3.2. Витребування грошей і цінних паперів на пред’явника.

Порядок віндикації грошей та цінних паперів на пред’явника встановлюється статтею 147 Цивільного кодексу.

Особливістю витребування грошей та цінних паперів на пред’явника є те, що вони в жодному разі не можуть бути витребувані від добросовісного незаконного набувача.

Не можуть бути витребувані гроші та цінні папери на пред’явника від добросовісного набувача на тій підставі, що вони були загублені власником чи викрадені в нього.

Гроші та цінні папери на пред’явника в жодному разі не можуть витребувані власником від добросовісного набувача.

Від незаконного недобросовісного набувача гроші та цінні папери на пред’явника можуть бути витребувані в будь-якому разі.

3.3. Захист прав власника від порушень, не поєднаних з позбавленням володіння

Порушення права власності не обов’язково пов’язано з позбавленням власника володінням річчю. Право власності, крім права володіння, містить у своєму складі право користування і право розпорядження. Ці права також можуть потребувати захисту.

Цивільно-правова практика знає випадки, коли власник здійснює своє право володіння річчю, але хтось перешкоджає йому користуватися або розпоряджатися нею.

Можливі випадки, коли за позовами власників будинків суди порушують справи щодо осіб, які самовільно зайняли те чи інше нежиле приміщення в їхніх будинках. В цих випадках право власника володіти будинком не порушено, але йому перешкоджають користуватися певною частиною будинку, а це може перешкодити власнику здійснити і право розпорядження.

Якщо хтось перешкоджає власникові користуватися або розпоряджатися річчю, власник може вимагати усунення порушення. “У наведених випадках власник може звернутися до суду з позовом про усунення порушень його прав. Цей процес називають негаторним” [З;360].

Дії, якими порушується право власності, повинні бути протиправними, інакше немає підстав для негаторного позову. Наприклад, якщо власник за договором житлового найму передасть комусь приміщення для проживання у власному будинку, то хоч це і перешкоджатиме йому самому користуватися цим приміщенням, але він не може вимагати усунення таких перешкод у користуванні будинком, бо дії наймача в даному разі правомірні.

Витрати, пов’язані з усуненням порушень прав власника, несе порушник.

Захист права власності здійснюється і у випадках, коли позов про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усуненння перешкод у розпорядженні чи користуванні майном пред’являється не безпосередньо власником, а особою, яка володіє майном у силу закону або договору з власником майна.

На позови, пред’явлені законними володільцями чужого майна (наймачами, підрядниками, охоронцями тощо) поширюються викладені вище норми статей 145, 147 та 148 Цивільного кодексу.

49. Віндикаційний позов , негатроний позов

Віндикаційний позов є найважливішим цивільно-правовим засобом захисту права власності. В юридичній літературі під віндикаційним позовом традиційно розуміють вимогу неволодіючого власника до незаконного володільця про витребування свого майна в натурі. Цей позов був відомий ще римському цивільному праву {vindico — вимагати, actio sei vindicatio — віндикаційний позов).У ст. 387 ЦК віндикаційний позов визначено такою формулою: “Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним”. Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, а й вже фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Тобто змістом віндикаційного позову є витребування саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника. Слід звернути увагу на такі ознаки віндикаційного позову: 1) віндикаційний позов може бути пред’явлений лише стосовно індивідуально визначених речей (загублена парасолька, вкрадений автомобіль тощо). Тобто, як правило, за таким позовом неможливо витребувати з чужого незаконного володіння річ, яка визначається лише родовими ознаками (100 л бензину, 50 т пшениці тощо). Проте немає ніяких підстав для недопущення в певних випадках віндикації речей, які визначаються родовими ознаками, але за умови що цю спірну річ можна було б так чи інакше індивідуалізувати чи ідентифікувати. Якщо в конкретному випадку є можливість виділити річ з родовими ознаками з маси однорідних речей (наприклад, вкрадена картопля ще залишилася в мішках, цегла з вантажівки ще не розвантажена тощо), то можлива і її віндикація; 2) цей позов може бути пред’явлений щодо речі, власником якої є позивач і яка перебуває у володінні відповідача. Так, якщо хтось придбав вкрадену чи загублену власником річ, а потім заставив її, то відповідачем за віндикаційним позовом виступатиме заставодержатель як фактичний володілець речі, а заставодавець буде притягнутий до справи як третя особа; 3) власник може вимагати повернення свого майна за цим позовом лише в тому випадку, якщо інша особа володіє його майном незаконно, наприклад, громадянин знайшов чужу річ і відмовляється її повернути. Якщо ж володілець володіє чужим майном на законних підставах, то власник не може витребувати свою річ з такого володіння шляхом пред’явлення віндикаційного позову. Водночас якщо підстава володіння змінюється, то це цілком можливо. 4) захищати своє право власності віндикаційним позовом власник має можливість лише в тому випадку, коли майно збереглося в натурі. За своїм змістом віндикаційний позов становить собою вимогу про поновлення у власника права володіння річчю, яка йому має належати, тому не допускається заміна цієї речі іншою.

Негаторний позов

Поряд з віндикаційним позовом не менш ефективним речово-правовим засобом захисту є негаторний позов.

Цей засіб захисту являє собою вимогу власника (або титульного володільця) усунути порушення у здійсненні його права, які не пов'язані з позбавленням володіння майном.

Право на такий захист передбачене ч. 2 ст. 48 Закону України "Про власність", згідно з якою "власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків". Фактично наведені положення якраз і містять елементи, властиві негаторному позову. Подібна стаття містилася в чинному ЦК України (ст. 149), але Законом України від 16 грудня 1993 p. була вилучена з нього. Однак до переваг ст. 48 Закону України "Про власність" можна віднести надання власнику права вимагати також відшкодування збитків, чого не було в ЦК України.

Отже, негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має свою річ у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно її використовувати або розпоряджатися нею. Характерною особливістю цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачеві майна на праві власності чи іншому титулі.

Позивачем цього позову може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем — лише особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користуватися чи розпоряджатися річчю.

Речово-правовий характер негаторного позову полягає в тому, що цей вид позову може бути поданий лише щодо інди-відуально-визначеного майна, яке є об'єктом права власності як абсолютного права, від порушення якого повинні утримуватися усі оточуючі особи.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Крім того, негаторний позов має на меті усувати тривалі порушення зазначених повноважень власника, а не ті, що мали місце у минулому, що зумовлює непоширення на вимоги за негаторним позовом строків позовної давності.

Таким чином, триваючий характер правопорушення та наявність його в момент подання позову є однією з умов подання негаторного позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинились, то відпадає підстава для пред'явлення негаторного позову. Власник має право в даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права.