Теоретичний матеріал

Тема 1. Анотування документів

1.1. Призначення анотації та її функції

Анотація — це коротка характеристика документа, його частини чи сукупності документів із точки зору їх змісту, призначення, форми чи інших особливостей.

Згідно із ГОСТом 7.9-95 «Реферат і анотація. Загальні ви­моги» [65], анотація містить характеристику основної теми, проблеми, об'єкта, мети роботи та її результати. В анотації за­значають, що нового несе у собі даний документ порівняно з іншими, близькими за тематикою та цільовим призначенням.

Анотації властиві такі функції: пошукова, комунікативна й функція оцінки.

Практична реалізація пошукової функції пов'язана з уста­новленням місцезнаходження документа, про існування якого споживачеві відомо з мінімуму точних формальних чи доку- ментографічних ознак. Комунікативна функція, на відміну від пошукової функції, може бути реалізована шляхом доведення до споживача відомостей про існування та зміст невідомих йо­му документів. Оскільки мова йде про зміст, то тут переважа­ють семантичні характеристики документа, а форма виступає як вихідна умова. Функція оцінки передбачає рекомендацію — позитивну чи негативну — даного документа певному спожи­вачеві. Рекомендація може базуватись як на характеристиці самого документа (хороший він чи поганий), так і на типоло­гічних характеристиках споживачів документної інформації.

Анотування використовують як засіб бібліографічної ха­рактеристики документа у бібліографічних посібниках, у ката­логізації документів, у видавничій справі (макет картки з ано­тацією вміщують у книгах та періодичних виданнях). З метою інформації та реклами анотування застосовують у книжковій торгівлі, а також як засіб вилучення та фіксування інформації при читанні. Широко застосовують його при анотуванні різних документів, наприклад, дипломатичних.

1.2. Види анотацій

За функціональною ознакою анотації можуть бути поділені на довідкові (пояснювальні) чи рекомендаційні.

Довідкова анотація, як правило, є коротка. Вона уточнює назву документа, подає додаткові відомості про форму, жанр, призначення та інші особливості документа. З цієї причини для довідкових анотацій не вимагається розгорнутого викладу ставлення до первинного документа, його критичної оцінки. Наприклад:

Московкін, В. Бар'єри на шляху зростання чорного ринку ди­сертацій [Текст] / В. Московкін // Новий колегіум. — 2003. — № 2. — С. 21-22.

Запропоновано ряд заходів, які могли б поставити бар'єри на шляху зростаючого чорного ринку дисертацій.

Рекомендаційна анотація містить оцінку документа. Такі анотації мають, як правило, дидактичне спрямування, але й місять рекламний елемент. За обсягом такі анотації є біль­шими за довідкові. Наприклад:

Культурологія: українська та зарубіжна культура [Текст] : навч. посіб. / М. М. Закович та ін. ; за ред М. М. Заковича. — К. : Знання, 2004. — 567 с. — (Вища освіта ХХІ ст.). — ISBN 966-8148-09-6.

У цьому навчальному посібнику культурологія розглядається як наука, що ставить своїм завданням розкрити логіку, внутрішні закономірності та найважливіші особливості розвитку українсь­кої та зарубіжної культури. Книга дає змогу читачеві ознайомити­ся з фундаментальними досягненнями культури окремих народів у контексті розвитку світової культури. Посібник підготовлено відповідно до навчальної програми, за якою автори читають курс культурології студентам Національного педагогічного університе­ту імені М. П. Драгоманова.

Розраховано, насамперед, на студентів гуманітарних спеці­альностей, аспірантів, викладачів культурології, усіх, кого цікав­лять проблеми розвитку нації і світової культури, перспективи подальшого розвитку людства.

Анотації можуть бути подані на кожний документ (суцільне анотування) або на деякі документи (вибіркове анотування). Останнє застосовують у тих випадках, коли назва документа не розкриває його зміст.

Також анотації можуть бути поділені залежно від обсягу документа, що аналізують. Це загальні (на документ у цілому) та аналітичні (на розділ, параграф окремого документа чи статтю з періодичного видання) анотації.

За глибиною розгортання інформації анотації поділяють на розширені та реферативні. Останній вид анотацій є ніби пе­рехідною ланкою між анотацією та рефератом.

За формою анотації бувають традиційними та телеграфного стилю. Традиційну анотацію подають як звичайне текстове повідомлення, а телеграфну — як формалізований текст, який зовні схожий на телеграфне повідомлення. Наприклад, теле­графна анотація на книгу Моріса Бюкая «Біблія, Коран і на­ука» може мати такий вигляд:

Старий Завіт і сучасна наука. Євангелія і сучасна наука. Досто­вірність Корану. Історія його появи. Коран та астрономія. Оповідання у Біблії та Корані. Коран, хадіси і наука.

Анотації можуть бути складені авторами (авторські) або іншими особами (неавторські). За рівнем використання за­собів автоматизації анотації поділяють на інтелектуальні (складені людиною) та формалізовані (складені за допомогою використання комп'ютерної техніки).