Тема 1.3 Стратегія і тактика збереження стабільного розвитку життя на Землі

Самостійна робота № 6 Стратегія і тактика виживання людства. Екологічна освіта і

виховання (2 год.)

Питання 1 Стратегія і тактика виживання людства

Нині настав час серйозного переосмислення людством ставлення до природи, час об’єднання зусиль націй і народів у боротьбі за врятування біосфери планети, здійснення но-вих локальних, регіональних і міжнародних програм подальшого розвитку і виживання. Існу-вання і благополуччя людини сьогодні залежить від того, чи вдасться нам піднести принципи довгострокового розвитку до рівня всесвітньої етики. Для цього слід докласти великих зу-силь і підвищити готовність до співробітництва націй в таких сферах, як глобальна ліквідація бідності, активна підтримка миру в усьому світі, підвищення міжнародної безпеки, раціо-нальне бережливе використання глобальних загальних природних ресурсів, регулювання на-родонаселення, вирішення проблем енергетики (максимальне залучення альтернативних ви-дів енергії, підвищення ефективності, надійності і безпечності існуючих), харчування, урбані-зації, охорони флори і фауни.

Тягар цих турбот має лягти на всі країни. Ті з них, що розвиваються, перш за все по-винні вирішувати демографічні проблеми, проблеми спустелювання, знищення лісів, фауни і флори, розвинені країни – суперіндустріалізації, перезабруднення довкілля відходами, понад-виробництва і понадспоживання, кислотних дощів, демілітаризації тощо. Всі країни повинні брати участь у збереженні світу, виправленні економічної системи, яка посилює нерівність і збільшує кількість бідних і голодних.

Запорукою безпеки виживання людства є пошук докорінних змін, перш за все організа-ційних. Але між країнами існують великі розбіжності щодо кількості населення, ресурсів, рівнів прибутків, традицій і досвіду керівництва управлінського персоналу. Тому лише уряди країн (кожен у себе) можуть найбільш ефективно здійснити, використовуючи позитивний міжнародний досвід, ці зміни. В цьому велику роль повинні зіграти міжнародні установи, особливо ООН.

Наступні декілька десятиліть для майбутнього людства будуть визначальними: або співдружність націй вирішить найголовніші екологічні проблеми, або почнеться незворотня деградація біосфери і поступова загибель цивілізації. Планета вже не витримує антропоген-ного тиску: стрімке зростання кількості населення, значний приріст економічної активності, некероване збільшення різних перетворень в сільському господарстві, промисловості, енер-гетиці, супермілітаризація суспільства і накопчення величезної кількості небезпечної ядерної і хімічної зброї. Нові технології і необмежений доступ до інформації відкривають нові вели-чезні перспективи позитивного і негативного перетворення довкілля.

Взаємопов’язаний, комплексний характер нових завдань і екологічних проблем всту-пив у протиріччя з характером дій існуючих національних відомств у межах кожної країни і транснаціональних компаній і корпорацій світу. Ці відомства є незалежними, відокремлени-ми і виконують порівняно вузькі завдання, приймаючи рішення за закритими дверима. Існує роз’єднаність відомств, що керують економікою, і відомств, які відповідають за охорону при-роди. Новий підхід вимагає докорінної зміни ставлення урядів, відомств, корпорацій і при-ватних осіб до навколишнього середовища, подальшого розвитку і міжнародного співробіт-ництва. Такий підхід може бути реалізований 2 шляхами. Перший – коли головна увага буде зосереджена на екологічних наслідках, другий – на причинах. На першому шляху вже досяг-нуто певних успіхів: з’явилися нові установи, які займаються охороною природи і раціональ-ним використанням ресурсів; розгорнуто екологічний моніторинг, спецекологічні досліджен-ня; вдосконалюється екологічне законодавство, що сприяє розробці нових, екологічно не-шкідливих і менш ресурсоємких технологій. Раніше головну увагу більшість відомств й орга-нізацій приділяла наслідкам екологічних порушень. Нині настав час проаналізувати при-чини негативних екологічних ситуацій і почати їх усунення.

Природоохоронні завдання і забезпечення стійкого розвитку повинні бути невід’ємною частиною діяльності усіх урядових відомств, міжнародних і великих приватних організацій. Вони мусять відповідати за те, щоб їх політика, програми і бюджети заохочували і підтриму-вали екологічно безпечну та економічно стабільну діяльність.

У наш час традиційні кордони між країнами, націями з екологічної точки зору стають прозорими, проникними, а діяльність, яка колись вважалася винятково «внутрішньою спра-вою», сьогодні зумовлює екологічну ситуацію, розвиток і виживання інших країн. Тому не-обхідно зміцнити міжнародно-правову основу для забезпечення стійкого розвитку. Основні зміни щодо організації правової реформи на національному, регіональному і міжнародному рівнях повинні відбуватися, на думку експертів ООН, у таких напрямках:

- звертання до першопричини екологічної кризи;

- боротьба з її наслідками;

- оцінка глобального ризику;

- залучення широкої громадськості;

- забезпечення засобів правового регулювання;

- інвестування в наше майбутнє.

Сьогоднішнє покоління має активно діяти вже зараз, на національному і міжнародному рівнях, щоб у майбутніх поколінь ще залишалася можливість вибору.

Питання 2 Екологічна освіта і виховання

Зараз людство чітко усвідомлює важливість екологічного виховання та освіти. Сьогод-ні цій проблемі в усьому світі приділяється велика увага. Можна сказати, що наш час – це пе-ріод тотального екологічного всеобучу, коли основи екологічних знань викладають усім, по-чинаючи з дитячого віку – в школах, інститутах, на різних семінарах, курсах, по радіо і теле-баченню – та закінчуючи підвищенням рівня екологічної освіти керівників усіх рангів у всіх країнах, на всіх континентах.

У розвинених державах розроблені і вдосконалюються програми і концепції розвитку екологічної освіти, програми і плани підготовки спеціалістів-екологів сучасного рівня. Бук-вально за кілька останніх років видано багато посібників і підручників, науково-популярної і публіцистичної літератури, знято фільми і розроблено рекомендації еколого-освітнього зміс-ту. В більшості країн світу екологія стала обов’язковою дисципліною в усіх школах і вищих закладах освіти, в багатьох вищих навчальних закладах створено кафедри або факультети екологічного профілю, проведено сотні екологічних національних і міжнародних семінарів, конференцій, з’їздів.

Велику еколого-просвітницьку роботу провадять в усьому світі організації „зелених”, товариства з охорони природи, серед них такі відомі, як „Грінпіс”, „Легамбіенте” тощо.

Ці важливі для цивілізації процеси екологізації свідомості населення, формування но-вого – екологічного світогляду, нової – екологічної культури цілком характерні і для України.

З 1989 р. практично в усіх вузах України, на всіх факультетах, почали читатися курси лекцій з екологічних знань за новими програмами.

За останні 5 років у нашій державі також розроблено програми і концепції розвитку екологічної освіти й виховання, видано посібники і підручники з екології, створено десятки кафедр і факультетів екологічного профілю в інститутах і університетах, започаткувалося ба-гато журналів загальноекологічного, еколого-економічного, еколого-географічного змісту („Ойкумена”, „Світ у долонях”, „Пролісок”, „Паросток”, „Рідна природа” тощо).

Ще в 1975 р. учасники Міжнародного семінару з екологічної освіти (Белград, Югосла-вія) запропонували глобальну схему екологічної освіти. Відповідно до цієї схеми головною метою екологічної освіти має бути формування в населення планети усвідомлення того, що довкіллям необхідно опікуватися й що для цього треба мати відповідні знання, досвід, умін-ня, мотивації та зобов’язання як для індивідуальної, так і для колективної роботи задля поря-тунку біосфери і запобігання майбутнім екологічним катастрофам.

У 1977 р. на Міжнародній конференції (Тбілісі) завдання і мету екологічної освіти було конкретизовано:

* сприяти чіткому усвідомленню того, що суспільство розвивається за тісних взаємозв’язків

усіх природних і соціальних процесів;

* забезпечити кожній людині можливість здобути знання, право, досвід і умови їх реалізації,

необхідні для захисту довкілля та його поліпшення;

* розробити нові алгоритми поведінки окремої людини, груп людей і суспільства як єдиного

цілого стосовно довкілля.

Сьогодні активно розвиваються як формальна екологічна освіта (в школах, вищих нав-чальних закладах, інститутах підвищення кваліфікації), так і неформальна (за допомогою за-собів масової інформації, кіно, музеїв, виставок, заходів природоохоронних товариств тощо).

Екологічна освіта стала також ключовим елементом програми МАБ („Людина і біо-сфера”), в здійсненні якої Україна бере активну участь з 1981 р. Ця програма виконувалася за кількома проектами міжнародної програми МАБ. Уній беруть участь близько 40 установ НАН України, 50 вузів, 125 галузевих науково – дослідних установ (близько 5 тис. фахівців, майже 200 докторів і 600 кандидатів наук).

Сьогодні в світі екологічна освіта визнається одним із основних факторів екологізації всіх видів людської діяльності. Вона розглядається як самостійна і нагальна проблема, як важливий інструмент управління, головний важіль для вдосконалення моделі виробництва і споживання з урахуванням можливостей біосфери.

Період з 2005 по 2015 р. на Всесвітньому Самміті в Йоганнесбурзі рекомендовано об’явити десятиліттям освіти задля еколого-збалансованого розвитку.

У цей самий період в Україні також відбулася низка важливих подій, пов’язаних із роз-витком екологічної освіти: наприкінці 2001 р. затверджено Концепцію екологічної освіти України, на початку 2002 р. - план заходів з її реалізації, наприкінці 2002 р. до Верховної Ради подано проект Закону України про екологічну освіту.

У 2001 р. в нашій країні створено перший спеціалізований вищий навчальний заклад - Одеський державний екологічний університет, базовий з підготовки кадрів для Міністерства екології і природних ресурсів України.

Для перевірки засвоєння матеріалу самостійної роботи № 6 необхідно усно відповісти на питання:

1 В чому полягає стратегія і тактика виживання людства?

2 В яких сферах людська спільнота повинна об’єднати зусилля аби зберегти стабільний

розвиток життя на Землі?

3 Чим відрізняються екологічні проблеми, які постають перед розвиненими країнами від тих,

що постають перед країнами, котрі розвиваються?

4 Якими 2 шляхами може бути реалізований новий підхід об’єднання дій відомств, які

керують економікою, і природоохоронних відомств?

5 Доведіть справедливість тези: наш час – період тотального екологічного всеобучу.

6 Охарактеризуйте стан екологічної освіти і виховання в Україні.

7 Поняття формальної і неформальної екологічної освіти.

Термін виконання – 1 тиждень.