88. Проблема, гіпотеза, теорія як основні форми наукового пізнання.

Проблема (лат. probleme – перепона) – складне теоретичне питання, що потребує вирішення; ситуація, яка характеризується нестачею засобів для досягнення мети. Мета проблеми досягається лише за вироблення певної ідеї, яка виконує роль засоба її досягнення. Поява проблеми детермінована попереднім знанням та пануючими цінностями, проте визначаючою причиною виступають соціальні потреби.

Гіпотеза (з грец. припущення) – спосіб пізнавальної діяльності, побудови ймовірного знання. Постає як одна з можливих відповідей на запитання, один з можливих розвязків проблеми. У силу свого непевного характеру гіпотеза вимагає перевірки та доведення, після чого вона набуває характеру теорії. Вона будується як алгоритм реалізації дослідницької мети з можливим виходом на практичне рішення.

Теорія (грец. Theoria – спостереження, розгляд) – вища форма організації наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві зв'язки певної області описуваної дійсності. Вона в ідеалі повинна являти собою систему законів науки і презентувати основний категоріально-понятійний апарат її опису. Теорія повязана з фактами двояким чином: з одного боку шлях до теорії лежить через факти, а з іншого висунення теоретичних побудов є необхідною умовою встановлення нових фактів.

У структурі повністю розгорнутої теорії виділяють: 1) фундаментальну теоретичну схему – вихідні принципи, закони, основні категорії та поняття; 2) можливі додаткові приватні теоретичні схеми, що конкретизують фундаментальну теоретичну схему на суміжні предметні області; 3) ідеалізовану схему описуваної області; 4) логічну схему теорії, що включає допустимі правила висновків, способів доведення і принципів оформлення; 5) мовної тезаурус, синтаксис як норми побудови правильних мовних виразів; 6) інтерпретаційну схему, програмуючу можливість переходу від концептуальної схеми до рівня фактів і процедур спостереження і експерименту; 7) сукупність законів і тверджень, логічно виведених з фундаментальної теоретичної схеми.

89. Поняття методології і методу пізнання. Класифікація пізнавальних методів.

Метод (від гр. methodos — шлях дослідження, пізнання) — спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, який обумовлено закономірностями відповідного об'єкта, сукупність правил, прийомів пізнання і перетворення дійсності.

Методологія (від гр. methodos — шлях дослідження, пізнання та гр. logos — вчення, тобто вчення про метод): 1) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності. 2) сукуп. методів.

Сучасна класифікація методів і прийомів пізнання враховує зв'язок різних методів: конкретних наук, загальнонаукових, емпіричного пізнання, загальнофілософських.

Усталені методи філософського пізнання:

Метафізичний метод в філософський метод, протилежний діалектиці. З точки зору метафізичного методу і в природі, і в суспільстві, і в духовній сфері об'єкти, процеси, явища існують відокремлено, без взаємного органічного зв'язку, вони не розвиваються. Хоча в них і відбуваються певні зміни, вони не приводять до виникнення якісно нового.

Діалектичний метод філософії, — це філософський метод, за яким Всесвіт і різні його сфери розвиваються шляхом якісних змін, боротьби протилежних сил, сторін на основі універсального зв'язку всіх явищ, об'єктів, процесів.

Щодо загальнонаукових методів, то до них належать аналіз (розчленування предмета пізнання) та синтез(метод вивчення об'єкта у його цілісності), індукція (перехода от частного положения к общему) та дедукція(перехода от знания общих закономерностей к частному их проявлению), моделювання та ін., а також прийоми дослідження: гіпотеза, ідеалізація, формалізація тощо. В фізиці ще І.Ньютоном було запропоновано метод принципів.

Новітні філософські методи:

Феноменологія (грец. phainomenon — той, що з'явився) — суб'єктивно-ідеалістична течія 20ст., яка зводить все суще до феноменів (явищ свідомості, даних з очевидністю) і описує їх за допомогою інтуїції. Едмунд Гусерль -творець і відомий представник феноменології.

Герменевтика (від грец. ερμηνεύειν — тлумачити) — у первісному значенні — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів. У XX ст. набуває ширшого значення як метод, теорія чи філософія будь-якої інтерпретації. (Мартіна Гайдеґґера, Ф. Шлейєрмахер, В. Дільтей )

Психоаналіз — група психологічних теорій особистості, методів дослідження ментальних процесів, а також методів терапії невротичних захворювань.

Структуралізм - методологія гуманітарних наук, яка намагається аналізувати певну специфічну галузь, як складну систему взаємопов'язаних частин.