Пророчиця імператорського дому Княгиня Ядвіга Любомирська

(1819-1894) –

Дружина князя кн. Марцелія Любомирського

Донька Максиміліана Яблоновського та Терези Яблоновської – рідної сестри Юзефа Любомирського. Княгиня Ядвіга взяла від матері її вроду, делікатність та інтелігентність, а від батька – холод та політичний опортунізм. Граціозна, «естетична» брюнетка, одержала прекрасне домашнє виховання, знала кілька мов, у світських колах відзначалась особливою вишуканістю. Її идали заміж за двоюрідного брата Марцелія, не взявши до уваги небезпеки з приводу раннього материнства та загрози нащадкам через те, що вони з чоловіком були близькими родичами. Наслідки були фатальними: перша дитина померла при пологах, а після других у княгині стався параліч обох ніг. Потім княгиня все своє життя провела на спеціальній канапі, яку при потребі можна було переносити. Каліцтво, нервові зриви і моральне терпіння стали нелегким випробуванням, зважаючи на те, що жінка мала всього двадцять років і не мала часу ані натішитися, ані знудьгуватися світом. Відтоді Ядвіга стала все і всіх ненавидіти і намагалася нав’язати свою волю оточуючим. Її перевезли до палацу в Кривині під опіку матері та лікаря, але вона змушувала опікуватися собою не лише чоловіка Марцелія, а й свого старшого брата Владислава та інших домашніх. Лікар Ожехович почав лікувати її магнетизмом, вводити у стан гіпнозу, під час якого до неї приходили видіння. Чоловік і домашні записували її вислови і враження після тих сеансів. Подібні експерименти посилювали нервовість Ядвіги і вроджене прагнення панувати над усіма. Чоловіка вона теж намагалася «залізною рукою» тримати біля себе. Здавалося б, що втіхою мав би стати єдиний син, але це було далеко не так. Юзеф став для неї причиною особистих нещасть, тому й ріс без належної материнської любові. З роками прірва між ними лише поглиблювалась. Самопочуття Ядвіги погіршилися також через родинні нещастя: в 1846 р. помер у Кривині її батько, а через рік її осиротила мати, яка лікувалась у Венеції. Чоловік Марцелій у 1845 р. виїхав до Петербурга у справах продажу Дубна, і до княгині стали доходити чутки про його тамтешнє життя і роман з французькою акторкою. Палац у Кривині, позбавлений господарів, все рідше приймав гостей, і молода мати терпіла в ньому самотність, не вміючи радіти власному синові.

Коли до Ядвіги дійшли відомості про зради Марцелія, вона і тут змогла зберегти контроль над ситуацією. Новий лікар Михаловський порадив їй оздоровчу подорож до Константинополя, на що Ядвіга охоче погодилась.

У той час, коли князь Марцелій знаходився в Лондоні і проводив час у диспутах із героями недавнього угорського повстання, його дружина надіслала лист до царя Миколи І в Петербург із застереженням перед замахом, який готували на його життя польські революціонери. Про цей замах Ядвіга ніби довідалася в стані ясновидіння. У тому застереження була частина правди, і цар Микола прийняв його з належною увагою, а саму княгиню запросив до Петербурга. Десь у 1850 р. княгиня Ядвіга прийняла запрошення і приїхала туди в супроводі лікаря Михаловського. Цариця знала її матір, а сам цар був із нею упереджено чемний і уповноважив звертатися до нього у кожній важливій справі. Прагнучи якнайбільше винагородити Ядвігу за проявлену лояльність, цар скасував (що було просто нечувано!) укладену угоду про продаж Дубна, яке наказав повернути старому князеві Юзефу Любомирському, якого було терміново викликано з Парижу.

Княгиня Ядвіга залишилася, з перервами на подорожі разом з царським двором, на п’ять років у Петербурзі, тішачись увагою царя, який відвідував її в апартаментах Англійського палацу. Вона вміло змогла використати ту увагу і ласку, домовившись, що її одинадцятирічного сина Юзефа візьмуть до Кадетського Корпусу, і зроблять з нього доброго росіянина.

Яким же було місто Дубно в період занепаду дубенської лінії Любомирських? Про нього все ще згадували як про одне з «найгендльованіших, у певні пори року велелюдних містечок». Сюди все ще з’їжджались на контракти, хоч перед львівськими і київськими контрактами Дубно потроху втрачало свій блиск, а самі ярмарки слабли… Під час Петропавлівського ярмарку та контрактів тут «важко протиснутись». «Спішать сюди не тільки ті, що мають тут справи, але й молодь, щоб забавитися… Дубенський замок навіть влітку сумний, а взимку розпачливо пригноблює монотонністю. Вбоге жидівське містечко оживало літом завдяки Ікві… Прийшли в занепад парки, закладені Д.Міклером».

У костелі монастиря бернардинів у Дубні знаходилась родинна усипальниця Любомирських. У частково збереженому документі можна розібрати імена лише чотирьох похованих: князь Михайло, Костянтин (онук Станіслава), Казимир та Марцелій (сини Михайла) Любомирські. Під час перебудови католицького комплексу монастиря для пристосування його під православний собор у 1875р., княгиня Ядвіга звернулась до вищих православних сановників за дозволом вивезти останки Любомирських, але її прохання відхилили, гарантуючи недоторканність поховань. Поховання зберігалися у криптах костелу до 1986р., коли згідно розпорядження голови міськвиконкому, підземелля очистили, а домовини і людські кістки вивезли на сміттєзвалище.

Княгиня Ядвіга опікувалася також долею величезних архівів князів Острозьких, Збаразьких, Заславських, Конєцпольських та іншої шляхти, які зберігалися в замку. Дубенський архів, однак, незважаючи на старання Ядвіги, ніколи не був упорядкований і досить важко оцінити його вартість. Після передачі Дубна за борги князя Юзефа урядові Російської імперії, документи перевезли в Дермань, у маєток княгині Любомирської, а після її смерті ті цінні папери розпорошилися. Частину перевидав її син Юзеф, а частина, цілком ймовірно, була знищена. Зрештою деякі документи цього архіву потрапили до бібліотеки Оссолінських у Львові. Окремі папери потрапили до бібліотеки Польської Академії Наук у Кракові. Частина дубенських архівів ще у ХVІІІ ст. потрапила у власність князів Сангушків у Любартові, а потім – у Славуті, а звідти остаточно осіла у Вавелі. Після смерті княгині Ядвіги спадкоємцем Дубна став її єдиний син Юзеф.