27. Здійснення цивільних прав і виконання обов’язків: способи, межі.

Здійснення суб’єктивного цивільного права – це реалізація уповноваженою особою тих можливостей, які є у змісті цього права.

Частина 1 статті 12 ЦК передбачає, що особи здійснюють свої права вільно і на власний розсуд.

Стаття 271 ЦК зазначає, що зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя, при чому здійснення відбувається особисто.

Спосіб здійснення суб’єктивного цивільного права – це порядок вчинення дій, які здійснює управомочена особа.

Здійснення цивільного права особою може бути різними способами: як активними, так і пасивними діями.

Суб’єктивне право може здійснюватись самою особою або через представника (повірений за договором доручення).

Особисто здійснюються особисті немайнові права і сімейне право, право вступу у шлюб; а також укладення заповіту.

Виконання обов’язків також можливе в активній формі (сплата грошей за певну річ) та пасивній (утримання від порушення чужих прав).

Межі здійснення цивільних прав і виконання обов’язків – це встановлені законом або договором межі діяльності суб’єктів правовідносин з реалізації можливостей, які складають його зміст.

28. Форми та способи захисту цивільних прав.

Форма захисту цивільного права – це певний процесуальний порядок захисту цивільного права.

Групи форм:

1) Юрисдикційна – захист цивільних прав державою або уповноваженими державою органами (судами, органами державної влади, органами влади АРК, органами влади місцевого самоврядування)

2) Нова форма захисту – звернення до нотаріуса, який здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі. Цей напис прирівнюється по значенню до рішення суду.

3) Неюрисдикційна – це захист цивільного права самостійними діями уповноваженої особи без звернення до державних або інших уповноважених органів.

До неюрисдикційних форм можна віднести:

а) Самозахист – це здійснення уповноваженою особою не заборонених законом дій фактичного або юридичного порядку, спрямованих на захист його особистих або майнових прав і інтересів у відповідності до моральних засад суспільства.

Види самозахисту: необхідна оборона та крайня необхідність (дії спрямовані на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам і інтересам, якщо цю небезпеку за даних умов неможливо було усунути іншими засобами).

4) Засоби оперативного впливу – це такі юридичні міри, які застосовуються до порушника безпосередньо уповноваженою особою як стороною у цивільних відносинах без звернення до компетентних органів.

Види засобів: одностороння відмова від порушеного іншою стороною договору; затримка вантажу одержувачу до внесення ним товару; перехід на попередню оплату продукції.

Способи захисту цивільних прав – це заходи примусового характеру, що можуть бути застосовані до порушника.

Ними є:

1) визнання права.

2) визнання правочину недійсним.

3) припинення дії, яка порушує право.

4) відновлення становища, яке існувало до порушення.

5) примусове виконання обов’язку в натурі;

6) компенсація моральної шкоди.

7) зміна правовідносин.

8) припинення правовідносин.

9) відшкодування збитків та іншої майнової шкоди.

10) відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

11) визнання незаконним рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або ОМС та їх посадових осіб.

29. Зловживання правом: поняття, наслідки, засоби протидії. Шикана.

Зловживання правом – це особливе цивільне правопорушення, при якому дії порушника випливають з належних йому прав, але при цьому порушуються права та інтереси інших осіб.

Засоби протидії : див. 28

Шикана – таке зловживання правом, коли особа використовує свої права виключно з метою заподіяти шкоди іншій особі.

Вона може бути матеріальною і процесуальною.

Матеріальна: власник застрахованого майна навмисно його знищує.

Процесуальна: фіктивний позов щодо порушеного права.

30. Поняття і значення представництва.

Представництво – це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право чинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє.

Представник не виступає стороною правочину, а здійснює представництво шляхом реалізації наданих йому повноважень по його укладенню від імені і в інтересах особи, яку він представляє. Представник може бути уповноваженим на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Так, особа може тільки особисто скласти заповіт, відмовитись від спадщини, права власності на об’єкт нерухомості.

Мета представництва полягає у вчиненні представником правочинів в інтересах особи, яку він представляє. Тому представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, яку він одночасно представляє.

Вчинення правочинів представником полягає у здійсненні ним власних дій, які відповідно до наданих йому повноважень створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов’язки особи, яку представляють.

Представником може бути фізична або юридична особа, що має повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку вона представляє. Представник у всіх випадках повинен бути повністю дієздатним.

Участь третіх осіб у відносинах представництва обумовлює наявність у структурі представництва внутрішніх і зовнішніх правових зв’язків.

Внутрішні відносини представництва виникають між особою, яку представляють і її представником. Ці відносини мають фідуціарний (довірчий) характер, що обумовлено тим, що особа повинна довіряти своєму представнику.

Зовнішні відносини представництва бувають двох видів: відносини між представником і третьою особою та відносини між особою, яку представляють, і третьою особою.

31. Види представництва. Представництво без повноважень.

Підставами представництва можуть бути договір, закон, акт органу юридичної особи. Виходячи з цього розрізняють наступні види представництва: представництво, що виникає на підставі договору, закону або акту органу юридичної особи.

Представництво, що виникає на підставі договору, називають добровільним або договірним. Це означає, що на вчинення правочину від імені особи, яку представляють, повинна бути згода представника, виражена у договорі або безпосередньо в довіреності. Різновидом добровільного договірного представництва є комерційне представництво.

Представництво, яке виникає на підставі закону, називається законним і обов’язковим. Обов’язкове представництво виникає у випадках, коли і представник, і межі його повноважень встановлюються законом, незалежно від волі особи, яку представлять. (Батьки є офіційними представниками дітей).

Представництвом, яке виникає на підставі акта органу юридичної особи, вважаються правовідносини, у яких представник діє від імені та в інтересах юридичної особи, яку він представляє, у межах, визначених змістом розпорядчого акту її органу.

Комерційне представництво – особливий вид добровільного представництва, підставою для виникнення якого може бути цивільно-правовий договір укладений між підприємцем, який виступає особою, яку представляють, і комерційним представником.

Договір комерційного представництва має бути укладений у письмовій формі.

Комерційний представник – це особа, яка постійно та самостійно виступає від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Представництво без повноважень: особа може розглядатися як така, що діяла без повноважень, коли правові підстави для здійснення нею певних юридичних дій взагалі відсутні, або повноваження хоча і існували раніше, але на момент вчинення певних дій, зокрема, правочину, припинилися.

32. Довіреність та її види. Форма і строк довіреності.

Довіреністю визнається письмове повноваження, яке видає одна особа (довіритель) іншій особі (довіреному) для представництва перед третіми особами. Довіреність — це односторонній правочин, який фіксує межі повноважень представника, який, діючи на підставі довіреності, створює права та обов'язки безпосередньо для довірителя.

Особа, яка видає довіреність, називається довірителем, а особа, яка отримує повноваження за довіреністю — довіреним.

За обсягом повноважень розрізняють такі види довіреностей:    - разова — на виконання однієї конкретної дії (наприклад, продати чи купити будинок);    - спеціальна — на виконання якихось однорідних дій (наприклад, довіреність на отримання авторського гонорару протягом року);    - генеральна (або загальна) — на загальне управління майном довірителя.

Стаття 245 ЦК: Форма довіреності

1. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

2. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті.

3. Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем.

Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

Довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), може бути посвідчена начальником місця позбавлення волі.

Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.

4. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.

Стаття 247 ЦК: Строк довіреності

1. Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. 2. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. 3. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

33. Підстави і порядок припинення довіреності. Передоручення.

Представництво за довіреністю припиняється у разі:

1) закінчення строку довіреності;

2) скасування довіреності особою, яка її видала;

3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;

7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

2. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.

3. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.

 

Припинення дії довіреності як документа, що підтверджує повноваження пред ставника, за своєю сутністю є припиненням повноважень представника, які були вста­новлені цією довіреністю, а тому є підставою припинення відносин представництва за довіреністю.

Передоручення.

Представник зобов'язаний особисто вчинити дію, передбачену наданим йому повноваженням. Але він може передоручити її здійснення іншій особі, якщо таке передоручення передбачене договором або дозволене тим, кого представляють, в іншій формі (у листі, у телеграмі тощо).

Передоручення може також ґрунтуватися на положеннях акта цивільного законодавства. Власне таким спеціальним положенням акта цивільного законодавства є передбачене правило, згідно з яким представник має право здійснити передоручення, якщо це зумовлено метою охорони інтересів особи, яку він представляє.