Религии мира

- христианство: 2.1 миллиарда;

- ислам: 1.3 миллиарда;

- секулар/атеисты/ агностики: 1.1 миллиарда;

- индуизм: 900 миллионов;

- китайская традиционная религия: 394 миллиона;

- буддизм: 376 миллионов;

- местные религиозные течения: 300 миллионов;

- африканская традиционная религия и диаспорик (diasporic): 100 миллионов;

- сикхизм (Sikhism): 23 миллиона;

- чучхе: 19 миллионов;

- спиритизм: 15 миллионов;

- иудаизм: 14 миллионов;

- бахаи (baha'i): 7 миллионов;

- джайнизм: 4.2 миллиона;

- синто: 4 миллиона;

- као даи (cao dai): 4 миллиона;

- зороастризм: 2.6 миллиона;

- тенкуо (tenrikyo): 2 миллиона;

- нео-язычество: 1 миллион;

- универсализм: 800 тысяч;

- раставарианизм (Rastafarianism): 600 тысяч;

- саиентология (scientology): 500 тысяч.

В Европе

1. Форма державного правління – це елемент форми держави, що відображає певний порядок утворення та організації вищих органів влади.

За формою правління держави поділяються на монархії та республіки.

Монархія – це форма правління, за якої вища влада в державі належить одній особі – монарху.

Для неї характерні такі риси: монарх виступає як глава держави у внутрішніх і зовнішніх відносинах; він здійснює одноособове правління, тобто, може прийняти до свого розгляду будь-яке питання; влада монарха оголошується священною і поширюється на всі сфери суспільних відносин; він є формально незалежним у здійсненні повноважень і не несе юридичної відповідальності; повноваження монарха є безстроковими, а його влада, як правило передається у спадок.

Залежно від рівня конституційного обмеження влади монарха та наявність інших вищих органів влади, монархія існує у формі абсолютної та обмеженої.

Абсолютна монархія – це історичний тип монархії, якій властива належність монарху необмеженої влади.

Обмежена монархія – це форма правління, що передбачає чіткі визначення повноважень монарха. Цей різновид монархії поділяється на конституційну і дуалістичну.

Конституційна монархія характеризується певними співвідношеннями повноважень монарха й парламенту. Влада монарха є законодавчо обмеженою; він хоча й призначає уряд, але останній контролюється парламентом: нормативні акти, що видаються монархом набирають юридичної сили після їх затвердження парламентом (Англія, Данія, Швеція, Японія).

Дуалістична монархія характеризується особливим процесом призначення та контролювання уряду. Вона передбачає двопалатний парламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня призначається монархом і контролюється ним самостійно, або через прем’єр-міністра, який призначається монархом, глава держави має право вето щодо актів парламенту (країни Африки та близького Сходу).

Республіка – це форма правління, відповідно до якої вища належить виборчому органу парламенту. Для неї характерні наявність вищих виборчих органів влади; заснованість діяльності держави на принципах демократії та поділу державної влади; чіткий розподіл серед впливу владних структур і визначення терміну їх повноважень; відповідальність посадових осіб, що реалізується через відкликання та відставку.

Президентська республіка характеризується наявністю голови держави, президента, який може поєднувати повноваження глави держави та уряду. Президент призначає уряд, що несе перед ним політичну відповідальність, він може застосувати право вето, щодо актів парламенту. Президент за певних обставин може розпустити парламент.

Змішана республіка поєднує риси парламентської і президентської республіки.

Політичний режим визначає методи, якими здійснюють владу в державі. Способи та засоби, що для цього використовують.

Політичних режимів є багато, але основним із них є демократія, авторитаризм, теократія, тоталітаризм.

Демократією називають державний устрій, в якому забезпечується реальна влада нараду, або безпосередньо так звана пряма демократія, або опосередковано – через обрання представників до органів влади – представницька демократія.

У демократичній державі повинно бути гарантовано і забезпечено реальну рівність усіх громадян перед законом, реалізацію проголошених прав і свобод. Це завдання конституції – Основного Закону, який закріплює права громадян і порядок їх взаємовідносин з державою.

На відміну від демократичної держави в антидемократичних суспільствах громадяни позбавлені можливості брати участь у розв’язанні державних питань, або їх участь є формальною. Здебільшого в таких країнах утверджується влада однієї особи (або групи осіб) партії ідеології, інші зазнають переслідувань. В антидемократичних державах права особи не гарантовані, постійно обмежуються.

Державний устрій визначає внутрішню територіальну організацію держави, взаємодію центральних і місцевих органів влади.

За державним устроєм виділяють прості (унітарні) і складні держави. Області, департаменти, або інші територіальні одиниці простої держави не мають власних, окремих від центральних законів і повністю підпорядковані центральним органам. Складні держави поділяються на федерації і конфедерації. У федеративній державі кожна складова частина – республіка, штат, тощо – має суверенітет, певні особливості законодавства, судочинства, але зберігають цілісність держави, спільні вищі органи влади. Федерацією є Федеративна Республіка Німеччини, федерацією був Радянський союз. Конфедерація об’єднує в союз суверенні держави, які мають власне громадянство, закони, тощо. Конфедерація створюється здебільшого для виконання окремих завдань і здебільшого мають нестійкий характер, швидко розпадаються, або перетворюються у федерацію. Іноді виділяють також складну державу у формі імперії. До складу такої держави входять окремі території, адміністративні одиниці чи державні утворення території, які імперія насильницьки включила до свого складу (Римська Імперія, Британська колоніальна імперія минулих століть).

МИНЕРАЛЬНЫЕ РЕСУРСЫ

Они являются одной из основ производства. В большинстве своем они достаточно надежно обеспечивают потребности человечества; всего используется более 200 различных видов сырья и топлива. Однако при оценке обеспеченности минеральными ресурсами необходимо учитывать, что они относятся к категории исчерпаемых и невозобновляемых (см. Ресурсообеспеченность) , что извлекаются из недр Земли лишь частично и что потребности человечества все время растут. Если в 1900 году из недр Земли извлекалось всего 12 млрд. тонн минерального сырья, то по прогнозам к 2000 году этот объем возрастет до 300 млрд. тонн.

Разные виды полезных ископаемых по-разному представлены в земной коре. Спрос на них тоже неодинаковый. Поэтому и обеспеченность ими различная.

Мировые запасы некоторых видов минеральных ресурсов.

Вид	Общегеологические запасы	Разведанные запасы
Уголь (в млрд. т)	14800	1200
Нефть (в млрд. т)	400	150
Природный газ (в трлн. м )	320	135
Железная руда (в млрд. т)	400	150

МИНЕРАЛЫ — это однородные по химическому составу и физическим свойствам природные тела. Они образовались в результате физико-химических процессов, которые протекают на поверхности Земли и в ее недрах. Минералы — составные части горных пород. Большинство минералов твердые, имеющие кристаллическое строение, способные образовывать многогранники (кристаллы) . Кроме твердых есть и жидкие минералы (ртуть, вода) , газовые (метан, углекислота) .

Часть минералов образуется в результате магматической деятельности как продукты кристаллизации магмы, а также за счет выделяющихся из нее химических веществ.

Возникают минералы и в результате экзогенных процессов. Это происходит при химическом выветривании, когда неустойчивые вещества превращаются в другие, более устойчивые.

Для определения минералов прежде всего необходимо выяснить их физические свойства. При этом необходимо помнить, что в зависимости от примесей эти свойства могут меняться. К физическим свойствам относятся:

— блеск: способность преломлять и отражать лучи света;

— спайность: способность раскалываться по определенным плоскостям, что зависит от строения и кристаллической структуры;

— твердость: способность противостоять давлению или резанию. Существует 10-бальная шкала твердости минералов: тальк — 1; алмаз — 10. Твердость определяется путем сравнения исследуемых минералов с минералами этой шкалы.

Кроме физических свойств, для определения минералов исследуют и их химические свойства. По химическому составу все минералы подразделяются на несколько групп.

(1846-1887 гг.) — русский путешественник, антрополог и этнограф. Родился в семье инженера-капитана.

Будучи исключенным из Петербургского университета за участие в студенческих сходках, Миклухо-Маклай уезжает в Берлин, где и продолжает свое естественнонаучное образование, слушая лекции в течение четырех лет в Гейдельбергском, Лейпцигском и Йенском университетах. Именно там Миклухо-Маклай понимает, что целью его жизни станет изучение первобытных народов.

Прежде чем начать серьезное изучение этнографических особенностей аборигенов тихоокеанских островов, Миклухо-Маклай путешествует по Канарским островам, Марокко, по побережью Красного и Черного морей, по Волге. В 23 года он был принят Академией наук и Географическим обществом, дважды делал сообщения о своих путешествиях и изложил смелый проект посещения Новой Гвинеи, прося содействия в выполнении своего плана. В конце октября 1870 г. Миклухо-Маклай отправился в кругосветное плавание, посетив Англию, Голландию.

В конце сентября 1871 года Миклухо-Маклай высадился на Новую Гвинею. Моряки построили ему маленькую хижину. Местность оказалась нездоровой, и некоторые моряки заболели тропической лихорадкой. Однако корабль через неделю покинул остров, оставив Миклухо-Маклая на побережье. Через несколько дней он отправился в ближайшую от хижины деревню папуасов, которые встретили его очень враждебно. Тогда он расстелил на земле циновку, лег на нее и заснул, окруженный изумленной толпой. Это произошло 1 октября 1871 года. В течение первого года жизни среди туземцев Миклухо-Маклай провел интересные исследования и стал их настоящим другом, пользовавшимся большим доверием.

Демографічна політика держав  Демографічна політика - це система адміністративних, економічних, пропагандистських та інших заходів, які здійснюються державою з метою врегулювання передусім народжуваності. В країнах з першим типом відтворення населення державні заходи спрямовані на збільшення народжуваності та природного приросту, а в країнах з другим типом, навпаки, на скорочення. Так, у багатьох європейських країнах (ФРН, Нідерланди, Швеція тощо) запроваджують грошові субсидії, певні міри соціального захисту та стимулювання, інші заходи соціально-економічного характеру для підтримки сімей і жінок, які мають дітей. А в Китаї, навпаки, державного значення набула політика стримування народжуваності.

Старіння населення породжує проблеми, пов'язані із забезпеченням фінансової стабільності як пенсійних систем, заснованих на перерозподілі доходів, унаслідок чого частина доходів молодих поколінь використовується на користь як старших поколінь, так і системи охорони здоров'я. Оскільки жінки становлять більшість літніх людей і протягом свого життя меншою мірою задіяні на ринку праці, вони особливо ризикують опинитися серед незаможних у літньому віці.

Старіння населення може забезпечити додаткове і постійне збільшення доходу на душу населення і економічне зростання, за тієї умови, що внаслідок зменшення кількості дітей більше жінок поповнюватимуть ринок робочої сили, що обсяг інвестицій у сектори охорони здоров'я і освіти збільшуватиметься і що люди відкладатимуть більше коштів, необхідних для життя протягом тривалішого періоду перебування на пенсії. Проте відповідні результати залежатимуть від створення належних інститутів і прийняття на озброєння стратегій, які сприяють накопиченню людського та фізичного капіталу.

Реферат на тему:

Сучасні електростанції

Енергетика - основа розвитку господарства. Вона забезпечує технологічні про­цеси в промисловості, дає тепло і світло людям. Як енергоносії людство використовувало мускульну силу, деревину, рушійну сиоди енергію Сонця тощо. В наш час основними енергоносіями стали вуглеводи і сполуки (нафта, газ, вугілля) та ядерне паливо. Як альтернативні джерела май­бутнього розглядається енергія Сонця, геотермічна енергія Землі, водень, термо­ядерна енергія.

Енергозабезпечення світу станом на початок 90-х років за розмірами споживання становило 11 млрд тонн умовного палива (т.у.п.) у вугільному еквіваленті.

Найбільші енергоспоживачі: США - 25 % енергоспоживання світу, Росія - близько10 %, Китай - 9 %, Японія - 5,5 %, ФРН - 7,3 %. Енергоспоживання України (близько 3 %) співмірне з показниками Великобританії, Франції, Канади та Індії.

Споживання енергії в світі особливо швидко зростало в другій половині XX ст. У цей період енергетика розвивалася випереджаючими темпами, енергомісткість виробництва (тобто затрати палива та електроенергії на одиницю продукції) на пер­ших етапах НТР була високою. На межі 80-90-х років темпи приросту енергоспо­живання знизилися - світ ступив на шлях впровадження енергозберігаючих техно­логій, тобто технологій, які забезпечують зниження енерговитрат.

Світовий паливно-енергетичний баланс, %

Таблиця

Енергоносії	РІК
	1913	1935	1970	1994	2000
Вугілля 65		55	33	28	27
Нафта 5		15	42	37	30-33
Газ природний	—	3	18	23	18-22
Нетрадиційні джерела енергії
(вода, сонце, вітер тощо)	з	6	б	6	понад 6
Ядерна енергія		—	1	6	близько 10
Дрова та інші органічні
ресурси	27	21	не врахов.	не врахов.	не врахов.

Протягом XX ст. істотно змінилася структура паливно-енергетичного балан­су світового господарства.

Якщо в першій половині XX ст. в енергобалансі світового господарства перважало вугілля і мали важливе значення дрова, то в останні десятиліть; провідну роль відіграють нафта і газ. Кілька десятиліть на їх частку припадали 3/5 обсягу енергоспоживання. Вважають, що на початку XXI ст. їх частка зни­зиться, водночас збереже значення споживання вугілля і дещо збільшиться ролі ядерної енергетики і нетрадиційних (альтернативних) джерел енергії.

Отже, основні постачальники енергоносіїв знаходяться в Азії (країни Перське: затоки, а також Китай); в Англо-Америці (США і Канада); в Північній Євразі; (Росія, а також за окремими видами палива Азербайджан, Туркменістан, Узбеки стан, Казахстан). В Європі краще забезпечені енергоносіями Великобританія, ФРН, Польща, Норвегія. Основними ж споживачами є СІЛА, Канада в Північній Америці, провідні країни Західної та Центральної Європи, Японія, Китай, а серед краї; СНД - Росія та Україна.

Рівень розвитку електроенергетики - один з найваж­ливіших показників науково-технічного прогресу. Обсяги виробництва електро­енергії та її виробництво на душу населення опосередковано визначають еко­номічний потенціал та економічний рівень розвитку тієї чи іншої країни.

У 1994 році світове виробництво електроенергії перевищило 12 млрд кВт • год, 2/3 її виробляється на теплових (ТЕС), 1/6 - гідравлічних, 1/6 - на атомних елек­тростанціях. Теплові станції використовують як паливо переважно вугілля та мазут, оскільки нафта та газ більш цінні енергоносії. Будівництво ТЕС порівняно де­шеве, але несприятливим є екологічний вплив - забруднення атмосфери та тепло­ве забруднення. Гідроелектростанції, навпаки, дорогі в будівництві, але дають де­шеву енергію, їх будівництво залежить від запасів гідроресурсів, які зосереджені в гірських районах Азії та азіатської частини СНД, Північної та Південної Амери­ки, екваторіальної Африки.

Роль атомних електростанцій безперервно зростає. Станом на 1995 рік у світі вже працювало 428 реакторів загальною потужністю 358 млн кВт, 108 реакторів 30 % потужностей) було в США, 55 (17 % потужностей) - у Франції, 49 (10 % потужностей) - в Японії, більш як по 10 реакторів мали ФРН, Канада, Великобританія, Росія, Україна, Швеція та Республіка Корея (кожна з країн 4-6 %світових потужностей АЕС). В окремих країнах частка електроенергії, що виробляється на атомних станціях, винятково велика. Так, у Франції АЕС виробляють 3/4 електроенергії країни, в Бельгії та Литві - 3/5, в Україні, Швеції, Угорщині, Словаччині і Республіці Корея - понад 1/3. Видобуток урану для атомної енергетики світу зосереджений у невеликій групі країн: Канаді, ПАР, Австралії СІЛА, Нігері, Франції, ФРН, Україні, Казахстані, Узбекистані.

Заміна традиційних джерел енергії - новими, екологічно чистими, досі продовжує залишатися незбутньою надією. Замінити нафту, газ, вугілля, атомну енергію поки що нічим. Єдиний спосіб дати шанс "чистій енергії" - докорінно змінити стиль життя людської цивілізації.

Комітет Сенату США по Енергії та природним ресурсам \ The Energy and Natural Resources планує видати закон, який зобов'яже виробників електроенергії США у 2020-му домогтися того, щоб 10% усієї американської електрики вироблялось за допомогою "чистих" електростанцій - які використовують енергію сонця, вітру, води, біомаси тощо. Проте немає гарантій на те, що цей законопроект (навіть якщо його ухвалять) втілиться в життя.

У 2002 році в США було вироблено 4 685 МВт вітрової електроенергії (приблизно 1% від усієї електрики, виробленої в США), що на 10% більше, ніж в 2001 році. В свою чергу, в 2001 році вітрової електроенергії було вироблено на 40% більше, ніж в 2000. У країнах Європейського Союзу в 2002 році виробництво вітрової електроенергії зросло на 33% і досягло 23 056 МВт. Поза конкуренцією залишається вітрова енергетика Данії, яка забезпечує 20% всіх потреб цієї країни в електроенергії. Проте в Данії практично немає енергоємних промислових підприємств.

За підрахунками Національної Лабораторії Досліджень Відновлюваних Джерел Енергії \ National Renewable Energy Laboratory, вітрова енергетика ще не може вважатися гідним конкурентом традиційних атомних, гідро- і теплоелектростанцій. Середньостатистична АЕС виробляє приблизно 1.3 тис. МВт електроенергії - більше, ніж чотири найбільші у світі вітрові електростанції.

Э́тнос (греч. ἔθνος — народ) — группа людей, объединённых общими признаками: объективными либо субъективными. Различные направления в этнологии включают в эти признаки происхождение, язык, культуру, территорию проживания, самосознание и др.

Приро́дні ресу́рси  (рос. природные ресурсы, англ. natural resources; нім. natürliche Ressourcen f pl, Naturschätze m pl, natürliche Hilfsquellen f pl (Ressourcen f pl), Rohstoffquellen f pl) — це однорідні складові природи, що є елементами екосистеми і придатні для задоволення певних потреб людини.

Поняття та класифікація

Природні ресурси поділяються на ресурси неживої природи і ресурси живої природи. Речовина природи, яка залучена до суспільного виробництва і складає його сировинну і енергетичну базу.

Ресурси поділяються на: первинні, вторинні, невичерпні, вичерпні, відновні і невідновні.

Природні ресурси — сукупність об'єктів і систем живої і неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини і суспільства. П.р. класифікують за різними критеріями: приналежністю до тих чи інших компонентів природи (мінеральні, кліматичні, лісові, водні тощо); можливістю відтворення в процесі використання — на вичерпні (поновлювальні й непоновлювальні П.р.) і невичерпні та ін. До П.р. входять сонячна енергія, атмосфера, гідросфера, наземна рослинність, ґрунт, тваринний світ, ландшафт, корисні копалини. Осн. напрям освоєння природних ресурсів — їх комплексне використання.

Природними ресурсами є:

• землі, земельні ресурси

• надра

• води

• повітряний простір

• атмосферне повітря

• клімат^[1][2]

• радіочастотний ресурс

• тваринний світ

• рослинний світ

• альтернативні джерела енергії.

Природокористува́ння (рос. природопользование, англ. nature management; нім. Naturbenutzung f) — сфера виробничої та наукової діяльності, вся сукупність засобів, які застосовує суспільство задля комплексного вивчення, освоєння, використання, відновлення, поліпшення й охорони природного середовища та природних ресурсів з метою розвитку продуктивних сил, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини. Сукупність усіх впливів людства на природу, яка включає заходи з її освоєння, перетворення і охорони.

Природокористування важлива складова частина проблеми взаємодії природи та суспільства. Характер природокористування змінюється з розвитком суспільних формацій і перебуває в тісному взаємозв'язку з рівнем науки та техніки. В умовах науково-технічної революції взаємодія між природою та суспільством значно ускладнилася у зв'язку зі зростанням потреб суспільства у природних ресурсах, інтенсивністю і характером впливу людини на природне середовище. Це приводить до ускладнення екологічної ситуації в окремих регіонах.

Мінеральні ресурси - це сукупність запасів корисних копалин мінерального походження. У наш час використовується понад 200 видів мінеральної сировини. У залежності від призначення мінеральні ресурси поділяють на три групи: Паливні (енергетичні) - використовуються для отримання тепла і світла. Металеві (рудні) - з яких виплавляють метали (руди чорних і кольорових металів). Неметалічні (нерудні) - використовуються як сировина для хімічної промисловості (калійна сіль, фосфорити, сірка), будівництва і як технічна сировина (азбест, графіт, алмази).

Родовища корисних копалин розміщені на Землі дуже нерівномірно. Це пояснюється особливостями тектонічної будови земної кори. Для кращого розуміння закономірностей розміщення корисних копалин на карті показані тектонічні області материків (платформи та сейсмічні пояси).

Паливні та деякі нерудні корисні копалини осадового походження утворилися внаслідок багато вікового накопичення осадових порід. Родовища цих корисних копалин найчастіше зустрічаються в осадових чохлах найдавніших платформ і в передгірних прогинах областей найдавнішої і древньої складчастості. У рельєфі цим тектонічним структурам відповідають рівнини (див. Фізичну карту світу).

Гірничо-хімічні неметалічні корисні копалини також переважно мають осадове походження.

Металеві корисні копалини, приурочені до щитів найдавніших докембрійських платформ і складчастих областей земної кори. Саме тому багатющі рудні копалини приурочені до старих низьким горах, нагорьям і плоскогір'їв.

Руди чорних металів (залізні, марганцеві) в земній корі залягають пластами, утворюючи великі за площею басейни.

Руди кольорових металів залягають у надрах Землі своєрідними поясами. Так, мідні та поліметалічні руди поширені в складчастих областях Кордильєр - Анд, олов'яні руди - в Тихоокеанському поясі.