11. Але якщо такий обов'язок виховання, якщо воно повинно, з одного боку, зірко стежити за тим, що відбувається в житті і науці, а з іншого боку - не захоплю захоплюватися тими захопленнями, що

Ми сподіваємося, що ті результати, що нас очікують в майбутньому допоможуть нам, хоч почасти, зрозуміти багато чого,що залишилося для нас ще неясним у процесі збагнення.

ТОМ ДРУГИЙ

Передмова до другого тому

...Явища відчування і волі, як відомо всякому, хто знайомий із психологічною літературою, розроблені набагато менше, ніж явища свідомості...

Самий спосіб дослідження явищ і в другому томі залишився колишнім, тому що я визнаю його єдино раціональним... Я просто беру психічні явища, усім знайомі, як результати самоспостережень і внутрішнього досвіду людини, аналізую їх, групую і якщо де ставлю гіпотезу, то ніде не прикриваю її...

Зберігаючи за собою право в третьому томі з'ясувати відношення моєї книги до різних фізичних і психічних теорій, я надаю цей другий том здоровому глузду читача і прошу його, не нав'язуючи мені ніяких упереджених світоглядів, критикувати мене єдино з фактичної сторони: чи вірні ті факти, з яких я роблю висновок, і чи відповідає висновок факту.

Про одне тільки я прошу читача: я прошу його пам'ятати, що психічний факт, що він усвідомить завершеним в самому собі, точно такий же безсумнівний факт, як і факт якої б то не було точної науки. Зауважуючи в собі такий факт, усякий з нас може бути упевнений, що він однаково повторюється в мільйонах подібних нам істот і що тому він і може вивчатися і гідний самого уважного вивчення...

У третьому томі я сподіваюся помістити закінчення «Антропології» і педагогічні додатки, з неї виведені. Ці педагогічні додатки повинні, за моїм планом, скласти стиснутий підручник педагогіки, але такий підручник, якого ніяк не можна було б заучувати.

Цього особливо я хочу тому, що вважаю завчання всяких педагогічних підручників не тільки безтолковою, але навіть шкідливою витратоіо часу. Якщо вихователь добре познайомиться із законами людської природи, наскільки вони нам відомі, то для нього досить здорового розуму, щоб оцінити ту чи іншу педагогічну міру,той чи інший педагогічний прийом, а цих мір і прийомів нез­ліченна безліч, тому що кожен даний дійсний випадок неодмінно видозмінює всякий прийом і всяка міра!

процесі людини знаходиться у волі його душі, а джерело волі його душі — у її самосвідомості, тому що вільну волю, може мати тільки та істота, що має здатність не тільки хотіти, але й усвідомлювати свій душевний акт бажання, тільки при цій умові ми можемо противитися нашому бажанню... В усякому душевному акті людини висловлюється вся її єдина і нероздільна душа<...>

38. Психологічний аналіз розумового процесу привів нас до ви­знання того психічного факту, що істина, добута свідомістю зі спостережень і досвідів, визнається нами ідеальною тільки в тому випадку, якщо вона сходиться з нашими вродженими віруваннями, якщо ці вроджені вірування не повстають у нашій душі за­переченнями істин, добутих розумом... Чи будуть коли-небудь збагнені самі ці вірування... чи перетворяться коли-небудь вони самі... в істини науки; чи зійдуться коли-небудь віра й істина в розумовому процесі — цього ми не знаємо...

39. Незважаючи... на переконання в єдності світу, ми визнали дуалізм єдино можливою підставою для позитивної психології, що ґрунтується на фактах, а не на прагненнях, невиправданих фактами... Основою науки, точкою її відправлення, повинні бути факти, і нічого більш, крім фактів.

40. В індуктивному процесі мислення ми знайшли... розумовий процес утворення понять із суджень, а в зворотному, дедуктивному процесі ми побачили розкладання понять на судження, з яких вони утворились. Джерело індукції є свідомість; а джерело дедукції — самосвідомість; перше загальне людині і тварині; друге є виняткова приналежність людини.

41. Ми назвали індуктивний процес просто процесом розумін­ня, тобто процесом утворення понять, і визнали цей процес єдиним способом добування дійсних знань як у світі фізичних, так і у світі психічних явищ. Знання, що не ґрунтується на спостере­женні і досвіді, не є знанням, а вірою, що сама може бути психічним фактом і предметом спостереження і вивчення шляхом індукції, чи розуміння. Обидва ці процеси, індуктивний і дедуктивний,ми припускали б назвати процесом збагнення.

42. Під кінець ми відрізнили свідомість від розуму... Свідомість у її прагненні до знищення протиріч ми назвали рушійним принци­пом науки; розум з його спокійною свідомістю цих протиріч ми назвали ос новою практичної діяльності людини і, отже, основою виховного мистецтва...

От головні результати, що ми добули в наших аналізах процесів свідомості. Тепер ми підемо шукати подібні ж результати в процесах відчування... і в процесах бажання і волі.

горезвісних картинах темпераментів. Візьмемо, наприклад, характер Руссо і подумаємо, до якого з чотирьох темпераментів можна його віднести. Він захоплюється задоволенням, як сангвінік; біжить від суспільства, як меланхолік; дратівливий і мстивий, як людина жовчного темпераменту; швидкий на дружбу і ненадійний у ній — знову ж як сангвінік; нетерплячий, щоправда, у всьому, але крім того, що його дійсно захоплює. Важко, здається, назвати його флегматиком, а тим часом він так повільно і терпляче виробляє свої твори, що, випливаючи з опису темпераментів, це міг би зробити тільки найсильніший флегматик. Недовірливий і підозрілий до смішного, він навіть може бути названий іпохондриком, не тільки меланхоліком; але подивіться, скільки істинно дитячої веселості і довірливості виявляється в ньому при нагоді! Він схильний плакати над такими дрібницями, над якими інший сміється; але його жарт веселий і колючий. Він поблажливий до своїх недоліків, як щирий сангвінік, але не поблажливий до недоліків інших, як людина вкрай жовчного характеру. Його прихильності мінливі, і в той же час ми бачимо, що до глибокої старості дожили в ньому прихильності і ненависті дитинства. І, крім того, як не схоже дитя Руссо, веселе, довірливе, пустотливе, на похмурого старого, що утік від людей на незаселении острівець швейцарського озера! ...Тут ви бачите, що життя розуму і серця перемішало риси всіх темпераментів у саму строкату, але цілком зрозумілу картину.

14. ...До того ж самому результату у відношенні темпераментів прийдете ви, вивчаючи характер першої близької вам людини, і особливо вивчаючи його не в один який-небудь момент, що дало б вам самі помилкові результати, але спостерігаючи над тим, як він виявлявся в довгий період часу, якщо не усе життя. Постійно ви зу­стрінете людей, що уражають вас переміною своїх схильностей і в той же час наполегливістю якої-небудь однієї з них, людей дратівли­вих в одному і дуже флегматичних в іншому, що легко прощають одне і ніколи не прощають інше, егоїстів і в той же час готових на самопожертвування, людей, що люблять суспільство й у той же час уникають його, і т.д.; словом, ви зустрінете в кожнім характері протиріччя знаменитим картинам темпераментів.

15.Вихователь... практично переконується, що ті самі риси характеру, що приписуються як уроджені тому чи іншому темпераменту, бувають дуже часто наслідком виховання. Інакше вихователь не говорив би вам безупинно, що можна залякати дитя і зробити його боязким, що можна зробити дитя ту­пим, ледачим, злим, і що все це залежить від виховного впливу родини, школи і взагалі життя. Однак же і вихователь знає, що є щось таке, уроджене в людині й що можна відчути в способі його

Глава ХIII

Утворення характеру; стан питання: чотири темпераменти

1. ...Дві особи, що володіють зовсім різним розумовим розвитком і зовсім різним запасом знань, як по кількості, так і по якості, можуть бути дуже подібні по характеру... Люди, однаково розвинуті й однаково володіючі знаннями, можуть бути зовсім різного характеру. У людини дуже освіченої може бути характер дуже незначний, і в людини не дуже освіченої — характер дуже сильний. З цього ми бачимо, що поняття характер складається, головним чином, зі спостережень над особливостями діяльності почуття і волі, незалежно від розумового багатства чи розумової бідності людини. ...Зла і добра людина, моральний і аморальний можуть мати однаково слабкий чи сильний, постійний чи рвучкий, холоднокровний чи запальний, рішучий чи нерішучий характер і т.д. Отже, у поняття характер не входять ні розумовий, ні моральний стан людини: не входить самий зміст відчувань і бажань, а тільки форма їхнього прояву. ...Поняття характер витягається винятково зі спостережень над особливостями людської діяльності, і притім, не над змістом цієї діяльності... але над її формами. От чому ми відносимо вивчення утворення характеру до області волі. У характері саме виявляється особливість дії волі в різних індивідах. Від цього вираження сила характеру і сила волі часто вживаються як синоніми, хоча це вживання і не зовсім правильне...

2. ...Говорячи про характер, люди називають його поганим і гарним зовсім не в тому змісті, у якому говорять про гарне чи погане здоров'я. Характером людини пояснюють його вчинки, але сам характер ставлять часто йому в провину... Виховання, з одного боку, радить придивлятися і пристосовуватися до характеру вихованця, а з іншого, — дає правила, яким чином виховувати характер у людині. З цього ми вправі вивести, що загальнолюдська психологія... бачить у характері в той самий час і щось природжене людині, і те, що формується в ній протягом її життя, — і цей погляд зовсім справедливий<...>

5. ...Ще Галлен розділив характери людські за чотирма темпераментами: на сангвінічні, холеричні, меланхолійні і флегматичні. ...У житті ці чотири види характерів ніколи не зустрічаються окремо, а завжди риси одного перемішані з рисами іншого<...>