1.Релігії первісного суспільства

Релігійні погляди людства почали виникати на відносно зрілому етапі його розвитку, коли набула розвитку здатність до абстрактного мислення. Людина була безсилою в боротьбі з невідомими і незрозумілими для неї силами навколишньої природи. Зароджуються релігійні вірування. Творчі здібності людини знайшли вихід у таких ранніх формах релігіі, як тотемізм, фетишизм і магія. У первісну добу вони ще не складали єдиної системи. Залежно від умов проживання, кліматичних, ландшафтних особливостей ареалу, де існувала первісна спільнота, тваринного і людського оточення, що час від часу зазнавали змін, змінювалися й притаманні людині релігійні уявлення. Значною мірою ці зміни були зумовлені й розвитком людського мислення.

Анімізм

Найбільш поширеною гіпотезою про первісну форму релігії дотепер, являлась теорія анімізму. Цей термін був запроваджений англійським антропологом Е. Тайлором у праці «Первісна культура», який досліджував первісні вірування. На його думку, у процесі розмірковування над такими явищами, як сон, хвороба, смерть, переживанням галюцинацій первісна людина почала думати, що в її тілі перебуває душа, яка час від часу залишає його. Пізніше вона дійшла висновку про існування душі після смерті людини, про переселення душ в інші тіла, про потойбічний світ, про те, що предмети навколишнього світу, як і люди, володіють бажаннями, почуттями, волею. Так постала віра в духів сил природи, рослин, тварин, померлих предків, названа анімізмом. Анімізм (лат. anima —душа, дух) — віра в існування в тілі людини її двійника — душі, від якої залежать її життя, фізіологічний і психологічний стан. Анімізму властиве приписування якостей двійників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо, з часом процесам: хворобам, війнам, ковальській справі тощо. Це було спричинено тим, що давня людина розглядала об'єкти навколишнього світу, уподібнюючи їх собі, наділяючи їх, відповідно, почуттями, думками, волею. Звідси походить її віра в існування духів могутніх сил природи, рослин, тварин, померлих предків. Слов'яни менш могутніх двійників називали душами, могутніших — духами. Отже, анімізм є вірою в існування душ і духів. В анімізмі відбувається подальше роздвоєння світу: світ реальних об'єктів нібито доповнюється світом духовної сутності. У багатьох народів головними двійниками були душі померлих родичів. Тому первісний анімізм ще називають культом предків. У початковому анімізмі двійники уявлялися як інше тіло, невидиме і невідчутне. У багатьох народів побутувала думка, що за певних обставин двійника можна побачити, почути, відчути: уві сні — як відображення, у воді — як тінь. На цій стадії розвитку релігії не існувало уявлення про безтілесну душу, двійники мислились як інша плоть, що має всі речові характеристики: форму, об'єм, вагу, колір, запах. Оскільки люди уві сні «бачили» й душі померлих, виникло уявлення про безсмертя двійників, яке переросло в уявлення про потойбічне життя. Вважалось, що країна мертвих розташована не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ уявлялось звичайним продовженням реального життя. В окремих народів існувало уявлення про переселення душ у нові тіла.

Фетишизм

Фетишизм (від порт, fetico—амулет, зачарована річ ) - це віра у природні явища чи створені речі, які в розумінні первісної людини були наділені таємничою надлюдською силою. Як спосіб олюднення природи, фетишизм виник у ранньородовому суспільстві. Вперше він був виявлений у XV ст. португальськими моряками в Західній Африці. А першим його описав французький дослідник Шарль де Бросс у праці «Культ богів-фетишів» (1760) на матеріалах вірувань африканських негрів, давніх єгиптян, греків, римлян. Предмети культу, що повинні були або приносити людині щастя (талісмани), або берегти від зла і нещастя (амулети), зафіксовані і в багатьох інших країнах, не тільки африканських. Часто вважали, що статуетки, які зображають божества або духів, є місцем перебування духів, через яких вони допомагають або шкодять людині. Їх також використовували для заклинань, усунення небезпек тощо. Найновіші етнологічні дослідження показали, що фетиші в первісних народів не мали релігійного характеру, а виконували суспільні функції, які зв'язували і підтримували родові, племінні чи національні традиції (нині такі функції часто виконують герби, прапори, емблеми і т. ін.). Фетиші, незважаючи на те, що вони є відомі в багатьох етнічних релігіях, особливо племінних, виникли на базі вже існуючих релігій і в певний спосіб їх спотворювали. Дотепер не доведено, що віра у фетиші існувала перед релігією. Виникнення деяких фетишів можна пояснити прагненням людини ліпше зрозуміти й уявити собі - у матеріальному вигляді - правди віри, які за своєю природою є невидимими. Правдоподібно, що через фетиші спочатку віддавали шану Богові та духам-покровителям. Ґрунтовні дослідження у Сенегалі та Гвінеї показали, що там почитають єдиного найвищого Бога, який "мешкає" в небі, і щойно після нього почитаються різні земні божества, духи предків, героїв, хоча люди вірять і в те, що ці божества і духи предків можуть оселятися у фетишах. Прийнявши, що фетиші у згаданих країнах були первісною формою релігії людства, слід було б стверджувати: якщо не все людство, то принаймні релігія походить від народів, які населяють ці країни, - а це ніяк неможливо довести. Тому не можна стверджувати, що фетишизм був першою формою релігії. У сучасних релігіях фетишизм зберігся у вірі в талісмани й амулети.

Тотемізм

Сформувався він у процесі виникнення родового ладу, освоєння первісними людьми полювання і збиральництва як основних видів господарської діяльності. Родовий лад зумовив залежність людини від колективу родичів. А в умовах, коли полювання і збиральництво були основними видами господарювання, людина відчувала свою залежність від тварин. Ця залежність, будучи характерною особливістю раннього матріархату, втілена в тотемізмі. Тварини і рослини, завдяки яким людина забезпечувала своє існування, ставали об'єктами поклоніння, що на перших порах розвитку тотемізму не виключало, а навіть передбачало їх споживання. Тотемізм (англ. totemism) — віра в надприродну спорідненість груп людей (роду, племені) з певними видами тварин, рослин, явищами природи. Дещо пізніше в тотемах первісні люди вбачали покровителів роду й племені, захисників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Тому свої родові колективи вони називали іменами тотемних тварин. Наприклад, родові колективи північноамериканських індійців із племені журавля у XVII ст. мали назви журавля, сома, гагари, ведмедя. А в Австралії наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на запитання європейців «Хто ти такий?» — абориген відповідав: «Я — кенгуру» або «Я — личинка комахи». Такими відповідями вони начебто підтримували свій кровний зв'язок з тотемами. Усе це, з одного боку, сприяло формуванню куль¬ту предків, а з іншого, спричинило заборону вживати тотем, за винятком ритуальних випадків. Згодом тотемізм сформував цілісну систему заборон — табу, яка стала відчутним регулятором соціальних відносин (наприклад, заборона статевих стосунків між родичами, класифікація їжі — для воїнів, жінок, дітей, літніх людей). До речі, братами і сестрами вважали всіх членів клану одного тотему. Водночас тотемізм відіграв інтегруючу роль, об'єднуючи представників роду, племені довкола визнаного ними тотему. Спочатку тотемами вважали тільки тварин, які були об'єктом полювання. Пізніше (із збільшенням кількості людських колективів) поклоніння поширилося на решту тварин, а в окремих народів — і на рослини, природні чинники. Наприклад, в австралійців тотемами були собака Дінго, водяна лілея, оливкове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ, сонце.

Шанування, мабуть, не виключало, а навіть припускало вживання тотемних тварин і рослин в їжу; причому саме цей факт (тобто споживання м'яса тотема) міг наштовхнути на думку про спорідненість людини і його тотема — адже обидва вони кінець кінцем складалися з однієї і тієї ж субстанції. Проте такого роду зв'язки між людьми і тотемами відносяться до глибокого минулого, і побічно про їх існування можуть свідчити лише стародавні перекази. З часом, у міру зміцнення родової структури, на передній план стало висуватися уявлення про тотемного предка, про тотема як про близького родича, про шлюбні зв'язки між людиною і його тотемним родичем. Нарешті виникло уявлення про реінкарнацію, тобто про можливе перевтілення людини (зокрема, померлого предка) в його тотем і назад. Все це вело, з одного боку, до посилення культу мертвих предків і віри в їх надприродні можливості, а з іншою — до зміни відношення до тотема, зокрема до появи заборон їсти тотема. Виникла система заборон, найважливіший з яких відносився до заборони вживати в їжу тотем, за винятком особливих випадків, коли споживання м'яса тотема носило ритуальний характер. В цих випадках дозволялося убити тотемну тварину і після здійснення спеціальної церемонії дати шматок його м'яса всім присутнім. Обрядовим куштуванням тіла і крові тотема люди ніби посилювали свій споріднений зв'язок. Тотемізм характеризують дві головні риси. Перша — поклоніння не тотемічним духам, а двійникам тотемів. Воно виявлялося у молитвах (проханнях), танцях, табу, жервопринесення, виготовленні зображень тотемів, спеціальних тотемних святах. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тотему — прагнення зовні бути схожим на нього. Так, окремі жителі Африки, намагаючись бути схожими на антилопу-зебру, вибивали собі нижні зуби. Друга риса — дозвіл убивати і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних обрядів, щоб не нашкодити тотемному духові. З ритуальної точки зору тотемізм пов'язаний з великим комплектом нерідко довготривалих ритуальних дій. Так, серед австралійських аборигенів поширеним був обряд «інтігіума», покликаний сприяти розмноженню тварин, від чого, вважалось, залежить благополуччя роду. Тотемізм є елементом усіх сучасних релігій. Особливо відчутний його вплив в індуїзмі, де багатьох тварин, найчастіше — корову, вшановують як священних. Докладно описав тотемізм англійський етнограф Джеймс-Джордж Фрезер у дванадцятитомній праці «Золота парость». Аналізуючи написане про три типи вірувань виникає безліч питань. Вони бачать у витоках релігії лише суєвірне поклоніння богам, духам, силам, тобто політеїзм, а виникнення монотеїзму відносять до більш пізнього часу, пов’язуючи його з виникненням царської влади. Ця теза настільки вкоренилась в головах, що навіть вчені релігійного спрямування мали намір з цим погодитись. Щоб доказати помилковість цієї тези, можна задати питання, якими матеріалами користувались автори теорій первісного політеїзму? Шукаючи відповідь на це питання, можна побачити безліч доказів, які суперечать цим теоріям. По-перше, Тейлор і Фрейзер оперували матеріалами з «других рук». Вони працювали в своїх кабінетах та були далекі від того світу «первісної культури», який досліджували. По-друге, європейцям важко зрозуміти китайську музику, жінкам тенденції моди Африки, тобто існують розбіжності між цивілізаціями. Ліпс казав, що недостатньо проводити поверхневі паралелі між випадково зібраними матеріалами. Тільки вчені які багато років провели серед населення, яке вивчають, можуть достовірно описати про їхній побут. Дізнатись щось про релігійні вірування, ще важче, тому, що існує недовір’я туземців до європейців. Отже, можна виділити декілька перешкод для розуміння релігії якогось відсталого народу європейцями: 1. розбіжність народів; 2. скритість туземців у своїх релігійних віруваннях; 3. недостатня підготовленість дослідників та їхнє погане знання мови цього народу. Названі недоліки спостерігаються у вище названих вчених, тому їхні гіпотези є недостовірними.