Тема 4. Тоталітарні та диктаторські режими срср у 1945 – 1953 рр.

1. Повоєнна розруха в країні. Відбудова господарства

Відродження народногосподарського комплексу СРСР почалось одразу після визволення з-під нацистської окупації. Слід підкреслити, що відбудова СРСР мала низку особливостей, що відрізняли її від західних країн.

Насамперед суттєво відрізнялися масштаби збитків, завданих Другою світовою війною. У руїнах лежали 1710 міст і селищ міського типу та понад 70 тне. сіл, було зруйновано більш як 31 тис. промислових підприємств. В Україні, наприклад, залишилися цілими лише 19% довоєнної кількості промислових об'єктів, тоді як в Італії вціліло 80%, а в Західній Німеччині — 90% виробничих потужностей.

Війна заподіяла величезної шкоди сільському господарству: на чверть скоротилися посівні площі, погіршився обробіток ланів, зменшилися врожайність, рівень механізації, скоротилася чисельність працездатного населення. У цілому матеріальні збитки СРСР, заподіяні війною, становили 2569 млрд крб. (у довоєнних цінах). Радянський Союз втратив понад 30% національного багатства.

Фактично відбудову економіки СРСР було завершено на початку 50-х рр. За короткий час було відбудовано і побудовано 6200 промислових підприємств. Нові гіганти індустрії виросли на Уралі, в Західному Сибіру, Казахстані, житлове будівництво становило 100 млн мг на рік. Одначе виробництво в сільському господарстві залишалося на рівні середини 20-х рр. Посилилася диспропорція у розвитку економіки, особливо оборонної: випереджальними темпами розвивалися галузі важкої промисловості, тоді як хронічно відставали галузі легкої та харчової промисловості, що пояснювалося меншими капіталовкладеннями в ці підприємства та відставанням сільського господарства, яке постачало для них сировину. Залишався непристойно низьким життєвий рівень населення: заробітна платня робітника і службовця в середньому становила 70 крб., колгоспника — 17 крб. на місяць, тоді як ціни зросли втричі проти 1940 р. Ліквідація карткової системи якісно не вплинула на життєвий рівень трудящих.

Негативні наслідки для населення СРСР мало й здійснення грошової реформи 1947 р., за якою проводився обмін старих грошей на нові за курсом: 10 старих крб. до 1 нового крб.; на ощадних книжках: до 3 тис. —• один до одного, більше 10 тис. — два до одного. Обмін проводився за місцем роботи, тому в умовах репресій та підозрілості населення побоювалося обмінювати всі наявні гроші; як наслідок, маса грошей лишилася без обміну на руках.

Лише невелика частина суспільства — партійно-державна номенклатура, що обслуговувалася цілою системою спецмагазинів і спец розподільників, мала високий достаток.

По-друге, різнилися джерела фінансування післявоєнної відбудови.

На відміну від процесів відбудови у Західній Європі, СРСР спирався (крім отримання репарацій) на власні ресурси і сили, не приймаючи допомоги ззовні, зокрема за планом Маршалла.

Виникає питання: чому СРСР відмовився від допомоги за планом Маршалла?

Одні дослідники вважають, що Сталіна не задовольнила одна з умов надання допомоги урядом США, а саме: "країни, які прагнуть отримати допомогу, повинні надати всебічну і правдиву інформацію про стан своєї економіки".

Інші дослідники пояснюють відмову СРСР від допомоги за планом Маршалла тим, що Сталін узагалі не довіряв урядові США і вважав здійснення плану Маршалла формою уярмлення інших країн.

Різними були й моделі відбудови в СРСР та в західноєвропейських державах. Якщо на Заході передовсім відбувалася стабілізація валюти, затим відновлювалась інфраструктура (доріг, засобів комунікації"), розвивалися сільське господарство і легка промисловість і лише потім вводилися нові технології у важку промисловість, то в радянській економіці основний наголос робився на відновленні важкої індустрії, економії коштів за рахунок сільського господарства і соціальної сфери. Процес відбудови здійснювався централізовано, на основі єдиного загальносоюзного плану. Планування проводилось і в деяких західних країнах, зокрема у Франції, але там воно мало рекомендаційний характер, а не директивний, як у СРСР.

Отож, єдине для всіх країн, що постраждали від воєнних дій, завдання відбудови зруйнованого господарства і переходу економіки країни на мирні рейки вирішувалося в СРСР та країнах Західної Європи по-різному.

2. Суспільно-політичне життя

Радянські люди захистили свою Батьківщину в боротьбі проти нацизму. Повертаючись до своїх зруйнованих домівок, вони, як і їхні далекі предки після Вітчизняної війни 1812 р., сподівалися на добрі зміни. Як писав один із відомих дослідників культу особи Сталіна Д. Волкогонов: "Вітер свободи, народного торжества, Перемоги, яка дісталася ціною мільйонних жертв, породжував смутну надію. Люди хотіли жити краще. Без страху і погейкувань. Ні, Сталіна, як і раніше, шанували, славили, схилялися, підносили, але водночас вірили, що не буде більше насильства, нескінченних кампаній, постійних жорстких нестач найнсобхідні-шого, які стали однією з рис радянського способу життя.

Сталіна ж, навпаки, перемога переконала у непохитності всіх створених державних і громадських інститутів, глибокій життєздатності системи, вірності внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу, Він дав незабаром зрозуміти, що у внутрішньому плані в країні все залишиться без змін.

Сталін давно вже, як французький "король-сонце", ототожнював себе з державою, суспільством, партією. Голова Ради Народних Комісарів уже звик до того, що говорив від імені народу, вказував йому шляхи у цілковитій впевненості, шо ощасливлює його. Що величніша держава, то вище і її керівник. Війна висунула СРСР на найвищі рубежі у світі. І для Сталіна це було його найвище піднесення".

Навколо нього сформувалася група найближчих поплічників, до якої належали Молотов, Берія, Каганович, Жданов, Вороши-лов. За час війни та в перші повоєнні роки до неї ввійшло молоде покоління партійних працівників: Хрущов, ВознесенськиЙ, Ма-ленков, Кузнецов, Суслов, Андріянов. Особливе місце у цій системі посідали репресивні органи, що їх контролювали Сталін та Берія (останній очолював служби внутрішніх справ та безпеки країни). Після війни, побоюючись ослаблення своєї влади, Сталін скерував зусилля на обмеження впливу військовиків на су-сшльно-політичне життя країни: Рокоссовського було відправлено на посаду міністра оборони до Польщі, заарештовано маршала авіації Новикова, готувався процес проти Жукова, але невдовзі сам Сталін припинив його підготування, призначивши Жукова командувачем до одного з військових округів.

У 1949 р. Сталін санкціонував "ленінградську справу". Головними звинуваченими в ній проходили Кузнецов, Вознесенський, Родіонов, Попков. Усіх їх було засуджено до страти. Згодом 30 квітня 1954 р., Верховний суд СРСР реабілітував осіб, які проходили за "ленінградською справою", більшість із них посмертно.

13 січня 1953 р. в центральній пресі повідомлялося про викриття "терористичної групи" лікарів, які обслуговували кремлівське керівництво. Більшість обвинувачуваних були єврейської національності, що викликало сплеск розгнузданого антисемітизму в країні. Було заарештовано дружин "ворогів народу", їхніх дітей звільняли з роботи, виключали з партії та комсомолу. А через якихось два місяці газети опублікували повідомлення, в якому зазначалося: "Перевірка показала, що обвинувачення є помилковими, а документальні дані, що на них спиралися працівники слідства, неспроможними".

У ті ж роки провадилася кампанія "боротьби проти безрідного космополітизму". Жертвами цієї "боротьби" стали актор і режисер С. Міхоелс, поет П. Маркиш та ін. Космополітом оголошували будь-яку людину, яка цікавилася західними музикою, літературою, живописом. Досягнення світової культури були відгороджені від радянських людей нездоланною стіною. Цілеспрямовано знищувались і фізично, і морально відомі діячі культури. Ця кампанія була пов'язана з ім'ям одного з підручних Сталіна — секретарем ЦК ВКП(б) А. Ждановим. Тому її ще називають "ждановщиною". Вістря партійної критики було спрямовано проти О. Фадєєва та першого варіанта його роману "Молода гвардія", проти кінорежисера С. Ей-зенштейна та його фільму "Іван Грозний". "Безідейними та ідеологічно шкідливими" було визнано твори М. Зощенка і вірші А. Ахматової. їх обвинувачували в "непристойності й аполітичності, песимізмі й занепадництві". У червні 1947 р. було засуджено "Історію західної філософії" Г. Олександрова.

Тривали нападки на "формалістів" у музиці, серед яких головними звинувачуваними було названо С. Прокоф'єва і Д. Шостаковича. Репресовано найвідомішу співачку Лідію Русланову. "Народний" академік, один із керівників аграрної науки в СРСР Т. Лисенко, користуючись підтримкою Сталіна, 1948 р. розпочав кампанію викриття "вейсманІстів-м органісті в" і критики генетиків, яку ще називають "лисенківщиною". Було заборонено такі перспективні напрями в науці, як квантова фізика, теорія ймовірності, статистичний аналіз у соціології та ін. Отже, "ждановщи-на" і "лисенківщина" являли собою спробу партійного керівництва посилити свій вплив у сфері культури, науки і мистецтва в повоєнні роки.

Ще одним злочином Сталіна було те, що. оголосивши цілі народи зрадниками, протягом другої половини 40-х рр. було здійснено масштабні депортації цих народів з їхніх історичних етнічних територій до районів Сибіру, Казахстану, Середньої Азії. Так, було звинувачено у зраді та депортовано німців Поволжя (400 тис. душ), кримських татар (200 тис), чеченців (400 тис), інгушів (100 тис), калмиків (140 тис), карачаївців (80 тис), балкарців (40 тис. душ). Протягом десяти років представники цих національностей від малолітніх до людей покилого віку були поза законом (позбавлені будь-яких прав).

Репресії 1945—1953 рр. були чітко продуманими акціями і мали на меті зміцнення тоталітарного режиму та його ідеологічної одноманітності. З іншого боку, вони свідчили про агонію сталінізму, який звичайними методами вже не міг утримувати владу в країні.

3. Боротьба за владу після смерті Сталіна

5 березня 1953 р. Сталін помер. З його останнім подихом розпочався новий виток злостивої боротьби за лідерство в країні серед його найближчого оточення. Наступного дня відбулося об'єднане засідання ЦК КПРС, Ради Міністрів і президії Верховної Ради СРСР, де й стався розподіл повноважень у керівництві країни. На посаду голови Ради Міністрів призначили Г. Маленкова, який був ближче від усіх до Сталіна в його останні роки. Його першими заступниками стали Л. Берія, який очолив МВС СРСР, М. Булганін, що став міністром оборони, а також В. Молотов і Л. Каганович. М. Хрущову було доручено "зосередитися на керівництві секретаріатом ЦК КПРС", де він обіймав посаду секретаря ЦК.

9 березня відбувся похорон Сталіна, у товчії загинули сотні людей. Труну з тілом вождя було встановлено у мавзолеї поруч із ленінським саркофагом. Вже 10 березня 1953 р. на засіданні президії ЦК КПРС Маленков вніс пропозицію припинити пропаганду культу особистості. У країні з'явились ознаки лібералізації. Проте боротьба за владу тривала. Посилювались авторитет і вплив шефа МВС Берії. Розвитком подій були вкрай стурбовані Хрущов, Маленков,.Булганін, які зуміли сформувати абсолютну більшість у боротьбі проти Берії. Це партократичне угруповання перемогло: 26 червня 1953 р. Берію було заарештовано на засіданні президії ЦК КПРС. На липневому пленумі ЦК його вир'то-чили з партії та зняли з усіх посад як "ворога Комуністичне! партії й радянського народу". Без суду і слідства (вирок оголошено тільки в грудні 1953 р.) Берію розстріляли в липні 1953 р.

Боротьба за владу вже з новою силою розгорнулася між Хрущовим і Маленковим. За Маленковим стояли Молотов і Каганович, за Хрущовим, який керував партапаратом, стояли обновлені кадри керівників партії, МВС, МДБ.

Маленков дедалі більше говорив про колективне керівництво, проте на вересневому пленумі ЦК КПРС 1953 р. Хрущова було обрано першим секретарем ЦК, І відтоді він уже не випускав керівництво країною зі своїх рук.

Перевірте себе

1. СРСР у роки війни втратив ...% (вставте пропущене) національного багатства. В руїнах лежали ... міст і селищ міського типу та понад ... сіл.

2. Яке було основне завдання СРСР в економічній сфері в повоєнні роки?

3. Яким чином здійснювалася грошова реформа 1947 р.?

4. Що таке "ждановщина" і "лисенківщина"?

5. Назвіть народи СРСР, депортовані після війни з їхніх етнічних територій.

6. За яких обставин було усунуто з політичного олімпу Л. Берію?

Виконайте завдання

1. Зробіть порівняльну схему "Повоєнна відбудова в СРСР та країнах Західної Європи".

СРСР Західна Європа

Масштаби збитків

Джерела фінансування

Модель відбудови

2. Визначте причини посилення політичної реакції в СРСР після війни.

1)

2)

3)

3. Заповніть таблицю "Репресії в СРСР після війни".

Репресії

Діячі мистецтва Діячі науки Партійні керівники

4. Проаналізуйте боротьбу за владу після смерті Й. Сталіна.

1етап - хто переміг?

2етап - хто переміг?

Питання для обговорення у групі

1. Чому, незважаючи на труднощі, стало можливим відновлення економіки СРСР у гранично короткі терміни?

2. Чому СРСР відмовився від допомоги за планом Маршалла?

3. Які наслідки для нинішньої Росії має сталінська акція депортації деяких народів з їхніх етнічних територій?

Робота з джерелами

Із книжки Д. Волкотонова "Тріумф і трагедія"

"Невдовзі після завершення війни радянський, лідер поїхав у відпустку до Сочі.

Проїжджаючи через Орел, Курськ, інші міста І села, Сталін кілька разів виходив із машини. Розмовляв з людьми...

Сталіну швидко набридло спілкування з народом під час його відпускного маршруту, вірнопідданські вигуки. Радісні сльози жінок, бадьорі запевнення чоловіків: "Справи пішли на краще, товаришу Сталіні", здивовані погляди стариків і дітей: "Це і є Стадій?".

І справді, він знав, що для широкої популярності йому краще мекати натовпу рукою з трибуни мавзолею, посміхатися з кадрів кінохроніки, являтися народу цілоденно лише у вигляді портретів, статуй, бюстів. Сталін розбирався у масовій психології; він здогадувався, що під час цих зустрічей у людей десь у глибині зароджувалося розчарування. Перед ними була людина невелика на зріст, із непропорційним тулубом, коротким торсом і порівняно довгими руками і ногами, Під кітелем — помітне черевце, обтягнуте маршальським мундиром. Рідке волосся обрамляло досить жваве рябувате обличчя, бліде, як І належить кабінетній людині. Некрасиві зуби не відзначалися білизною, і лише жваві, швидкі жовті очі видавали в людині приковану енергію, владність і впевненість у собі. В Курську одна жінка навіть насмілилася помацати Сталіна за рукав мундира: настільки, мабуть, розходився усталений у свідомості образ із тим, що вона бачила зараз. Людина, будучи земним богом, не може не розчаровувати людей за особистого контакту".

• Запитання до джерела

Чому, на вашу думку, "Сталіну швидко набридло спілкування з народом під час його відпускного маршруту"?

Запам'ятайте дати:

5 березня 1953 р. — смерть Й. Сталіна.

Вересень 1953 р. — обрання М. Хрущова першим секретарем ЦК КПРС.

“Відлига” (1953-1964 рр.)

1. М. Хрущов. Лібералізація суспільно-політичного життя

Термін "відлига" означає потепління у політичному житті країни, свіжий вітер перемін після лютих морозів сталінської доби. Він почав' уживатися в політичному лексиконі з легкої руки відомого письменника Іллі Еренбурга, який цим словом назвав своіо повість, опубліковану в 1955 р. Згодом "відлигою" почали називати епоху, пов'язану з перебуванням при владі М. Хрущова.

Після XX з'їзду КПРС в СРСР сталися значні зміни в суспільно-політичному житті, цей процес іще називають"процесом десталінізації.

У широкому розумінні десталІнізація — це відхід від крайніх проявів "класичного" сталінізму в усіх сферах життя — політичній, економічній, духовній.

У вузькому розумінні десталінізація — це критика культу особи. Більшість дослідників уважає, що процес десталінізації можна переділити на три етапи.

1-й етап: весна 1953 р. — початок 1956 р.

Через три місяці після смерті Сталіна було оголошено перші амністії ув'язненим до 5 років, яких було засуджено за посадові та господарські злочини, неповнолітнім (до 18 років), жінкам, котрі мали дітей віком до 10 років. Було скорочено строк ув'язнення за контрреволюційну діяльність.

Рідше згадувалось ім'я Сталіна у пресі, офіційних документах. А у вересні 1953 р. було ліквідовано інструмент масових чисток і терору — військові трибунали військ МВС і Особливу нараду МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання, ув'язнення.

У 1955 р. засуджено керівників МДБ СРСР, які сфабрикували "ленінградську справу", а її учасників реабілітовано.

Каральні органи було поставлено під жорсткіший контроль вищих органів влади.

У цілому ж перший етап десталінізації проходив обережно, негласно, елементи сталінської політики ще домінували в політичній практиці.

2-й етап десталінізації проходив під знаком XX з'їзду КПРС (1956—1961 рр.).

Повну реабілітацію одержали керівники партії й держави, воєначальники, письменники, зокрема українські Е. Блакитний, В. Чумак, І. Микитенко, драматург М. Куліш, кінорежисер О. Довженко. Поступово з місць ув'язнення було випущено й реабілітовано сотні тисяч простих громадян — жертв масових репресій ЗО—50-х рр. А втім, їхні психологічні страждання поглиблювалися соціально-побутовими: виникали труднощі з житлом, пропискою, роботою, грошова допомога була мізерною.

У 1957 р. було поновлено Чечено-Інгуську, Кабардино-Бал-карську, Калмицьку, Карачаєво-Черкеську АСРР, проте не було офіційно реабілітовано німців Поволжя, кримських татар, виселених вірмен, греків, болгар і представників інших народів, які зазнали сталінської опали.

3-й етап десталінізації — осінь 1961 р. — осінь 1964 р., пов'язаний із XXII з'їздом КПРС, на якому з новою силою прозвучала критика культу особи. На ньому йшлося про активних помічників Сталіна: Молотова, Кагвновича, Маленкова, Ворошилова. На думку Хрущова, вони несли особисту відповідальність за численні масові репресії та за інші зловживання владою.

Наприкінці жовтня 1961 р. делегати XXII з'їзду партії одностайно погодилися на винесення саркофагу з труною Сталіна з мавзолею на Красній площі. Наступним кроком стало зняття пам'ятників Сталіну, закривались і перейменовувались музеї, фабрики, заводи, колгоспи, які були названі ім'ям Сталіна; Сталінську область було перейменовано в Донецьку, а місто Сталіне — в Донецьк. Перелік законів СРСР та указів президії Верховної Ради СРСР, що стосувались присвоєння імені Сталіна, втратили свою силу.

Але процес десталінізації провадився непослідовно і мав дещо обмежений характер. Непослідовність процесу полягала в тому, що поряд із критикою особи Сталіна — крок уперед, робився крок назад — Хрущов в офіційних виступах розпатякував про загалом позитивну роль Сталіна в історії партії та держави, а постанови часів "ждановщини" було розцінено як "вірні у принципі". Поряд із амністією засуджених, боячись посилення анти-партійного руху на західноукраїнських землях, 600 осіб із амністованих було повернено для відбуття покарання, переслідувалися колишні учасники підпілля (388 учасників колишнього підпілля було притягнуто до кримінальної відповідальності). Критиці було піддано лише саму особу Сталіна, а не режим влади, що його він створив. Тому процес десталінізації, не дійшовши до свого успішного завершення, поступово згортався.

Лібералізація торкнулася й інших аспектів життя СРСР.

У Москві в 1957 р. відбувся VI Всесвітній фестиваль молоді і студентів, розпочали свою роботу міжнародні московські кінофестивалі, було відновлено іноземний туризм, країна стала більш відкритою світові.

Поновилося видання журналу "Иностранная литература", радянські читачі дістали можливість ширше знайомитись із світовим літературним процесом. У Москві відкрито театр "Сучасник", вийшли у світ перші номери журналів "Молодая гвардия", "Юность", "Москва", "Наш современник". Почастішали публікації молодих поетів, прозаїків, критиків, "шестидесятників". Зростав авторитет журналу "Новий мир", очолюваного видатним поетом О. Твардовськнм. Засновано Ленінські премії "за найбільш визначні праці у сфері науки, техніки, літератури й мистецтва". На екрани країни вийшли художні фільми "Весна на Зарічній вулиці", "Справа Рум'янцева", "Висота", "Летять журавлі", які здобули всенародну любов.

Вражаючими були досягнення СРСР у науці й техніці. 4 жовтня 1957 р. було запущено перший штучний супутник Землі, 5 грудня спущено на воду перший у світі атомний криголам "Ленін", створено найпотужніший у світі синхрофазотрон. 12 квітня 1961 р. космонавт Ю. Гагарін на космічному кораблі "Восток-1" уперше в світі облетів земну кулю.

Незважаючи на протиріччя та обмеженість, лібералізація суспільно-політичного життя стала помітним явищем у розвитку Радянського Союзу і торкнулася більшості країн світу.

2. Спроби економічних реформ

Із 1957 р. почали здійснюватися реформи в економіці СРСР. У промисловості:

• ліквідовано галузеві міністерства і створено територіальні органи управління промисловістю — раднаргоспи (загалом 105);

• розширено права республіканських і місцевих органів влади щодо управління галузями легкої та переробної промисловості;

• за п'ятирічним планом і планом семирічки пріоритет відводився галузям промисловості групи "Б" (виробництво товарів широкого вжитку) зі сповільненням темпів розвитку галузей групи "А" (виробництво засобів виробництва).

У сільському господарстві:

• реорганізовано систему МТС у РТС (ремонтно-тракторні станції), техніку МТС продано колгоспам;

• підвищено закупівельні ціни на продукцію сільськогосподарського виробництва (особливо на зернові та продукти тваринництва);

• ліквідовано трудодні, введено грошову оплату праці;

• сільському населенню видано паспорти;

• здійснено спробу реалізації трьох "надпрограм М. Хрущова": а) освоєння цілинних і перелогових земель; б) "кукурудзяна та горохова епопея"; в)"м'ясна кампанія";

• вжито заходів із побільшення колгоспів для створення великих колгоспних господарств.

У соціальній сфері:

• збільшено капіталовкладення у житлове будівництво, запроваджено панельне та блочне будівництво;

• проведено пенсійну реформу 1956 р., яка забезпечила зростання доходів пенсіонерів у 2 рази, інвалідів — в 1,5 раза;

• скорочено робочий день до 7 годин;

• підвищено заробітну платню робітникам і службовцям;

• здійснено реформу освіти в СРСР 1958 р., що супроводжувалося збільшенням капіталовкладень у цю сферу та зростанням оплати праці вчителів;

• пенсійний вік знижено для жінок до 55 років, для чоловіків до 60 років;

• робітники дістали право звільнятися з роботи за власним бажанням, повідомивши про своє рішення адміністрацію за 2 тижні;

• з 1964 р. колгоспники отримали право на щорічну відпустку та пенсійне забезпечення;

• збільшено тривалість щорічної відпустки та відпустки для жінок із догляду за дитиною та ін.

Наслідки реформ. У промисловості реформи дещо сприяли підвищенню ефективності виробництва, поглибленню спеціаі лізації та кооперації виробництва певних регіонів і територій, але їхня непослідовність призвела до різкого зростання капіталовкладень і кредитів, які перевищували можливості державного бюджету, до розриву економічних зв'язків між підприємствами однієї галузі, зростання дефіцитів. У сільському господарстві реформи мали вислідом зростання валового виробництва на 35%, покращення матеріального рівня життя колгоспників. А от безтямні хрушовськІ "надпрограми" зазнали краху, призвівши до порушення структури посівів зернових, скорочення поголів'я у тваринництві, порушення екологічного балансу в ряді регіонів країни; з 1962 р. СРСР розпочав масові закупівлі зерна та інших видів сільськогосподарської продукції за кордоном. Найліпші наслідки мали реформи у соціальній сфері, що привели до реального підвищення життєвого рівня трудящих.

3. Зміни у зовнішній політиці

У роки "відлиги" в міжнародних відносинах проявилися складні, суперечливі тенденції. З одного боку, існував і поглиблювався розкол світу на два ворожі табори, тривала "холодна війна" — посилювалося протистояння НАТО і Варшавського договору, з іншого — почали виявлятися перші ознаки відмови від непримиренної ворожнечі між Заходом і Сходом.

У 1955 р. СРСР установив дипломатичні відносини з ФРН, підписав державний договір з Австрією. Здійснювалися заходи щодо поліпшення відносин із Норвегією, Швецією, Данією.

У 1958 р. було укладено угоду зі США про співпрацю в царині культури, економіки, проведено обмін делегаціями вчених, діячів культури. У 1959 р. відбувся візит М.Хрущова до США, який загалом мав позитивні результати. Внаслідок візиту радянської делегації до Югославії (кінець травня — початок липня 1955 р.) підписано радянсько-югославську декларацію, що започаткувала Нормалізацію міждержавних відносин.

Активністю вирізнялася зовнішня політика СРСР на Сході. У 1956 р. було підписано декларацію з Японією, що передбачала припинення стану війни та відновлення дипломатичних відносин. Значно поліпшилися відносини СРСР з Індією, Єгиптом, Індонезією, Бірмою, Туреччиною, Іраном. СРСР надавав цим країнам довгострокові кредити, брав участь у спорудженні промислових об'єктів, подавав іншу допомогу.

Рішення XX з'їзду КПРС відіграли негативну роль у відносинах із Китаєм. Китайське керівництво вороже поставилося до викриття культу особи Сталіна. Незабаром ідеологічні розбіжності було перенесено на міждержавні відносини.

Отже, зовнішня політика СРСР у роки "відлиги" характеризувалася значними змінами, вона стала більш відкритою й передбаченою. Водночас волюнтаризм у внутрішній політиці мав свої прояви і в зовнішній.

Перевірте себе

1. З ім'ям якого письменника пов'язаний термін "відлига"?

2. У чому полягає значення вересневого 1953 р. пленуму ЦК КПРС?

3. Які наслідки для країни мала доповідь М. Хрущова на XX з'їзді "Про культ особи"?

4. Поясніть термін "десталінізація".

5. Яка подія сталася в СРСР 4 жовтня 1957 р.?

6. З якою країною погіршилися відносини після XX з'їзду?

Питання для обговорення у групі

Чому доповідь М. Хрущова на XX з'їзді КПРС було опубліковано лише 1989 р.?

Робота з джерелами

Іа книги Ж.-Б. Дюрозеля "історія дипломатії від 1919 року до наших днів"

"Хрущов виїхав до США у вересні 1959 р. Момент було вибрано слушний, оскільки за два дні до його приїзду радянська ракета вперше досягла Місяця й залишила там прапор і герб СРСР.

Для Хрущова організували турне через усі Сполучені Штати. У тому турне він показав свою імпульсивну вдачу, переходячи від жартів до погроз. Напосівся на профспілкових керівників. Засудив виставу "Френч-Канкан", показану йому в Голлівуді, а оглядаючи плантації кукурудзи, висловив бажання повсюдно сіяти її в Радянському Союзі, і заявив у Пітсбурзі після візиту на сталеливарні заводи: "Я приїхав подивитися, як живуть раби капіталізму. Ну що ж! Мушу визнати, що живуть вони непогано".

Через рік Хрущов вирушив до Нью-Йорка, щоб узяти участь у вересні 1960 р. в Генеральній Асамблеї О ОН, і там висловив украй грубі звинувачення проти США, які, на його думку, підмінювали міжнародне право бандитизмом І підступністю. 12 жовтня, коли американський і філіппінський представники, говорячи про необхідність визволення всіх народів, долучили до Тх гурту й тик, що перебувають з внутрішнього боку "залізної завіси", Хрущов висловив свій протест у незвичайний спосіб. Він скинув черевика і почав бити ним по кафедрі, неабияк спантеличивши тим учасників Генеральної Асамблеї. Щоправда, заявив, що не хоче війни. На його думку, йшлося про економічне змагання, з якого СРСР вийде переможцем. "Згідно з нашими підрахунками, — сказав він 22 жовтня, — ми випередимо США за основними показниками виробництва на душу населення у 1970 р., тобто через 10 років. Згідно з підрахунками наших економістів, у 1980 р. ми вироблятимемо продукції на душу населення набагато більше, ніж Сполучені Штати Америки".

Запитання до джерела

1. Які риси характеру виявив Хрущов під час візиту до США та перебування на засіданні Генеральної Асамблеї ООН?

2. Як можна розцінювати слова Хрущова про прагнення значно випередити США до 1980 р.?

Запам'ятайте дати:

• Лютий 1956 р. — викриття культу особи Сталіна на XX з'їзді КПРС

• 12 квітня 1961 р. — політ Ю. Гагаріна в космос.