Угорська радянська республіка. Угорщина за режиму м. Горті.

АВСТРОУГ ОРЩИНА

Особливості державного устрою

8 лютого 1867 р. між Францем Йосифом І і представниками угорського національного руху був підписаний договір, за яким Австрійська імпеЕ рія перетворювалася на дуалістичну монархію АвстроЕУгфщину.

АвстропУгфщина залишалася дуалістичною монархією і на початку XX ст. Країна складалася з двох частин, що були розділені р. Лейтою: Авп стрії (Цислейтанії) та Угорщини (Транслейтанії). До складу Австрії вхоп дили власне австрійські землі, Чехія (Богемія), Моравія, Сілезія, Далмап ція, Істрія, Трієст, а також Галичина та Буковина. Угорщина, крім власне угорських земель, включала також Словаччину, Воєводину, Хорватію, Трансільванію, Закарпатську Україну. Кожна з частин АвстропУгфщини отримала повний суверенітет відносно внутрішніх справ, мала власний парламент, незалежний уряд, систему державної адміністрації, юстиції.

Загальноімперському уряду передавалися питання зовнішньої, військовопмзрської і фінансової поліп тики. Для обговорення спільних для обох частин монархії справ скликап лися Коронна рада і рада міністрів, включаючи, окрім спільних мініп стрів, глав урядів Австрії та Угорщип ни. За угодою 1867 р. Австрія брала на себе 70 % загальноімперських витрат, Угорщина - 30 %, надалі ця частка повинна була корегуватися кожні 10 років, виходячи з рівня економічного розвитку.

Дуалістична монархія (від лат. сіиаііг - подвійний) - один із двох видів конституційної монархії поряд з парлаї ментською; є історично перехідною форі мою від абсолютної монархії до парлаї ментської. За умов дуалістичної монархії влада монарха обмежена конституцією, але монарх зберігає широкі владні поі вноваження. Натомість уряд несе форі мально подвійну відповідальність перед монархом і парламентом, але підкоряі ється волі монарха.

В обох частинах держави були проголоп шені демократичні свободи, рівність усіх громадян, недоторканність приватної власп ності тощо.

Уряди Австрії та Угорщини стали відповідальними перед відповідними парламентами.

Монарх зберігав право попереднього схвалення законопроектів, призначав гоп лів урядів і міністрів, залишався верхоп вним головнокомандувачем єдиної австроп угорської армії.

Франц Йосиф І коронувався в Будапеп шті королем Угорщини.

2.2. Значення австроуогсрської угоди

Сучасні історики вважають, що австропугфська угода була єдиним можливим способом збереження для Габсбурзької монархії статусу веЕ ликої держави. Завдяки угоді до початку Першої світової війни Австроп Угорщина вступила в період бурхливого економічного розвитку і модерЕ нізації всіх сфер суспільного життя.

Проте новий державний устрій мав недоліки, серед яких найбільш значними були збереження сильної влади імператора і незадоволення інб тересів інших націй імперії. Саме ці чинники за умов поразки у війні вип кликали крах і розпад імперії у 1918 р.

2.3. Політичне життя

Національні протиріччя в АвстропУгфщині часто відсували на другий план соціальні та політичні проблеми. Навіть соціалщемократичний рух в імперії наприкінці XIX ст. розколовся та призвів до утворення шести окремих національних соціалпдемократичних партій: австрійської, італійської, південнослов'янської, польської, чеської та української. У чеських землях були випадки, коли на одному підприємстві діяли дві окремі профспілкові організації - німецька та чеська.

Австроіугорська угода не вирішила всіх протиріч між окремими часп тинами імперії. Незадоволеними були Чехія та Хорватія. З останньою, за сприяння Відня, Угорщина уклала угоду, яка на деякий час згладила непоп розуміння. Однак з Чехією домовитися не вдалося. Її представники подали у рейхсрат декларацію, в якій вимагали надання Чехії, Моравії та Сілезії прав, аналогічних угорським. Унаслідок довготривалої боротьби австрійп ський уряд був змушений піти на низку поступок (дозвіл вживання чесьп кої мови в адміністрації та шкільництві, поділ Празького університету на чеський та німецький та ін.), однак повністю вирішити всі протиріччя так і не вдалося.

Франц Йосиф І

Соціально-екомічний розвиток

Часи модернізації Австро-Угорщини наприкінці XIX - на початку XX ст. супроводжувались прискоренням економічного розвитку. Темпи зростання австрійської економіки з 1880 до 1913 рр. становили в середп ньому 3,6% на рік, а угорської економіки - 4,5 %.

Дуже значною була централізація капіталу у банківській сфері. До 1914 р. дев'ять найбільших віденських банків контролювали 53 % капіталу австрійських акціонерних товариств, у тому числі 73 % капіталу гірничодобувної і борошномельної промисловості, 80 % капіталу у сфері виробництва цукру і майже 100 % капіталу в машинобудуванні, металурп гії та військовій індустрії. Схожа ситуація склалася і в Угорщині. П'ять провідних банків Будапешта контролювали 47% промислового капіталу країни. При цьому 55% акцій угорських банків належало іноземному капіталу - здебільшого тим самим віденським банкірам.

Акціонерні товариства в Австро-Угсрщині формувалися повільно. Нап приклад, у 1907 р. в Німеччині було у вісім разів більше корпорацій, ніж в Австрії, і навіть Росія, яка була не настільки розвинутою, мала акціонери них товариств утричі більше.

Незначними у роки модернізації були зміни у структурі імперської економіки. Так, якщо у 1869 р. на долю сільського господарства припадап ло 67,1 % спільного обсягу виробництва в австрійській частині монархії, а на долю промисловості - 19,7 %, то у 1910 р. питома вага аграрного секп тору впала лише до 56,8 %, а питома вага індустрії зросла лише до 24,2 %. Господарство в цілому все ще залишалося аграрним, і це дуже відрізняло стан справ в економіці Австрії від економіки Західної Європи.

У країні поступово покращувався добробут населення. У1898-1913 рр. мало місце сорокапроцентне зростання реальних доходів населення.

Незважаючи на це, рівень життя більшості підданих АвстропУгсрської імперії все одно залишався нижчим, ніж у передових країнах світу. Наслідком цього стала активна еміграція місцевого населення до Сполучених Штатів Америки. Упродовж передвоєнного десятиліття вона становила приблизно 200 тис. чоловік на рік.

АвстронУгорщина за рівнем соціальноОекшомічного розвитку відстап вала від передових країн Європи. Напередодні Першої світової війни у Габсбурзькій імперії національний прибуток на душу населення становив приблизно 60% від німецького рівня і 75%

Якщо чисельність населення, що проп

живала у той час на території Австро-Угорщини, становила 15,6 % від кількості всього європейського населення, то обсяг виробництва у Габсбурзькій імперії був значно меншим - 6,3 % від обсягу - сукупного європейського виробництва.

віденський оперний театр, 1900 р.

Гаyсбурзька монархія лише у 1904 р. змогла вийти на ті темпи зростанп ня економіки, які відрізняли передові країни світу. Однак для спокійного мирного розвитку залишалося вже зовсім мало часу.

ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ НА ПОЧАТКУ XX СТ.

На початку XX ст. якісних змін зазнала світова економіка та місце в ній провідних держав світу.

Імперіалізм - (від лат. ітрегіит -владний, могутній). 1. Спочатку поняття застосовували до характеристики «імперської», «імперіаі лістинної», тобто - загарбницької, грабіжницької політики великих держав по відношенню до «малих народів», до кої лоній та залежних територій. 2. У працях В. Леніна та іншій марксистській літераї турі імперіалізм визначається як «вища та остання стадія розвитку капіталізму», «переддень соціалістичної революції».

Відповідно змінювалася і роль, на яку претендували країни у світовій політиці. Велика Британія швидко втрачала позиції світового лідера, натомість Сполучені Штати здобували все більшу вагу. Докорінп них змін у світовому порядку прагнуп ла Німеччина.

Імперське мислення лідерів веп ликих держав, імперіалістичні цілі підводили до розв'язання загарбп ницьких імперіалістичних війн.

Роздуми з приводу

В. Ленін виділив 5 ознак імперіалізму:

1) створення монополій;

2) утворення фінансового капіталу та фінансової олігархії;

3) зростання значення вивозу капіталу;

4) економічний розподіл світу між міжнародними союзами монополістів;

5) закінчення територіального розподілу світу між великими державами, а таї кож охарактеризував імперіалізм як «паразитичний», «загниваючий», «вмираючий» капіталізм і, як вже згадувалось вище, «переддень соціалістичної революції». Проте теорія неминучого переходу від імперіалізму до комунізму, про що мали свідчити, на думку марксистів, революції XX століття та спроби побудови соціалізму в окреї мих країнах, не підтвердилися. Імперіалізм і колоніалізм зійшли з історичної арени іншим шляхом. Хоча прояви імперської політики інколи спостерігаються і наприкінці XX, і в XXI столітті з боку різних країн - за класифікацією марксистів як «капіталістичних» (США, Велика Британія), такі «соціалістичних» (СРСР, Китай).

Ви розумієте сучасне значення поняття «імперська політика»?

■

ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ ДАТИ

1867 р.........................утворення дуалістичної монархії АвстроІУгор щини

1906 р..............................перемога на парламентських виборах у Франції

партії радикалів на чолі з Ж. Клемансо

1.Революція 1918 р. Світова війна стала могутнім прискорювачем національного руху в усіх воюючих країнах, зокрема й в угорській частині Австро-Угорської імперії. Поразки на фронтах вивели на вулиці міст тисячі людей під гаслами невідкладного виходу з війни й відокремлення від Австрії. Демонстрація 29 жовтня 1918 р. у Будапешті переросла у збройне повстання. Влада перейшла до Національної ради, більшість у якій належала соціал-демократам та лібералам. 16 листопада 1918 р. Угорщину було проголошено республікою. Нова влада проголосила загальне виборче право, свободу зборів, 8-годинний робочий день, обмеження розмірів землеволодінь тощо.

2.Доба Угорської радянської республіки. Угорські події були розцінені російськими більшовиками як один із проявів початку «всесвітньої комуністичної революції». Утворена в листопаді 1918 р. з інструктованих у Москві військовополонених Угорська комуністична партія (УКП) на чолі з Бела Куном стала готуватися до захоплення влади. Б. Кун і його послідовники вели активну агітаційну роботу на заводах, в армії, випускали спеціальні газети; було створено Червону гвардію чисельністю близько 2,5 тис. чоловік, Всеугорську спілку робітничої молоді. У січні 1919 р. з Росії до Угорщини було таємно доставлено 18 тис. прокомуністично налаштованих угорців з військовополонених австро-угорської армії, також переправлено 2,5 тис. кулеметів, 30 гармат та інше озброєння і набої.

Наприкінці лютого у відповідь на зіткнення озброєних демонстрантів з поліцією влада заарештувала майже 80 керівників УКП, зокрема й Куна.

Проте у той час кровопролиттю вдалося запобігти - занепокоєні перспективою появи в Європі ще однієї більшовицької країни, держави Антанти попередили угорський уряд так званою «нотою Вікса», що для відвернення заколоту вони не зупиняться навіть перед введенням до Угорщини своїх військ. Уряд республіки не бажав брати на себе відповідальність за можливі наслідки інтервенції й поступився владою на користь лівих партій. 20 березня коаліційний уряд подав у відставку. Наступного дня комуністи у спілці з частиною соціал-демократів прого¬лосили диктатуру пролетаріату. Комуністи і ліві соціал-демократи об'єдналися в Соціалістичну партію Угорщини (СПУ) й у ніч на 22 березня 1919 р. утворили радянський уряд. Усередині Революційної урядової ради була утворена Директорія у складі п'яти осіб. Кун хоч і був формально лише одним з 13 народних комісарів республіки (очолював Народний комісаріат закордонних справ), але насправді саме він був найвпливовішою людиною в уряді.

У червні 1919 р. Угорщину було проголошено «Соціалістичною Союзною Радянською Республікою» (УРР). Державний устрій і правові функції державних органів копіювалися з російського зразка, а Конституцію УРР було розроблено за зразком Конституції РСФРР. Нова влада копіювала в російських однодумців не лише назву держави, а також і їхні методи управління: натомість поліції було утворено Червону міліцію, створювалася угорська Червона армія, проводилося масове вилучення у населення коштів, майна, коштовностей; проти невдоволених, яких з кожним днем ставало дедалі більше, застосовувався терор.

Щедрі обіцянки, запозичені у російських більшовиків, а саме: передача заводів робітникам, розподіл землі серед селян тощо залишалися на папері.

На початку травня після того, як румунські королівські війська зайняли значну територію на схід від р. Тиси, серед керівництва УРР стався розкол - частина народних комісарів вимагала відмовитися від диктатури пролетаріату, оскільки вона не була підтримана навіть угорськими робітниками і селянами, не кажучи вже про заможні верстви населення. Не розв'язавши жодної із соціальних проблем (щоправда, часу на це було надто мало), угорські комуністи зі схвалення Комінтерну вторглися до сусідньої Словаччини. У червні 1919 р. Словаччину також проголосили радянською республікою. Одним з перших рішень нової словацької влади стало приєднання Словаччини до Угорщини. Політика «воєнного комунізму» й терор відвернули від неї населення і вже 7 липня, коли на вимогу французького прем'єр-міністра Ж. Клемансо угорські війська залишили Словаччину, Словацька радянська республіка припинила своє існування.

В обмін на виведення угорської армії зі Словаччини Ж. Клемансо від імені Антанти пообіцяв звільнити зайняту румунами територію за Тисою, проте цю обіцянку так і не було виконано. У липні 1919 р. армія вийшла з-під контролю угорського радянського уряду, а робітники і селяни відкрито виступали проти політики Б. Куна. 1 серпня 1919 р., протримавшись при владі лише 133 дні, комуністичний уряд Угорщини склав свої повноваження, а країну окупували держави Антанти. 16 листопада до Будапешта увійшли сформовані в Югославії війська угорського адмірала Міклоша Хорті.

3.Угорщина за режиму М. Хорті. Після падіння комуністичного режиму правителем Угорщини було проголошено ерцгерцога Габсбурґського, який доручив сформувати уряд С. Фрідріху. Але Антанта не визнала його й віддала перевагу М. Хорті. Обраний у січні 1920 р. парламент ліквідував республіканський устрій і обрав М. Хорті регентом. Двічі впродовж 1921 р. останній австрійський імператор Карл Габсбурґ робив спроби повернути собі угорську корону, але рішучі заперечення Антанти зробили його зусилля марними. Збройний заколот прибічників відновлення на угорському троні Габсбурґів у жовтні 1921 р. був придушений, а сам Карл і його військо були взяті в полон.

На початку листопада того ж року в Угорщині було прийнято закон про позбавлення Габсбурґів прав на угорський трон. Країною, що не мала виходу до моря, правив адмірал, а сама вона залишалася королівством без короля.

Тим часом в Угорщині встановився диктаторський авторитарний режим, опертям якого була заснована в 1921 р. Партія національної єдності. Ліві партії, за винятком Угорської соціалістичної робітничої, були заборонені й діяли у підпіллі. Вибори стали простою формальністю, оскільки за умов диктатури правляча партія незмінно перемагала на них. У галузі економіки адміралу М. Хорті вдалося, спираючись спочатку на позики, отримані від Ліги Націй, а потім - від США, Великої Британії, Швеції та інших західних держав, вже наприкінці 20-х рр. досягти довоєнного рівня промислового виробництва, а до 1936 р. перевищити показники докризового (1929-1932) періоду. Найвразливішим місцем угорської економіки залишалося сільське господарство.

У зовнішній політиці режим вів складну дипломатичну гру, намагаючись одночасно підтримувати дружні відносини з фашистською Італією й не дратувати цим А. Гітлера. Поступово намітилася переорієнтація саме на Німеччину як на сильнішого за Італію партнера. У руслі пронімецької політики у листопаді 1938 р. Угорщина за першим Віденським арбітражем взяла участь у розчленуванні Чехо-Словацької республіки, приєднавши Південну Словаччину, а у січні 1939 р. країна стала учасником так званого «Антикомінтернівського пакту».

У березні війська адмірала М. Хорті окупували Карпатську Україну. За другим Віденським арбітражем, що відбувся в серпні 1940 р., Угорщина повернула собі Трансільванію.