79. Уявлення про знання і пізнання.

Знання — форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини. Виділяють різні види знання: наукове, повсякденне (здоровий глузд), інтуїтивне, релігійне та інші. Знання у широкому сенсі — сукупність понять, теоретичних побудов і уявлень, знання ́ у вузькому сенсі — дані, інформація. Знання — суб'єктивний образ, об'єктивна реальність, тобто адекватне віддзеркалення зовнішнього і внутрішнього світу в свідомості людини у формі уявлень, понять, думок, теорій.

Пізнання – процес цілеспрямованого, соціально-детермінованого відтворення дійсності в свідомості людини. Головним питання гносеології є притання про спроможність нашої свідомості давати адекватне відображення дійсності. Таким чином однією з проблем пізнання є можливість його достовірності. У спробі її вирішення можна позначити три основні лінії: оптимізм, скептицизм і агностицизм.

Гносеологія (від грец. γνώσις — «знання» і λόγος — «вчення, наука») — теорія пізнання. Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст. еорія пізнання, гносеологія, епістемологія, розділ філософії, у якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності.

Пізнання досліджується з часів грецької філософії. Це дослідження пізнання складає предмет вчення про пізнання, яке тільки з Канта визначилося як особлива область філософії, одержавши назву «Теорія пізнання», і яке в 19 ст., а також на початку 20 ст. іноді домінувало майже над всіма іншими напрямами філософії.

Усередині пізнання проводять відмінність між (несправжнім) формальним або абстрактним, пізнанням і (справжнім) змістовним або конкретним пізнанням; у свою чергу усередині цього ділення відбувається розчленовування на багато видів пізнання відповідно до найважливіших наочних областей.

Прогрес пізнання знаходить свою остаточну межу в межі пізнаваності. За цією межею починається непізнаване (часто помилково зване ірраціональним). Існування непізнаваного — це таке існування, яке не дає припинитися процесу пізнання.

80. Теорія пізнання, її предмет і метод.

1. Пізнання – процес цілеспрямованого, соціально-детермінованого відтворення дійсності в свідомості людини. Головним питання гносеології є притання про спроможність нашої свідомості давати адекватне відображення дійсності. Таким чином однією з проблем пізнання є можливість його достовірності. У спробі її вирішення можна позначити три основні лінії: оптимізм, скептицизм і агностицизм.

Оптимісти (гностики) стверджують принципову пізнаваності світу. Скептицизм, напротивагу, визнаючи принципову можливість пізнання, висловлює сумнів у достовірності знання. Агностицизм (Кант, Юм) – вчення, заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності. Воно не заперечує пізнання взагалі, проте визначає його лише як знання про явища або про власні відчуття.

Наступною проблемою пізнання є проблема обґрунтування знання, що великою мірою пов’язана з попередньою. Вона включає 2 аспекти: визначення джерела знання та визначення його істиності. При вирішенні першого аспекту проблеми теж виділяють 2 напрями. Перший шукає джерело знання «з середини», в самій людині. (раціоналізм) Другий напрям шукає джерело знання «з зовні». (емпіризм). Прикладом об’єднання «внутрішнього» та «зовнішнього» виступає філософська система Канта: чуттєвий досвід впорядковується за допомогою апріорних форм пізнання, сформованих під дією культури, середовища. Щодо вирішення такого аспекту даної проблеми як визначення істиності знання, то вона в першу чергу пов’язанна з суб’єктивним моментом пізнання. Див.47. (Виділяють наступні критерії: практика, досвід, мислення, інтуїція.)

Ще одна проблема пізнання, яка має місце, – це проблема раціональності. Наука встановлює істину раціональними методами. Раціональність постає як установка на те, що людина здатна самостійно досягти істини (не конкретизуючи її джерело). Проте постає питання, про існування меж, які людський розум не в змозі осягнути.

2. Предметом пізнання є явища і закономірності об'єктивного світу. Пізнання є основним предметом науки гносеології (теорії пізнання).

3. Методи пізнання: «Існують два основні стовбури людського пізнання, що зростають, мабуть, з одного загального, але невідомого нам кореня, а саме чуттєвість і розум: за допомогою чуттєвості предмети нам даються, розумом же вони мисляться.» І.Кант.