2. Не визнаючи безпричинних явищ... Людина в той же час найбільш дивним чином суперечить самій собі і своїй науці,визнаючи в самій собі свободу волі, тобто явище без причини...

3. Остання філософська система (гегелівська) знищує свободу волі, хоча і хоче спритним софізмом ухилитися від цього...

4. Остання психологічна система (система Ьенеке, складаючи всі психологічні явища зі слідів відчуттів, що не залежать від людини, тим самим уже знищила всяку можливість свободи волі. Усяке людське бажання і всяке бажання, словом, всякий акт волі... є необхідний результат цих слідів, отже, з'являється так само невільно, як невільно спалахує порох від упалої на нього іскри.

5. Про природні науки і говорити немає що. ...Прагнення... їх...виявляється... у тім. щоб пояснити всі психічні акти — і розуму, і волі — законами матерії, що, звичайно, виключають всяке поняття про волю. Не говорячи вже про матеріалістичні тенденції довести, що вчинок людини залежить від того, що вона з'їла чи випила; але й у книгах набагато серйознішого змісту ми бачимо те ж саме прагнення, хоча воно і не виражається в такій цинічній і грубій формі<...>

6. У науках історичних помітно те ж прагнення пояснити всі дії людини і народів незмінними законами природи.Статистика... більш-менш ясно натякає, що дії людські,удавані найбільш довільними, суть тільки неминучі наслідки незалежних від людини фізичних причин.

7.Але, визнавши загальну причинність законом, що не має винятків, ми прямо вийдемо на небезпечну і сумну дорогу східного фаталізму... Неминуче дійдемо до положення, що все

процес... Ці... прагнення ми знаємо тільки в формі дивних Непримиренних протиріч, що з'являються звідкись, тільки не з досвіду і спостереження... Природно, що ми вказуємо джерело цих прагнень у дусі, тому що цим ім'ям ми прийняли називати сукупність особливостей, що відрізняють психічну діяльність людини від такої ж діяльності у тварин...

3. Свідомість наша... по самій природі своїй усе приводить до найвищої єдності... а тому не терпить протиріч у своєму змісті і прагне видалити їх, так що слабість розумового процесу в інших людях виявляється саме тим, що в їхніх висновках існують протиріччя, яких вони не зауважують. Але... тоді як протиріччя, внесені в розумовий процес зовнішнім світом, легко примиряються, з чим разом і розумовий процес припиняється, протиріччя, що входять у розумовий процес зсередини людини, ніколи не примиряються і безупинно підтримують діяльність цього процесу. От чому, не тільки від одного володіння даром слова, розумовий процес \ людини не зупиняється на перших ступінях свого розвитку, як зупиняється він у тварин.

4. ...Тепер глянемо на самі ці протиріччя, що вводяться духом людини в розумовий процес.

Г лава ХLVII

Протиріччя ідеї причини й ідеї волі

Протиріччя причини

1. ...Тварина, точно так само, як і людина, зауважує зв'язок між явищами й у явищах, що постійно передують іншим явищам, може визнати причини, а в явищах, що постійно випливаю і ь за першими, — наслідки. Цим тільки можна пояснити багато розумових дій тварин, коли вони, навчені досвідом, відвертають причини, наслідки яких їм не подобаються, чи викликають причини, наслідками яких бажають скористатися. Але як тільки бажання тварини задоволене, так і дослідження причин припи­няється. Тварина, якщо так можна виразитися, вірить у без­причинність явищ і тільки з випадкових досвідів довідавшись причини деяких явищ, користується своїм знанням для задоволення своїх матеріальних потреб. Не так поступає людина: довідавшись по досвіду причини деяких явищ і не бачачи причин набагато більшого числа інших, вона тим не менше продовжує вірити, що немає явищ без причини... Відкіля ж береться ця впевненість, що суперечить досвідам і спостереженням, що показують нам набагато більше явищ без причин, ніж із причинами?... чи не виражають нам самі древні міфології, що людина не

Глава ХVХ

Свідомість і

розум

1. Великі протиріччя... внесені духом у розумовий процес свідомості, повідомили і дотепер повідомляють йому безустанну енергію в його русі вперед і вперед. До чого прагне це вічне примирення протиріч, що не примиряються, і вічне перебування нових протиріч у і їм, що здавалося примиреним, -цього ми не знаємо. Ціль ця лежить поза людським життям і поза людською свідомістю... Безсумнівно тільки те, що, досягаючи цієї невідомої мети, що лежить поза нашим тимчасовим існуванням, ми досягаємо безлічі побічних цілей: наука наша йде вперед, матеріальний побут поліпшується, суспільний — удосконалюється, людина розвивається і розумово, і морально. <...>

3.Сутність свідомості, і, отже, розумового процесу, складається в знищенні протиріч, що безупинно вкрадаються в нього, але не така сутність розуму, що усвідомлює ці протиріччя і разом з тим бачить неминучість їх. Розум є продукт свідомості, а розум — свідомість самого цього процесу, чи, вірніше, самосвідомість розуму. Розум є сукупність фактів,придбаних свідомістю з досвідів і

спостережень над зовнішнім світом. У розумі до цього змісту свідо­мості приєднуються ще спостереження і досвіди, що зробила свідо­мість над власним своїм процесом у різних областях розумової діяльності — в історії філософських і політичних систем, в історії цивілізації, в історії релігії, в історії самої науки, зводячи всяку історію й історію взагалі до спокійного психічного аналізу. Але з цього, звичайно, не потрібно робити висновки, що розумом володіють тільки психологи, історики і філософи ех effiсіо. Усяка мисляча людина неодмінно історик, філософ і психолог; усякий робить спостереження над власним розвитком; усякий робить досвіди в психічній сфері і. висновки з цих досвідів.