Глава XXV

Історія пам'яті

1.Протягом життя людини пам'ять її, що працює постійно,виявляє то зростання своїх сил, то занепад їх, то особливий напрямок у своїх роботах. Ці періодичні зміни в діяльності пам'яті, звичайно, мають важливе значення і для педагога, що користується пам'яттю вихованця навряд чи не більш, ніж якою-небудь іншою його здатністю. Здавалося б, що в дитячому віці пам'ять повинна бути надзвичайно сприйнятлива і засвоювати швидко і міцно; але ми зауважуємо, навпаки, що пам'ять дитини засвоює з великими труднощами і забуває легко; в отроцтві пам'ять засвоює легко і забуває легко; у віці мужності одне пам'ятає добре, а інше забуває. <...>

2.Дитя народжується без усяких слідів у своїй пам'яті й у цьому відношенні дійсно являє собою «чисту таблицю» (tаЬиlа rаsа)Аристотеля, на якій ще нічого не написано. Однак же від самої властивості таблиці залежить уже, легко чи важко на ній писати, а також великий чи менший ступінь міцності в збереженні нею того, що на ній буде написано... У цьому відношенні усе ще потрібно зробити власній праці дитини — праці, до якої вона одержус прагнення разом з народженням<...>

8. ...Предмет, який відображається однаково на сітківці очей дорослої людини і дитини, зовсім по-різному відображається в їхній свідомості. Дорослий бачить, усвідомлює і запам'ятовує весь предмет, із усіма його особливостями; дитина засвоює тільки те зі споглядання предмета, на що в неї вистачає вже раніше придбаних нею слідів. Так, наприклад, ми бачимо не тільки вогонь на свічі, але і свічу, і свічник, і руку людини, що тримає свічник; дитина ж відчуває тільки світло... Перші відчуття дитиною зовнішнього світу повинні бути самі загальні: світла на противагу темряві, звуку на противагу тиші, холоду на противагу теплоті, руку на противагу нерухомості. Разом зі зміцненням слідів цих загальних відчуттів... дитяче око стає дитячим: воно не тільки дивиться, як відкрите вікно, але і бачить; бачить же воно не тому, що воно

ріалом її розвитку...Такий погляд на пам'ять, установлений психологією з часу Герба р і а, має дуже важливий педагогічний додаток. Коли вважали пам'ять...індиферентною у відношенні до того шо вміщається в ній, то думали, що пам'ять узагалі можна розвивати байдуже якого виду вправами — що, вивчаючи, наприклад, латинські чи німецькі вокабули, ми витончуємо пам'ять для сприйняття історичних фактів чи хронології подій. Тепер же ясно, що пам'ять не може витончуватися, як сталеве лезо, на якому би бруску ми її не точили, але що пам'ять міцніє саме тими фактами які ми в неї вкладаємо... Передаючи пам'яті факти марні, які не ведуть до засвоєння інших корисних фактів, ми наносимо їй шкоди тому що... сила пам'яті, що залежить так багато від нервової системи, обмежена. Знання ж, що залишиться в пам'яті одиноким і не послужить до засвоєння інших однорідних знань тільки обтяжує, а не розвиває пам'ять. Показавши це, психологія зробила дуже важливу послугу педагогіці.

10 Однак же... Усяка вправа довільного запам'ятовування (не запам'ятовування) вправляє владу нашої волі над нашою нервовою системою. Змушуючи себе завзято згадувати те чи інше,

ми звикаємо не забувати — одержуємо впевненість у можливості згадувати, а ця впевненість має найсильніший вплив на акт спогаду... Уже тільки тому випливає... часто повторювати вивчене, щоб діти... не утратили впевненості в силі своєї пам'яті: невпинним повторенням слід попереджати забуття, а не відновляти забуте.

11.Невпинне повторення на початку навчання необхідне вже і тому, що уявлення, засвоєні пам'яттю, являються у той же час підставою для засвоєння нових уявлень; чим міцніші будуть ці підстави, тим легше і міцніше будуть засвоюватися нові уявлення.<...>

14. Пам'ять як результат процесу нашого свідомого.життя. Ми — те, що ми пам'ятаємо, — от висновок нової психології. З цим висновком не можна цілком погодитися... Поза областю нашої пам'яті все-таки будуть лежати здатності, вроджені нашій душі і нашому нервовому організму, їхні уроджені потреби і прагнення... Мотиви нашої душевної діяльності виходять з уроджених потреб нашого тіла й уроджених потреб нашої душі... Але матеріал, над яким душа працює, дається тим, що вона пам'ятає... Не визнаючи тотожності між душею і тим, що вона пам'ятає, ми проте визнаємо, що пам'ять є історія душі, і притім історія не минула, а завжди теперішня.

У юності, коли в людині пробуджуються з особливою силою й ідеальні прагнення, і тілесні пристрасті, робота механічної яті природно стає на другий план; але ми помилилися б, сказавши, що пам'ять взагалі в юнацькому віці слабшає. Вона так само сильна, але тільки у відношенні тих асоціацій, що знаходяться в зв'язку з прагненнями юності<...>

15. Пам'ять зрілого віку ми можемо назвати спеиіальною пам яттю; тут людина засвоює легко тільки те, що відноситься до її спеціальних занять, звертаючи мало уваги на усе інше. У старості і ця спеціальна пам'ять слабшає.<...>