Просвітництво

ХVІІІ століття у європейській історії називають епохою Просвітництва. Його ідеї в Англії знайшли своє відображення у творчості Дж. Локка, Дж. Толанда, у Німеччині – Г.В. Лейбніца, Г. Гердера, Г. Лессінга. Англія, яка однією з перших стала на шлях капіталістичного розвитку, вважається батьківщиною Просвітництва, але історично склалось так, що найбільшого поширення рух Просвітництва набуває саме у Франції, де він був представлений такими філософами як Дені Дідро (1713-1784), Поль Гольбах (1723-1789), Франсуа Марі Вольтер (1694-1778), Шарль-Луї Монтеск’є (1689-1755), Клод-Адріан Гельвецій (1715-1771), Жан Жак Руссо (1712-1778).

Французьке Просвітництво виникає як результат усвідомлення необхідності змін у суспільстві його прогресивно мислячою частиною, стає надз­вичайно важливим явищем не тільки в культурному житті Франції, а й всієї Європи. Його теоретичною основою стає французький філософський раціоналізм та англійський емпіризм. Раціоналізм, трансформуючись в ідею Просвітництва, головну ру­шійну силу історії вбачає в розумі, який повинен стати мірилом всього, а суспільство і держава мають бути влаштовані згідно його принципам. Просвітницьке тлумачення законів розвитку суспільства набуває атеїстичного забарвлення. Ці ідеї в концентрованій формі знахо­дять своє відображення в праці Жан Жака Руссо «Про суспільний дого­вір, або принципи політичного права» (1762), де робиться спро­ба знайти причини небожественного походження суспільних законів і держави - як результату усвідомлення людьми необ­хідності створення суспільних інститутів з метою регуляції відно­син у суспільстві. Відкинувши теологічне поняття Бога, Руссо стає на позиції деїзму, визнаючи Бога лише як “першого рушія” природи.

Ідеї Руссо про природне походження суспільства знайшли свій розвиток в соціологічних поглядах Монтеск’є. На його думку, рівень розвитку країн, їх культур та економіки залежить не від Бога, а від географічних умов. Що ж стосується форм організації суспільного життя, то вони залежать від розуму правителів. Відтак ідеальною формою правління Монтеск’є вважав конституційну монархію, котра повинна гарантувати свободу громадянам.

Розвиваючи ідеї про природні права людини на життя, свободу та власність, з яких випливала вимога правової рівності усіх індивідів, французькі матеріалісти К.Гельвецій та П.Гольбах розробляють етичне вчення, яке отримало назву концепції «розумного егоїзму». Оскільки раціоналізм стає в епоху Нового часу домінантою культури, етичні системи цього періоду теж не могли бути нічим іншим як зразками раціоналістичного аналізу. Представники теорії розумного егоїзму виходять з того, що людина - природний індивід, який, відповідно до законів природи, прагне до задоволень і уникає неприємних відчуттів і страждань; усіма її рухами, бажаннями і помислами керує інтерес. Тому людський егоїзм, природна сила себелюбства - єдиний справжній мотив людських вчинків. Реформу моралі слід почати зі створення таких законів, які б поєднували суспільний і приватний інтереси. Етика повинна показати людині, що бути доброчесною в кінцевому підсумку дуже вигідно і відповідає її інтересу. Звичайно, людина - егоїст, але їй слід бути розумним егоїстом: тобто слідувати не будь-якому, а, перш за все, правильно усвідомленому інтересу, задоволення якого приносить більше користі, ніж шкоди. Для цього слід уникати надмірностей і поважати чужі інтереси. Ідея “розумного егоїзму” стає морально-етичним маніфестом капіталізму.

Просвітництво стає засобом ідеологічної боротьби буржуазії проти абсолютистського суспільства, його ін­ститутів і феодально-клерикальної ідеології. Поставивши перед собою проблему соціальної перебудови суспільства, просвітники висувають гасло: «Свобода, рівність та братерство», яке стає ідейним прапором Французької революції ХVІІІ ст.

Хоча представники епохи Просвітництва виступали єдиним фронтом як представники “третього стану”, в ідейному плані вони досить істотно різнились між собою. Серед них були деїсти і войовничі матеріалісти-атеїсти, помірковані конституціоналісти і революційні республіканці, виразники інтересів торговельно-промислової буржуазії і нижчих верств. Представником демократичного напрямку крила Просвітництва був Ж.-Ж. Руссо - філософ та письменник. У своїй роботі „Міркування про науки і мистецтва” Руссо показав суперечливий характер розвитку цивілізації, протиставляючи своїй епосі станових привілеїв та лицемірства простоту і доброчинність первісних людей.

Спираючись на вчення представників англійського емпіризму та матеріалістичні ідеї Декарта, французькі матеріалісти проголошують матерію єдиною субстанцією світу. Особливістю французького матеріалізму є орієнтація на природничі науки ХVІІІ століття, насамперед на механіку. Механістична картина світу, що тісно пов’язана з ідеєю причинних зв’язків – детермінізмом, була покладена французькими матеріалістами і в основу їх уявлень про світ, людину та пізнання. Зокрема, механістично розуміючи причинні зв’язки як суто зовнішні, вони абсолютизували необхідність, котра проявляється в розумних діях людини і заперечували випадковість. Звідси критерієм та запорукою суспільного прогресу філософи вважають торжество розуму над випадковістю.

Схильність філософів епохи Просвітництва пояснювати всі явища через призму законів механіки часто приводила їх до спрощеного розуміння та вульгаризації біологічних і соціальних явищ. Так, П. Гольбах наполягав на принциповій можливості пояснення фізичних та духовних вад людини за допомогою законів механіки, а Ж. Ламетрі у творі з назвою “Людина-машина” намагається довести, що вчення про механіку тіла здатне розкрити сутність почуттєвої та розумової діяльності людини.

Незважаючи на певну обмеженість поглядів французького Просвітництва на людину та суспільство, обумовлену значною мірою рівнем розвитку науки того часу, слід зазначити величезний внесок їх представників в розвиток філософської думки: віра в суспільний прогрес як прогрес розуму, що через пізнання природи та створення відповідного законодавства веде до утвердження царства справедливості на Землі, пізнавальний оптимізм, критика релігії та церкви, переважно матеріалістична тенденція у вирішенні питання про відношення духу до природи. Французькі просвітники були виразниками передових ідей свого часу, а їх знаменита „Энциклопедия, или Толковый словарь наук, искусств и ремесел” стала великим пам’ятником цієї видатної епохи.