштабна економічна реформа, що забезпечила децентралізацію управління і призвела до суттєвого збільшення прав союзних республік. У роки правління викривача «культу особи Сталіна» була запроваджена відверто українофільська, до того ж і мобільна, кадрова політика: на посаді першого секретаря ЦК Компартії України встигли попрацювати аж три діяча-українця – О. Кириченко (1953-1957), М. Підгорний (1957-1963), П.Шелест (1963-1972). За часів М. Хрущова відбулося резонансне приєднання Криму до УРСР.

Наприкінці 1956 року М. Хрущов розпочав наступ на оплот сталінізму – урядову бюрократію. Перша спроба, зроблена на грудневому (1956 р.) пленумі ЦК КПРС, завершилася невдало. У лютому наступного року М. Хрущов здійснив чергову спробу децентралізації управління промис­ловістю і скорочення більшості союзних міністерств. Цього разу йому вдалося зламати опір консерваторів і розпочати масштабну реформу у промисловості. 31 травня 1957 року четверта сесія Верховної Ра­ди УРСР (четвертого скликання) прийняла Закон «Про дальше вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом в Українській РСР».

Згідно з цим законом була ліквідована система галузевого (вертикального) управління і запроваджена система багатогалузевого (горизонтального або територіального) управління великими економічними районами. На території СРСР було створено понад 100 таких районів: 70 – у РРФСР, 11 – в Україні, 9 – у Казахстані, 4 – в Узбекистані і по 1-ому – в інших республіках. На чолі районів стояли Ради народного господарства (раднаргоспи).

Раднаргоспівська реформа ліквідувала 10 союзних і 15 союзно-республіканських міністерств, внаслідок чого залишилися 6 загальносоюзних міністерств: хімічної, радіотехнічної, авіаційної, суднобудівної промисловості, середнього машинобудування і транспортного будівництва. Одночасно відбувався процес збільшення міністерських структур: так було об’єднано міністерства оборонної промисловості й загального машинобу­дування, електростанцій і будівництва електростанцій. В Ук­раїні було ліквідовано 11 промислових і будівельних міністерств, а два міністерства перетворено із союзно-республіканських на республіканські. Міністерства, що залишилися, звільнялися від безпосереднього управління підприємствами, здійснюючи свої нові функції через ради народного господарства.

Постановою Ради Міністрів УРСР за № 640 від 28 червня 1957 року у підпорядкування раднаргоспів було здійснено передачу підприємств і організацій. Передача проводилася з усім господарством, спорудами, будовами, дирекціями об’єктів, що будувалися, і майном, яке належало зазначеним підприємствам та організаціям.

Отже, з утворенням раднаргоспів промисловість республіки звільнилася від обтяжливого диктату центру. У рамках раднаргоспів підприємства й організації об’єднувались у трести й комбінати за галузево-територіальним принципом, підпорядковуючись відповідним республіканським управлінням.

У вересні 1957 року був затверджений Статут ради народного господарства, за яким Рада Міністрів УРСР могла скасовувати, а Рада Міністрів СРСР припиняти виконання постанов і розпоряджень раднаргоспу економічного адміністра­тивного району.

Таким чином, економічна реформа М. Хрущова підірвала існуючий до того майже повний контроль центру над економікою України. Тепер усі підприємства в регіо­нах керувалися до певної міри незалежними від Москви раднаргоспами.

Позитивне значення мало деяке розширення прав союзних республік у адміністративно-пол­ітичній сфері. До підпорядкуван­ня республіки передавалися питання обласного адміністратив­но-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного, республіканського підпорядкування. До компетенції України належало прийняття ци­вільного, кримінального і про­цесуального кодексів, встанов­лення Основ законодавства про судоустрій та судочинство.

Розширювалися права респуб­ліки у формуванні свого бюдже­ту, питаннях матеріально-техніч­ного постачання, збуту продук­ції. В Україні було створено ряд нових союзно-республіканських міністерств.

У період правління М. Хрущова Українська РСР зберігала свій, до певної міри самостійний, міжнародний статус. Упродовж 1951-1958 рр. УРСР приєдналася до 16 міжнародних організацій. На початок 1959 року Україна входила до 36 поважних міжнародних фундацій, а її уповноважені представники підписали 65 міжнародних договорів та актів.

Найактивнішою була діяльність України в Організації Об’єднаних Націй. Делегація УРСР в ООН брала участь у розробці міжнародних документів, що стосувалися питань прав людини. Запропоновані українськими де­легатами гуманістичні принципи – цінність людської особистості, право народів на самовизначення, право вибору мови спілкування – знайшли відображення у заключних актах ООН.

Україна стала одним з ініці­аторів прийняття на XV сесії Генеральної Асамблеї ООН «Декларації про надання неза­лежності колоніальним країнам і народам» (1960 р.). Міжнародна підтримка колишніх колоній супроводжувалася й братерською економічною допомогою.

За участю деле­гації УРСР в ЮНЕСКО були під­готовлені рішення про мирне використання ядерної енергії, про заборону пропаганди війни засобами масової інформації, про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту, про ліквідацію неписьменності та ін.

Представники УРСР активно співпрацювали у Міжнародній організації праці (МОП), Міжнародному агентстві з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародному бюро освіти (МБО) та ін.

8 жовтня 1963 року представники УРСР підписали Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою, під яким вже стояли підписи СРСР, США, Великої Британії. Цей документ припинив небезпечне балансування світу між миром та війною, врегулювавши сумнозвісну Карибську кризу, коли СРСР і США прагнули нанести один одному ядерний удар. 27 листопада 1963 року Президія Верховної Ради УРСР ратифікувала цей Договір.

Однак хрущовські новації та їх безумовні переваги у порівнянні зі сталінським диктатом не могли докорінно змінити унітарного ха­рактеру СРСР і залежного статусу України у цій державі.