Ентерококи

Ентерококи, поряд з БГКП, є постійними мешканцями кишечника людини та тварин і виділяються до навколишнього середовища в значній кількості (1 г фекалій містить 10⁸ ‑ 10⁹ життєздатних клітин). Виявлення їх у грунті, воді, харчових продуктах свідчить про фекальне забруднення об’єктів та продуктів.

Ентерококи належать до роду Enterococcus. Рід Enterococcus не наведено в “Bergey’s Manual of Systematic Bacteriology”, у якому деякі із видів цього роду включено до роду Streptococcus. У 1984 р. запропоновано перенести стрептококи, які тривалий час неформально визначали як ентерококи в окремий рід Enterococcus. Види Streptococcus faecalis і S. faecium було перенесено в новий рід як Enterococcus faecalis (типовий вид) і E. faecium, відповідно.

За деякими біологічними властивостями до ентерококів близькі два види стрептококів – представників нормальної мікрофлори кишечника великої рогатої худоби (Streptococcus bovis) та коней (Streptococcus equinus).

У кишечнику людини переважає вид E. faеcalis та його варіанти, в меншій кількості E. faecium, у кишечнику великої рогатої худоби переважає S. bovis, у коней – S. equinus, у свиней – E. faecium та S. bovis, у овець ‑ S. bovis та E. faecium, у меншій кількості E. faеcalis.

Таким чином, виявлення в зовнішньому середовищі E. faеcalis та його варіантів має певне санітарно-епідеміологічне значення як показник забруднення об’єкта фекаліями людини; наявність S. bovis i S. equinus – показник забруднення фекаліями тварин.

Ентерокок є другим після БГКП санітарно-показовим мікроорганізмом при дослідженні води водойм, особливо в місцях відпочинку, плавальних басейнів, стічних вод, грунту, предметів ужитку.

Як санітарно-показові мікроорганізми ентерококи мають значні переваги перед БГКП. Вони не змінюються і не розмножуються (за виключенням харчових продуктів) в об’єктах зовнішнього середовища, їх значно легше ідентифікувати та диференціювати від подібних видів та виділити із забруднених іншими мікроорганізмами об’єктів завдяки наявності елективних середовищ (середовище Хайна і Пері з азидом натрію, накопичувальне середовище Мак-Конкі з телуритом калію, лужне поліміксинове середовище Калини). Ентерококи більш стійкі, ніж кишкові палички до фізичних та хімічних факторів середовища: до підвищених концентрацій солей, нагрівання, дії активного хлору, барвників, деяких антибіотиків. У зв’язку з цим їх рекомендують використовувати як санітарно-показові мікроорганізми при оцінці якості хлорування питної води, при дослідженні мінеральних джерел, а також харчових продуктів з підвищеною концентрацією солей.

Морфологія. Грампозитивні диплококи ланцетоподібної, овальної або округлої форми (0,1 ‑ 1,2 мкм), іноді розташовуються ланцюжками, спор не утворюють, у матеріалі від хворих виявляється капсула.

Культуральні властивості. Добре ростуть на простих поживних середовищах (МПА, МПБ), кращий ріст відмічається на середовищах, які містять вуглеводи та фактори росту (дріжджовий екстракт чи автолізат). На рідких середовищах спостерігається дифузія, помутніння з утворенням спочатку аморфного, а потім ослизненого осаду. На поверхні щільних середовищ колонії дрібні, прозорі, сірувато-блакитні, опуклі з рівним краєм та блискучою поверхнею. При густому висіві утворюють суцільний ріст, на відміну від стрептококів, які дають ізольовані колонії. На кров’яному агарі залежно від біовару можуть давати гемоліз – Е. faecalis b.v. liquefaciens; зміну кольору навколо колонії (гемоглобін перетворюється в метгемоглобін) ‑ Е. faecalis b.v. zymogenes, деякі штами не викликають змін середовища.

Таблиця 2

Диференціація ентерококів від стрептококів

Ознака	Ентерококи	Стрептококи
Температурні межі росту	10 – 45°С	25 – 37°С
Ріст при рН 9,6	+	‑
Ріст у 40% жовчному бульйоні	+	‑
Ріст у бульйоні з 6,5% NaCl	+	‑
Ріст у молоці з 1% метиленового синього	+	‑
Терморезистентність при 60 °С 30 хвилин	+	‑

Примітка: «+» – наявність ознаки, « – » відсутність ознаки

Ферментативні властивості. Розщеплюють глюкозу і маніт до кислоти та газу, не проявляють каталазної активності, желатину розщеплюють.

Диференціацію ентерококів від стрептококів здійснюють за тестами Нірмана (табл. 2).