Глава XXXV

У т в о р е н н я понять часу, простору і числа

1. Питання про утворення в нас понять часу і простору завжди було одним із найважчих у метафізиці і психології. Труднощі тут у і їм, що всі предмети зовнішнього для нас світу і всі його явища представляються нам не інакше, як уже розміщеними в просторі і відбуваються в часі... З яких же уявлень могли утворитися ці поняття, якщо в кожному нашому уявленні вони вже є готовими? Одержати їх з безпосередніх відчуттів... ми також не могли: усі відчуття наші викликаються в нас впливами матеріальних предметів зовнішнього світу на нашу нервову систему; але такого матеріального предмета, як час, чи такого, як простір, у зовнішньому світі немає. Одне відчуваємо ми нервами зору, інше — нервами слуху, третє — нервами дотику; але якими ж нервами відчуваємо ми час чи простір?<...>

4. ...Відсутність зору і навіть відсутність слуху і дарунка слова разом не заважають утворенню в людини дуже вірних понять про простір і час... З іншого боку, якщо ми уявимо

знову відчуває можливість продовжувати рух. З численного повторення таких досвідів повинно було утворитися почуття порожнечі на противагу почуттю перешкоди, почуттю матерії. У подальших досвідах... утворилося почуття відстані... З цих двох почуттів: порожнечі і відстані.. могло утворитися... і саме поняття простору як порожнечі, у якій тіла розташовані, як острови в безмежному океані. Спочатку, звичайно, не було поняття про нескінченний простір, але не було і про кінцевий...

17. Ідеї безмежності, так само як і ідеї вічності, людина не могла витягти з зовнішніх досвідів, що дають винятково тільки тимчасове і кінцеве; але вона витягла ці ідеї з внутрішніх досвідів,що переконали її в і їм... що душа не може обмежитися ніякими межами часу чи місця...

18. Щоб вимірювати простір і час... потрібно вже було число<...>

20.Перше поняття про число утворилося, без сумніву, зі споглядання людиною зовсім однакових предметів... Можливо,поняття пари було першим числовим поняттям... Але рахувати людина вивчилася потроху... Як розвивалося поняття числа в людстві, так розвивається воно тепер у кожній дитині, у якої понят- тя рахунку з'являється значно пізніше багатьох інших понять... Хоча, звичайно, без назв людина не могла би утримувати в пам'яті довгого ряду чисел; але не назва викликає рахунок — це тільки полегшуючий спосіб... Якби не було потреби рахувати, то не з'явилося б, звичайно, і слів для рахунка. Слово народиться з потреби, а не потреба зі слова...

21.Ідеї міри не слід змішувати з ідеєю числа, хоча на практиці вони, звичайно, з'єднуються. Першою мірою є сама людина чи те зусилля, що вона уживає для вираження руху. Лікоть, крок,чверть, день шляху, година переходу — от, без сумніву, перші одиниці міри людини. Число ж, з'єднавшись з мірою, дає можливість початку математики.

Глава XXXVI

Значення довільних рухів у розумовому процесі

1. З усього сказаного в попередній главі ми вправі вивести, що... рух є загальне корінне поняття для простору і для часу. Простір ми вимірюємо рухом, говорячи: у мить ока, на годину шляху і т.д. Час ми також вимірюємо рухом: чи своїм власним, чи рухом сонячної тіні, рухом піску в пісковому годиннику, рухом маятника і т.д. Час ми вимірюємо простором, простір часом, а те й інше вимірюємо рухом; але самі ці рухи ми вимірюємо вартістю їх для організму й остаточно для душі...

між рухом і нерухомістю, під час якої сили виробляються і не витрачаються... Але для того, щоб стала формуватися свідомість простору, потрібно було до почуття зусилля і до почуття розмаїтості в зусиллях приєднатися ще відчуттю дотику, потрібно вже було, щоб рух зустрів перешкоду... З багатьох подібних зустрічей... могло виникнути... кілька наших основних понять, а саме, поняття про матерію, про пружність, про вагу, про силу і про простір.

14. Якщо ми в темній кімнаті опустимо нашу руку в шухляду і будемо рухати її від однієї стінки шухляди до іншої, то ми досить вірно визначимо величину шухляди. Ясно, що при таких обставинах ми могли вимірити дану величину тільки величиною наших рухів, а величину рухів — величиною витрати сил на цей рух; саму ж витрату сил ми виміримо ступенем душевних зусиль, ужитих нами на те, щоб викликати до діяльності нерви руху і за допомогою їх перетворити сховані сили організму в мускульні скорочення...

Такий спосіб виміру відстаней, звичайно, може показатися нам дуже недосконалим і повільним, тому що ми маємо зір, що сильно полегшує і скорочує вимір відстаней; але ми не повинні забувати, що, по-перше, сліпонароджені тільки одним цим способом досягають дуже точного виміру відстаней; а по-друге, що й у вимірі відстані зором головну роль грають знову ж м язові відчуття, що народжуються при русі очних м язів... Тепер для нас уже зрозуміло головне, а саме, як почуття зусилля може переробитися досвідами в почуття часу, а почуття часу — у почуття простору. Простір і час, власне, тільки дві сторони однієї і тієї ж ідеї. Якщо ми, наприклад, провівши очима від одного кінця ландшафту до іншого, уявимо собі всю довжину шляху в даний момент, то одержимо ідею відстані; якщо ж ми будемо пам'ятати початок ландшафту як минуле, а кінець як сьогодення, то одержимо ідею періоду часу. Ми згадуємо пройдений нами шлях чи як простір, чи як час, дивлячись по тому, як звернеться наша свідомість до цього спогаду: якщо ми звернемо увагу на витрату нами сил, то в результаті буде відчуття часу; якщо на результат витрати, то — ідея відстані... Рух, що відбувається, дає нам час; рух зупинений— простір... Обидві ці ідеї утворюються разом, помалу, у незліченних досвідах, але утворення ідеї часу скрізь передує...

16. Яким образом поняття простору формувалося помалу за допомогою досвідів і спостережень — це неважко собі представити.Упираючись у що-небудь, дитя випробовує перешкоду, перешкоду своєму руху, а видаляючи ці предмети чи минаючи їх, дитя

залежить не від свідомості, що склала своє судження досконале правильно, а від недоліку матеріалу... У цьому відношенні істина всіх людських висновків завжди відносна, і ми завжди можемо думати, що прийдешні століття зберігають у собі відкриття такої безлічі невідомих нам фактів, що ці факти змінять усі наші теперішні висновки, хоча... діяльність свідомості не зміниться і буде усе та ж.

4. ...Божевільний, котрий кричить, побачивши поріг, боячись розби­ти до нього свої скляні ноги, міркує так само правильно, як і Аристотель: він помиляється тільки у факті, і будь у нього дійсно скляні ноги, він вчинив би розсудливо, уникаючи порогів... Але не потрібно ще збожеволіти, щоб помилитися у факті; для цього досить, наприклад, мати слабкий зір чи страждати глухотою. Для цього досить навіть бути розсіяним,легковажним, закохатися,розсердитися, підкоритися якій-небудь пристрасті...

5. Недолік матеріалів, отже, є однією (є ще й інша) із причин помилок у висновках розуму. Розум будує тільки з того, що в нього є, а якщо цих матеріалів не вистачає на цілий будинок, то і будівля виходить однобічна...

7. ... Чим менше матеріалів, тим однобічніші й помилковіші будуть вис­новки, а якщо матеріалів багато, то свідомість губиться в них, не може їх оглянути разом з однаковою ясністю, а тому... знову приходить до. . однобічності і помилок у своїх висновках... Як же вийти з цього протиріччя?.. Чи не можна привести факти в таку форму, щоб... замість сорока, п'ятдесяти і більше фактів,необхідних для можливо вірного висновку і яких свідомість не може обійняти разом, склалося би два, три, з якими їй легко працювати? Таку задачу і вирішує поступова обробка фактів.

8. Обробка матеріалів свідомості (якість матеріалів) полягає саме в тім, що свідомість з... безлічі окремих матеріалів, фактів робить один і потім з... безлічі фактів іншого роду робить знову один і через це одержує можливість... зосередити свою силу тільки на двох<...>

10.Робота свідомості, остаточним результатом якої с мова і наука, представляє нескінченну розмаїтість; але... головний працівник і характер роботи той самий... Він усюди концентрує матеріали, факти, не знищуючи їхнього розходження, і тим самим концентрує свої обмежені сили... Таких робіт ми не бачимо в мертвій природі і тому не можемо відшукати в ній порівняння для цієї вікової безустанної роботи людства. Таким працівником є тільки свідомість і такою роботою-тільки розум і втілення його-мова.

15. Таким чином вирішується, очевидно, нерозв'язана задача досягти того, щоб фактів одночасно було в свідомості

г. Якщо ми розділимо всі наші знання за джерелами, з яких вони виходять, то побачимо, що цих джерел не одне, як визнають крайні емпіристи й ідеалісти, і не два, як визнає, наприклад, Локк, але три; а саме: 1) враження зовнішнього світу на наші органи почуттів — зір, слух, дотик, нюх і смак; 2) досвіди довільних рухів і зв'язане з ними мускульне почуття і 3) спостереження душею своєї власної діяльності, тобто самоспостереження, чи рефлексія, як назвав Локк цю діяльність душі, чи самосвідомість, як називають її інші... Для пояснення походження багатьох наших знань нам необ­хідне... як те, що дають нам зовнішні досвіди і спостереження, так і те, що дається нам досвідами і спостереженнями внутрішніми,.. Існує ще... наша власна довільна діяльність, результат якої переда­ється нам нашим мускульним почуттям, чи почуттям наших власних довільним рухів. Ми не маємо слова, щоб відрізнити цей досвід рухів від зовнішніх і внутрішніх досвідів; але різниця між ними очевидна: то досвід, а це дія, то спосіб до діяльності, а це сама діяльність. І чудово, що тільки те, що ми можемо уявити собі у формі рухів, здається нам дійсним, точним знанням<...>

Г л а в а ХLШ

Історія розуму

1. У розумовому процесі ми бачимо, з одного боку, діяча —свідомість, з її здатністю одночасно усвідомлювати, порівнюва­ти і розрізняти кілька відчуттів, уявлень і понять, а з іншої — матеріали, що надаються пам'яттю для цих робіт у процесі уяви...

2. ...Сила свідомості завжди обмежена; вона може разом усвідом­лювати кілька відчуттів, уявлень і понять, але чим більше цих матеріалів і чим вони різноманітніші, тим свідомість кожного з них стає тьмянішою. У свідомості... є постійне прагнення привести все, що усвідомилося, до єдності, і чим сутужніше задовольняється це прагнення, тим самим свідомість тьмянішає... Чим менше різних матеріалів (але ні в якому разі не менш двох, тому що інакше свідомості, як і муляру з однією цеглою, немає над чим працювати), тим свідомість ясніша. У цьому відношенні свідомість усіх людей однакова... Працівник (свідомість) той самий, і сили його завжди однакові, але кількість матеріалу і його попередня обробка різні, і з цього виходить ... нескінченна розмаїтість в... розумі різних людей і в розумі тієї самого людини в різні періоди його життя...

3. ...Якщо негр, що не бачив ніколи нікого, крім негрів, складає судження, що всі люди чорні, то помилка у висновку

чергу свідомість, що працює сильно в сфері відчуттів якого-небудь одного органа почуттів, може підсилити його природжену розбірливість.

3.Вплив уваги... на розумовий процес... висловлюється не тільки в тім, що чим свідомість зосередженіша, тим ясніше вона усвідомить, але і... прагненням видаляти з нього протиріччя чи примиряти їх...

4.Але якщо протиріччя у свідомості не уживається, то дуже уживається помилкове примирення протиріч. ...Такі помилкові прими­рення не далекі душі кожної людини, але вони надзвичайно шкідливо діють на розумову роботу і породжують безліч самих грубих марновірств, забобонів і упереджень... Наука руйнує ці удавані примирення і дає правдиві, але дуже часто... ставить нові і такі ж обманні ширми замість тих, котрі викинула<...>

5.Пам'ять зберігає і нагромаджує матеріали, над якими працює свідомість у розумовому процесі, і зберігає самі результати цих робіт... Розумовий процес буде відбуватися тим обширнішс і вірніше, чим досконаліша пам'ять...

7. Уява надає свідомості матеріали, що зберігаються пам'яттю, і тому чим живіше й розбірливіше йде це перебирання матеріалів, тим швидше йде і розумова робота свідомості. <...>

13....Підкріплення пристрасті необхідно для сильного руху ро­зумового процесу, а в той же час пристрасть затемнює розум...Є тільки одна пристрасть, що не засліплює розуму, і це — жагуча любов до істини... Прагнення до істини, природжене кожному, можна розвити в собі до щирої і всеперемагаючої пристрасті, була б тільки воля на те.

14.Воля знаходиться в найтіснішому зв'язку з розумовим проце­сом свідомості... Початок його є в більшій частині, якщо не завжди,акт волі, спонукуваний уродженими прагненнями душі знати правду, якою б вона не була... Тому що сама пристрасть до істини може бути розвита тільки волею же, тому виховання сильної волі ще необхідніше для вченого, чим для практичного діяча. Воля наша повинна постійно стояти на стражі на тих розумових робіт, відгороджуючи їх від усіх сторонніх впливів...

Г л а в а ХLV

Вплив духовних особливостей людини на розумовий процес

1. Ми вже показали вище, що здатність мати ідеї і дарунок слова дає людській свідомості ті засоби, з якими людський розум стає на ступінь, недосяжну для

якнайбільше і щоб свідомість... не розгублювалася в них і не розгублювала їх. Задача ця вирішується тією концентрацією матеріалу, фактів, що ми називаємо розвитком розуму й утворенням розуму, — зважується для всього людства взагалі і для кожної людини, зокрема. От у якім відношенні правий був Декарт, що стверджував, що жодна людська здатність не поширена так рівномірно між людьми, як здатність судження... Розходження в наших думках... залежить... від розходження в кількості, якості й обробці матеріалів, над якими трудиться свідомість... «Чим бідніший матеріал по кількості і чим менше оброблений він по якості, тим робота свідомості буде недосконалішою, тому що сили її все ті самі. Чим багатший матеріал свідомості і чим краще він попередньо оброблений, тобто згрупований, зосереджений, тим робота свідомості вийде досконалішою, тим її висновки будуть вірніші дійсності, плідніші, багаті наслідками».

18. Отже... сила розуму і сила свідомості — те саме, і тому немає потреби визнавати розум за особливу здатність, окрему від свідомості.Під ім'ям розуму ми повинні розуміти свідомість, узяту в даний момент...Свідомість розподілена між людьми рівномірно (та й у тварин вона, як можна думати, та ж сама)...

...Свідомість збагачується тільки: а) збільшенням фактів і б) переробкою їх... Роботу... цю виконує свідомість невпинно, у продовженні всього нашого життя, в одних швидше, в інших повільніше; в одних зосередженіше в одному напрямку і тому однобічно. в інших різноманїтніше і тому не зв"язано; у деяких свідомість працює багатосторонньо й у той же час складно. У цьому відношенні що ні голова, то і розум, і два зовсім однакових розуми неможливі...>