Тема 2. Збудники бруцельозу

Бруцельоз – хронічна інфекційна хвороба тварин та людини, збудниками якої є бактерії роду Brucella. У тварин він перебігає частіше всього в латентній формі і проявляється абортами. У людини хвороба характеризується тривалою лихоманкою, ураженням опорно-рухового апарату, нервової, серцево-судинної та статевої систем. Назва роду пов’язана з ім’ям Д. Бруса, який у 1886 році відкрив збудника захворювання.

Основними збудниками бруцельозу у людини є три види бруцел: Brucella melitensis – основні носії хвороби кози та вівці; B. abortus – викликє інфекційні аборти у великої рогатої худоби та B. suis – викликає інфекційні аборти у свиней. Виділені та досліджені інші види бруцел, які спричиняють захворювання інших видів тварин, але у патології людини мають менше значення.

М

орфологічні, культуральні та фізіолого-біохімічні властивості. Бруцели – дрібні грамнегативні палички овоїдної форми, довжиною 0,6 – 1,5 мкм, шириною 0,5 – 0,7 мкм. Розташовуються хаотично чи парами (рис. 17). Спор та капсул не утворюють, джгутиків не мають.

Бруцели – аероби та мікроаерофіли, в анаеробних умовах не ростуть. Оптимальна температура для росту 36 – 37°C, рН – 7,0 – 7,2; добре ростуть на звичайних поживних середовищах, краще з додаванням сироватки чи крові. Культивують їх на: МПА з додаванням 5% сироватки та глюкози; агарі, приготованому на картопляному настої з додаванням 5% сироватки; кров’яному агарі; м’ясо-пептонному печінковому агарі; м’ясо-пептонному бульйоні. Відмінністю виду B. abortus є потреба у підвищеному вмісті СО₂ (5 – 10%) в атмосфері росту. Бактерії дуже повільно ростуть, особливо перші генерації: при висіві від людини та тварин ріст іноді з’являється через 2 – 4 тижні. Колонії безбарвні, округлі, опуклі – S-форми, або шорсткі – R-форми, ніжні й прозорі спочатку, поступово мутніють. Біохімічна активність бруцел невисока. Вони не розріджують желатину, не денатурують казеїн молока, не утворюють індол, не ферментують вуглеводи. При рості на м’ясо-пептонному печінковому бульйоні викликають помутніння середовища та утворюють сірувато-білий слизоподібний осад. На картопляному середовищі з гліцерином утворюють суцільний наліт коричневого кольору. B. аbortus та B. suis виділяють сірководень.

Антигенна структура, фактори патогенності. Бруцели мають два різновиди О-антигена – А та М, у B. melitensis міститься більше М-антигену, у B. abortus та B. suis переважає А-антиген. Патогенність бруцел повיязана з утворенням ендотоксину, здатністю пригнічувати фагоцитоз, синтезувати гіалуронідазу та інші ферменти. Бруцелам також властиві алергенні властивості, які в значній мірі обумовлюють патогенез та клініку бруцельозу.

Резистентність. Бруцелам властива висока стійкість у навколишньому середовищі. У вологому грунті та воді вони зберігаються до 2 – 3 місяців, а при температурі 11 – 13°C – до 4 ‑ 5 місяців, у непротічних водоймах – до 3 місяців, у молоці – до 273 діб, маслі – до 142 діб, сирі – до 1 року, бринзі – до 72 діб, кислому молоці – до 30 діб, кефірі – до 11 діб, в замороженому м’ясі – до 60 діб. Але вони дуже чутливі до нагрівання: при 70°C гинуть через 10 хв, при 80 – 90°C – через 5 хв, при кип’ятінні – через декілька секунд. Бруцели чутливі до різних хімічних дезінфектантів. При дії 1 – 3% розчину фенолу гинуть через 1 год, 1 – 2% формаліну – через 3 год, 5% свіжепогашеного вапна – через 2 год.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є велика та дрібна рогата худоба, свині, рідше олені, коні, собаки, кішки та інші тварини. В Європі та Азії основним джерелом виділення B. melitensis є вівці (95 – 97% усіх випадків бруцельозу), B. abortus ‑ корови. B. abortus частіше викликає латентну форму захворювання. На американському континенті основну небезпеку складає B. suis. Хворі люди не є джерелом інфекції. Зараження відбувається аліментарним способом при вживанні сирих молочних продуктів, м’яса, води. Часто хворіють люди, які контактують з хворими тваринами, наприклад – доярки, пастухи. Зараження відбувається контактним та контактно-побутовим шляхом. При цьому бруцели проникають в організм людини через шкіру, слизові оболонки порожнини рота, носа, очей, куди заносяться руками.

Патогенез, клініка, імунітет. Бруцели проникають в організм через слизові оболонки та шкіру, потрапляють у регіональні лімфатичні вузли, потім у кров, її током розносяться по всьому організму і проникають в органи ретикулоендотеліальної системи (печінку, селезінку, кістковий мозок). Там вони можуть тривалий час зберігатися і знову потрапляють у кров. При руйнуванні клітин бруцел вивільняється ендотоксин, який викликає інтоксикацію організму. У патогенезі захворювання важливу роль відіграє сенсибілізація організму бруцелами. Інкубаційний період складає від 1 до 3 тижнів. Симптоми різноманітні. Бруцельоз супроводжується тривалою лихоманкою, ознобом, пітливістю, болями у суглобах. Результатом їхнього ураження можуть стати радикуліти та міозити. У патологічний процес включається серцево-судинна, сечостатева та інші системи. Хвороба має затяжний характер. Після перенесеного захворювання формується нестійкий, короткочасний імунітет, який зберігається протягом 6 – 9 місяців. Люди, які перенесли бруцельоз, можуть знову захворіти цією хворобою.

Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження слугують кров, кістковий мозок, кон’юнктивальний секрет, сеча, грудне молоко матерів, які годують, рідше – фекалії, навколосуглобова рідина. Мікроскопічне дослідження матеріалу від хворого не дає позитивних результатів і практично не застосовується. Основним методом діагностики є біологічна проба, бактеріологічний метод, серологічні реакції (прискорена реакція аглютинації на склі – реакція Хедельсона і розгорнута реакція аглютинації в пробірках – реакція Доста), алергічна проба Бюрне, метод ДНК/ДНК-гібридизації. Схема мікробіологічної діагностики бруцельозу наведена у таблиці 11.

Профілактика. Основна роль у профілактиці бруцельозу належить санітарно-гігієнічним заходам, зокрема при пастеризації молока. М’ясо, отримане від бруцельозних тварин, знезаражують, проварюють, переробляють на ковбаси та консерви. Шкіру дезінфікують. Ендокринні залози, отримані від тварин, позитивно реагуючі в РА на бруцельозний алерген, заборонено використовувати для виготовлення медичних препаратів.

Специфічна профілактика здійснюється за допомогою живої вакцини, виготовленої із штаму B. abortus (жива бруцельозна вакцина – ЖБВ) тільки в осередках козячо-овечого бруцельозу. Вакцину застосовують нашкірно одноразово. Ревакцинацію проводять тільки тоді коли проба Бюрне і серологічні реакції негативні. ЖБВ викликає сильну алергічну реакцію, тому замість неї запропонована хімічна бруцельозна вакцина (ХБВ), виготовлена із антигенів клітинної стінки бруцел. Вона характеризується високою імуногенністю, але в меншій мірі алергенна. Суміш убитих бруцел (убита лікувальна вакцина) чи ХБВ можуть використовуватися для лікування хронічного бруцельозу (стимулює формування постінфекційного імунітету).