2. Язичницво

Язичництво (з давньоруської мови «народ», або поганство від лат. paganus — «селянин; язичник») — будь-яка політеїстична релігія, пантеїстичні, а також генотеїстичні вірування, світоглядні системи з погляду монотеїстичних релігій (наприклад, християнства, ісламу). У сучасній науці слово "поганство" є лайливим по відношенню до не монотеїстичних релігій.

Язичництво - загальна назва для усіх релігій, міфологічних та світоглядних систем, витворюваних у межах того чи іншого народу або групи споріднених народів[2].

У Біблії язичниками названо, поміж іншими, давніх греків та римлян, що мали пантеони богів, яким вони поклонялися.

Серед найвідоміших

грецькі Зевс, Аполон, Афіна, Деметра, Гефест (див. Давньогрецька міфологія, Антична міфологія);римські Юпітер, Марс, Венера, Меркурій, Нептун (див. Давньоримська міфологія);скандинавські Одін, Фрейя, Тор, Локі (див. Скандинавська міфологія);кельтські боги (див. Кельтська міфологія);давньоєгипетські боги (див. Єгипетська міфологія);слов'янські Світовид, Дажбог, Перун, Мокоша, Дана, Велес та інші (див. Слов'янська міфологія);та інші народи.

Свій пантеон богів мали всі давні племена.

Частина народів світу дотепер зберегла свої рідні (витворені у межах народу протягом його історії) вірування та релігії[4].

Істотні ознаки

Розглядаючи язичництво як явище, можна виділити такі ознаки:

Язичництво — це спосіб життя, а не лише релігія.

У язичництві Божественне — іманентне, присутнє у всіх речах світу, є частиною твореного ним світу і підкоряється його законам. На противагу цьому, в монотеїстичних релігіях Бог — це трансцендентна особистість, що може бути присутній у твореному ним світі, але не тотожний йому і не залежить від його законів.

Культ героїзму (священний героїзм) — геройський вчинок представляється як вищий чин, часто прирівнюваний до діянь богів/бога.

Язичництво є внутрішньоорієнтованим — переживання божественного відбувається передусім усередині конкретної людини, тоді як більшість семітських релігій — зовнішньоорієнтовані (цінується передусім зовнішній вияв вірувань та релігійних переживань, як от ходіння в храм, жвава участь у ритуалах тощо).

Язичництво Русі

Детальніше: Слов'янська міфологія

На Русі (у Києві) язичництво було офіційною релігією до насадження християнства. Найвідомішими руськими богами були: Сварог (бог небес), Ярило (бог сонця та весни), Дажбог (бог сонця та багатства), Велес (або Волос) (бог домашніх тварин, багатства, магії), Перун (бог грому), Род (бог народження) та інші.

У 988 році князь Володимир заплатив за своє князювання на Русі примусом до християнства, зробивши Язичництво поза законом. Але вірні старій релігії ще протягом двох з половиною століть піднімали повстання у самому Києві та інших містах. У дальших від столиць князівств місцевостях Язичництво зберігало провідну роль ще у 13 столітті (Галичина, Волинь).

Попри намагання знищити будь-які прояви старої віри серед населення Русі, деякі язичницькі культи та обряди ще довго зберігалися та відправлялися потай, а деякі трансформувалися у християнські обряди з елементами язичництва (так зване "двоєвір'я" та синтез релігій: коломийки, веснянки, колядки, щедрівки, корогоди, свято Івана Купала, масляна, оскільки церква намагалася підлаштувати язичницькі свята під християнські, щоб полегшити ідеологічне загарбання Русі) та й протривали дотепер[7].

Руське Язичництво не було такою примітивною релігією, як його зображали християни. Християнські священики та деякі науковці, посилаючись на те, що Язичництво було багатобожжям, вважають, що це примітивізм (згідно із сучасними класифікаціями релігій та вірувань, багатобожжя, іманентність божественного не визнається ознакою примітивізму). Наприклад, русичі вірили у єдиного і багатопроявного Бога (єдність і багатопроявність божественної сили). Творець (Творча сила) просто може приймати різні форми, розділятися. Для прикладу - Бог Род, виділив із себе жіноче (Дана) і чоловіче (Сварог) начала. Вони нібито і різні Боги, проте вони є частиною єдиного Бога творця. Так само всі всесвітні сили та енергії (вітер, вогонь, сонце, вода, земля і т.д.) є частиною Бога. Фактично Бог (його ще іноді називають Космос) це і є Всесвіт. Крім того, знання Руських волхвів були набагато більші, ніж християнських духовників як того часу, так і сучасних. І навіть сотворення світу та місце людей і Землі у всьому всесвіті язичники інтерпретували набагато розумніше, правдивіше від більшості сучасних віросповідань. Створення світу за язичницьким світоглядом і надалі залишається актуальним. Різноманітні сучасні теорії вчених описують приблизно таке створення світу, яке і язичники. Цікаво, що на території Галичини на берегах річки Збруч язичницький релігійний центр діяв до 17 століття (місце знахідки Збруцького ідола). Також подібні центри діяли і у інших малодоступних місцевостях слов'янського світу.

Сучасність

На цей час під поняттям «язичництво» розуміють народні вірування та релігії, які поширені на планеті Земля і мають своєрідні ознаки (передусім іманентність божественного, культ предків, священний героїзм тощо).

В Україні в останні десятиліття 20 століття було відновлено язичницьку релігію. Найвідоміші науковці, які долучилися до вивчення та поширення язичництва в Україні — Володимир Шаян, Лев Силенко, Галина Лозко та інші.

Храм Мазовецький, Польща – RKP, 2007

В Україні та по світу загалом язичництво починає відроджуватися. Найбільш розвинені неоязичницькі рухи у[9]:Скандинавії,Росії,Польщі,Білорусі,Україні,Латвії,ЛитвіЯпоніїта інших країнах Европи й світу[10].

Також у багатьох регіонах світу (Африка, Америка, Полінезія, Азія) язичницькі релігії та вірування збереглися із прадавніх часів та продовжують розвиватися.

Більшість монотеїстичних релігій (християнство, мусульманство тощо), переслідували поклоніння багатьом богам, нав'язуючи поклоніння одному богові. Непримиренність із іншими уявленнями про божественне у монотеїстичних релігіях наявна і в наш час.